Рішення № 98771706, 03.08.2021, Покровський міськрайонний суд Донецької області (до 25.04.2025 - Красноармійський міськрайонний суд Донецької області)

Провадження №2/235/1351/21

Справа №235/3536/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 серпня 2021 року Красно армійський міськрайонний суд Донецької області у складі

головуючої - судді Величко О.В.,

при секретарі Грекової Ю.В.

за участю представника позивача Логвіненко С.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Покровську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «ВК «Краснолиманська» про стягнення заборгованості по заробітній платі, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначив, що з відповідачем по справі перебував у трудових відносинах з 06.10.2009 року по 12.07.2020 рік.

Наказом № 100/к від 12.07.2020 р. він звільнився за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. Після звільнення відповідач не провів з ним остаточного розрахунку по заробітній платі в розмірі 82287,74 грн.

22.10.2020 року він звернувся із письмовою вимогою про розрахунок до ДП ВК «Краснолиманська», проте заборгованість по заробітній платі на день звернення до суду не виплачена. Позивач просить стягнути з ДП «ВК «Краснолиманська» на свою користь заборгованість по заробітній платі в сумі 82287,32 грн., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.10.2020 року по день постановлення рішення суду.

Представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому підтвердив наявність заборгованості по заробітній платі у відповідача перед позивачем в сумі 82287,74 грн. Зазначив, що в день звільнення позивач не працював, знаходився у простої, що підтверджується довідкою ВКТ від 02.06.2021 року. Ані при звільненні, ані під час отримання трудової книжки позивачем будь-яких вимог до відповідача з приводу розрахунку по заробітній платі не заявлялось. Вимога про проведення розрахунку, на яку посилається позивач, на адресу відповідача не надходила. Оскільки позивач звернувся до суду 24.05.2021 року, вважає, що середній заробіток підлягає стягненню з моменту, коли відповідач отримав позовну заяву, тобто з 02.06.2021 року. Проте, враховуючи фінансову неспроможність відповідача , просив в задоволенні позову відмовити.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги, наполягав на їх задоволенні.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, просив справу слухати без участі представника ( а. с. 33).

Суд, дослідивши матеріали справи і перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що позивач по справі ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з 06.10.2009 року по 12.07.2020 рік на посаді електрослюсар підземний. ( а.с. 8-11).

Наказом № 100/к від 12.07.2020 р. позивача звільнено за власним бажанням у зв`язку з виходом на пенсію на підставі ст. 38 КЗпП України. ( а.с. 10-11).

Згідно довідки ДП « ВК «Краснолиманська» за № 414 від 18.05.2021 року ДП «ВК «Краснолиманська» має перед позивачем ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 82287,74 грн. ( а.с. 15).

Згідно довідки ДП «ВК «Краснолиманська» за № 415 від 18.05.2021 року середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 560,77 грн. ( а.с. 16).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач в день звільнення не працював, знаходився у простої ,що підтверджується довідкою ВКТО від 12.07.2020 року. ( а.с. 34).

З вимогою про проведення остаточного розрахунку по заробітній платі позивач звернувся до відповідача 22.10.2020 року, яка отримана останнім 28.10.2020 року. ( а.с. 41-43).

Відповідно до положень ст. 115 КЗпП України, ст. 24 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП, при відсутності спору про їх розмір, підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, підставою відповідальності власника відповідно до ст.. 117 КЗпП, на яку посилається позивач, обґрунтовував свої вимоги, є склад правопорушення, який включає два юридичних факта: порушення власником строків розрахунку при звільненні та вина власника.

Крім того, слід зазначити, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в рішенні Конституційного Суду України від 22 лютого 2012 року у справі № 1-5/2012.

Отже, установивши при розгляді справи про стягнення середньої заробітної плати у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, або в разі його відсутності в цей день наступного дня після пред`явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі статті 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а в разі непроведення його до розгляду справи по день ухвалення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не позбавляє його відповідальності.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 27.01.2020 року в справі № 682/3060/169 дійшов висновку, що звернення працівника, який у день звільнення не працював, до суду з позовом про стягнення сум, які належать йому до виплати від підприємства, установи, організації станом на день звільнення, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід вважати пред`явленням вимоги про розрахунок, яка передбачена статтею 116 КЗпП ( якщо така вимога раніше не пред`являлась). У такому випадку відповідальність роботодавця на підставі ст. 117 КЗпП наступає після звернення звільненого працівника до суду та невиплати після пред`явлення вимоги роботодавцем всіх сум, які йому належать. Час затримки розрахунку при звільненні позивача починається з моменту коли відповідачеві стало відомо про вимогу позивача : отримання відповідачем копії позовної заяви або проведення судом судового засідання ( за відсутності відомостей про дату отримання копії позовної заяви) до фактичної виплати заробітної плати. Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні за статтею 117 КЗпП настає лише у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, передбачені у статті 116 КЗпП. Тягар відсутності вини у вчиненні такого порушення покладається на роботодавця ( власника або уповноважений ним орган).

Позивач в день звільнення не працював, вимога позивача про розрахунок по заробітній платі отримана підприємством 28.10.2020 року, тому суд визначає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з наступного дня з моменту отримання вимоги, тобто з 29.10.2020 року по 03.08.2021 рік включно.

Середній заробіток працівника визначається відповідно до ст. 27 ЗУ «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою КМУ від 08.02.1995 р. № 100.

Так, абзацом третім пункту 2 Порядку встановлено, що середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана дана виплата. Усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо.

Якщо протягом останніх двох календарних місяців працівник не працював, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за попередні два місяці роботи. Якщо і протягом цих місяців працівник не відпрацював жодного робочого дня, середня заробітна

плата обчислюється відповідно до останнього абзацу пункту 4 цього Порядку.

В інших випадках, коли нарахування проводяться виходячи із середньої заробітної плати, працівник не мав заробітку, не з вини працівника, розрахунки проводяться виходячи з установлених йому в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу.

Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, в даному випадку становить: 560,77 (середньоденна заробітна плата) х 190(робочі дні) =106546,30 грн.

Згідно із п. 164.2.1, п. 164.2 ст. 164 Податкового кодексу України доходи у вигляді заробітної плати, нараховані ( виплачені) платнику податку відповідно до умов трудового договору ( контракту), включаються до складу загального місячного ( річного) оподатковуваного доходу платника податку і є базою оподаткування податком на доходи фізичних осіб.

Відповідно до п. п. 168.1.1 п. 168 .1 ст. 168 Податкового кодексу України податковий агент, що нараховує (виплачує, надає) оподатковуваний дохід на користь платника податку, зобов`язаний утримувати податок із суми такого доходу за його рахунок, використовуючи ставку податку, визначену ст. 167 цього Кодексу.

Отже, заробітна плата, яка підлягає стягненню з відповідача є сумою, з якою під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податки та збори.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 року № 13 « Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов`язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов`язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.

Разом з тим, відповідачем надана довідка про заборгованість по заробітній платі в сумі 82287,74 грн. , в якій сума визначена після утримання обов`язкових податків і зборів, тому суд вважає за необхідним зазначити про цей факт в резолютивній частині рішення.

Сума середнього заробітку позивача за час затримки розрахунку- 106546,30 грн., яка підлягає стягненню з відповідача, є сумою, з якої під час виконання відповідного судового рішення підлягають нарахуванню роботодавцем та утриманню податків та зборів.

Всього з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість по заробітній платі в сумі 82287,74 грн., ( сума 82287,74 грн. визначена після утримання обов`язкових податків і зборів) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 106546,30 грн. з подальшим відрахуванням з цієї суми податків і обов`язкових платежів.

Що стосується доводів представника відповідача про зменшення суми середнього заробітку з урахуванням принципу пропорційності, то суд зазначає наступне.

Право суду зменшити розмір середнього заробітку, що має сплатити роботодавець працівникові за час затримки виплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, залежить від таких чинників: наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум за трудовим договором на день звільнення; виникнення спору між роботодавцем та працівником після того, коли належні до виплати працівникові суми за трудовим договором у зв`язку з його звільненням повинні бути сплачені роботодавцем; періоду затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум. прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Зазначене відповідає правовому висновку Верховного Суду України, викладеному у постановах від 23.12.2015 року у справі № 6-837цс15, від 27.04.2016 р. у справі № 6-113цс16, постанові ВСУ від 18.03.2020 року у справі № 711/4010/13ц.

Таким чином, застосування принципу співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є правом суду, але виключно при існуванні таких умов: наявність чи виникнення спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплат працівникові сум за трудовим договором на день звільнення, або коли вони ( ці суми) повинні бути сплачені роботодавцем та прийняття судом відповідного рішення щодо часткового задоволенні вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум.

При цьому принцип співмірності при визначенні розміру відшкодування працівникові середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні полягає у пропорційності частки суми, на яку той мав право (задоволеної судом або визнаної позивачем), порівняно саме із середнім заробітком.

Проте, в матеріалах справи відсутні будь-які дані про наявність між позивачем та відповідачем спору про розмір належних до виплати сум на час звільнення. Позивач в день звільнення працював, відповідачем позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 82287,74 грн. не спростовано, проте зазначена сума не виплачена на момент розгляду справи, незважаючи на той факт, що заборгованість повинна бути виплачена ще 29.10.2020 року.

Враховуючи , що спору щодо розміру розрахункових сум між сторонами не було, відповідач не надав доказів про відсутність своєї вини у невиплаті заборгованості по заробітній платі у день звільнення позивача, а також, приймаючи до уваги той факт, що відсутність фінансово-господарської діяльності або коштів у роботодавця, тобто важке матеріальне становище, не виключає його вини за невиплату належних звільненому працівникові коштів та не звільняє роботодавця від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, , виходячи з принципу співмірності, тобто приймаючи до уваги розмір заборгованості по заробітній платі - 82287,74 і розмір середнього заробітку за час затримки- 106546,30 грн., суд приходить до висновку про відсутність підстав для зменшення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог: у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, з відповідача на користь позивача слід стягнути понесений судовий збір в розмірі 908 грн., на користь держави - 980,33 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 38, 47, 115,116, 117 КЗпП , ст. ст. 3,5,12,13,18, 258,260,265,268, 273 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Стягнути з Державного Підприємства «Вугільна Компанія « Краснолиманська» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 82287,74 грн., ( сума 82287,74 грн. визначена після утримання обов`язкових податків і зборів) та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 106546,30 грн. з подальшим відрахуванням з цієї суми податків і обов`язкових платежів , понесені судові витрати в сумі 908 грн.

Стягнути з Державного Підприємства «Вугільна Компанія «Краснолиманська» на користь держави судовий збір в сумі 980,33 грн.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Донецького Апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .

Відповідач ДП «ВК «Краснолиманська» , код ЄДРПОУ 31599557, місцезнаходження: м. Родинське, вул. Перемоги,9

Повний текст рішення виготовлено 03.08.2021 року.

Суддя: