Ухвала суду № 98788294, 05.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaУХВАЛА

про відмову у вжитті заходів забезпечення позову

м. Київ

05.08.2021Справа № 910/12444/21

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" (04112, м. Київ, вул. І. Сікорського, 8, код ЄДРПОУ 38750239)

До 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" (04053, м. Київ, провулок Несторівський, 6, код ЄДРПОУ 33640219)

2) Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "НАДРА" (04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців, 17)

3) Товариство з обмеженою відповідальністю "КОРОРА" (01034, м. Київ, вул. Рейтарська, 35-А)

4) Публічного акціонерного товариства "Місто Банк" (65009, м. Одеса, Фонтанська дорога, 11, код ЄДРПОУ 20966466)

Про визнання недійсним нікчемного правочину, договорів купівлі-продажу нерухомого майна та іпотечного договору, визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав власності

Суддя Бондаренко-Легких Г.П.

Без виклику представників сторін

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

02.08.2021 року до Господарського суду міста Києва подано позову заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ДОВІРА ТА ГАРАНТІЯ" (далі по тексту - ТОВ "Довіра та гарантія" або позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Промислові інвестиції" (далі - ТОВ " КУА "Промислові інвестиції" або відповідач-1), Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "НАДРА" (далі - ПАТ "КБ "Надра" або відповідач-2), Товариства з обмеженою відповідальністю "КОРОРА" ( далі - ТОВ "Корора" або відповдіач-3), Публічного акціонерного товариства "Місто Банк" (далі - ПАТ "Місто Банк" або відповідач-4) про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу майна від 18.11.2015 року, укладений між ПАТ "КБ "Надра" як продавцем та ТОВ " КУА "Промислові інвестиції" як покупцем, посвідчений ПН КМНО Левінець В.Ю. за реєстровим номером 20;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28.12.2016 року, укладений між ТОВ "КУА "Промислові інвестиції" як продавцем та ТОВ "Корора" як покупцем, посвідчений ПН КМНО Бондар Т.М. за реєстровим № 2809;

- визнання частково недійсним іпотечного договору № 6 від 13.01.2017 року, укладеного між ТОВ "Корора" як іпотекодавцем та ПАТ "Місто Банк" як іпотекодержателем, посвідченого ПН КМНО Чорнєй В.В. за № 6, в частині надання в іпотеку квартири № 29;

- визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора ПН КМНО Кузьмич В.М. за № 39050078 від 29.12.2017 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за ПАТ "Місто Банк" (відповідач-4).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувані договори та рішення про реєстрацію права власності нерухомого майна (квартира № 29 по вул. О. Гончара, 32-в, загальною площею 76,2 кв. м.) за відповідачем-4 порушують майнові права позивача на нерухоме майно, а саме двокімнатну квартиру загальною площею 76, 2 кв.м., що знаходиться в м. Києві, вул. Гончара Олеся, 32в, № 29, які були придбані (набуті), за твердженням позивача за результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених Протоколом електронного аукціону № UA-EA-2020-04-30-000013-b від 07.05.2020, шляхом укладення договору купівлі-продажу майнових прав від 16.06.2020 року між ПАТ "КБ "Надра" як продавцем та ТОВ "ФК "Довіра та Гарантія" (копія договору від 16.06.2020 року додано до позовної заяви).

Позивач, обґрунтовуючи позовні вимоги та своє порушене право, стверджує, що договір купівлі-продажу майна від 18.11.2015 року, укладений між ПАТ "КБ "Надра" та ТОВ "КУА "Промислові інвестиції", посвічдений ПН КМНО Левінець В. Ю. за № 20, є нікчемним в силу вимог статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" через прийняття рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідації ПАТ "КБ "Надра" від 26.05.2015 року № 1-5-12845, яке було надіслано відповідачеві-1 (нікчемного договору від 18.11.2015 року до позову не було додано, як і не було додано рішення ФГВФО від 26.05.2015 року № 1-5-12845 про встановлення нікчемності правочину від 18.11.2015 року).

З огляду на нікчемність, на думку позивача, правочину, за яким відповідач-1 набув прав власності на нерухоме майно (квартира № 29 по вул. О. Гончара, 32-в, загальною площею 76,2 кв. м.), позивач стверджує, що подальші договір купівлі-продажу вказаного нерухомого майна, за яким відповідач-1 відчужив майно відповідачу-3, та договір іпотеки, за яким відповідач-3 передав нерухоме майно в іпотеку відповідачу-4, є недійсними, з огляду на що, відповдіач-4 неправомірно зареєстрував за собою в грудні 2017 право власності на нерухоме майно (квартира № 29 по вул. О. Гончара, 32-в, загальною площею 76,2 кв. м.), а отже таке рішення про реєстрацію підлягає скасуванню.

Разом з позовною заявою, позивачем подано заяву про витребування документів, а саме договору від 18.11.2015 року, який позивач вважає нікчемним, а також оскаржуваних договорів та матеріали реєстраційної справи, за якою було зареєстровано право власності за відповідачем-4.

Крім того, позивачем також подано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої позивач просить вжити наступні заходи до забезпечення позову:

- заборонити державним реєстраторам речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, визначених Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", нотаріусам (приватним та державним), громадянам України, які мають вищу освіта за спеціальністю правознавство, відповідають кваліфікаційним вимогам, встановленим Міністерством юстиції України, та перебувають у трудових відносинах з суб'єктом державної реєстрації прав - виконавчими органами сільських, селищних та міських рад, Київської, Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державної адміністрації, державними та/або приватними виконавцями, у разі накладення таким виконавцем арешту на нерухоме майно під час примусового виконання рішень відповідно до закону, вчиняти дії щодо проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що належать на праві власності Публічному акціонерному товариству "Місто Банк" (відповдіач-4), спрямованих на їх відчуження, зміну та/або припинення чи обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, а саме:

- заборонити вчиняти реєстраційні дії щодо двокімнатної квартири загальною площею 76,2 кв.м., що знаходиться в м. Києві, вул. Гончара Олеся, буд. 32-в, № 29 (РНОНМ 780293280391 (далі квартира № 29).

Необхідність вжиття заходів до забезпечення позову позивач обґрунтовує тим, що з огляду на подані ним матеріали та вчинені оборудки з нерухомим майном, а саме квартирою № 29 в минулому, свідчать про те, що відчуження відповідачем-4 нерухомого майна (квартира № 29 по вул. О. Гончара, 32-в, загальною площею 76,2 кв. м.), можуть суттєво утруднити чи унеможливити виконання рішення у даній справі. Позивач також стверджує, що на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 24.06.2021 року було розміщено оголошення про проведення відкритих торгів (аукціону) з продажу активів, що обліковуються на балансі ПАТ "Місто Банк" (відповідач-4), визначених рішенням Фонду № 631/21 від 09.06.2021 року, зокрема і двокімнатної квартири площею 73, 4 кв.м., що знаходиться в м. Києві, вул. Гончара Олеся, буд. 32-в, № 31.

Судом встановлено, що подана заява про забезпечення позову відповідає по формі та змісту, вимогам статей 138 та 139 ГПК України, оплачена судовим збором, а отже підлягає розглядові по суті.

Суд, вивчивши матеріали заяви про вжиття заходів до забезпечення позову до подачі позовної заяви, дослідивши додані до заяви докази, а також врахувавши предмет позову, подані обґрунтування необхідності вжиття заходів до забезпечення позову, приходить до висновку, що заява задоволенню не підлягає та у її задоволенні належить відмовити, виходячи з наступного.

I. Нормативне обґрунтування вжиття заходів до забезпечення позову

Згідно зі статтею 136 ГПК України, господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до ст. 137 Господарського процесуального кодексу України, серед іншого, позов забезпечується: накладанням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; встановленням обв'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.

Суд може застосовувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Відповідно до ст. 140 ГПК України, заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Залежно від обставин справи суд може забезпечити позов повністю або частково. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.

Тобто, за приписами чинного господарського процесуального законодавства таку процесуальну дію, як забезпечення позову, може бути вчинено як до пред'являння позову так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголосив на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Слід зазначити, що згідно рішення Європейського суду з прав людини від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії», було зазначено що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Частиною першою статті 2 ГПК України встановлено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно з частиною першою статті 11 ГПК України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу.

Отже, аналізуючи положення чинного процесуального господарського законодавства, в системному аналізі з обов'язковими нормами міжнародного права, а також з огляду на практику Верховного суду, суд приходить до висновку, що для вжиття заходів до забезпечення позову існує декілька визначених законом передумов.

Однією з умов (підстав) застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Другою самостійною умовою (підставою) для вжиття заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо).

II. Висновки суду

Суд зазначає, що предметом позову у справі є визнання недійсними договорів купівлі-продажу нерухомого майна, а також договору іпотеки цього майна з посиланням на нікчемність правочинну, за яким відповідач-1 набув прав власності на спірне нерухоме майно квартира № 29 по вул. О. Гончара, 32-в, загальною площею 76,2 кв. м.) відповідно до норм статті 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", обґрунтовуючи своє порушене право тим, що він набув майнових прав на спірне нерухоме майно відповідно до говору від 16.06.2020 року купівлі-продажу майнових прав, укладеним між ПАТ "КБ "Надра" та позивачем, які є відмінними від права власності (п. 1.1 договору), тобто позивач прав власності на нерухоме майно не набув.

В предметі вказаного договору від 16.06.2020 року зазначено, що позивачем передаються у власність майнові права на нерухоме майно (квартира № 29 по вул. О. Гончара, 32-в, загальною площею 76,2 кв. м.), яке виникло у продавця та було припинено на підставі попереднього договору від 04.02.2015 року та акцепту пропозиції про укладення договору купівлі-продажу нерухомого майна, який було віднесено до категорії нікчемних згідно повідомлення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за №1-5-12845 від 26.05.2015.

Отже, прав власності на нерухоме майно відповідно до умов договору від 16.06.2020 року позивач не набув. І навіть, у разі задоволення позовних вимог у даній справі, які заявлені як позивачем як немайнові щодо визнання недійсним договорів та скасування реєстрації прав власності на нерухоме майно за відповідчем-4, позивач не набуде права власності на нерухоме майно, а отже посилання позивача на те, що відновлення його прав буде неможливо, а виконання рішення буде утруднене, не знайшли свого підтвердження за поданими доказами.

Разом з тим, відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, право власності за на квартиру (квартира № 29 по вул. О. Гончара, 32-в, загальною площею 76,2 кв. м.) з грудня місяця 2017 року зареєстровано за ПАТ "Місто Банк", який зараз знаходиться в процедурі ліквідації.

Тобто, відповідно до даних Реєстру речових прав на нерухоме майно відповідач-4 з грудня 2017 року по теперішній час є власником нерухомого майна. Суд також зазначає, що відповідач-4 знаходиться як банківська установа в процедурі ліквідації, а отже щодо відчуження належного йому нерухомого майна законом встановлена спеціальна процедура Посилання позивача на те, що таке спірне нерухоме майно (квартира № 29 по вул. О. Гончара, 32-в, загальною площею 76,2 кв. м. ) відчужується в процедурі відкритих торгів (аукціону) не знайшло свого підтвердження поданими доказами (таких доказів взагалі не подано), а на сторінці 8 абз. 2 заяви про вжиття заходів до забезпечення позову позивач сам зазначає, що на аукціоні щодо реалізації активів, які обліковуються на балансі АТ " Місто Банк" планується реалізувати інше нерухоме майно, а саме КВАРТИРУ № 31, яка взагалі не є предметом заявлених позовних вимог.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.

Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати необхідність вжиття відповідного заходу забезпечення позову. Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову.

Згідно приписів ст.ст. 73, 74, 77, 79 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Разом із тим, суд зазначає, що обґрунтування заяви саме можливістю відчуження належного на праві власності відповідачу-4 нерухомого майна, яке знаходиться у власності відповдіача-4 з 2017 року, та який знаходиться в процедурі ліквідації, не співвідноситься з предметом позову у даній справі, зокрема, про визнання правочинів недійсними, і відсутності у позивача права власності на нерухоме майно, яке у разі задоволення позову, позивач автоматично не набуде.

Крім того, позивач просить заборонити невизначеному колу осіб, які є державними реєстраторами та особами, на яких покладено функції державних реєстраторів, а також приватним та державним виконавцям вчиняти дії, вчинення яких покладено на цих осіб чинним законодавством та вчинення яких в рамках закону є законодавчо визначеними повноваженнями даних осіб, а тому така вимога не є адекватною заявленим позовним вимогам та протирічить як нормам процесуального права, так і нормам матеріального права (спеціальних законів про державну реєстрацію та виконавче провадження).

Відтак, заявником не наведено достатніх, належних та допустимих у розумінні вищенаведених положень ГПК України обґрунтувань необхідності вжиття заходів забезпечення позову.

Керуючись ст. ст. 136, 137, 140 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія "Довіра та гарантія» про вжиття заходів забезпечення позову у справі № 910/12444/21 відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів в порядку, передбаченому ст.ст. 253-259, з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Суддя Г.П. Бондаренко-Легких