Рішення № 98761000, 22.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року Справа № 160/3129/21

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Мартіросян Г.А.,

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу №160/3129/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

І. ПРОЦЕДУРА

03.03.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому просить:

- дії Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938), які полягають у застосуванні до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) у зв`язку із його публічною службою у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді старшого прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року №2456-VІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" в частині визначення посадового окладу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) - визнати протиправною;

- бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938), яка полягає у незастосуванні до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) у зв`язку із його публічною службою у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді старшого прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VII в частині визначення посадового окладу ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) - визнати протиправною;

- бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) за час його публічної служби у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді старшого прокурора Дніпровського району м.Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) заробітної плати прокурора в загальному розмірі 2272325,70 грн. (два мільйони двісті сімдесят дві тисячі триста двадцять п`ять гривень, 70 копійок), в тому числі: посадового окладу - 1 036 972,73 грн. (один мільйон тридцять шість тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні 73 копійки); надбавки за вислугу років -198 836,67 грн. (сто дев`яносто вісім тисяч вісімсот тридцять шість гривень, 67 копійок); надбавки за виконання особливо важливої роботи - 959669,11 грн. (дев`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять гривень 11 копійок); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 76 847,18 грн. (сімдесят шість тисяч вісімсот сорок сім гривень 18 копійок), - визнати протиправною;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) в рахунок протиправно ненарахованої та невиплаченої заробітної плати за час його публічної служби у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді старшого прокурора Дніпровського району м. Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) та в рахунок відшкодування шкоди, завданої пунктом 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року №2456-VІ, який Рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року №6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) визнаний неконституційним в частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування", 2272325,70 грн. (два мільйони двісті сімдесят дві тисячі триста двадцять п`ять гривень 70 копійок), в тому числі: посадового окладу -1036972,73 грн. (один мільйон тридцять шість тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні 73 копійки); надбавки за вислугу років - 198836,67 грн. (сто дев`яносто вісім тисяч вісімсот тридцять шість гривень 67 копійок); надбавки за виконання особливо важливої роботи - 959 669,11 грн. (дев`ятсот п`ятдесят дев`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять гривень 11 копійок); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 76847,18 грн. (сімдесят шість тисяч вісімсот сорок сім гривень 18 копійок);

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) судові витрати;

- у випадку повного або часткового задоволення позовних вимог встановити судовий контроль за виконанням відповідного рішення суду та зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938) подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Ухвалою суду від 03.03.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, було залишено без руху, з підстав передбачених ст.ст. 122,123, 160,161 КАС України.

Позивачем були усунуті недоліки, викладені в ухвалі суду від 03.03.2021 року.

Ухвалою суду від 29.03.2021 року прийнято адміністративну справу №160/3129/21 до розгляду. Відкрито провадження у справі та призначено здійснювати її розгляд за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 20.04.2021 року.

Ухвалою суду від 29.03.2021 року також було витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії таких документів:

- інформацію (відомості) щодо здійснення позивачем трудової діяльності у Дніпропетровській обласній прокуратурі;

- інформацію (відомості) щодо застосування до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора пункту 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного кодексу України від 08.07.2010 року №2456-VІ та Постанови Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури" в частині визначення його посадового окладу;

- інформацію щодо застосування/незастосування до відносин оплати праці (заробітної плати) ОСОБА_1 у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VII в частині визначення його посадового окладу;

- довідку (розрахунок) про здійснення виплати заробітної плати позивача за період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року;

- розрахункові листи за спірний період;

- звернення позивача до відповідача у відповідності до приписів статті 81 Закону України "Про прокуратуру" здійснити перерахунок його заробітної плати за спірний період;

- лист №21-130вих.21 від 04.02.2021 року та інші наявні документи щодо суті спору.

07.04.2021 року відповідачем до суду було подано клопотання про зупинення провадження у справі №160/3129/21 до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції у справі №160/6949/20.

19.04.2021 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву, разом із витребуваними судом доказами по справі.

20.04.2021 року позивач подав заяву про зміну предмету позову, шляхом уточнення формулювання позовних вимог та про зменшення розміру позовних вимог і просить суд:

- прийняти уточнення позивачем формулювання позовних вимог;

- прийняти зменшення позивачем розміру позовних вимог: (1) в частині стягнення надбавки за виконання особливо важливої роботи - з 959 669,11 грн. до 865 025,98 грн., (2) в частині стягнення надбавки за вислугу років - з 198 836,67 грн. до 198 121,18 грн.;

- прийняти наступну редакцію пунктів 3 та 4 прохальної частини позовної заяви:

«3. Бездіяльність Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938), яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) за час його публічної служби у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді старшого прокурора Дніпровського району м.Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) заробітної плати прокурора в загальному розмірі 2 176 967,07 грн. (два мільйони сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят сім гривень, 07копійок), в тому числі: посадового окладу -1 036 972,73 грн. (один мільйон тридцять шість тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні, 73 копійки); надбавки за вислугу років - 198 121,18 грн. (сто дев`яносто вісім тисяч сто двадцять одна гривня 18 копійок); надбавки за виконання особливо важливої роботи - 865 025,98 грн. (вісімсот шістдесят п`ять тисяч двадцять п`ять гривень 98 копійок); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 76 847,18 грн. (сімдесят шість тисяч вісімсот сорок сім гривень 18 копійок), - визнати протиправною;

- стягнути з Дніпропетровської обласної прокуратури (ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі підприємств і організацій України: 02909938) на користь ОСОБА_1 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ) протиправно ненараховану та невиплачену заробітну плату за час його публічної служби у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року на посадах прокурора (а саме у період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року - на посаді старшого прокурора Дніпровського району м.Дніпродзержинська; у період з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора Дніпродзержинської місцевої прокуратури) в загальному розмірі 2 176 967,07 грн. (два мільйони сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят сім гривень 07 копійок), в тому числі: посадового окладу - 1036972,73 грн. (один мільйон тридцять шість тисяч дев`ятсот сімдесят дві гривні 73 копійки); надбавки за вислугу років - 198 121,18 грн. (сто дев`яносто вісім тисяч сто двадцять одна гривня 18 копійок); надбавки за виконання особливо важливої роботи - 865025,98 грн. (вісімсот шістдесят п`ять тисяч двадцять п`ять гривень 98 копійок); надбавки за роботу в умовах режимних обмежень - 76 847,18 грн. (сімдесят шість тисяч вісімсот сорок сім гривень 18 копійок).».

- у зв`язку із цим ціною позову вважати 2 176 967,07 грн. (два мільйони сто сімдесят шість тисяч дев`ятсот шістдесят сім гривень 07 копійок).

Ухвалою суду від 20.04.2021 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, зупинено до набрання законної сили судовим рішенням касаційної інстанції по справі № 160/6949/20.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 08.06.2021 року ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2021 року у справі № 160/3129/21 скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

25.06.2021 року справа надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Справу призначено до розгляду на 06.07.2021 року

Ухвалою суду від 06.07.2021 року продовжено строк підготовчого провадження у справі №160/3129/21 за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії на 30 днів.

06.07.2021 року відкладено розгляд справи та призначено підготовче засідання на 22.07.2021 року.

07.07.20214 року позивачем до суду надана письмова відповідь на відзив відповідача на позовну заяву у якій він підтримав правову позицію викладену в позовній заяві.

22.07.2021 року відповідачем долучені додаткові докази по справі.

22.07.2021 року закрито підготовче засідання в адміністративній справі, призначено справу до судового розгляду одразу після закінчення підготовчого засідання.

Відповідно до частини 9 статті 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.

22.07.2021 року фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини четвертої статті 229 КАС України.

Суд перейшов до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Частиною четвертою статті 243 КАС встановлено, що судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

ІІ. ДОВОДИ ПОЗИВАЧА

Позивач у позовній заяві зазначив про те, що відповідачем була допущена бездіяльність, яка виразилась у вигляді неотриманої ним частини заробітної плати, а саме посадового окладу, визначеного ч. 3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», положеннями пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, що визнані неконституційними, за період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року.

Вказує, що діями Держави України було порушено право власності позивача на отримання заробітної плати у повному розмірі, гарантованої ч. 3 ст. 81 Закону України Про прокуратуру, ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2020 від 26 березня 2020 року було визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України Про прокуратуру № 1697-VІІ від 14 жовтня 2014 року зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України.

Однак, навіть після 26.03.2020 року посадовий оклад прокурора відділу прокуратури Дніпропетровської області не враховувався у відповідності до ст. 81 Закону України "Про прокуратуру".

Таким чином, позивач позбавлений його законних очікувань щодо оплати його праці у встановленому спеціальним Законом розмірі, що спричинило йому матеріальну шкоду.

ІІІ. ДОВОДИ ВІДПОВІДАЧА

Відповідач з позовними вимогами не згоден у повному обсязі, вважає доводи викладені позивачем в адміністративному позові необґрунтованими та передчасними.

Вказали, що відповідно до п. 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" та п.11 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2016 рік" норми і положення, зокрема, ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів. У бюджетних призначеннях органам прокуратури України на заробітну плату, встановлених Законами України про Державний бюджет України на кожен рік з 2015 року, відповідні кошти для реалізації вимог ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачені.

За таких обставин, оскільки з часу набрання чинності Законом України "Про прокуратуру" розміри окладів працівників органів прокуратури регулювалися постановами Кабінету Міністрів України та Законами України про Державний бюджет України, і видатки на реалізацію положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" не передбачались, прокуратура Дніпропетровської області не мала правових підстав для нарахування та виплату позивачу заробітної плати поза межами видатків Державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Вказують, що дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати позивачу заробітної плати, розраховуючи оклад прокурора відповідно до положень ст.81 Закону України "Про прокуратуру" у період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року, не можуть бути визнані протиправними, оскільки вони відповідали вимогам нормативно-правових актів, які були чинними у зазначений період.

Крім того, вказують, що дія п. 26 розділу VI "Прикінцеві та перехідні положення" Бюджетного Кодексу України у частині, що стосується норм і положень ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року №1697-VІІ, втратила чинність з 26.03.2020 року.

За таких обставин Рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 №6-р/2020 на спірні правовідносини не може вплинути, оскільки правовідносини у цій справі виникли до прийняття такого рішення.

Що стосується особливостей нарахування та виплати заробітної плати прокурорам у період з 26.03.2020 року до 30.12.2020 року відповідачем зазначено, що саме Закон № 1697, а не Бюджетний кодекс України передбачає оплату працівників Генеральної прокуратури, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур, відповідно до постанови КМУ від 31.05.2012 року № 5050 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури", яка на сьогодні є чинною.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, а також про визнання бездіяльності протиправною і зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити йому недоотриману заробітну плату у період з квітня 2020 року по грудень 2020 року включно є безпідставним та необґрунтованим.

ІV. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судом встановлено, що ОСОБА_1 працював у системі прокуратури України з 09.07.2011 року, зокрема:

1) з 02.09.2013 року по 14.12.2015 року - на посаді старшого прокурора прокуратури Дніпровського району м. Дніпродзержинська;

2) з 15.12.2015 року по 30.12.2020 року - на посаді прокурора

Дніпродзержинської місцевої прокуратури.

Вказане вище, також підтверджується копією його трудовою книжкою серії НОМЕР_2 (записи №№5-7) та листом Дніпропетровської обласної прокуратури від 04.02.2021 року №21-130 вих.21.

02.02.2021 року позивачем здійснено запит до Дніпропетровської обласної прокуратури, в якому він просив надати: інформацію щодо розмірів окладу, встановлених за посадами, які позивач обіймав працюючи в органах прокуратури в період з 01.07.2015 по 30.12.2020 (помісячно).

Листом від 04.02.2021 року за №21-130 вих.21 Дніпропетровською обласною прокуратурою надано відповідь, в якій зазначено, що посадовий оклад на займаних позивачем посадах прокуратури Дніпропетровської області, відповідно до постанови КМУ від 31.02.2012 року №505 зі змінами, за період з 01.07.2015 року по 14.12.2015 року, складав 1444,00 грн.; з 15.12.2015 року по 05.09.2017 року - 2 048,00 грн.; з 06.09.2017 року по 30.12.2020 року - 5 660,00 гривень.

Не погоджуючись з діями відповідачів щодо нарахування та виплати йому заробітної плати без врахування вимог статті 81 Закону України "Про прокуратуру", позивач звернувся із цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає про таке.

V. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН

Частиною 4 статті 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також система прокуратури України визначені Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VII, який набрав чинності 15.07.2015 року.

За приписами ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" заробітна плата прокурорів регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок за: 1)вислугу років; 2) виконання обов`язків на адміністративній посаді та інших виплат, передбачених законодавством. Преміювання прокурорів здійснюється в межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду оплати праці.

Посадовий оклад прокурора місцевої прокуратури встановлюється у розмірі 12 мінімальних заробітних плат, визначених Законом, що запроваджується поетапно: з 1 липня 2015 року - 10 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2016 року - 11 мінімальних заробітних плат; з 1 січня 2017 року - 12 мінімальних заробітних плат.

Відповідно до змісту ч. 2 ст. 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14 жовтня 2014 року №1697-VІІ заробітна плата прокурора складається з посадового окладу, премій та надбавок.

Згідно з частиною 3 статті 81 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Відповідно до частини 7 статті 81 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII прокурорам виплачується щомісячна надбавка за вислугу років у розмірах: за наявності стажу роботи понад один рік - 10 відсотків, понад 3 роки - 15 відсотків, понад 5 років - 18 відсотків, понад 10 років - 20 відсотків, понад 15 років - 25 відсотків, понад 20 років - 30 відсотків, понад 25 років - 40 відсотків, понад 30 років - 45 відсотків, понад 35 років - 50 відсотків посадового окладу. Порядок виплати щомісячної надбавки за вислугу років прокурорам затверджується Кабінетом Міністрів України.

Частиною 9 статті 81 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що фінансування оплати праці прокурорів здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Частиною 1 статті 89 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України, а також інших джерел, не заборонених законодавством, у тому числі у випадках, передбачених міжнародними договорами України або проектами міжнародної технічної допомоги, зареєстрованими в установленому порядку.

Статтею 90 Закону України від 14.10.2014 року №1697-VII передбачено, що фінансування прокуратури здійснюється згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими Генеральним прокурором, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний бюджетний період.

Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 №108/95-ВР (далі по тексту - Закон України від 24.03.1995 №108/95-ВР) умови розміру оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України, крім випадків, передбачених частиною третьою цієї статті, та частиною першою статті 10 цього Закону.

Відповідно до статті 13 Закону України від 24.03.1995 року №108/95-ВР оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі актів Кабінету Міністрів України в межах бюджетних асигнувань. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом.

Схема посадових окладів працівників органів прокуратури затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 31.12.2012 року № 505 "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури".

Пунктами 1, 2, 6 Постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури» затверджено схеми посадових окладів працівників органів прокуратури згідно з додатками 1-5; надано право керівникам органів прокуратури у межах затвердженого фонду оплати праці: установлювати: працівникам органів прокуратури посадові оклади відповідно до затверджених цією постановою схем посадових окладів. <…>, а також зазначено, що видатки, пов`язані з реалізацією цієї постанови, здійснюються в межах асигнувань на оплату праці, затверджених у кошторисах на утримання органів прокуратури. Упорядкування посадових окладів окремих працівників органів прокуратури здійснювати в межах затвердженого фонду оплати праці.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Пунктом 26 Розділу Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, в редакції Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року №79-VIII, які набрали чинності з 01.01.2015 року установлено, що норми і положення <…> статті 81, частин шістнадцятої, сімнадцятої, вісімнадцятої статті 86, пунктів 13, 14 розділу «Перехідні положення» Закону України від 14 жовтня 2014 року «Про прокуратуру» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

VІ. ОЦІНКА СУДУ

Суд зазначає, що за загальним правилом, конкуренція правових норм у часі повинна вирішуватися на користь норми, прийнятої пізніше, оскільки найновіше законодавство демонструє способи та форми правового регулювання, які на даний етап розвитку суспільства, на думку законодавця, є більш доцільними.

Закон України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014р. №79-VIII прийнятий пізніше Закону України 14.10.2014р. №1697-VII, а тому у 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роках норми і положення Закону України «Про прокуратуру» щодо заробітної плати прокурора застосовувались в порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, а не статтею 81 цього Закону.

Аналіз наведених правових норм та обставин справи дає підстави для висновку, що відповідач не був наділений правом самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості щодо збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати перерахунок посадового окладу позивача та виплату заробітної плати в іншому розмірі, ніж це передбачено постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури».

Такої позиції дотримується Верховний Суд у своїх постановах від 14.03.2018 року у справі №825/575/16, від 21.03.2018 року у справі №817/548/16, від 31.01.2018 року у справі №810/1304/16, від 26.04.2019 року у справі №802/634/16-а, від 19.03.2020 року у справі №806/3314/17, від 09.09.2020 року у справі № 807/1171/16.

Відповідно ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, позивачу нараховувалась заробітна плата виходячи з розміру посадового окладу, визначеного постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», тобто, з урахуванням положень Закону України «Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин» від 28.12.2014 року № 79-VIII, у розмірі встановленому законом.

Між тим, рішенням Конституційного Суду України від 26.03.2020 року у справі №6-р/2020 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), окреме положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Пунктом 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України визначено, що положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VІІ зі змінами застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування, визнане неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Зокрема, як частиною другою статті 152 Конституції України, так і частиною першою статті 91 Закону України Про Конституційний Суд України передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

У Рішенні від 30.09.2010 року № 20-рп/2010 у справі за конституційним поданням 252 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України "Про внесення змін до Конституції України" від 8 грудня 2004 року № 2222-IV (справа про додержання процедури внесення змін до Конституції України) Конституційний Суд України вказав, що незалежно від того, наявні чи відсутні в рішеннях, висновках Конституційного Суду України приписи щодо порядку їх виконання, відповідні закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані за цими рішеннями неконституційними, не підлягають застосуванню як такі, що втратили чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність.

Таким чином, положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року №1697-VІІ зі змінами втратили чинність з дня ухвалення рішення Конституційним Судом України, тобто, з 26.03.2020 року.

Отже, правові наслідки рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 не можуть застосовуватись до правовідносин, які мали місце до 26.03.2020 року.

Водночас, суд звертає увагу, що спірні правовідносини між сторонами виникли щодо нарахування та виплати заробітної плати за період з 01.07.2015 року по 30.12.2020 року.

Тому, суд вказує, що рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 року №6-р/2020 на спірні правовідносини за період з 01.07.2015 по 25.03.2020 року, включно, не може вплинути, оскільки такі виникли до прийняття вказаного рішення Конституційного Суду України, а останнє не містить положень, які б поширювали його дію на правовідносини, що виникли до набрання ним чинності.

Аналогічна правова позиція міститься у постановах Верховного Суду від 23.01.2019 № 820/2462/17, від 25.07.2019 у справі № 804/3790/17, від 04.06.2020 у справі № 818/45/1, від 27.10.2020 у справі № 826/18228/16.

Втім щодо правовідносин між сторонами, які виникли після рішення Конституційного Суду України від 26.03.2020 № 6-р/2020 щодо нарахування та виплати заборгованості по заробітній платі за період з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року, суд зазначає про таке.

Згідно з частинами 3 та 4 статті 81 Закону №1697 посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 15 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

З 1 січня 2021 року посадовий оклад прокурора окружної прокуратури становить 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, а з 1 січня 2022 року - 25 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

Посадові оклади інших прокурорів установлюються пропорційно до посадового окладу прокурора окружної прокуратури з коефіцієнтом:

1) прокурора обласної прокуратури - 1,2.

Відповідно до абзацу 3 пункту 3 розділі ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" до Закону № 113-IX за прокурорами та керівниками регіональних, місцевих і військових прокуратур, прокурорами і керівниками структурних підрозділів Генеральної прокуратури України зберігається відповідний правовий статус, який вони мали до набрання чинності цим Законом, при реалізації функцій прокуратури до дня їх звільнення або переведення до Офісу Генерального прокурора, обласної прокуратури, окружної прокуратури. На зазначений період оплата праці працівників Генеральної прокуратури України, регіональних прокуратур, місцевих прокуратур, військових прокуратур здійснюється відповідно до постанови Кабінету Міністрів України, яка встановлює оплату праці працівників органів прокуратури.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, заробітна позивача складається з посадового окладу, місячної премії, надбавки за вислугу років, доплати за класний чин та за виконання особливо важливих завдань.

З урахуванням коефіцієнту прокурора обласної прокуратури - 1,2 та розміру прожиткового мінімуму, встановленого на 01.01.2020 року, розмір посадового окладу позивача становить: 2 102 грн х 15 х 1,2 = 37 836 гривень.

Враховуючи, що рішення Конституційного Суду України № 6-р/2020 прийнято 26.03.2020 року, тому право на отримання заробітної плати виникає саме з 26.03.2020 року.

Таким чином, судом було встановлено, що Дніпропетровською обласною прокуратурою не було здійснено нарахування заробітної плати виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про протиправність таких дій відповідача.

Отже, відповідачем, Дніпропетровською обласною прокуратурою були вчинені активні дії щодо нарахування заробітної плати позивача, але таке нарахування не було здійснено виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», що свідчить про протиправність саме дій відповідача, а не вчинення бездіяльності та є підставою для відмови в задоволенні вимоги про визнання протиправною бездіяльність.

Таким чином, грошові кошти, які були недоотримані позивачем, підлягають перерахунку та виплаті з урахуванням приписів рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 від 26.03.2020 року та з урахуванням розміру посадового окладу, який обраховано судом у цьому рішенні.

У позовних вимогах, позивач просить провести нарахування та виплату саме неотриманої заробітної плати, з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 року №1-223/2018 (2840/18).

При цьому, зі змісту позовної заяви видно, що позивач просить нарахувати та виплатити йому не тільки неотриману заробітну плату, а також всі інші види грошового забезпечення, які підлягали перерахунку та сплаті на його користь.

Окрім цього, судом встановлено, що позивача просить суд зобов`язати відповідача здійснити перерахунок заробітної плати за два періоди.

Між тим, після втрати чинності окремими положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України внаслідок визнання таких положень неконституційними рішенням Конституційного Суду України від 26 березня 2020 року № 6-р/2020 у справі № 1-223/2018(2840/18) (з 26 березня 2020 року) позивачу заробітна плата нараховувалась відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 31 травня 2012 року №505 «Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників органів прокуратури», а не відповідно до положень статті 81 Закону № 1697-VІІ.

Як вказано вище, враховуючи, що рішення Конституційного Суду України №6-р/2020 прийняте 26.03.2020 року, тому право на отримання заробітної плати у розмірі, виходячи із визначеного законом розміру посадового окладу, виникає з дня прийняття рішення Конституційним Судом України, а саме з 26.03.2020 року.

Доводи відповідача щодо правомірності нарахування та виплати позивачу заробітної плати у спірному періоді в порядку та розмірах, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 505, суд визнає необґрунтованими та зазначає, що з 26.03.2020 року, дня ухвалення Конституційним Судом України рішення, нарахування та виплати заробітної плати має провадитися в розмірах, встановлених статтею 81 Закону №1697-VІІ, не зважаючи на положення абзацу третього пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві і перехідні положення» Закону № 113-ІХ.

Посилання відповідача на правові позиції Верховного Суду, викладені в постановах від 18.03.2020 року в справі № 0640/3667/18, від 07.05.2020 року в справі № 802/1179/16-а, є безпідставними, адже у цих справах Верховним Судом досліджувалось питання виплати заробітної плати працівникам прокуратури в періоді до визнання неконституційним окремого положення пункту 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статті 81 Закону України «Про прокуратуру» від 14 жовтня 2014 року № 1697-VІІ зі змінами, застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

З урахуванням наведеного, суд робить висновок, що перерахунок заробітної плати повинен бути проведений з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року включно, у зв`язку із чим, слід зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу неотриманих грошових коштів, виходячи з розміру посадового окладу визначеного за ч.3 ст. 81 Закону України «Про прокуратуру», який обраховано судом у цьому рішенні та з урахуванням висновків рішення Конституційного суду України від 26.03.2020 року №1-223/2018 (2840/18), за період з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року.

При цьому, суд зазначає, що вимога позивача про стягнення сум заробітної плати є передчасною та такою, що не підлягає задоволенню, оскільки, як було встановлено судом позивачеві відповідні суми не було нараховано, а стягненню підлягають нараховані, але не виплачені суми заробітної плати.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Щодо вимоги позивача зобов`язати відповідача подати до суду звіт про виконання судового рішення, суд зазначає про таке.

Відповідно до ч.1 ст.382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Отже, встановлення судового контролю за виконанням судового рішення є правом, а не обов`язком суду.

На теперішній час, суд не знаходить підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суб`єктом владних повноважень, враховуючи, що у суду не має достатніх підстав вважати, що відповідач буде перешкоджати його виконанню або ухилятися від цього, після набрання рішенням законної сили.

VІІ. ВИСНОВОК СУДУ

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 242 КАС України судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини першої статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Верховенство права - це панування права в суспільстві. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо.

Всі ці елементи права об`єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права, яка проявляється в рівності всіх перед законом, цілях і засобах, що обираються для їх досягнення.

Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід та неупередженість.

Положеннями частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Відповідно до статті 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Зокрема Європейський суд з прав людини у рішенні від 29.06.2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31.07.2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.

Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовної заяви.

Розподіл судових витрат у відповідності до вимог ст. 139 КАС України, за наслідками розгляду даної справи не здійснюється, оскільки позивач у відповідності до п.1 ч.1 ст.5 Закону України "Про судовий збір" звільнений від сплати судового збору.

Щодо витрат на правничу допомогу, слід зазначити про таке.

Відповідно до ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

При цьому, відповідно до ч.3, 5 ст.143 Кодексу адміністративного судочинства України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог, шляхом винесення додаткового рішення в порядку, визначеному ст.252 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до ст.132 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються види судових витрат.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

3) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

4) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

5) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Відповідно до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України надається визначення витрат на професійну правничу допомогу та зазначається про таке.

Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до змісту ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначаються загальні підстави щодо розподілу судових витрат. Зокрема, визначається наступне.

При задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

У адміністративних справах щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років", якщо судове рішення ухвалено на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, усі судові витрати, що підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, здійснюються за рахунок коштів державного бюджету.

При задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

У разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з іншої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від сплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

У разі закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду внаслідок необґрунтованих дій позивача відповідач має право заявити вимоги про компенсацію здійснених ним витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь зі сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того, заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Відповідно до частини першої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Згідно з частиною другою статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Зазначені положення кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам - членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя №R (81)7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу повинна в принципі отримувати від сторони, що програла, відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Відповідно до пунктів 1,5,6 статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; захист - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні захисту прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

З приводу зазначеного питання висловився і Конституційний Суд України, так, пунктом 3.2 рішення від 30 вересня 2009 року №23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз`яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб`єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб`єктами права.

Також Конституційний Суд України зазначив і про те, що гарантування кожному права на правову допомогу в контексті частини другої статті 3, статті 59 Конституції України покладає на державу відповідні обов`язки щодо забезпечення особи правовою допомогою належного рівня. Такі обов`язки обумовлюють необхідність визначення в законах України, інших правових актах порядку, умов і способів надання цієї допомоги.

З огляду на наведене вище, до правової (правничої) допомоги належать, зокрема, надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правничих питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру тощо.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Частиною четвертою статті 134 КАС України встановлено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною п`ятою статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути спів мірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

При цьому, саме на суд покладається обов`язок оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, а також з огляду на принцип економії в адміністративному судочинстві, встановить що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Суд зазначає, що в матеріалах справи міститься договір про надання правової допомоги від 25.01.2021 року №231, доручення від 25.01.2021 року №231-1, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ДП №3121 від 19.07.2016 року, ордер серія АЕ №1058361 від 02.03.2021 року

Згідно матеріалів справим, встановлено, що представником позивача було складено позовну заяву та уточнену позовну заяву. При цьому, будь-яких інших документів складених безпосередньо представником позивача до матеріалів справи надано не було. Детальний (погодинний) розрахунок витрачений адвокатом до справи не долучено. Квитанцій щодо спалити цих витрати також не надано.

На підставі викладеного, суд зазначає, що матеріали справи, не доводять факту понесення позивачем витрат на правничу допомогу в адміністративній справі №160/3129/21.

Враховуючи зазначене вище, суд проходить до висновку про відмову у розподілі судових витрат на професійну правничу допомогу.

Керуючись статтями 205, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної прокуратури про визнання дій та бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Дніпропетровської обласної прокуратури щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 заробітної плати за період з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року включно відповідно до ст.81 Закону України «Про прокуратуру».

Зобов`язати Дніпропетровську обласну прокуратуру провести нарахування та виплату ОСОБА_1 заробітної плати, виходячи з розміру посадового окладу в сумі 37 836,00 грн. за період з 26.03.2020 року по 30.12.2020 року, з урахуванням фактично проведених виплат.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Судові витрати в частині судового збору - не розподіляти.

В частині вимог про стягнення витрат на правничу допомогу - відмовити.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код ОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач: Дніпропетровська обласна прокуратура (49044, м.Дніпро, пр-т.Д. Яворницького, 38, код ЄДРПОУ 02909938).

Рішення може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 22.07.2021 року.

Суддя В.В. Ільков