Рішення № 98771882, 02.08.2021, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 243/12481/19

Провадження № 2/243/1136/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 серпня 2021 року Слов`янський міськрайонний суд Донецької області в складі:

Головуючий суддя Пронін С.Г.

за участю секретаря Коптєвої А.Ю.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Слов`янська цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 12 березня 2014 року між позивачем і ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримав кредит у сумі 8 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Вказав, що відповідно до п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківський послуг, - позичальник зобов`язується погашати заборгованість за Кредитом, відсотками за його використання, за перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених укладеним договором. Зазначив, що свої зобов`язання за договором позивач виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору. Натомість відповідач свої обов`язки за вказаним договором не виконав і станом на 25 вересня 2019 року сума заборгованості за кредитним договором складає 319 600 грн. 47 коп., яка складається з наступного: 6 772 грн. 01 коп. - заборгованість за тілом кредиту; 307 590 грн. 44 коп. - заборгованість за відсотками за користування кредитом; 5 238 грн. 02 коп. - заборгованість за пенею та комісією. Враховуючи викладене, позивач просить суд стягнути з відповідача суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 772 грн. 01 коп. та за період з 12 березня 2014 року по 31 серпня 2018 року суму заборгованості за відсотками за користування кредитом у розмірі 119 432 грн. 37 коп., а також понесені позивачем судові витрати у розмірі 1 921 грн. Позивач, під час розгляду справи звернувся з заявою про зменшення позовних вимог, та просив суд стягнути з відповідача на його користь суму заборгованості за тілом кредиту у розмірі 6 772 грн. 01 коп. та суму заборгованості за простроченими відсотками у розмірі 12883 грн. 27 коп., а також понесені позивачем судові витрати у розмірі 1921 грн.

Представник позивача - Лещенко Д.Ю., що діє на підставі довіреності № 4355-К-О від 02 жовтня 2020 року в судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду був повідомлений належним чином, проте надіслав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, наполягав на заявлених позовних вимогах, просив їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Шевченко С.А., що діє на підставі ордеру серія АН № 1000627 від 10.02.2021 року будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, в судове засідання також не з`явилися, проте представником позивача - адвокатом Шевченко С.А. надано суду заяву про розгляд справи у його відсутність та позивача ОСОБА_1 . Крім того, від відповідача до суду надійшов відзив, у якому ОСОБА_1 вказав, що не визнає позовні вимоги та зазначив, що на початку 2014 року він звертався до позивача з приводу отримання кредиту, та працівники банку запропонували йому заповнити наданий ними бланк на отримання кредиту, зробили копію його паспорта та ідентифікаційного коду. Після чого йому повідомили, що про рішення щодо надання йому кредиту його повідомлять додатково.

Через декілька днів у банку йому повідомили, що йому відмовили у видачі кредиту, та більше до позивача він не звертався, кредити та кредитні картки не отримував, будь-які документи не підписував. Крім того, вказав, що до позовної заяви позивачем долучений бланк «Предоставление банковских услуг в «ПриватБанке», в якому відсутня відмітка яку банківську картку він бажає оформити, не зазначений кредитний ліміт, не стоїть відмітка про ознайомлення із Тарифами банку та умовами обслуговування в банку, а в графі «Клієнт» стоїть не його підпис, та його прізвище написано не ним особисто. Також, не має свідчень про будь-який розрахунковий документ, який підтверджував би отримання ним коштів від позивача або самої кредитної картки. Вважає, що оскільки відсутні докази про видачу йому кредиту, та яка відсоткова ставка була встановлена, а тому будь-які розрахунки відсотків, штрафів, пені та комісії долучені позивачем до справи є необґрунтованими. Зазначив, що згідно із випискою по картковому рахунку, який долучений позивачем до справи, останнє поповнення начебто ним кредитної картки відбулось 19 лютого 2015 року, та після чого картка будь-ким не поповнювалась. Таким чином, із вказаної дати права позивача були порушені по даному кредитному договору, однак до суду він звернувся тільки 25 жовтня 2019 року, тобто більше ніж трирічний строк, а тому просить суд застосувати позовну давність до вимог позивача та відмовити в позові в повному обсязі.

Суд, дослідивши матеріали справи, приходить до переконання, що позов АТ КБ "ПриватБанк" підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

12 березня 2014 року відповідачем по справі ОСОБА_1 було особисто підписано заяву «Предоставление банковских услуг в ПриватБанке», яка свідчить про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, а також з якої слідує, що ОСОБА_1 ознайомився та згоден, що дана заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами складає між ним та Банком договір про надання банківських послуг. Він ознайомився з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які йому були наданні для ознайомлення у письмовому вигляді та розміщені на офіційному сайті ПриватБанку. Відповідно до цієї заяви відповідач отримав кредитну картку «Універсальна» з розміром кредиту в сумі 8 000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30,00 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Частиною першою статті 1054 ЦК України встановлено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Статтею 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України в редакції, що діяла станом на час підписання відповідачем вищенаведеної заяви правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною 1 статті 628 та статтею 629 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Таким чином, хоча й відповідач в своєму відзиві заперечує, що він підписував будь-які документи щодо надання кредиту, однак свідчень стосовно визнання кредитного договору недійсним суду не надав, а тому суд вважає, що ОСОБА_1 12 березня 2014 року дійсно було підписано заяву «Предоставление банковских услуг в ПриватБанке», яка свідчить про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, та отримав на підставі цієї заяви кредитну картку з встановленим кредитним лімітом, якою, як слідує з виписки за кредитним договором, користувався, суд доходить переконання про укладення сторонами саме кредитного договору на підставі якого позивачем було відкрито відповідачу кредитну лінію відновлювального типу з кредитним лімітом у сумі 8 000 гривень, та зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 2,5 % на місяць або 30,00 % на рік, нарахованих на суму залишку заборгованості за тілом кредиту з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Відповідно довідки АТ КБ «ПриватБанк», долученої матеріалів справи, на виконання укладеного 12 березня 2014 року сторонами договору позивачем відповідачу було видано кредитні картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня січня 2018 року.

Разом з тим, вирішуючи доводи представника позивача АТ КБ «ПриватБанк» стосовно того, що Умови та правила надання банківських послуг є невід`ємною складовою укладеного між сторонами 12 березня 2014 року кредитного договору, адже останній є договором приєднання, суд виходить з такого.

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Наведене дає суду підстави для висновку, що оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Натомість Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, долучений позивачем до позовної заяви, не містить ані підпису відповідача ОСОБА_1 , ані іншого підтвердження узгодження сторонами саме тих Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які долучені до матеріалів справи. Що стосується Наказу «Про затвердження Умов та Правил надання банківських послуг для ПриватБанку та всіх дочірніх банків» № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, на який позивач посилається у позові на підтвердження того, що саме ці Умови та правила діяли на час підписання ОСОБА_1 12 березня 2014 року заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у ПриватБанку, то суд сприймає це критично, оскільки вказаний наказ є доказом затвердження Умов та Правил надання банківських послуг у відповідних редакціях та не є доказом ані на підтвердження того, що 12 березня 2014 року під час укладання сторонами договору до відома відповідача були доведені Умови та Правила надання банківських послуг у редакції, затвердженій наказом № СП-2010-256 від 06 березня 2010 року, ані на підтвердження того, що до відома відповідача 12 березня 2014 року взагалі були доведені будь-які Умови та Правила надання банківських послуг.

В зв`язку з цим, суд доходить висновку про недоведеність АТ КБ «ПриватБанк» тієї обставини, що станом на час укладання сторонами 12 березня 2014 року договору ОСОБА_1 розумів та погодився саме на ті Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку, які долучені позивачем до позовної заяви.

Так, велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, ухваленій у справі № 342/180/17, дійшла висновку про те, що за обставин, аналогічних вищевикладеним, неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин суд доходить переконання, що долучені позивачем до позовної заяви Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку не є складовою частиною укладеного сторонами 12 березня 2014 року договору, в зв`язку з чим, суд доходить висновку, що жодних платежів, окрім повернення заборгованості за кредитом, яка утворилася за кредитним договором, укладеним між сторонами 12 березня 2014 року не передбачено.

Що стосується клопотання сторони відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача, то суд при їх вирішенні керується таким.

Статтею 525 ЦК України закріплено правило, за яким одностороння відмова від зобов`язання недопустима. Статтями 526, 527, 530 ЦК України передбачені загальні умови виконання зобов`язання, а саме: зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду, ухваленій 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 слідує таке. Поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» та «термін виконання зобов`язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст. Відповідно до частини першої статті 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. А згідно з частиною другою цієї статті терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами, а термін - календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати (стаття 252 ЦК України). Строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору (частина перша статті 631 ЦК України). Цей строк починає спливати з моменту укладення договору (частина друга вказаної статті), хоча сторони можуть встановити, що його умови застосовуються до відносин між ними, які виникли до укладення цього договору (частина третя цієї статті). Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору (частина четверта статті 631 ЦК України). Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов`язків під час дії договору.

Поняття «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами частини першої цієї статті, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання.

Так, підписані ОСОБА_1 12 березня 2014 року документи свідчать, що окремо АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 строк укладеного між ними кредитного договору не визначили, а погодили строк кредитування, термін закінчення кредитування, а також термін щомісячного виконання зобов`язання.

Згідно витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт слідує, що умовами кредитування з використанням платіжної карти «Кредитка Універсальна» 30 днів пільгового періоду повернення кредиту та сплату відсотків за користуванням кредитом відповідач мав здійснювати щомісячними платежами у строк до 25 числа кожного місяця, наступного за звітним, упродовж строку кредитування.

Разом з тим, з виписки по картковому рахунку, який долучений позивачем до справи слідує, що останнє поповнення кредитної картки ОСОБА_1 відбулось 19 лютого 2015 року, та після чого картка не поповнювалась.

Отже позивач АТ КБ «ПриватБанк» дізнався про остаточне припинення виконання відповідачем умов укладеного між ними кредитного договору, а отже і про порушення свого права 19 березня 2015 року.

Статтею 257 ЦК України загальну позовну давність встановлено тривалістю у три роки. Пунктом першим частини першої статті 258 ЦК України закріплено правило, за яким до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Початок перебігу позовної давності визначається статтею 261 ЦК України. Так, за загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила(частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

Оскільки укладений сторонами 12 березня 2014 року кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок відповідача повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право позивача вважається порушеним з моменту порушення відповідачем терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) відповідачем обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишилася, і нарахованих згідно зі статтею 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду, процентів, а також попередніх невнесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів. Невнесені до моменту звернення кредитора до суду щомісячні платежі підлягають стягненню у межах позовної давності, перебіг якої визначається за кожним з платежів окремо залежно від настання терміну сплати кожного з цих платежів.

Відтак, за наведених умов початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.

Разом з тим, з правової позиції Верховного Суду України, викладеній в постанові від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14 слідує, що відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеного нею строку. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінченням строку дії договору.

Аналогічна правова позиція міститься у Постанові Верховного Суду України у справі № 6-61цс14 від 18 червня 2014 року. Так, за договором про надання банківських послуг (позичальник отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку), яким встановлено щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг трирічного строку позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - після закінчення кінцевого строку повного погашення кредиту (ст. 261 ЦК України).

Так, приймаючи до уваги, що видана відповідачу позивачем перевипущена картка діє до останнього дня січня 2018 року, тобто до 31 січня 2018 року, а позивач звернувся до суду з даним позовом 25 жовтня 2019 року, що підтверджується відповідним штампом суду про його одержання, тобто до спливу строку позовної давності, а тому суд вважає, що доводи відповідача щодо застосування наслідків спливу позовної давності до вимог позивача є необґрунтованими, та приходить до висновку, що позивач подав позов у строк передбачений законом, його вимоги доведені ним в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг у ПриватБанку не є складовою частиною укладеного сторонами 12 березня 2014 року договору, в зв`язку з чим, суд приходить до висновку, що жодних платежів, окрім повернення заборгованості за кредитом, яка утворилася за кредитним договором, укладеним між сторонами 12 березня 2014 року законом не передбачено.

При вирішенні питання про стягнення з відповідача судових витрат, суд виходить з вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, якою передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню заборгованість за кредитом в розмірі 6772 гривень 01 копійок.

Отже сума задоволених позовних вимог становить 34,45 % (6772,01 грн. * 100% / 19655,28 грн.).

Тому судовий збір, що підлягає стягненню з відповідача становить: 661 гривень 78 копійки (1921 грн. * 34,45 % / 100%).

Таким чином з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягають стягненню: заборгованість за кредитом в розмірі 6772 гривень 01 копійок, та судовий збір в розмірі 661 гривень 78 копійок.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 525, 526, 527, 530, 626, 628, 629, 633-634, 1048, 1049, 1050, 1056-1, 1054, 1055 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 141, 259, 263-268, 273 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», розташованого за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1Д, на рах. № НОМЕР_4 , МФО 305299, код ЕДРПОУ 14360570, заборгованість за кредитним договором б/н від 12 березня 2014 року в розмірі 6772 (шість тисяч сімсот сімдесят дві) гривень 01 копійок, а також судовий збір у розмірі 661 (шістсот шістдесят одна) гривень 78 копійок, а всього 7433 (сім тисяч чотириста тридцять три) гривень 79 копійок.

В іншій частині позовних вимог Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в судову палату по цивільних справах Донецького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Донецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 02 серпня 2021 року.

Суддя Слов`янського

міськрайонного суду С.Г. Пронін