Рішення № 98788354, 05.08.2021, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2021 р. м. Київ Справа № 911/1654/21

Господарський суд Київської області у складі судді Колесника Р.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) сторін, матеріали справи за позовом

приватного підприємства «ДК Бізнес-Партнер» (01034, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 40, квартира 15, код 38464107)

до

приватного підприємства «Авентин» (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вул. Кургузова, будинок 6А, код 36758943)

про стягнення заборгованості

04.06.2021 до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява приватного підприємства «ДК Бізнес-Партнер» (далі по тексту – ПП «ДК Бізнес-Партнер»/позивач) про стягнення з приватного підприємства «Авентин» (далі по тексту – ПП «Авентин»/відповідач) заборгованості за договором поставки від 17.07.2013 № 210713 в розмірі 208817,48 гривень, з яких: 197392,54 гривень основний борг, 3342,67 гривень інфляційних втрат, 1422,11 гривень 3% річних, 6660,16 гривень пеня.

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що в порушення умов договору поставки від 17.07.2013 № 210713 відповідач за поставлений товар в повному обсязі не розрахувався, внаслідок чого утворилася стягувана сума заборгованості у розмірі 197392,54 гривень, що стало підставою для додаткового нарахування та вимог про стягнення 3342,67 гривень інфляційних втрат, 1422,11 гривень 3% річних, 6660,16 гривень пені.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 07.06.2021 позовну заяву ПП «ДК Бізнес-Партнер» прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 911/1654/21. Ухвалено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання. Цією ж ухвалою: встановлено відповідачу строк для подання клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи та відзиву на позовну заяву із додержанням вимог ст. 165 Господарського процесуального кодексу України – п`ятнадцять днів з дня вручення ухвали.

На адресу суду 02.07.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому відповідач заперечив проти здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та заперечив щодо розміру здійснених позивачем витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

На адресу суду 12.07.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив із заперечення проти доводів відповідача наведених у відзиві.

Суд вважає, що у відповідності до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута по суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для прийняття рішення.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.07.2013 ПП «ДК Бізнес-Партнер» (постачальник) та ПП «Авентин» (покупець) укладено договір поставки № 210713 (далі – договір), відповідно до умов якого:

- постачальник зобов`язується систематично поставляти та передавати у власність покупця продукцію промислового призначення, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити продукцію в асортименті, кількості та за цінами, визначеними в видаткових накладних, які є невід`ємною частиною даного договору (пункт 1.1.);

- підтвердженням факту поставки партії продукції є товарна накладна, підписана уповноваженою особою покупця. Підпис в товарній накладній є підтвердженням згоди покупця на отримання від постачальника партії продукції в асортименті, кількості та за цінами зазначеній в накладній (пункт 6.7.);

- ціни на продукцію встановлюються в національній валюті України – гривнях (з урахуванням податку на додану вартість) і вказуються в видаткових накладних, які є його невід`ємною частиною. Вартість тари, упакування та маркування продукції внесене в її ціну. Загальна вартість договору складаються з вартості всіх партій продукції, поставлених покупцю та цим договором (пункти 7.1., 7.2.);

- оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється наступним чином: 100% вартості партії продукції сплачується покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання покупцем відповідної партії продукції (пункт 7.6.).

Так, на виконання укладеного сторонами договору постачальником поставлено, а покупцем прийнято товар на загальну суму 250862,82 гривень, що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями видаткових накладних, які підписані обома сторонами та скріплені печатками сторін, а саме:

- від 13.01.2021 № 72 на суму 78674,40 гривень, рахунок на оплату від 17.12.2020 № 3895;

- від 04.02.2021 № 290 на суму 47649,60 гривень, рахунок на оплату від 28.01.2021 № 241;

- від 15.02.2021 № 410 на суму 69718,32 гривень, рахунок на оплату від 08.02.2021 № 369;

- від 05.03.2021 № 621 на суму 23494,50 гривень, рахунок на оплату від 19.02.2021 № 511;

- від 16.03.2021 № 714 на суму 31326,00 гривень, рахунок на оплату від 19.02.2021 № 511.

Згідно наявних у матеріалах справи банківських виписок по рахунку позивача судом встановлено, що відповідачем на рахунок позивача 05.03.2021 перераховано 1689,04 гривень, 15.03.2021 перераховано 43000 гривень та 26.03.2021 перераховано 4997 гривень та 3784,24 гривень. Такі оплати відповідачем здійснені із призначенням платежу – оплата за клейку стрічку згідно рах. № 3895 від 17.12.2020.

Позивач стверджує, що відповідач всупереч умовам договору взяте на себе зобов`язання по оплаті поставленого позивачем та прийнятого відповідачем товару в повному обсязі не виконав, що стало підставою для звернення позивача до суду із розглядуваним позовом із вимогою про стягнення з відповідача боргу в розмірі 197392,54 гривень.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд дійшов наступних висновків.

За змістом ст.ст. 11, 509, 627 Цивільного Кодексу України та ст. 179 Господарського кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, зокрема, з правочинів. Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Майново-господарські зобов`язання між суб`єктами господарювання виникають на підставі договорів. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Укладений договір за своїм змістом є договором поставки та є належною правовою підставою для виникнення у сторін взаємних прав та обов`язків, обумовлених цим договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно положень ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 692 цього ж кодексу передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України закріплено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом пунктом 7.6. договору сторони передбачили, що оплата за партію продукції, яка підлягає поставці відповідно до прийнятого постачальником до виконання замовлення покупця, здійснюється наступним чином: 100% вартості партії продукції сплачується покупцем протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дати отримання покупцем відповідної партії продукції.

Отже, строк оплати отриманого відповідачем товару, за наведеними вище видатковими накладними, є таким що настав та, відповідно, і обов`язок покупця оплатити отриманий товар.

Однак, матеріали справи не містять доказів виконання в повному обсязі покупцем свого зобов`язання по оплаті отриманого товару за вказаними вище видатковими накладними.

Відповідач у відзиві на позов не заперечив проти існування облікованої за ним основної суми боргу, доказів належного виконання своїх зобов`язань за договором та сплати коштів за отриманий товар у повному обсязі не надав, заперечень щодо факту отримання товару не висловив, доказів пред`явлення позивачу претензій та зауважень щодо кількості, якості та вартості товару або накладних на повернення товару також не надано.

Також слід зазначити, що з наявних у матеріалах справи банківських виписок вбачається здійснення відповідачем 05.03.2021 на користь позивача оплати у розмірі 20310,96 гривень, із призначенням платежу – оплата за клейку стрічку згідно рах. № 3829 від 14.12.2020. Водночас, як слідує з матеріалів справи, первинні документи, за якими здійснювалась поставка товару, не містять посилань на згаданий рахунок та договір та, як вбачається зі змісту позовної заяви, така оплата не була врахована позивачем в рахунок погашення боргу за спірною поставкою.

Між тим суд враховує, що відповідно до пункту 3.7 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління НБУ від 21.01.2004 № 22 саме платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення «Призначення платежу».

При цьому пунктом 7.5. договору встановлено, що при здійсненні кожного переказу покупець вказує наступні реквізити для здійснення платежу: назва та номер цього договору та/або номер накладних, по яких відбувається поставка продукції з посиланням на виставлений постачальником рахунок-фактуру.

Відповідач в перебігу розгляду справи будь-яких заперечень відносно не зарахування позивачем вказаної оплати в рахунок погашення боргу за спірними поставками не висловлено.

Таким чином у суду відсутні підстави стверджувати, що перерахування відповідачем на користь позивача грошових коштів у розмірі 20310,96 гривень здійснено саме за спірними видатковими накладними.

Враховуючи викладене вище, суд вважає доведеним факт існування простроченої заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 197392,54 гривень, а вимога позивача про стягнення з відповідача існуючої заборгованості є обґрунтованою, матеріалами справи підтверджена та належить до задоволення.

Щодо вимог про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 6660,16 гривень пені, 1422,11 гривень 3% річних та 3342,67 гривень інфляційних втрат розрахованих за загальний період з 13.02.2021 по 04.06.2021, з урахуванням часткових оплат здійснених відповідачем.

Судом встановлено, що пунктом 9.2. договору сторони погодили, що у випадку несвоєчасної оплати продукції згідно умов договору покупець сплачує на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, за кожен день прострочення оплати від вартості несвоєчасно оплаченої партії продукції.

Вказаний пункт договору узгоджується з положеннями ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», за змістом якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частиною 1 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов`язання.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Тому період обчислення пені починається з наступного дня після дати, в якій зобов`язання з оплати мало бути виконано. Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язань припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, якщо інше не встановлено законом або договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлено договором або законом.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат, оскільки, на думку відповідача, позивачем не враховано, що нарахування інфляційних втрат має здійснюватися починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж.

Однак, суд вважає недоречними доводи відповідача та відхиляє їх з огляду на те, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується

Такий висновок узгоджується із правовою позицією Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду наведений у постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, 3% річних та інфляційних втрат (з урахуванням правових висновків наведених у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19) на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останній здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог закону, тож вимоги позивача про стягнення з відповідача 6660,16 гривень пені, 1422,11 гривень 3% річних та 3342,67 гривень інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю в заявленому розмірі.

Таким чином суд зазначає, що застосована позивачем методика розрахунку інфляційних втрат є однією із найпоширеніших у практиці, яка не суперечить чинному законодавству та цілком узгоджується із висновком Верховного Суду викладеним у постанові 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 та будь-яких порушень вимог законодавства при здійснені позивачем розрахунку, судом не встановлено.

Поряд з цим, відповідач в перебігу розгляду справи контррозрахунок заявлених позивачем до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат не надав, доводи позивача в цій частині не спростував.

Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню.

А саме суд приймає рішення про стягнення з приватного підприємства «Авентин» на користь приватного підприємства «ДК Бізнес-Партнер» 197392,54 гривень основного боргу, 6660,16 гривень пені, 1422,11 гривень 3% річних та 3342,67 гривень інфляційних втрат.

Витрати по сплаті судового збору, у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом на відповідача у повному обсязі.

Щодо заявлених позивачем до стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу в розмірі 33426,96 гривень.

Частинами 1, 3 статті 123 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно ч. 13 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Частинами 1, 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін (ч. 5 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Аналогічний висновок наведений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц (пункт 21) та від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 (пункт 5.40).

У постанові від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 Верховний Суд дійшов висновку, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Наведена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23.01.2020 у справі № 910/16322/18.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.

Судом встановлено, що на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем надано до суду – договори про юридичні послуги (надання професійної правничої допомоги) від 16.07.2019 № 1512-19 та від 27.04.2021 № 1512-19-3, акт приймання виконаної роботи з юридичного обслуговування від 04.06.2021 на суму 33426,96 гривень, опис наданих послуг, платіжне доручення від 28.04.2021 № 3004 на суму 33426,96 гривень, із призначенням платежу «передплата за юридичні послуги».

Також, судом встановлено, що представництво ПП «ДК Бізнес-Партнер» здійснювалось адвокатом Свідло Єгором Володимировичем, повноваження якого підтверджуються ордером від 04.06.2021 серії АА № 1110670, та який відповідно до свідоцтва від 15.12.2017 серії КВ № 000079 має право на заняття адвокатською діяльністю.

Отже, наявними у матеріалах справи доказами підтверджено, що загальний розмір фактично понесених позивачем витрат на професійну правову допомогу пов`язаних із розглядом цієї справи становить 33426,96 гривень.

Разом із тим, відповідач у відзиві на позов заперечив проти здійснених позивачем витрат на оплату послуг адвоката та просив суд зменшити заявлену позивачем до стягнення суму до 5000 гривень.

Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

Надавши оцінку наявним у матеріалах справи доказам у сукупності з урахуванням усіх аспектів і складності цієї справи, обсягу наданих адвокатом послуг, виходячи з характеру спірних правовідносин, обсягу матеріалів справи, беручи до уваги заперечення відповідача проти стягнення з нього заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи принципи співмірності та розумності судових витрат, суд дійшов висновку, що розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу адвоката за розгляд справи має бути зменшений до 5000 гривень.

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 73-80, 86, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов приватного підприємства «ДК Бізнес-Партнер» задовольнити повністю.

Стягнути з приватного підприємства «Авентин» (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, місто Вишгород, вул. Кургузова, будинок 6А, код 36758943) на користь приватного підприємства «ДК Бізнес-Партнер» (01034, місто Київ, вулиця Олеся Гончара, будинок 40, квартира 15, код 38464107) 197392,54 гривень основного боргу, 6660,16 гривень пені, 1422,11 гривень 3% річних та 3342,67 гривень інфляційних втрат, 3132,26 гривень судового збору та 5000,00 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту рішення у відповідності до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 частини 1 Розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу.

Повний текст рішення складено та підписано 05.08.2021.

Суддя Р.М. Колесник