Рішення № 98790022, 04.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 серпня 2021 р. Справа№200/6663/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Олішевської В.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1

до відповідача: Головного управління Національної поліції в Донецькій області

про: стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за не використані додаткової відпустки у розмірі 13020 грн., стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2020 року по день фактичного розрахунку.

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за не використані додаткової відпустки у розмірі 13020 грн., стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2020 року по день фактичного розрахунку.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що він проходив службу в органах внутрішніх справ, та наказом Головного управління Національної поліції в Донецької області від 26.06.2020 року № 268 о/с звільнений зі служби в Національній поліції за п. 7 ч. 1 ст. 77 (за власним бажанням) Закону України «Про Національну поліцію». Позивач зазначає, що згідно рішення про визначення учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 01 лютого 2018 року № 1/І/V/9 він має статус учасника бойових дій як працівник МВС, який брав безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення, перебуваючи безпосередньо в районах проведення антитерористичної операції. Позивач вказує на те, що відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» він як учасник бойових дій має право на щорічну додаткову відпустку із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів, однак, така відпустка під час військової служби йому не надавалась. Позивач наголошує, що при звільненні позивачу не виплачено грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки. Позивач вважає, що невиплата компенсації за дні невикористаної відпустки не відповідає вимогам чинного законодавства. Оскільки відповідач не здійснив повного розрахунку при звільненні, позивач вказує, що він має право на отримання середньої заробітної плати за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2020 року по день фактичного розрахунку. Враховуючи вказані обставини позивач просив суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 червня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач через канцелярію суду надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечував проти позову та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки що Законом України «Про Національну поліцію» прямо передбачено, що грошова компенсація при звільненні поліцейського виплачується лише за невикористану в році звільнення відпустку, тому правові підставі для виплати поліцейському компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки відсутні. Крім цього, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій взагалі не передбачена Законом України «Про відпустки». Відповідач вважає, що застосування у спірних правовідносинах положень Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є помилковим. Відповідно до вимог чинного законодавства одна й та ж сама відпустка не може одночасно відноситись до різних видів, тобто і до щорічної, і до соціальної. За отриманням такої відпустки протягом проходження служби позивач із відповідними рапортами не звертався. Оскільки відповідач не має заборгованості перед позивачем з сум, що мали бути сплачені йому при звільненні, підстав для виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні також немає. З огляду на вказані обставини відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 05 липня 2021 року позовну заяву ОСОБА_2 , після відкриття провадження в адміністративній справі, залишено без руху та встановлений п`ятиденний строк на усунення недоліків шляхом надання суду клопотання про поновлення строків звернення до суду та докази стосовно вимоги про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2020 року по день фактичного розрахунку.

12 липня 2021 року позивач через канцелярію суду надав заяву, відповідно до якої вказував про недоцільність застосування до правовідносин щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку місячного строку звернення до суду, визначеного ч. 5 ст. 122 КАС України, оскільки ані на дату звільнення зі служби в Національній поліції, ані на дату звернення до суду з даним позовом, з ним не проведено остаточного розрахунку при звільненні, а саме не виплачена грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 липня 2021 року продовжено строк розгляду справи, поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Згідно статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

З огляду на вищевикладене справа розглядається судом в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом серії НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 (а.с. 9-10).

ОСОБА_1 , з 07.11.2015 року по 30.06.2020 року проходив службу в лавах Національної поліції, наказом Головного управління Національної поліції в Донецькій області від 26.06.2020 року № 268 о/с звільнений зі служби за власним бажанням з 30.06.2020 року. Відповідно до зазначеного наказу, вислуга років на дату звільнення у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги становить 16 років 08 місяців 10 днів. Невикористана відпустка за 2015 рік - 3 доби, за 2016 рік - 1 доба, за 2018 рік - 1 доба, за 2020 рік - 21 доба (а.с. 69).

Згідно із рішенням комісії про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни поліцейських, державних службовців та інших працівників Національної поліції України від 01.02.2018 року № 1/І/V/9, позивачу надано статус учасника бойових дій (а.с. 12).

Згідно з посвідченням від 01.02.2018 року НОМЕР_3 , виданим ГУ НП в Донецькій області, позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій (а.с. 11).

Відповідно до довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 808 від 17.06.2021 року про середньоденний розмір грошового забезпечення встановленого на день звільнення ОСОБА_1 місячний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 13960,26 грн. Середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 465,34 грн. (із розрахунку (13960,26/30) (а.с. 73).

Згідно довідки Управління кадрового забезпечення Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 1808/12/03-2021 від 11.05.2021 року, ОСОБА_1 використав додаткову відпустку як учасник бойових дій за 2020 рік, рапортів останнього щодо надання додаткових відпусток, як учаснику бойових дій за 2020 рік як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки до підрозділів кадрового забезпечення не надходило (а.с. 14)

З довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 809 від 17.06.2021 року про наразування та виплату компенсації за невикористані в році звільнення відпустку ОСОБА_1 встановлено, що при звільненні ОСОБА_1 було нараховано і виплачено грошову компенсацію за невикористану відпустку у 2020 році у кількості 21 доби в сумі 9772,18 грн. (із розрахунку посадовий оклад 2850 грн. + оклад за спеціальне військове звання 1800 грн. + надбавка за вислугу років 1627,50 грн.(35%) + надбавка за специфічні умови проходження служби 3766,50 грн. (60%) + премія 3916,26 грн. = 13960,26 грн./30 днів * 21 добу). Виплата грошової компенсації за невикористану відпустку за минулі роки не передбачено чинним законодавством (а.с. 74).

З довідки Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 810 від 17.06.2021 року про наразування та виплату грошового забезпечення ОСОБА_1 при звільненні встановлено, що в липня 2020 року ОСОБА_1 було нараховано 65613,22 грн., в тому числі компенсацію за невикористану відпустку в сумі 9772,18 грн., одноразова грошова допомога при звільнення 55841,04 грн. Із відрахуванням обов`язкових податків і зборів на особистий картковий рахунок ОСОБА_1 було перераховано кошти в сумі 64629,02 грн. (а.с. 75-76).

З позовної заяви встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткові відпустки, як учаснику бойових дій.

Листом від 11.05.2021 року № 313зі/26/02-2021 Головне управління Національної поліції в Донецькій області повідомив позивача, що законні підстави для нарахування та виплати грошової компенсації за невикористану відпустку, як учаснику бойових дій, відсутні (а.с. 15).

Позивач не погодившись з діями відповідача щодо не виплати йому при звільненні компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки, звернувся до суду з даним позовом.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступного.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України від 02.07.2015 № 580-VIII "Про Національну поліцію".

Так, частиною першою статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону України "Про Національну поліцію" служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.

Згідно зі статтею 60 Закону України "Про Національну поліцію" проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 7 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється, зокрема, за власним бажанням.

Згідно зі ст. 92 цього Закону поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.

Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону України "Про Національну поліцію" та пунктом 8 розділу ІІІ Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішній справ України 06.04.2016 № 260, зареєстрованого в міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799 (далі - Порядок № 260) передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Відповідно до статті 93 Закону України "Про Національну поліцію" тривалість відпусток поліцейського обчислюється щодобово. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.

Статтею 4 Закону України від 05 листопада 1996 року № 504/96-ВР "Про відпустки" (далі - Закон № 504/96-ВР) передбачено наступні види щорічних відпусток: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу зі шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством.

Відповідно до ст. 16-2 ЗУ "Про відпустки" учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", особам, реабілітованим відповідно до Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Відповідно до п. 12 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 2 жовтня 1993 року учасники бойових дій мають пільгу у вигляді одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення поліцейських врегульовано Постановою № 988 та наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 "Про затвердження Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання", зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 29.04.2016 за № 669/28799, який набрав чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".

Відповідно до пункту 1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції" № 988 від 11 листопада 2015 р. грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Пунктом 3 Порядку № 260 передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.

До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Приписами пункту 8 розділу III Порядку № 260 визначено, що поліцейським, які відповідно до законодавства України мають право на відпустку зі збереженням грошового забезпечення, виплата грошового забезпечення здійснюється в розмірі, що вони одержували на день вибуття у відпустку, з розрахунку посадового окладу, установленого за основною штатною посадою, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії за поточний місяць.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Положеннями Закону України "Про Національну поліцію" визначені підстави та умови отримання відпустки поліцейськими. Наведеним законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. При цьому положеннями цього закону не передбачено позбавлення такої особи права на відпустку, яке вона вже отримала в попередньому календарного році.

З аналізу викладених норм вбачається, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону № 504/96-ВР та статтею 12 Закону № 3551-ХІІ.

З огляду на зміст пункту 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-ХІІ державою гарантується надання учасникам бойових дій пільг, зокрема, додаткової відпустки із збереженням заробітної плати, строком 14 календарних днів на рік.

Вищезазначеною нормою фактично встановлюють право особи, яка є учасником бойових дій, на отримання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів кожного року.

Положення Закону № 3551-ХІІ не обмежують та не припиняють право учасника бойових дій на отримання у рік звільнення виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

Суд зазначає, що в даному випадку до правовідносин, що виникли між сторонами, пріоритетному застосуванню підлягають спеціальні норми Закону № 3551-ХІІ, які не обмежують право особи-учасника бойових дій на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Вищезазначений висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 7 травня 2020 року у справі № 360/4127/19.

Вказаний висновок підтверджено і постановою Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року в справі № 160/10875/19.

Посилання позивача на рішення Верховного Суду у зразковій справі №620/4218/18 суд вважає помилковими та не бере до уваги, оскільки в даній справі йдеться про компенсацію невикористаних календарних днів додаткової відпустки військовослужбовцю, якому така компенсація визначена ч. 14 ст. 10-1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Крім того, суд не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність у спірних відпусток характеру "щорічних", особливі підстави їх надання та інші доводи на користь особливого правового регулювання даного типу відпусток. При цьому суд враховує висновки Європейського суду з прав людини, висловлені у рішенні від 30 квітня 2013 року справі "Тимошенко проти України" (заява № 49872/11) щодо принципу юридичної визначеності. Він означає, що застосування національного законодавства має бути передбачуваним тією мірою, щоб воно відповідало стандарту "законності", передбаченому Конвенцією - стандарту, що вимагає, щоб усе законодавство було сформульовано з достатньою точністю для того, щоб надати особі можливість передбачати тією мірою, що є розумною за відповідних обставин, наслідки, які може потягнути за собою її дія (параграф 264).

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористані ним додаткові відпустки як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки загальною тривалістю 28 календарних днів.

При визначенні розміру компенсації суд виходить з положень пункту 8 Порядку № 260, відповідно до якого виплата грошової компенсації за невикористану відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Згідно з довідкою Управління фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Головного управління Національної поліції в Донецькій області № 808 від 17.06.2021 року про середньоденний розмір грошового забезпечення встановленого на день звільнення ОСОБА_1 місячний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 13960,26 грн., середньоденний розмір грошового забезпечення на день звільнення складає - 465,34 грн. (із розрахунку (13960,26/30) (а.с. 73).

Суд зазначає, що позивач має право на компенсацію за 28 невикористаних днів додаткової відпустки у розмірі 13029,52 грн. (13960,26 грн./30) *28 календарних днів).

При цьому, позивач звертаючись до суду з даним позовом просив суд стягнути на його користь компенсацію за невикористані 28 календарні дні додаткової відпустки в розмірі 13020 грн.

Суд наголошує, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про необхідність виходу за межі позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача несплаченої компенсацію за не використані дні додаткової відпустки у розмірі 13029,52 грн.

Стосовно розміру стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у будь-якому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, з аналізу зазначених норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно з частиною другою статті 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника.

Так, за змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору умисно або з необережності не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Частина ж друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем і колишнім працівником про належні до виплати суми.

Якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).

Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й у випадку вирішення спору про розмір несплачених сум при звільненні в судовому порядку.

Аналогічні правові висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 13 травня 2020 року в справі № 810/451/17.

В даному випадку позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на належну оплату праці при звільненні просив стягнути на його користь суму недоплаченої при звільненні компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій та, відповідно, компенсацію у вигляді виплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Законом України «Про Національну поліцію», Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», постановами Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 року № 393 «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей» та від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції», які є спеціальними у спірних правовідносинах щодо позивача, не врегульовано питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні. Водночас такий порядок встановлений Кодексом законів про працю України.

З огляду на неврегулювання питання щодо порядку виплати грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ, поліцейським та членам їхніх сімей при вирішенні вказаного питання підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України.

Аналогічні правові висновки зроблені Верховним Судом у постанові від 6 березня 2018 року по справі № 804/3722/17.

Виходячи з приписів ст. 116, 117 КЗпП України з урахуванням конкретних обставин справи суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку працівник мав право та частки, яку вона становила у заявлених вимогах, та істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Тотожні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17.

Суд звертає увагу, що позивача звільнено зі служби з 30.06.2020 року. Доказів відсутності позивача в цей день на службі відповідачем суду не надано. Отже, обов`язок повного розрахунку відповідачем мав бути виконаний саме 30.06.2020 року.

Отже, строк несвоєчасно сплачених сум з компенсації відпустки становить з 01.07.2020 року (наступний день за днем остаточного розрахунку про звільненні) по 04.08.2021 року (день прийняття судового рішення) - 275 дні, враховуючи розмір середньоденного грошового забезпечення становить 465,34 грн., який визначений у довідці відповідача від 17.06.2021 року № 808, розмір компенсації за ці дні прострочення розрахунку складає 127968,50 грн.

Зважаючи на те, що кошти за невикористані дні додаткової відпустки за 2018-2019 роки, які не сплачені своєчасно позивачу при звільненні, складають 13029,52 грн., в даному випадку наявні підстави для застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у відповідності до статті 117 Кодексу законів про працю України.

При звільненні позивач мав отримати загалом 55841,04 грн. (одноразова грошова допомога при звільненні) + 9772,18 грн. (компенсація за невикористані дні відпустки) + 13029,52 грн. (компенсація за невикористані дні додаткової відпустки, яка не отримана позивачем при звільнені) = 78642,74 грн., від яких частка неотриманої компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в розмірі 13029,52 грн. становить 16,57 %.

Отже, розмір компенсації за затримку розрахунку при звільненні з позивачем, що має йому сплатити відповідач розрахований судом як 16,57 % від 127968,50 грн., та становить 21204,38 грн.

Враховуючи викладене вище, відповідач має виплатити позивачу компенсацію за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій за 2018-2019 роки в сумі 13029,52 грн., та компенсацію за час затримку розрахунку при звільненні 21204,38 грн.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить висновку про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за не використані дні додаткової відпустки у розмірі 13029,52 грн., стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 року по 04.08.2021 року у розмірі 21204,38 грн.

Що стосується позовних вимог позивач в частині зобов`язання відповідача подання до суду звіту про виконання судового рішення суд зазначає наступне.

Згідно частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Частиною другою статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

З аналізу викладених норм вбачається, що зобов`язання суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов`язком.

З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги обставини даної справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.

Враховуючи, що позивач, згідно із пунктом 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» є звільненим від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат між сторонами відсутні.

Керуючись Конституцією України та Кодексом адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Донецькій області про стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 несплачену компенсацію за не використані додаткової відпустки у розмірі 13020 грн., стягнення з Головного управління Національної поліції в Донецькій області на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 30 червня 2020 року по день фактичного розрахунку - задовольнити частково.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) несплачену компенсацію за не використані дні додаткової відпустки у розмірі 13029 (тринадцять тисяч двадцять дев`ять) гривень 52 копійки.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Донецькій області (код ЄДРПОУ 40109058, місцезнаходження: пр. Нахімова, буд. 86, м. Маріуполь, Донецька область, 87517) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.07.2020 року по 04.08.2021 року у розмірі 21204 (двадцять одна тисяча двісті чотири) гривні 38 копійок.

В решті позовних вимог відмовити.

Повний текст рішення складено та підписано 04 серпня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення може бути оскаржена сторонами в апеляційному порядку до Першого апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до п.п. 15-5 п. 15 розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя В.В. Олішевська