Рішення № 98762010, 04.08.2021, Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" серпня 2021 р. справа № 300/2660/21

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд у складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки про стягнення середнього заробітку, -

В С Т А Н О В И В:

Представник ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідач, Івано-Франківський обласний ТЦК та СП)про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку (індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) по день фактичного розрахунку, у розмірі 578 450,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що остаточний розрахунок при звільненні був проведений з ним лише 07.05.2020, що є підставою для відповідальності відповідача, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 09.06.2021 відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження в порядку, визначеному статтею 262 КАС України.

05.07.2021 на адресу суду надійшов відзив від відповідача від 25.06.2021 за №6/884, згідно кого представник Івано-Франківського обласного ТЦК та СП вказує, що на військовослужбовців, які проходять військову службу у військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, норми Кодексу законів про працю України не поширюються. При цьому, спеціальним законодавством врегульовані спірні правовідносини таким чином, що виплати компенсації за затримку розрахунку при звільненні осіб, які проходили військову службу, не передбачені. Щодо судових витрат, представник відповідача зазначає, що в матеріалах справи відсутні необхідні докази понесення витрат на правову допомогу, а також посилається на не співмірність заявленого розміру витрат на правову допомогу із складністю справи (а.с. 45-46).

Представник позивача скористався правом на подання відповіді на відзив, який надійшов на адресу суду 06.07.2021. Згідно змісту вказаної відповіді на відзив, представник позивача вказує на помилковість тверджень відповідача у відзиві та зазначає, що враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, норми статті 116 та 117 КЗпП України, як такі, що є загальними, підлягають застосуванню та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби.

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, встановив наступне.

ОСОБА_1 звільнений наказом від 18.05.2019 за №135 з військової служби в запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з правом носіння військової форми одягу.

Відповідно до копії витягу з наказу (по стройовій частині) №71 від 18.06.2019 ОСОБА_1 з 03.08.2019 виключений зі списків особового складу кафедри військової підготовки та всіх видів забезпечення та направлений для зарахування на військовий облік до Івано-Франківського міського військового комісаріату (а.с. 12).

Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №300/1740/20 позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки щодо невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки, та ненарахування і невиплати індексації грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 до 28.02.2018.Зобов`язано Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки в розмірі 25 884,87 грн. Зобов`язати Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 до 28.02.2018.В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 23.06.2021 апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №300/1740/20 - без змін.

Таким чином, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №300/1740/20 набрало законної сили 23.06.2021.

Згідно з випискою з карткового рахунку ОСОБА_1 , відповідач 07.05.2021 виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки (а.с. 22).

Вважаючи, що відповідач протиправно затримав розрахунок при звільненні ОСОБА_1 , представник позивача звернувся до суду з даним адміністративним позовом для захисту порушеного права позивача.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей (стаття 17 Конституції України).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Так, відповідно до статті 1 цього Закону, соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Частиною 2 статті 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що у зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частини 1 статті 9 цього Закону, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

При цьому, частиною 3 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Статтею 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема оплата праці (грошове забезпечення).

При цьому, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 за №1078 (далі - Порядок №1078).

Так, пунктом 1-1 Порядку №1078 встановлено, що підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 за №491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Крім того, згідно з пунктом 12 частини 1 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно положень статті 16-2 Закону України «Про відпустки» від 05.11.1996 за №504/96-ВР (далі - Закон №504/96-ВР), учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка зі збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Враховуючи вищенаведені правові норми, суд зазначає, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, зокрема щодо належного матеріального та побутового забезпечення, враховуючи особливості військової служби, з метою стимулювання досягнення високих результатів у службовій діяльності.

При цьому, оскільки зазначені нормативно-правові акти, які визначають порядок та умови виплати індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, не містять норм, які б регулювали питання строку розрахунку при звільненні та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні, тому необхідно виходити з приписів трудового законодавства щодо оплати праці.

Так, відповідно до статті 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Закріплені у статтях 116, 117 Кодексу законів про працю України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Аналогічні правові висновки висловлені Верховним Судом в постанові від 31.10.2019по справі №825/598/17.

Крім цього, у постанові від 15.09.2015 (справа №21-1765а15) Верховний Суд України зробив правовий висновок про те, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП. При цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.

Суд також звертає увагу на те, що Конституційний Суд України в рішенні від 22.02.2012 за №4-рп/2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв`язку з положеннями статей 117, 237 КЗпП України, вказав на те, що згідно зі статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто, виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З матеріалів справи слідує та не заперечується сторонами по справі, що остаточною датою закінчення проходження військової служби позивача є 02.08.2019, що підтверджується копією витягу з наказу (по стройовій частині) №71 від 18.06.2019

Крім цього, відповідачем не було проведено з позивачем під час звільнення з військової служби станом на 03.08.2019 остаточний розрахунок, зокрема, не виплачено індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки.

Тому, рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 у справі №300/1740/20 зобов`язано Івано-Франківський обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2018 по 2019 роки в розмірі 25 884,87 грн. та індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 до 28.02.2018.

При цьому, судом встановлено, що відповідач 07.05.2021 виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення та компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, в розмірі 30 295,09 грн. (а.с. 22).

Отже, станом на дату виключення із списків особового складу частини - 03.08.2019, відповідач не провів з позивачем повного розрахунку, а така виплата належних при звільненні сум завершена 07.05.2021, тобто поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України.

Таким чином, період з 03.08.2019 по 06.05.2021включно є періодом затримки розрахунку з позивачем при звільненні.

Тому, позивач має право на отримання грошової компенсації (середнього заробітку) за весь час затримки розрахунку, а саме з 03.08.2019 - день виключення зі списків до 07.05.2021 - день остаточного розрахунку.

Щодо необхідності включення до періоду розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи (служби) сум згідно зі статтею 117 КЗпП періоду з 07.04.2021 - день ухвалення Івано-Франківським окружним адміністративним судом рішення у справі №300/1740/20 до 07.05.2021- день остаточного розрахунку, то суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного суду, викладені у постанові від 26.02.2020 по справі №821/1083/17.

Так, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, в тому числі й після прийняття судового рішення.

Тому, період з 07.04.2021 по 06.05.2021 включно повинен бути включений до розрахунку середнього заробітку за час затримки виплати належних при звільненні з роботи (служби) сум.

Правова позиція щодо застосування відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, відображена також у постанові Верховного Суду, зокрема від 29.07.2020 в справі №1.380.2019.003696.

Із матеріалів справи слідує, що за розрахунками представника позивача, сума середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з серпня 2019 по травень 2021 року, яку необхідно стягнути з відповідача, становить 578 450,00 грн. При цьому, представник позивача зазначає в такому розрахунку початкову дату - 01.08.2019, водночас, ОСОБА_1 виключено із списків 03.08.2019.

Суд враховує, що середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» за правилами, передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 за №100 (далі - Порядок №100).

Так, відповідно до пункту 2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком (пункт 8 Порядку №100).

Відповідно до Довідки про доходи від 27.01.2020 за №11/90, розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 становив у червні - 28 792,72 грн. та у липні - 28 864,97 грн., а за два місяці до дня виключення зі списків військової частини у червні-липні 2019 року - 57 657,69 грн. (а.с. 16).

Розмір одноденного заробітку склав 945,21 грн. (57 657,69 грн. / 61 календарний день).

Кількість робочих днів, впродовж яких затримано виплату грошової компенсації - 440 (період із 03.08.2019 по 06.05.2021 року включно).

Як наслідок, сума середнього грошового забезпечення становить 415 892,40 грн. (945,21 грн. х 440 робочих днів).

Однак, суд враховує, що в порівнянні із сумою виплаченої індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки (30 295,09 грн.) вищевказану розрахункову суму (415 892,40 грн.) не можна вважати співмірною, оскільки така в декілька разів перевищує суму такої компенсації.

Так, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

За висновками Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.

При вирішенні цього питання суд враховує такі обставини, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.

Вказаний підхід застосований Верховним Судом під час вирішення справи №806/2473/18 і наведений в постанові від 30.10.2019.

Зокрема, істотність частки індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку складає: 30 295,09 грн. (сума індексації грошового забезпечення та компенсації за невикористані дні додаткової відпустки) / 415 892,40 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку) *100 = 7,28%.

Денна сума, яка підлягає відшкодуванню з урахуванням істотності частки 7,28%, становить: 945,21 грн. (середня заробітна плата позивача за один день) х 7,28% = 68,81 грн.

Отже, за 440 робочих днів затримки розрахунку грошова компенсація середнього заробітку за цей час затримки розрахунку складає 30 276,40 грн. (68,81 грн. х 440 днів).

Таким чином, суд дійшов висновку, що ефективним способом відновлення порушених відповідачем прав позивача буде стягнення суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2019 по 07.05.2021 в розмірі 30 276,40 грн.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують.

Слід зазначити, що частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10.02.2010, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 09.12.1994, серія A, №303-A, пункт 29).

Крім того, згідно пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.

Згідно частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 309,85 грн. Так, 30 276,40 грн. (сума середнього заробітку за час затримки розрахунку, яку необхідно стягнути з відповідача) це 5,23% від заявленої представником позивача суми середнього заробітку за час затримки розрахунку (578 450,00 грн.). У зв`язку із цим, сума судового збору, що підлягає до стягнення з відповідача - 309,85 грн. (5,23% від суми сплаченого судового збору, тобто пропорційно до задоволених вимог).

Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат за надання правової допомоги у розмірі 14 000,00 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 7 статті 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з частиною 3 статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Окрім зазначеного, частинами 4 та 5 вказаної статті, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Водночас, частиною 9 статті 139 КАС України визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Системний аналіз наведених вище норм права дає підстави вважати, що на підтвердження понесення витрат на правову допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об`ємів робіт, їх кількості та видів.

Окрім того, витрати на правову допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо правова допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами. Недопустимими є документи, які не відповідають встановленим вимогам. Самі лише докази укладення угоди про надання правової допомоги й її оплати не можуть бути підставою для відшкодування цих витрат.

Так, судом встановлено, що в матеріалах справи міститься копія ордеру №1003487 від 15.07.2020 (а.с. 34),копія договору про надання правової допомоги №02/20 від 03.02.2020 (а.с.35-36), копія додаткової угоди від 08.04.2021 до договору про надання правової допомоги №02/20 від 03.02.2020 (а.с. 37), копія квитанції №0.0.2157009661.1 від 11.06.2021 (а.с. 53).

Суд відмічає, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Так, відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, пунктах 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004, пункті 268 рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України» від 02.06.2014, заява №19336/04, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Так, враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 732,20 грн. (5,23% від 14 000,00 грн.).

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Довженка, 21, м. Івано-Франківськ,76026, код ЄДРПОУ 07742609) про стягнення середнього заробітку - задовольнити частково.

Стягнути з Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Довженка, 21, м. Івано-Франківськ,76026, код ЄДРПОУ 07742609) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 03.08.2019 по 07.05.2021 в розмірі30 276 (тридцять тисяч двісті сімдесят шість) грн. 40 коп.(сума вказана без утримання обов`язкових платежів та зборів).

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Довженка, 21, м. Івано-Франківськ, 76026, код ЄДРПОУ 07742609) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) часину сплаченого ним судового збору в розмірі 309 (триста дев`ять) грн. 85 коп.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Івано-Франківського обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (вул. Довженка, 21, м. Івано-Франківськ, 76026, код ЄДРПОУ 07742609) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) витрати на правову допомогу адвоката в розмірі 732 (сімсот тридцять дві) грн. 20 коп.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду або через Івано-Франківський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя Кафарський В.В.