Рішення № 98761435, 28.07.2021, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року м. Житомир справа № 240/6140/19

категорія 111030000

Житомирський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Нагірняк М.Ф.,

секретар судового засідання Добровольська Н.А.

за участю: представника позивача - Вернидуб Д.В.,

представника відповідача - Савицька І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

встановив:

Державне підприємство "Зарічанське лісове господарство" звернулося з позовом до Головного управління ДПС у Житомирській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень від 01.02.2019року:

- №000181401 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 274667,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 68667,00 грн.;

- №0001881401 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 100514,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 25129,00 грн.;

- №0001901306 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 3618,90 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2261,25 грн.;

- №0001921306 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на загальну суму 510,00 грн штрафних санкцій;

- №0001911306 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 305,85 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 188,45 грн. , 76,35 грн. пені;

- рішення №0001931306 від 01.02.2019 про застосування штрафних санкцій, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" за жовтень 2015 року в розмірі 170,00 грн.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2019року позов задоволено частково, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Головного управління ДФС у Житомирській області від 01.02.2019року №0001901306, №0001911306 та рішення №0001921306.

В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Вказане судове рішення набрало законної сили відповідно до постанови Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020року.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04.03.2021року Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 04.11.2019року та Постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 10.03.2020року скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд.

Ухвалою суду від 29.03.2021року адміністративну справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду за правилами загального позовного провадження.

Підготовче судове засідання у справі, призначене на 19.04.2021року, не відбулося по причині неявки представників сторін та подання відповідного клопотання.

Ухвалою суду від 14.05.2021року в підготовчому судовому засіданні на стадії розгляду клопотань оголошено перерву за клопотанням представника Відповідача.

Ухвалою суду від 07.06.2021року закрито підготовче засідання у справі, справу призначено до судового розгляду по суті. Одночасно задоволено клопотання представника Відповідача про допит свідка та про заміну належного Відповідача на Головне управління ДПС у Житомирській області (відокремлений підрозділ ДПС).

В судовому засіданні 15.07.2021року оголошено перерву на стадії дослідження письмових доказів.

В судовому засіданні 23.07.2021року оголошено перерву на стадії дослідження письмових доказів з метою допиту свідків.

Ухвалою суду від 28.07.2021року без виходу до нарадчої кімнати та із занесення до протоколу судового засідання відмовлено в задоволенні клопотання представника Позивача про проведення судово-будівельної експертизи.

Представник Позивача, Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство", в судовому засіданні проти позову заперечив і пояснив, що податковим органом було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання підприємством податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018, за результатами якої складено акт від 19.12.2018року. Висновками акту перевірки встановлено порушення підприємством вимог законодавства при визначенні зобов`язань з податку на прибуток, з податку на додану вартість з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та з єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Позивач вважає неправомірним донарахування податкових зобов`язань та застосування штрафних санкцій, оскільки висновки контролюючого органу не узгоджуються з вимогами законодавства, зроблені без врахування первинних документів, ґрунтуються на припущеннях осіб, які проводили перевірку, та без підтвердження належними доказами. Вважає, що господарські операції підприємства з ТОВ "Пром Гарант Плюс", ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 мали реальний характер і підлягали врахуванню при визначенні податкових зобов`язань, а спірні ремонтні роботи носили характер поточних, а тому правомірно не були враховані при визначенні підприємством своїх податкових зобов`язань.

Як пояснив представник Позивача, до підприємства перейшли збитки, що були завдані попередньому лісництву в результаті крадіжок, нестач та неможливістю відшкодування боргів на виконання судових рішень. По цій причині підприємство правомірно такі збитки віднесло до своїх валових витрат за 2016рік.

Одночасно зазначив, що працівникам підприємства надавалася благодійна допомога, а тому у підприємства не виникало жодних зобов`язань щодо донарахування з податку на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Представника Відповідача, Головного управління ДПС у Житомирській області, в судовому засіданні проти позову заперечила і пояснила, що в ході проведеної документальної планової виїзної перевірки дотримання підприємством податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 були виявлені численні порушення при визначенні платником своїх податкових зобов`язань, що правомірно стало підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень та рішень про застосування фінансових санкцій.

Детальні доводи представника Відповідача наведені у відзиві на позов (т.1 а.с.156-160).

Заслухавши пояснення представників сторін, свідка, розглянувши подані сторонами документи та матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на них, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню за таких підстав.

Спірні правовідносини між сторонами по даній справі щодо визначення платником своїх зобов`язань з податку на прибуток, на додану вартість, на доходи фізичних осіб, військового збору та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, порядку їх перерахування до відповідного бюджету, порядку та підстав застосування фінансових санкцій за їх порушення, регулюються правовими нормами Податкового кодексу України, що були чинні на день виникнення таких відносин.

Судом встановлено, що уповноваженими особами Головного управління ДФС у Житомирській області було проведено документальну планову виїзну перевірку дотримання Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2015року по 30.09.2018року та з питань дотримання вимог законодавства по єдиному соціальному внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, за результатами якої складено акт такої перевірки від 19.12.2018 №1497/06-30-14-01/36548884 (т.1 а.с.22-84).

Доказів подання платником заперечень на вказаний акт перевірки суду не надано. Разом з тим, суд враховує, що згідно відзиву на позов та пояснень представника Відповідача в судовому засіданні висновки акту перевірки в частині щодо неправомірних витрат платника в розмірі 65000,00грн., зумовлених виготовленням технічної документації на земельні ділянки в ході їх інвентаризації, не вплинули на прийняття оскаржуваних податкових повідомлень - рішень.

На підставі вказаного акту перевірки податковим органом 01.02.2019року були прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0001871401, а не №000181401 як зазначено в позові, щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 274667,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 68667,00 грн.;

- №0001881401 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 100514,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 25129,00 грн.;

- №0001901306 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 3618,90 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 2261,25 грн. та 875,15грн. пені;

- №0001921306 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на загальну суму 510,00 грн. штрафних санкцій;

- №0001911306 щодо збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 305,85 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 188,45 грн., 76,35 грн. пені;

- №0000301401 про застосування штрафних санкцій за затримку реєстрації податкових накладних в розмірі 3400,00грн.;

- рішення №0001931306 від 01.02.2019 про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" за жовтень 2015 року в розмірі 170,00 грн. (т.1а.с.92-107).

Позивачем 04.03.2019року податкові повідомлення - рішення від 01.02.2019року №0001871401, №0001881401, №0001901306, №0001921306, №0001911306 та рішення №0001931306 були оскаржені в адміністративному порядку.

Рішеннями Державної фіскальної служби України від 03.04.2019року та від 04.04.2019року скарги платника були залишені без розгляду, а вказані податкові повідомлення-рішення - без змін (т.1 а.с.85-91).

Податкове повідомлення - рішення від 01.02.2019року №0000301401 про застосування штрафних санкцій за затримку реєстрації податкових накладних в розмірі 3400,00грн. Позивачем не оскаржувалося в адміністративному порядку і не оскаржується в межах даної справи (т.1а.с.97-98).

Як зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні від 01.02.2019року №0001871401, підставою для збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 274667,00грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 68667,00грн. стали порушення Позивачем вимог пунктів 44.1 і 44.2 ст.44 та п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України, ст.3, ст.4 та ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", Положення (Стандарт) бухгалтерського обліку №16 "Витрати", який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, що призвели до заниження платником своїх зобов`язань з цього податку на вказану суму.

Відповідно до висновків, наведених в акті перевірки, та відповідно до пояснень представника Відповідача в судовому засіданні суть допущених платником порушень зведена до:

- невизнання валових витрат підприємства, зумовлених транспортними послугами, що були надані ФОП ОСОБА_2 та ФОП ОСОБА_1 протягом 2015-2016років;

- невизнання валових витрат підприємства, зумовлених господарськими відносинами з ТОВ "Пром Гарант Плюс" щодо придбання паливно-мастильних матеріалів;

- невизнання валових витрат підприємства, зумовлених проведенням ремонтних робіт на нежитловому приміщенні будівлі за адресою: м.Житомир, вул.Чуднівська,120 , та амортизаційних відрахувань, нарахованих на невиробничі основні засоби (альтанки) в сумі 1362,00 грн.;

- невизнання валових витрат підприємства за 2016рік, зумовлених нестачами та крадіжками матеріальних цінностей на загальну суму 219560,00грн., що мали місце у періоді 2009-2011років;

- невизнання валових витрат підприємства (інші операційні витрати) за 2016рік, зумовлених дебіторською заборгованістю, по якій минув строк позовної давності у періоді 2009-2012роках.

За висновком податкового органу в результаті вказаних порушень платником занижено податок на прибуток в сумі 286367 грн., в тому числі по періодах: 2015 рік - 2788 грн.; 2016 рік - 132187 грн.; 1 кв. 2018 року - 11700 грн.; 1 півріччя 2018 року - 87228 грн.; 3 кв. 2018 року - 151392 грн.

Такі висновки податкового органу відповідають обставинам справи та ґрунтуються на вимогах чинного законодавства з огляду на таке.

Загальновідомо, що в податковому обліку господарські операції мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат.

За змістом п.п.134.1.1. п.134.1. ст.134 Податкового кодексу України (на час спірних відносин) об`єктом оподаткування є, зокрема прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Правовими нормами статті 135 Податкового кодексу України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999року господарська операція визначена як дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а господарська операція це дія або подія, що викликає зміни у структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Статтею 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Тобто, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку, при цьому для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій. Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, а будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів виключно у разі фактичного здійснення платником податків господарської операції.

Спірні господарські операції щодо взаємовідносин Позивача та ФОП ОСОБА_1 з перевезення пиломатеріалів зумовлені договором про надання транспортних послуг, укладеного між ДП "Житомирський військовий лісгосп" (правонаступником якого є Позивач) та ФОП ОСОБА_1 від 26.03.2015 №171 (а.с.174 т.1).

Аналогічно спірні господарські операції щодо взаємовідносин Позивача та ФОП ОСОБА_2 з перевезення пиломатеріалів зумовлені договором про надання транспортних послуг, укладеного між ДП "Житомирський військовий лісгосп" (правонаступником якого є Позивач) від 31 жовтня 2016 №159 (а.с.242 т.1).

Суд враховує, що господарський договір не є первинним обліковим документом для цілей бухгалтерського обліку і його наявність свідчить лише про намір виконати дії (операції) в майбутньому, а не про їх фактичне виконання, відтак, господарська операція пов`язана не з фактом підписання самого договору, а з фактом руху активів платника податків та руху його капіталу.

Відповідно до частини першої статті 909 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довіреній їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу установлену плату.

Укладання договору перевезення вантажу підтверджується складенням товарно-транспортної накладної (частина третя статті 909 ЦК України).

Разом з тим, в ході дослідження в судовому засіданні зазначених договорів Позивача з ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 встановлено, що зміст таких договорів є тотожним, але всупереч вимогам ст.909 ЦК України в них (договорах) відсутні обов`язкові складові щодо вираження волі сторін про "порядок та умови погрузки, розгрузки та перевезення лісопродукції", про відправника та одержувача такої продукції, про спеціальний вид транспортних засобів для надання таких спеціальних послуг.

Суд враховує, що згідно з пунктом 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.97 N 363 (далі - Правила N 363), договір про перевезення вантажів - це двостороння угода між перевізником, вантажовідправником чи вантажоодержувачем, що є юридичним документом, яким регламентуються обсяг, термін та умови перевезення вантажів, права, обов`язки та відповідальність сторін щодо їх додержання. Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Пунктом 11.1 Правил N 363 передбачено, що основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил. Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб`єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім`я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора.

На підтвердження реальності господарських операцій щодо перевезення пиломатеріалів ФОП ОСОБА_1 до матеріалів справи Позивачем надано копії актів здачі-прийняття до договору про надання транспортних послуг та копії товаро-транспортних накладних.

В ході дослідження в судовому засіданні наданих копій товаро-транспортних накладних встановлено, що всупереч вимогам Правил N 363 абсолютна більшість таких накладних не містить інформації про автомобільного перевізника, не містить інформації щодо виду перевезення, не містить інформації про місцезнаходження пунктів навантаження та пунктів розвантаження вантажу, не містить переліку супровідних документів на вантаж, тощо.

Крім того, в досліджених судом товаро-транспортних накладних водієм, крім ФОП ОСОБА_1 , зазначені ОСОБА_3, ОСОБА_3, ОСОБА_3 , проте як видно з поданих податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи підприємця ОСОБА_1 за 2015-2016 роки наймані працівники у нього відсутні (а.с.161-162, 206, 210, 212, 216-217 т.1).

Аналогічно, на підтвердження реальності господарських операцій щодо перевезення пиломатеріалів ФОП ОСОБА_2 до матеріалів справи Позивачем надано копії актів здачі-прийняття до договору про надання транспортних послуг та копії товаро-транспортних накладних.

В ході дослідження в судовому засіданні наданих копій товаро-транспортних накладних встановлено, що всупереч вимогам Правил N 363 абсолютна більшість таких накладних не містить інформації про вид перевезення, про місцезнаходження пунктів навантаження та пунктів розвантаження вантажу, не містить переліку супровідних документів на вантаж, тощо.

Більш того, в таких товаро-транспортних накладних міститься інформація що автоперевізниками, тобто надавачами транспортних послуг є інші особи, а не ФОП ОСОБА_2 , а саме: ПП Гордій Граніт , ФОП ОСОБА_5 , ФОП ОСОБА_6 , ТОВ Петер Транс, а не ФОП ОСОБА_2 , яка є стороною і виконавцем договору від 31 жовтня 2016 №159 (а.с.244-250 т.1, 1-7, 9-11 т.2).

Крім того, зі змісту податкової декларації платника єдиного податку фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 за 2016 рік також встановлено факт відсутність найманих працівників (а.с.164 т.1).

Дослідженні судом письмові докази дають підстави суду зробити висновок, що протягом 2015-2016 років ФОП ОСОБА_1 та ФОП ОСОБА_2 , не маючи найманих працівників, необхідної техніки та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для надання послуг за зазначеними договорами, об`єктивно не змогли виконати об`єми робіт, які вказані в актах власними силами, а тому суд надає перевагу доказам Відповідача про недоведеність реальності таких господарських операцій вказаних підприємців з Позивачем.

Щодо взаємовідносин Позивача з контрагентом ТОВ "Пром Гарант Плюс" суд зазначає, що такі взаємовідносини, згідно доводів платника, були зумовлені договором №0045/0054 від 26.09.2016, укладеним між ТОВ "Пром Гарант Плюс" та ДП "Житомирський військовий лісгосп" щодо поставки пального.

Разом з тим, в дослідженій судом копії такого договору взагалі не зазначено, яка посадова особа Позивача ( на той час ДП "Житомирський військовий лісгосп") та на підставі яких документів була уповноважена укласти та підписати такий договір (т.1 а.с.173). В судовому засіданні представником Позивача також суду не надано жодних доказів щодо наявності повноважень у певної особи і якої саме діяти від імена Позивача при укладанні такого договору.

В розумінні вимог ст.ст.92, 203 та 215 ЦК України такий правочин, в якому відсутні дані про особу, яка його вчинила від імені Позивача, та про обсяг її повноважень, не може породжувати жодних правових наслідків для Позивача, в тому числі при визначення своїх податкових зобов`язань.

Крім того, за змістом дослідженого судом такого договору відпуск товару (паливно-мастильних матеріалів) з АЗС повинен був здійснюватися за довірчими документами (скретч-картки) на отримання товару відповідно до "Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1442 від 20.12.1997року (а.с.173 т.1).

Відповідно до п.10 цієї постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997року №1442 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами" розрахунки за продані нафтопродукти здійснюються готівкою та/або у безготівковій формі (із застосуванням платіжних карток, талонів, відомостей на відпуск нафтопродуктів тощо) в установленому законодавством порядку. Правові норми вказаної постанови не передбачають оформлення передачі нафтопродуктів шляхом видачі видаткових накладних.

Разом з нафтопродуктами споживачеві в обов`язковому порядку видається розрахунковий документ за установленою формою на повну суму проведеної операції, який підтверджує факт купівлі товару. У розрахунковому документі зазначається інформація про форму здійснення розрахунку. Тобто, законодавством чітко визначено можливість розрахунку за придбані у роздріб нафтопродукти і з використанням талонів, платіжних карток та смарт-карток (паливних карток).

Інформаційний чек, в якому зазначаються дата та час обслуговування, марка, кількість відпущеного товару, підтверджує фактично отримане пальне та засвідчує реальність здійсненої господарської операції. В свою чергу, надані позивачем податкові та видаткові накладні ніяким чином не підтверджують товарність таких відносин, а лише вказують на їх декларування.

Ні в ході перевірки, ні в судовому засіданні Позивачем не надано документи, що підтверджують фактичне отримання паливно-мастильних матеріалів від ТОВ "Пром Гарант Плюс" згідно договору у відповідності до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 20.12.1997року №1442 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі нафтопродуктами", а саме чеків та заправочних відомостей.

Більш того, всупереч цьому Позивачем долучено видаткові накладні на придбання окремих партій пального від 28.09.2016 № 0045/0000084, від 31.10.2016 № 0045/0000430, від 28.11.2016 № 0045/0000726, від 28.12.2016 № 0045/0001039 (а.с.169-172 т.1).

Суд зазначає, що відповідно до вимог ст.74 КАС України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша).

Допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з визначених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи заборона використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 73 КАС України).

Дослідженні судом вказані письмові докази дають підстави суду зробити висновок про недоведеність реальності господарських операцій Позивача з ТОВ "Пром Гарант Плюс" з підстав відсутності належних доказів на їх підтвердження, а тому не підлягали врахуванню для визначення Позивачем своїх валових витрат та зобов`язань з податку на прибуток.

Щодо взаємовідносин Позивача з контрагентом ФОП ОСОБА_8 суд встановив, що вони були зумовлені договорами підряду на виконання робіт з ремонту нежитлового приміщення Будівлі (інвентарний № 1031118/40 за адресою: м.Житомир, вул.Чуднівська,120 ) від 10.04.2018 №41, від 17.04.2018 №42, від 03.05.2018 №43, від 14.05.2018 №45, від 12.06.2018 №50, від 19.07.2018 №56/55 (а.с.12-14, 33-35, 50-52, 73-75, 87-89, 103-105 т.2).

Сторонами визнається реальність таких будівельних робіт, їх обсяг та вартість.

Суть спору між сторонами в цій частині зведена виключно до правомірності відображення таких робіт на загальну суму 767788,00грн. в рядку 2130 "Звіту про фінансові результати" як адміністративні витрати.

Тобто, суть спору зведена виключно до характеру проведених ремонтних робіт, а саме, чи є вказані роботи за своєю суттю поточним чи капітальним ремонтом.

На думку податкового органу, зі змісту бухгалтерського обліку залишкова вартість цієї будівлі, що ремонтувалась станом на 01.01.2018 становила 117429,22 грн. Згідно Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27.04.2000 року №92 первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта.

Одночасно суд враховує пояснення свідка ОСОБА_9 , що у вказаній будівлі до проведення ремонтних робіт були відсутні вікна, двері, частина даху, тощо, що виключало її використання. У зв`язку з цим, на думку Відповідача, такі ремонтні роботи носили капітальний характер, а тому 767788,00грн. підлягали включенню до первісної вартості цієї будівлі.

Такі доводи податкового органу є обґрунтованими з огляду на таке.

Зі змісту досліджених судом документів (дефектних актів щодо найменування будівельних робіт) встановлено, що ФОП ОСОБА_8 було виконано, окрім іншого, роботи з улаштування покрівель рулонних з матеріалів, що наплавляються, розбирання покриттів покрівлі з рулонних матеріалів, розбирання кам`яної кладки простих стін із цегли, розбирання цегляних перегородок, розбирання площадок, улаштування покрівель рулонних з матеріалів, що наплавляються, облицювання цеглою кам`яних стін, укладання перемичок, відбивання штукатурки по цеглі та бетону зі стін та стель, розбирання облицювання стін з керамічних плиток, розбирання міжповерхових перекриттів по дерев`яних балках в цегляних будівлях, демонтаж дверних коробок, знімання дверних полотен, ниличників, підвіконних дощок тощо.

Відповідно до п.14-15 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 27 квітня 2000 р. N 92 первісна вартість основних засобів збільшується на суму витрат, пов`язаних з поліпшенням об`єкта (модернізація, модифікація, добудова, дообладнання, реконструкція тощо), що призводить до збільшення майбутніх економічних вигод, первісно очікуваних від використання об`єкта.

Як зазначено в ДБН А.2.2-3-2014 п.3.7, капітальний ремонт - це сукупність робіт на об`єкті будівництва, введеному в експлуатацію в установленому порядку, без зміни його геометричних розмірів та функціонального призначення, що передбачають втручання у несучі та огороджувальні системи, при заміні або відновленні конструкцій чи інженерних систем та обладнання, у зв`язку з їх фізичною зношеністю та руйнуванням, поліпшення експлуатаційних показників, а також благоустрій території.

Враховуючи викладене, суд робить висновок, що виконані ФОП ОСОБА_8 види ремонтних робіт передбачали заміну та відновлення конструкцій (даху сумарно на площі 400м2) та призвели до поліпшення технічних характеристик будівлі і збільшення її ринкової вартості, а тому не підлягали віднесенню до капітального ремонту.

Для висновку щодо характеру таких будівельних робіт і їх віднесення в розумінні вимог ДБН А.2.2-3-2014 до капітального ремонту не потрібні спеціальні знання в іншій галузі ніж право. З цих підстав судом відмовлено в задоволенні клопотання представника Позивача у проведенні судово-будівельної експертизи.

Аналогічно, на думку податкового органу, Позивачем завищено інші операційні витрати підприємства, які відображені в рядку 2180 "Звіту про фінансові результати за 2016 рік", а саме за 2016 рік в сумі 219560,00 грн., так як до бухгалтерських проведень Дт рахунку 94 Кт рахунку 375 було включено вартість ТМЦ, по яким було встановлено нестачі та крадіжки у 2009-2011 роках (а.с.53-54 т.1).

Сторонами у справі визнається загальна сума витрат платника (219560,00 грн.) зумовлених нестачами і крадіжками, що мали місце у 2009-2011 роках.

Суть спору в цій частині зведена виключно до наявності чи відсутності права платника віднесення таких витрат до інших операційних витрат підприємства саме за 2016рік.

Суд зазначає, що відповідно п.5 та п.7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999року №318, витрати відображаються в бухгалтерському обліку одночасно зі зменшенням активів або збільшенням зобов`язань.

Так як зменшення активів підприємства відбулися у 2009-2011 роках, доходи від реалізації відбулися у 2009-2011 роках, витрати по нестачам та крадіжкам ТМЦ підприємство понесло також у 2009-2011 роках, а тому підприємство неправомірно відобразило у бухгалтерському обліку, фінансовій та податковій звітності за 2016 такі витрати.

Як наслідок, такі витрати не підлягали врахуванню платником при визначенні своїх податкових зобов`язань з податку на прибуток за 2016рік.

Аналогічно, підприємством до інших операційних витрат за 2016рік було включено дебіторську заборгованість на загальну суму 193025,00грн. (по рахунку 94Кт рахунку 381) та дебіторську заборгованість на загальну суму 20773,00грн. (по рахунку 94Кт рахунку 3771), по якій строк позовної давності минув ще в період 2009-2012роках.

Сторонами у справі також визнається загальна сума дебіторської заборгованості, по якій строк позовної давності минув ще в період 2009-2012роках.

Суть спору в цій частині також зведена виключно до наявності чи відсутності права платника віднесення таких витрат до інших операційних витрат підприємства саме за 2016рік.

Суд зазначає, що ні в позовній заяві Позивача ні в поясненнях його представника в судовому засіданні не наведено жодних обґрунтувань щодо правомірності дій платника по віднесенню такої безнадійної дебіторської заборгованості саме до інших операційних витрат за 2016рік.

Суд враховує, що відповідно до п. 11 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 10 "Дебіторська заборгованість", затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 8 жовтня 1999 року N 237, безнадійна дебіторська заборгованість виключається з активів підприємства за рахунок зменшення резерву сумнівних боргів або визнається в складі операційних витрат. У п. 4 цього ж Положення є визначення, яка заборгованість є безнадійною дебіторською заборгованістю - це поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує впевненість про її неповернення боржником або за якою минув строк позовної давності. Тобто в цьому стандарті чітко прописано, що дебіторська заборгованість, за якою минув строк позовної давності, повинна бути списана з балансу (на витрати підприємства або за рахунок резерву сумнівних боргів).

Аналогічно, за приписами пп.14.1.11. п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України безнадійна заборгованість - заборгованість, що відповідає, окрім інших, таким ознакам:

а) заборгованість за зобов`язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;

є) прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;

з) заборгованість суб`єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв`язку з їх ліквідацією.

Безспірно, в розумінні вимог п.20 Національного положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. N 318, до інших операційних витрат включається сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів.

Разом з тим, суд зазначає, що фінансовий результат до оподаткування податком на прибуток зменшуватиметься відповідно до пп. 139.2.2 п. 139.2 ст. 139 Кодексу на суму списаної дебіторської заборгованості (у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів), яка відповідає ознакам, наведеним у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Кодексу, за наявності підтверджуючих документів.

Всупереч вказаним вимогам платником підтверджуючих документів на підтвердження списання дебіторської заборгованості на загальну суму 193025,00грн. (по рахунку 94Кт рахунку 381) та дебіторську заборгованість на загальну суму 20773,00грн. (по рахунку 94Кт рахунку 3771), по якій строк позовної давності минув ще в період 2009-2012роках, у тому числі за рахунок створеного резерву сумнівних боргів, саме у звітному 2016році суду не надано.

Крім того, Позивачем занижено суму, яка збільшує фінансовий результат до оподаткування по рядку 1.1.1 Додатку РІ до рядка 03 РІ Податкової декларації з податку на прибуток на суму 8278,00 грн. у 2018 році шляхом включення амортизаційних відрахувань, нарахованих на невиробничі основні засоби (альтанки) в сумі 1362,00 грн. та на суму амортизаційних відрахувань, зайво нарахованих на об`єкт основних засобів - приміщення "Будівлі" з інвентарним номером 1031118/40 за адресою: вул.Чуднівська 120 за період проведення його поліпшення з квітня по вересень 2018 на суму 6916 грн. (а.с.56-57 т.1).

Жодного належного та допустимого доказу на спростування виявленого порушення Позивачем не надано.

Зазначене свідчить про правомірність висновків податкового органу щодо заниження підприємством податкових зобов`язань з податку на прибуток за перевіряємий період на загальну суму 274667,00 грн., що правомірно стало підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення - рішення №0001871401, а не №000181401 як зазначено в позові, щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на прибуток на 274667,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 68667,00 грн.

Як зазначено в оскаржуваному податковому повідомленні - рішенні від 01.02.2019року - №0001881401, підставою для збільшення Позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 100514,00 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 25129,00 грн. стали порушення Позивачем вимог пунктів п.44.1 ст.44, п.198.1, п.198.2, п.198.5 ст.198, п.200.1 ст.200, що призвели до заниження платником своїх зобов`язань з цього податку на вказану суму.

Відповідно до висновків, наведених в акті перевірки, та відповідно до пояснень представника Відповідача суть допущених платником порушень зведена до:

- невизнання податкового кредиту на загальну суму 40076,00грн., сформованого Позивачем в результаті господарських відносин з ТОВ "Пром Гарант Плюс" щодо придбання паливно-мастильних матеріалів;

- заниження платником своїх зобов`язань з податку на додану вартість на загальну сум 60438,00грн. на списані ТМЦ, в тому числі альтанки та архітектурна форма "Руїни Херонесу", які не були використані платником у своїй господарській діяльності.

Безспірно, відповідно до пункту 198.3. статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.6. статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього ж Кодексу.

Отже, право платника податків на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту обумовлено юридичним складом, до якого входять такі юридичні факти, як придбання цим платником податків товарів (послуг) або основних фондів (та/або будування, спорудження останніх), призначених для використання в оподатковуваних операціях, що відповідають цілям його господарської діяльності; підтвердження обліковими, розрахунковими документами.

Разом з тим, як вже зазначалося, дослідженні судом письмові докази дали підстави суду зробити висновок про недоведеність реальності господарських операцій Позивача з ТОВ "Пром Гарант Плюс", а тому не підлягали врахуванню для визначення Позивачем своїх валових витрат та зобов`язань з податку на прибуток.

У зв`язку з цим недоведеність фактичного здійснення господарської операції (нездійснення операції) позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, а тому не можуть бути підставою для врахування фінансових показників господарської операції в податковому обліку платника. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд повторно зазначає, що приписами підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Аналіз наведених норм свідчить, що відображення господарської операції у податковому обліку повинно здійснюватись відповідно до її реального економічного змісту на підставі первинних документів бухгалтерського обліку.

При цьому, дійсно, основною первинною ознакою господарської операції є її реальність, а наявність первинних документів є вторинною, похідною ознакою.

Належне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами не свідчить про безумовну їх відповідність самому змісту операції. Правові наслідки створює саме господарська операція, а не первинні документи.

В зв`язку з цим суд погоджується із доводами податкового органу, що нереальність господарських операції Позивача з ТОВ "Пром Гарант Плюс" щодо придбання паливно-мастильних матеріалів не може слугувати підставою для врахування платником при визначення своїх податкових зобов`язань з податку на додану вартість податкового кредиту на загальну суму 40076,00грн., сформованого в результаті таких відносин.

Крім того, під час перевірки повноти визначення податкових зобов`язань з податку на додану вартість за період з 01.01.2015 по 30.09.2018 встановлено їх заниження на загальну суму 60438 грн., в т.ч. листопад 2016 - 43912 грн. (в листопаді 2016 року згідно акту списання нестач ТМЦ було списано нестачі на загальну суму 219559,69; квітень 2017 - 6565 грн. (в квітні 2017 року згідно акту списання від 28.04.2017 № 123, 125 було списано ТМЦ на невиробничі потреби (альтанка) на загальну суму 32824,06 грн.); в червні 2017 року - 4637 (в червні 2017 року згідно акту списання від 30.06.2017 № 213 було списано ТМЦ на невиробничі потреби (альтанка) на загальну суму 23183,86 грн.); вересень 2017 - 5324 грн. (в вересні 2017 згідно акту списання від 28.09.2018 № 245 було списано ТМЦ на невиробничі потреби - будівництво архітектурної форми "Руїни Херонесу" на загальну суму 26618,95 грн.) (а.с.60-61).

Суд вважає безпідставними доводи представника Позивача, що вказані матеріальні цінності, в тому числі альтанки та архітектурна форма "Руїни Херонесу" використовувалися платником у своїй господарській діяльності відповідно до статутних завдань підприємства.

Господарська діяльність платника та статутні завдання підприємства не є тотожними поняттями в розумінні податкового законодавства.

Суд враховує, що відповідно до п.198.5. ст.198 Податкового кодексу України платник податку зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку (крім випадків, передбачених пунктом 189.9 статті 189 цього Кодексу).

У разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи в подальшому починають використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності, у тому числі переведення невиробничих необоротних активів до складу виробничих необоротних активів, платник податку може зменшити суму податкових зобов`язань, що були нараховані відповідно до цього пункту, на підставі розрахунку коригування до податкової накладної, зазначеної в абзаці першому цього пункту, зареєстрованого в Єдиному реєстрі податкових накладних.

З метою застосування цього пункту податкові зобов`язання визначаються по товарах/послугах, необоротних активах:

- придбаних для використання в неоподатковуваних операціях - на дату їх придбання;

- придбаних для використання в оподатковуваних операціях, які починають використовуватися в неоподатковуваних операціях, - на дату початку їх фактичного використання, визначену в первинних документах, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні.

Зазначене свідчить про обґрунтованість доводів податкового органу, що Позивач на частину списаних ТМЦ, що використані не в господарській діяльності, зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання з податку на додану вартість.

Одночасно Позивач відповідно до п.198.5. ст.198 Податкового кодексу України зобов`язаний нарахувати податкові зобов`язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну.

Допущені Позивачем вказані порушення вимог податкового законодавства правомірно стали підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення -рішення №0001881401 про збільшення Позивачу суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 100514,00 грн. і застосування штрафних санкцій в сумі 25129,00 грн.

Як зазначено в оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях від 01.02.2019року №0001901306 (щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб на 3618,90 грн. і застосування 2261,25 грн. штрафних санкцій та 875,15 грн. пені), №0001921306 (щодо збільшення суми грошового зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб, що сплачуються податковими агентами, із доходів платника податку у вигляді заробітної плати на загальну суму 510,00 грн. штрафних санкцій), №0001911306 (щодо збільшення суми грошового зобов`язання з військового збору на 305,85 грн. та 188,45 грн. штрафних санкцій і 76,35 грн. пені), їх прийняття було зумовлено виключно тим, що платником, як податковим агентом, не були нараховані вказані податкові зобов`язання при наданні матеріальної допомоги фізичним особам, що перебували у трудових відносинах з підприємством.

Перевіркою встановлено, що платником протягом перевіряємого періоду було виплачено доходи (перераховано грошові кошти) фізичним особам, що надавались працівникам підприємства як допомога на поховання, у зв`язку з народженням дитини та у зв`язку з хворобою на загальну суму 24250 грн., проте податок на доходи фізичних осіб та військовий збір утримано не було (а.с.72- 73 т.1).

Сторонами визнаються факти надання такої допомоги конкретним працівникам і їх розміри. Суть спору зводиться виключно до статусу такої допомоги та віднесення її до об`єктів оподаткування податком на доходи фізичних осіб та військовим збором.

На думку представник Позивача, такі виплати визначені як нецільові благодійні допомоги, а тому не були оподатковані як доходи осіб, у зв`язку із застосуванням до них норм п.170.7. ст.170 Податкового України.

Безспірно, згідно п.п.170.7.3. п.170.7. ст.170 Податкового кодексу України не включається до оподатковуваного доходу сума нецільової благодійної допомоги, у тому числі матеріальної, що надається резидентами - юридичними або фізичними особами на користь платника податку протягом звітного податкового року сукупно у розмірі, що не перевищує суми граничного розміру доходу, визначеного згідно з абзацом першим підпункту 169.4.1 пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, встановленого на 1 січня такого року.

Разом з тим, в ході дослідження в судовому засіданні копій рішень (наказів) встановлено, що спірні кошти надавалися конкретним працівникам підприємства як матеріальна допомога (заохочення), про що прямо зазначено в таких наказах, а не як нецільова благодійна допомога (т.1 а.с.140-145)..

В зв`язку з цим суд вважає обґрунтованими доводи податкового органу, що такі кошти цільової матеріальної допомоги (заохочення) конкретним працівникам підприємства є базою оподаткування в розумінні ст.164 ПК України, а тому з урахуванням встановлених обставин, Позивачем протиправно не було нараховано податок на доходи фізичних осіб та військових збір..

Враховуючи викладене, податкові повідомлення-рішення від 01.02.2019року №0001901306, №0001921306, №0001911306 слід визнати правомірними.

Щодо оскаржуваного рішення №0001931306 від 01.02.2019 про застосування штрафних санкцій, за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" за жовтень 2015 року про застосування штрафу в розмірі 170,00 грн (а.с.92 т.1) суд зазначає наступне.

Відповідно до позовних вимог Позивача дане рішення є протиправним так як податковим органом не вказано яке саме порушення (неподання, несвоєчасне подання або подання не за встановленою формою) звітності застосовано даний штраф до підприємства.

Разом з тим, в акті перевірки прямо зазначено суть допущеного порушення: порушення платником податків строків подання звітності з єдиного внеску за червень 2016 року, а саме встановлено, що звітність по єдиному соціальному внеску подана 21.07.2016, а не 20.07.2016року що є порушенням ч.2 ст.6 Закону України" Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування" (а.с.84 т.1).

Аналогічні обґрунтування наведені у відзиві на позов на в поясненнях представника Відповідача в судовому засіданні.

Суд вважає, що в оскаржуваному рішенні №0001931306 від 01.02.2019року помилково зазначено, що порушення зумовлено поданням звітності за жовтень 2015року, а не за червень 2016р., що не може слугувати підставою для визнання його протиправним.

На підставі викладеного суд робить висновок, що позовні вимоги Позивача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, не відповідають обставинам справи, встановлених судом, а тому є безпідставними і задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Підстави, передбачені ст.ст.139-143 КАС України, для стягнення або відшкодування судових витрат по даній справі відсутні.

Керуючись статтями 9, 77, 90, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

вирішив:

В задоволенні позову Державного підприємства "Зарічанське лісове господарство" до Головного управління ДПС у Житомирській області (відокремлений підрозділ ДПС) відмовити в повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів пп. 15.5 п. 15 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.Ф. Нагірняк

Повне судове рішення складене 04 серпня 2021 року