Ухвала суду № 98789369, 05.08.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

м. Вінниця

05 серпня 2021 р. Справа № 0240/3626/18-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Томчука А.В., розглянувши в порядку письмового провадження звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про виконання судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 адміністративний позов задоволено частково. Серед іншого, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області здійснити з 07.10.2017 перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 на підставі довідки військової частини А0549 від 03.05.2018 №232 із включенням до складу (розміру) грошового забезпечення, з якого призначається (обчислюється) пенсія, щомісячної додаткової грошової винагороди, яку ОСОБА_1 отримував за останні 24 місяці перед звільненням та з якої були сплачені та нараховані внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

22.05.2019 Вінницьким окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі №0240/3626/18-а.

Постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.02.2021, серед іншого, задоволено Заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду подану в порядку ст. 382 КАС України.

10.03.2021 представником відповідача подано до суду звіт про виконання судового рішення, в якому останній вказав, що на виконання судового рішення ГУ проведено розрахунок розміру пенсії стягувача, який станом на 07.10.2017 (01.11.2017) склав -10740 на підставі довідки в/ч А0549 від 03.05.2018 №232 та донараховано стягувачу кошти в сумі 45141, 23 грн. за період з 07.10.2018 по травень 2019. Сума доплати з 11 квітня (з дати набрання рішенням законної сили) по 31 травня 2019 року у сумі 2471,42 виплачена основною відомістю в червні, разом з новим розміром пенсії. Сума заборгованості у розмірі 42 669,81 грн. за період з 07.10.2017 по 10.04.2019 буде виплачена у відповідності до Порядку №649.

Крім того, щодо втрати чинності Порядком №649, вказали, що до 22.07.2020 Порядок №649 був чинний і ГУ ПФУ зобов`язане було ним керуватись. У той же час після 22.07.2020 відшкодування невиплаченої суми заборгованості може бути здійснено лише за наявності для цього відповідних фінансових ресурсів.

Ухвалою від 03.06.2021 судом визнано звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про виконання рішення суду в адміністративній справі №0240/3626/18-а таким, що не підтверджує виконання судового рішення у повному обсязі. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі №0240/3626/18-а.

02.07.2021 представником відповідача подано до суду звіт про виконання судового рішення від 12.03.2019, в якому серед іншого вказали, що бюджетом Пенсійного фонду України на 2020 рік, затвердженим постановою КМУ від 24.01.2020 на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду передбачено 200 млн. грн. Разом з тим, на погашення зазначеного виду заборгованості на 2021 виділено 360 млн. грн. у відповідності до постанови КМУ від 17.02.2021 №126. В свою чергу в бюджету Фонду області на виплату доплат згідно судових рішень на 2021 рік заплановано 24354600 грн., з яких станом на 23.06.2021 виплачено 21803451,14 грн.

Пенсійний фонд повідомив суд, що з метою виділення додаткових коштів ГУ звернулось з листом від 01.07.2021 №0200-0800-5/39851 до Пенсійного фонду України. За результатами розгляду зазначеного листа ГУ будуть вжиті відповідні дії, про що буде повідомлено. Крім того, ПФУ листом від 25.06.2021 до Міністерства соціальної політики України було ініційоване питання збільшення асигнувань з державного бюджету на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду у 2021 році та повторного відкриття для ПФУ окремої бюджетної програми "Погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".

Ухвалою від 12.07.2021 судом визнано звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 02.07.2021 №0200-0802-7/40138 про виконання рішення суду в адміністративній справі №0240/3626/18-а таким, що не підтверджує виконання судового рішення у повному обсязі. Встановлено Головному управлінню Пенсійного фонду України у Вінницькій області новий строк для подання звіту про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 у справі №0240/3626/18-а.

30.07.2021 представником відповідача подано до суду звіт про виконання судового рішення від 28.07.2021 №0200-0802-8/45712.

У звіті відповідач зазначає, що на виконання судового рішення Головне управління провело перерахунок пенсії позивача внаслідок чого розмір доплати до пенсії за період з 07.10.2017 по 10.04.2019 становив 42669,81 грн. Вказана сума підлягала виплаті в порядку календарної черговості за окремою бюджетною програмою, оскільки на момент прийняття та виконання судового рішення діяв Порядок погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2018 за № 649 "Питання погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішеннями суду".

В подальшому ПФ України було вказано ГУ ПФУ у вінницькій області на невідповідність періоду заборгованості, внаслідок чого переглянуто суму доплати , яка обчислена за період з 07.10.2017 по 10.04.2019 та становить 10 356,78 грн.

Крім того, відповідач звертає увагу, що пенсійний орган не відмовляється від своїх зобов`язань перед позивачем, але недоплачена пенсія буде виплачена йому в порядку черговості погашення заборгованості Пенсійного фонду України з пенсійних виплат за рішеннями судів, та лише за наявності необхідних для цього коштів в державному бюджеті. На думку представника, в інший спосіб виконати рішення суду неможливо.

Листом від 01.07.2021 за № 0200-0801-5/35851 відповідач звернувся до Пенсійного фонду України щодо виділення коштів, присуджених позивачу.

Листом від 26.07.2021№ 2800-030203-9/35967 Пенсійний фонду України повідомив Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області, що положеннями статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України, будь-які зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнувань та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства. Вказали, що нараховані на виконання рішень судів кошти підлягають виплаті в межах затверджених бюджетних призначень на погашення заборгованості з пенсійних виплат за рішенням суду.

Відтак, на думку відповідача, Головне управління в межах своїх повноважень вжило усіх заходів для виконання судового рішення в адміністративній справі № 120/0240/3626/18-а.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши звіт відповідача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно з ч. 2-4 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд у межах повноважень, наданих йому законом. Невиконання судових рішень має наслідком юридичну відповідальність, установлену законом.

Такі ж вимоги передбачені статтею 14 КАС України.

Крім того, згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, – за її межами.

В абзаці 3 пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26.06.2013 № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 № 11-рп/2012).

Також у Рішенні від 26.06.2013 Конституційний Суд України врахував практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення від 20.07.2004 у справі "Шмалько проти України", заява № 60750/00, зазначив, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбачений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

В пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019, на підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку, Конституційний Суд України вказав на те, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Судове рішення проголошується публічно, але преса і публіка можуть бути не допущені в зал засідань протягом усього судового розгляду або його частини в інтересах моралі, громадського порядку чи національної безпеки в демократичному суспільстві, якщо того вимагають інтереси неповнолітніх або захист приватного життя сторін, або – тією мірою, що визнана судом суворо необхідною, – коли за особливих обставин публічність розгляду може зашкодити інтересам правосуддя.

Європейський суд з прав людини у справі "Горнсбі проти Греції" наголосив на тому, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, – а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, – і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію.

Отже, стадія виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина "судового розгляду".

З аналізу рішень Європейського суду з прав людини (остаточні рішення у справах "Алпатов та інші проти України", "Робота та інші проти України", "Варава та інші проти України", "ПМП "Фея" та інші проти України"), якими було встановлено порушення пункту 1 статті 6, статті 13 Конвенції та статті 1 Першого протоколу до Конвенції, вбачається однозначна позиція про те, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення, а також констатується, що виконання судового рішення, як завершальна стадія судового процесу, за своєю юридичною природою є головною стадією правосуддя, що повністю узгоджується з нормою статті 129-1 Конституції України.

Тому обов`язковою складовою судового процесу є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено відповідний обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 372 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.

Згідно із статтею 1 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів" № 1403-VIII від 2 червня 2016 року примусове виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) покладається на органи державної виконавчої служби та у визначених Законом України "Про виконавче провадження" випадках – на приватних виконавців.

Поряд з цим суд здійснює контроль за виконанням судового рішення в порядку та на підставах, визначених нормами процесуального права.

Так, частиною першою статті 382 КАС України передбачено, що суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Положення Кодексу адміністративного судочинства України не містять обмеження щодо стадій процесу на яких може бути вирішено питання про застосування заходів судового контролю, передбачених частиною 1 статті 382 КАС України. Тобто зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд може й після ухвалення такого рішення за наслідком розгляду клопотання позивача.

Вказана позиція узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду викладеною в ухвалі від 20.06.2018 у справі № 800/592/17, та правовою позицію Верховного Суду, викладеною в постанові від 18.04.2019 у справі № 286/766/17 та в ухвалі від 05.07.2018 у справі № 206/3911/17.

За наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду або в разі неподання такого звіту суд своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, а також накласти на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штраф в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки ухвалою суду від 12.07.2021 відповідачу надавався новий строк для подання звіту про виконання судового рішення у цій справі, за результатами розгляду такого звіту суд, в силу вимог закону, може або накласти на начальника Головного управління штраф за невиконання судового рішення, або прийняти звіт про виконання судового рішення.

Інших повноважень суду при здійсненні судового контролю за виконанням судових рішень в адміністративних справах статтею 382 КАС України не передбачено.

Судом встановлено, що ухвалене на користь позивача рішення в цій справі станом на даний час в повному обсязі не виконане, адже позивачу не виплачено кошти в сумі, донараховані у зв`язку з проведенням перерахунку.

Відповідач вказаного факту не заперечує, але наголошує на неможливості виконання судового рішення в цій частині зважаючи на те, що суми пенсії, нараховані на виконання рішень судів, можуть бути виплачені пенсійними органами лише в межах затверджених бюджетних призначень і в Головного управління відсутні необхідні для цього кошти.

Для перевірки зазначених тверджень суд витребував додаткові докази, з яких видно, що листом від 01.07.2021 за № 0200-0801-5/35851 "Щодо виділення коштів для виконання судових рішень" відповідач звернувся на адресу Пенсійного фонду України з проханням виділити Головному управлінню кошти для виплати ОСОБА_1 заборгованої пенсії на виконання судових рішень, в тому числі у справі № 02403626/18-а.

Втім, як слідує з листа-відповіді Пенсійного фонду України від 26.07.2021 за № 2800-030203-9/35697, у задоволенні запиту відповідача відмовлено з підстав відсутності необхідних бюджетних призначень, встановлених законом про Держаний бюджет України на 2021 рік.

Суд зазначає, що метою встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі є спонукання відповідача-суб`єкта владних повноважень до виконання рішення суду, ухваленого не на його користь, якщо таке рішення передбачає вчинення певних дій.

При цьому визначальним є те, чи існують достатні підстави вважати, що відповідач може ухилятися від виконання судового рішення, маючи реальну можливість його виконати.

Відповідно до статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" № 2262-XII від 9 квітня 1992 року виплата пенсій, у тому числі додаткових пенсій, доплат, надбавок та підвищень до них, компенсаційних виплат, встановлених законодавством, звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05 листопада 1991 року Пенсійний фонд України є самостійною фінансово-банківською системою, не входить до складу державного бюджету України, формується за рахунок коштів, що відраховуються підприємствами і організаціями (в тому числі й тими, що використовують працю громадян за угодами цивільно-правового характеру) на заходи соціального страхування за тарифами, диференційованими залежно від небезпечності, шкідливості, тяжкості робіт та стану інших умов праці, страхових внесків громадян, які займаються підприємницькою діяльністю, обов`язкових страхових внесків громадян, а також коштів державного бюджету України.

Отже, виплата пенсій, призначених на підставі Закону № 2262-XII, здійснюються Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області виключно за рахунок коштів Фонду, передбачених Державним бюджетом України на відповідний рік.

Водночас в силу вимог статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов`язань без відповідних бюджетних асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.

Встановлені судом обставини справи вказують на неможливість самостійного виконання відповідачем рішення суду у цій справі, що обумовлюється відсутністю у відповідача належного фінансового забезпечення та коштів, необхідних для виплати вказаної заборгованості.

Згідно з усталеною правовою позицією Верховного Суду, сформованою у постановах від 21.11.2018 у справі № 373/436/17, від 15.05.2020 у справі № 812/1813/18, від 21.05.2020 у справі № 310/6910/16-а та від 19.02.2020 у справі № 821/1491/17, невиконання боржником (пенсійним органом) судового рішення в частині виплати грошових коштів стягувачу (пенсіонеру) за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів, не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин.

Таким чином, оскільки часткове невиконання відповідачем рішення суду у цій справі обумовлюється об`єктивними причинами, а належних доказів, які б свідчили про намір суб`єкта владних повноважень ухилитися від виконання судового рішення не отримано, суд дійшов висновку про відсутність підстав для накладення на начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штрафу в порядку, визначеному статтею 382 КАС України.

При цьому суд враховує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.

Водночас прийняття судом рішення про накладення на керівника суб`єкта владних повноважень штрафу у даному випадку не вплине на виконання судового рішення, ухваленого на користь позивача, та, відповідно, не відновить його право на отримання присуджених бюджетних коштів.

Також суд застосовує правову позицію Верховного Суду щодо підстав для накладення штрафу на керівника територіального управління Пенсійного фонду, сформовану у подібних правовідносинах в постанові від 23.04.2020 при вирішенні справи № 560/523/16.

Так, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що, переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи. Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції визнається заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист. Специфіка застосування штрафної санкції полягає в тому, що вона накладається на керівника суб`єкта владних повноважень, яким не забезпечено виконання судового рішення, та який є відповідальним за діяльність державного органу, який він очолює. Можливість накладення штрафу розглядається не самостійно, а за наслідками розгляду звіту суб`єкта владних повноважень про виконання рішення суду, або у разі неподання такого звіту. Накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення суду, штрафу є мірою покарання, а тому можливість суду накласти такий штраф може бути реалізована лише за умови встановлення судом обставин, які свідчать про умисне невиконання рішення суду, недобросовісність у діях суб`єкта владних повноважень, які свідчать про ухилення останнього від виконання рішення суду.

Отже, з урахуванням характеру спірних правовідносин та фактичних обставин справи, беручи до уваги висновки Верховного Суд у справі № 560/523/16, суд не вбачає наявності вищезазначених підстав для накладення на начальника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області штрафу за невиконання рішення суду у цій справі.

Крім того, суд зауважує, що проблема невиконання рішень національних судів у соціальних спорах має загальнодержавний характер.

На це, зокрема, вказує той факт, що 09.07.2021 відбувся спільний круглий стіл за участю представників Міністерства соціальної політики України, Пенсійного фонду України, Міністерства юстиції України, органів державної виконавчої служби та суддів України, на якому йшлося про критичний стан із виконанням рішень судів про перерахунок та виплату пенсій через відсутність необхідних для цього бюджетних коштів та обговорювалися шляхи виходу із ситуації, що склалась (https://supreme.court.gov.ua/supreme/pres-centr/news/1151152/; https://www.ukrinform.ua/rubric-presshall/3274220-vikonanna-risen-sudiv-administrativnoi-usticii-problematika-slahi-vdoskonalenna.html;https://sud.ua/ru/news/publication/207596-pochemu-ukrainskie-pensionery-ne-mogut-vypolnit-reshenie-suda-o-vzyskanii-pensii-sudi-proveli-kruglyy-stol-s-tretyakovoy).

Тобто проблема з виконанням рішення суду у цій справі не є індивідуальною, а охоплюється загальною проблемою належного виконання судових рішень в соціальних спорах, яка потребує системного підходу до її вирішення на найвищих рівнях органів державної влади.

Підсумовуючи, суд зазначає, що оскільки правових підстав для накладення штрафу на керівника Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області немає, суд не може прийняти іншого рішення, окрім як про прийняття звіту відповідача про виконання судового рішення в цій адміністративній справі.

Водночас суд наголошує, що це не звільняє пенсійний орган від обов`язку виконати рішення суду, ухвалене на користь позивача, та не позбавляє позивача права повторно звернутися до суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням такого рішення шляхом зобов`язання відповідача подати новий звіт про його виконання, якщо подальша поведінка відповідача буде давати приводи вважати, що він ухиляється від виконання рішення суду, затягує його виконання або ж діє недобросовісно та не вживає заходів, необхідних для його якнайшвидшого виконання.

Керуючись ст.ст. 248, 256, 294, 295, 382 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Прийняти звіт Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 28.07.2021 №0200-0802-8/45712 про виконання рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12.03.2019 в адміністративній справі № 0240/3626/19-а за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання бездіяльності протиправною, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити дії.

Ухвала набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 256 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Томчук Андрій Валерійович