Ухвала суду № 98764255, 03.08.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

1/2084

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 У Х В А Л А

про повернення позовної заяви

03 серпня 2021 року м. Київ № 640/20782/21

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючої судді Клочкової Н.В., ознайомившись з позовною заявою та доданими до неї матеріалами

ОСОБА_1

до Національного банку України

про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, оскарження нормативно-правового акту в частині

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач), адреса: АДРЕСА_1 до Національного банку України (надалі - відповідач), адреса: 01601, місто Київ, вулиця Інститутська, будинок 9, в якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Національного банку України з повернення без виконання платіжної вимоги Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 квітня 2021 року № 64162773-32 про безспірне списання з рахунків публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» коштів на користь ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 64162773 за виконавчим листом від 12 січня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц;

- зобов`язати Національний банк України належним чином виконати платіжну вимогу Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 квітня 2021 року № 64162773-32 про безспірне списання з рахунків публічного акціонерною товариства «Банк «Фінанси та Кредит» коштів на користь ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 64162773 за виконавчим листом від 12 січня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц;

- визнати протиправним та нечинним пункт 10 глави 1 розділу VI «Інструкції» про міжбанківський переказ коштів в Україні в національній валюті», затвердженої постановою правління Національного банку України від 16 серпня 2006 року № 320 (зі змінами).

Підставою позову вказано порушення прав та інтересів позивача, внаслідок вчинення протиправних дій суб`єктом владних повноважень та внаслідок прийняття оскаржуваного в частині нормативно-правового акту.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва позовну заяву ОСОБА_1 до Національного банку України залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання до суду оригіналу документу про сплату судового збору за звернення до суду з адміністративним позовом немайнового характеру у розмірі 1 816,00 грн (отримувач коштів - УК у Печерському районі міста Києва, код отримувача (код ЄДРПОУ) - 38004897, рахунок отримувача - UA908999980313181206084026007, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), код банку отримувача (МФО) - 899998, код класифікації доходів бюджету - 22030101).

В свою чергу, на виконання вимог вказаної вище ухвали суду, позивачем було подано заяву про усунення недоліків, до якої позивачем не було додано квитанції про сплату судового збору за звернення до адміністративного суду за даною позовною заявою.

Водночас, позивач у вказаній заяві посилаючись на справи, які перебували на розгляді Верховного Суду та ніби-то висновки Верховного Суду щодо відсутності підстав для сплати судового збору в даній справі, оскільки за позицією позивача прии розгляді справи щодо захисту прав споживачів та усіх похідних (пов`язаних) справ, судовий збір не підлягає справи, а тому просить суд визнати недоліки позовної заяви усунутими.

Розглянувши подану позивачем до суду заяву про усунення недоліків позовної заяви, перевіривши доводи та аргументи зазначені позивачем, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У відповідності до частини 3 статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

За визначенням статті 1 Закону України «Про судовий збір» вбачається, що судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом судовий збір включається до складу судових витрат.

Відповідно до підпункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.

В свою чергу, позивачем в прохальній частині позовної заяви було заявлено клопотання про звільнення останнього від сплати судового за подання цього позову, в обґрунтування наявності підстав для такого звільнення позивачем було зазначено, що у відповідності до частини 3 статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», - споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Правовий висновок про звільнення вкладників неплатоспроможних банків від сплати судового збору як позивачів у справах про захист прав споживачів міститься в постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року в цивільній справі № 761/24881/16-ц, а також від 15 травня 2019 року в адміністративній справі № 817/649/16.

Так, за приписами статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав.

Згідно з преамбулою Закону України «Про захист прав споживачів» цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.

Відповідно до пункту 22 частини 1 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Зі змісту зазначеного пункту вбачається, що визначальною ознакою, яка характеризує фізичну особу, як споживача, є те, що ця особа придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію.

З аналізу матеріалів справи судом було встановлено та як вже було зазначено судом в ухвалі про залишення без руху позовної заяви позивача, що останній був споживачем послуг лише безпосередньо у відносинах з ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», тобто в такому випадку, позивач є споживачем, а ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» надавачем послуг.

Водночас в даному випадку, позивачем у даній справі оскаржуються дії Національного банку України з повернення без виконання платіжної вимоги Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 28 квітня 2021 року № 64162773-32 про безспірне списання коштів на користь ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 64162773 за виконавчим листом від 12 січня 2021 року у справі № 761/14537/15-ц, який був виданий на підставі ухвали Шевченківського районного суду міста Києва від 114 серпня 2020 року щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім цього, в іншій частині позовних вимог позивач оскаржує нормативно-правовий акт Національного банку України в частині.

В свою чергу, в обґрунтування наявності підстав для несплати судового збору в даній категорії справ позивач посилається на правові висновки в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 761/877/20, від 29 липня 2020 року у справі № 761/736/20, від 13 травня 2020 року у справі № 761/25718/17.

При цьому, суд, поставляючи ухвалу про залишення позову без руху, від вказаних висновків не відступав, оскільки вважає, що вони прийняті щодо іншого складу осіб та за інших обставин, ніж даний предмет позову.

Позивач в заяві, із посиланням на висновки ВС, наводить свій власний висновок, який в даних постановах відсутній взагалі. Так, у поданій позивачем заяві, останній зазначає:

«У відповідності до викладеної в цих постановах правової позиції Верховного Суду, допоки рішення суду у справі про захист прав споживачів залишається невиконаним, - споживчі правовідносини не припинено. А відтак, спори, що виникають у зв`язку з виконанням судових рішень у справах про захист прав споживачів (в тому числі за позовами, спрямованими на усунення перешкод у виконанні таких судових рішень) - так само є спорами про захист прав споживачів, і на ці спори поширюються приписи частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» щодо звільнення споживачів від сплати судового збору.

Отже, позивач (стягувач) у справі про захист прав споживачів звільняється від сплати судового збору не тільки при розгляді спору по суті в основній справі про захист прав споживача, а так само і в усіх похідних (пов`язаних) провадженнях, які ініційовано таким позивачем (стягувачем), зокрема у зв`язку з невиконанням чи перешкоджанням виконанню судових рішень у справі про захист прав споживачів, - в тому числі і за окремими позовами.»

Тобто, на особисте переконання позивача, у справах про захист прав споживачів звільняються від сплати судового збору не тільки при розгляді спору по суті в основній справі про захист прав споживача, а в подальшому в усіх похідних (пов`язаних) провадженнях, які ініційовано таким позивачем, в усіх судах різної інстанції та за окремими провадження.

Натомість, таких висновків Верховний Суд в наведеній практиці не зробив, а підстави для такого твердження відсутні, особливо щодо оскарження нормативно-правового акту.

Водночас, проаналізувавши викладені позивачем пояснення та висновки викладені Верховним Судом у наведених вище постановах, суд вважає безпідставними посилання позивача на відступ суду під час винесення ухвали про залишення без руху позовної заяви позивача від діючої практики Верховного Суду, з огляду на наступне.

Так, з аналізу правових висновків викладених Верховним Судом в постановах Верховного Суду від 16 вересня 2020 року у справі № 761/877/20, від 29 липня 2020 року у справі № 761/736/20, від 13 травня 2020 року у справі № 761/25718/17 судом було встановлено, що позивачі у справах щодо захисту прав споживачів, звільняються від обов`язку сплати судового збору, у разі, якщо вимоги вказані у похідній позовній заяві безпосередньо пов`язані із попередніми вимогами до цього ж відповідача та пов`язані безпосередньо з виконанням остаточного рішення суду у справі про захист прав споживачів.

Суд звертає увагу, що в даному випадку, вказані вище рішення не можуть братися судом до уваги при вирішення питання щодо наявності/відсутності підстав для сплати позивачем судового збору, оскільки у даних справах, правовідносини що виникли між позивачем та відповідачем є різними за своєю суттю та відповідачами по даних справах є банк та Фонд гарантування вкладів, які безпосередньо є учасниками правовідносин як надавачі послуг щодо захисту прав споживача, яким у вказаних справах виступає позивач.

Також, суд вважає за необхідне звернути увагу, що у вказаних вище справах правовідносини сторін, урегульовані законодавством про захист прав споживачів, та безпосередньо стосуються виконання остаточного рішення пов`язаного з захистом прав споживачів та пов`язаними послугами які були надані позивачам банком, що не може бути застосовано судом до даної справи.

Водночас, в даній адміністративній справі, позивачем оскаржуються дії Національного банку України щодо повернення виконавчого листа без виконання, який був виданий на підставі ухвали щодо стягнення витрат на правничу допомогу, яка не є та не може вважатись остаточним рішенням у цивільній справі про захист прав споживачів.

При цьому, суд критично ставить до викладених позивачем у поданій заяві висновків, що звільнення позивачів у справах щодо захисту прав споживачів у всіх судових інстанціях та у всіх похідних провадженнях, оскільки Верховний Суд у вказаних вище рішеннях прийшов до висновку, що позивачі у разі порушення їх прав як споживачів можуть захищати свої права як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу, а саме при апеляційному перегляді. Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завданням якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.

З аналізу вказаних рішень, не вбачається такого, що Верховний Суд прийшов до висновку, що позивачі у всіх похідних справах від справи щодо захисту прав споживачів звільняються від сплати судового збору у всіх судових інстанціях.

При цьому, як вже було зазначено судом в ухвалі про залишення без руху позовної заяви позивача, в даному випадку, відносини які виникли між позивачем та Національним банком України не є відносинами, на основі захисту прав споживача, оскільки Національний банк України не є та не був надавачем послуг позивачу, оскільки позивач у Національному банку України не придбавав, не замовляв, не використовував продукцію для особистих потреб (визначення споживача).

З урахуванням висновків викладених Верховним Судом та пояснень позивача викладених у поданій останнім заяві, в даному випадку вказаний спір виник не на підставі виконання остаточного рішення суду у справі про захист прав споживачів, а на підставі ухвали щодо розподілу витрат на правничу допомогу та незгоди позивача із прийнятим в частині положенням Інструкції НБУ.

Так, третьою позовною вимогою позивачем взагалі оскаржується нормативно правовий акт Національного банку України, який не відноситься до цивільної справи позивача про захист прав споживачів.

Суд зауважує, що викладені позивачем посилання у поданій заяві на порушення (обмеження) вимогою суду про сплату судового збору на підставі Закону, прав позивача на доступ до правосуддя є безпідставними, оскільки, відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України та Закону України «По судовий збір» за позивачем закріплюється обов`язок щодо сплати судового збору при зверненні до суду з позовною заявою, а у разі, наявності підстав для звільнення чи відстрочення сплати судового збору, позивач має право на звернення до суду з відповідним клопотанням/заявою з зазначенням обґрунтованих підстав для звільнення чи відстрочення від сплати судового збору, однак, позивач не скористався вказаною процесуальною можливістю та з клопотанням до суду про звільнення, відстрочення, розстрочення сплати судового збору, за наявності обґрунтованих підстав, не звертався.

Згідно з пунктом 1 частини 4 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

В свою чергу, виявлені судом недоліки позбавляють суд можливості відкрити провадження в цій справі.

Суд зауважує, що у позивача був достатній строк для усунення недоліків позовної заяви. Відкриття провадження без усунення недоліків, описаних в ухвалі суду про залишення позовної заяви без руху є неможливим, недоліки не усунуті, клопотання про продовження строку на усунення недоліків до суду не надходили, відтак позовна заява підлягає поверненню.

Таким чином, виходячи з аналізу викладених вище обставини та наданих доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для повернення позовної заяви ОСОБА_1 .

На підставі вищевикладеного, статтями 122, 123, 133 керуючись пунктом 9 частини 4 статті 169, 241-243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

У Х В А Л И В:

1. Позовну заяву ОСОБА_1 - повернути.

2. Роз`яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

3. Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала набирає законної сили згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Клочкова