Рішення № 98759316, 26.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

26.07.2021Справа № 910/7126/21

За позовомПриватного підприємства «Старицький М`ясокомбінат»доТовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Безлюдівський»простягнення 1 405 048,40 грн.Суддя Босий В.П.

секретар судового засідання Єрмак Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:не з`явивсявід відповідача:не з`явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне підприємство «Старицький М`ясокомбінат» (надалі - «Підприємство») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Безлюдівський» (надалі - «Товариство») про стягнення 1 405 048,40 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем грошового зобов`язання з оплати отриманого на підставі договору купівлі-продажу №04/02/2021 від 01.02.2021 товару, у зв`язку з чим позивач вказує на наявність заборгованості у розмірі 1 259 010,89 грн., а також заявляє про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 352,45 грн., штрафу у розмірі 125 901,08 грн. та 3% річних у розмірі 3 783,98 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.05.2021 відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження, призначено у справі підготовче засідання.

Протокольною ухвалою суду від 30.06.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 26.07.2021.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, на електронну пошту суду направив клопотання, в якому просив розгляд справи здійснювати за відсутності його представника, позовні вимоги підтримав повністю.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений, що підтверджується відмітками на звороті ухвал суду.

Відповідно до частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Згідно з частиною 4 статті 89 Цивільного кодексу України відомості про місцезнаходження юридичної особи вносяться до Єдиного державного реєстру.

За приписами частини 1 статті 7 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвали суду у даній справі направлялися судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Однак, 21.05.2021 конверт з ухвалою суду про відкриття провадження у справі від 12.05.2021 було повернуто до суду відділенням поштового зв`язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання». З аналогічних підстав до суду поверталися конверти після направлення на адресу відповідача подальших ухвал суду.

Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, в силу положення пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського суду міста Києва, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про невручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвали суду про відкриття провадження у справі.

У даному випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).

Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись, зокрема, з ухвалою про відкриття провадження у справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ч. 1-3, 5 ст. 216 Господарського процесуального кодексу України суд відкладає розгляд справи у випадках, встановлених частиною другою статті 202 цього Кодексу.

Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.

Згідно з правовою позицією, викладеною Верховним Судом, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представника сторони, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (постанова Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №907/425/16).

З урахуванням викладеного, неявка представників позивача та відповідача, належним чином повідомлених про час та місце судового засідання, не є перешкодою для розгляду даної справи по суті.

В судовому засіданні 26.07.2021 судом проголошено рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.02.2021 між Підприємством (продавець) та Товариством (покупець) був укладений договір купівлі-продажу №04/02/2021 (надалі - «Договір»), відповідно до п. 1.1 якого продавець зобов`язується передати у власність покупця свинину в пів тушах ІІ категорії, яловичину в пів тушах, четвертинах І категорії, м`ясо кускове свинини, яловичини, субпродукти свинні, яловичі, кишсировину (надалі товар), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його на умовах даного договору.

Пунктом 2.1 Договору ціна за кілограм товару встановлюється за згодо. сторін з врахуванням ПДВ, та відображається у видаткових накладних.

За змістом п. 3.1 Договору оплата належно поставленого товару здійснюється покупцем на протязі 20 банківських днів з моменту фактичної поставки товару, що підтверджується підписанням видаткової накладної. Місце поставки продукції - склад покупця: Україна, м. Київ, вул. Маланюка, 114-А (п. 3.2 Договору).

На виконання умов Договору позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 1 759 009,89 грн., що підтверджується підписаними сторонами видатковими накладними №77 від 01.02.2021, №84 від 05.02.2021, №92 від 09.02.2021 та №110 від 22.02.2021.

Відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар на суму 499 999,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача та відповідними платіжними дорученнями.

Спір у справі виник у зв`язку з неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов`язання за Договором, внаслідок чого позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 1 259 010,89 грн.

Укладений сторонами договір є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов`язань, а саме майново-господарських зобов`язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України визначено, що господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Матеріалами справи (видаткові накладні №77 від 01.02.2021, №84 від 05.02.2021, №92 від 09.02.2021 та №110 від 22.02.2021) підтверджується факт поставки позивачем відповідачу товару на виконання умов Договору на загальну суму 1 759 009,89 грн.

У відповідності до ч. 1, ч. 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов`язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом п. 3.1 Договору оплата належно поставленого товару здійснюється покупцем на протязі 20 банківських днів з моменту фактичної поставки товару, що підтверджується підписанням видаткової накладної. Місце поставки продукції - склад покупця: Україна, м. Київ, вул. Маланюка, 114-А (п. 3.2 Договору).

Відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар на суму 499 999,00 грн., що підтверджується банківською випискою з рахунку позивача та відповідними платіжними дорученнями.

З урахуванням встановлених судом обставин, заборгованість відповідача за поставлений товар становить 1 259 010,89 грн., а строк виконання грошового зобов`язання станом на момент звернення позивача із даним позовом до суду настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов`язання по сплаті на користь позивача 1 259 010,89 грн. на підставі Договору. Вказана заборгованість відповідачем не спростована.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов`язання, не наведено.

За таких обставин суд приходить до висновку, що вимоги Підприємства про стягнення з Товариства суми основного боргу у розмірі 1 259 010,89 грн. є правомірними та обґрунтованими.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 352,45 грн., штрафу у розмірі 125 901,08 грн. та 3% річних у розмірі 3 783,98 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання у період з 01.03.2021 по 13.04.2021.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням зобов`язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

У відповідності до ч. 1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

За змістом ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є штраф та пеня.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 2 ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно із п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Пунктом 7.1 Договору передбачено, що у випадку порушення п. 3.1 договору покупець сплачує продавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від розміру заборгованості, за кожен день прострочення, при цьому пеня нараховується за весь період прострочення платежу.

Відповідно до п. 7.2 Договору у випадку якщо покупець порушує терміни оплати за товар більш ніж на десять днів, крім пені, передбаченої п. 7.1 даного договору, додатково сплачує на користь продавця штраф у розмірі 10% від вартості товару.

Таким чином, умовами Договору та Господарського кодексу України передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов такого договору у вигляді сплати пені та штрафу.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Суд перевірив наданий позивачем розрахунок та вважає за можливе задовольнити вимогу позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 16 352,45 грн., штрафу у розмірі 125 901,08 грн. та 3% річних у розмірі 3 783,98 грн. за несвоєчасне виконання грошового зобов`язання.

За таких обставин, позовні вимоги Підприємства про стягнення з Товариства заборгованості у розмірі 1 259 010,89 грн., пені у розмірі 16 352,45 грн., штрафу у розмірі 125 901,08 грн. та 3% річних у розмірі 3 783,98 грн. задовольняються судом повністю.

Відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.

Щодо заявлених витрат позивача на професійну правничу допомогу суд відзначає наступне.

Згідно із статтею 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої, другої статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 Господарського процесуального кодексу України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

У тексті позовної заяви позивачем зазначено попередній розрахунок судових витрат, які позивач поніс або планує понести у зв`язку з розглядом даної справи, до яких віднесено судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 82 252,00 грн. При цьому, до витрат на професійну правничу допомогу віднесено: усна консультація з вивченням документів та правовий аналіз договору - 2 000,00 грн.; вивчення останніх рішень/судової практики з аналогічних спорів - 1 000,00 грн.; складання претензії - 2 500,00 грн.; складання позовної заяви - 6 500,00 грн.; 5% від суми задоволених позовних вимог (відповідно до додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 11.02.2021) - 70 252,00 грн.

Вподальшому позивачем на адресу суду було направлено клопотання про долучення доказів на підтвердження понесених позивачем видатків, до якого було додано:

- додаток №1 від 01.04.2021 до договору №01/4 про надання правової допомоги, укладений між адвокатом Андрухів Юлією Олександрівною та Підприємством, за змістом якого сторони узгодили, що за виконання замовлення клієнта щодо надання правової допомоги по стягненню заборгованості за Договором, адвокату сплачується гонорар у розмірі 82 252,00 грн.;

- квитанцію №01 від 03.06.2021 на суму 82 252,00 грн.;

- акт про надання послуг №01 від 03.06.2021, відповідно до якого сторони підтверджують надання послуг, визначених додатком №1 від 01.04.2021 до договору №01/4.

За змістом частини четвертої статті 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 Господарського процесуального кодексу України).

Водночас, за приписами частини шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Оскільки зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, у відповідності до частин п`ятої, шостої статті 126 Господарського процесуального кодексу України можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони з підстав недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт, суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена в постановах об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі №902/347/18, від 22.11.2019 у справі №910/906/18, від 06.12.2019 у справі №910/353/19).

Разом з тим, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Зокрема, відповідно до частини п`ятої статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою - сьомою, дев`ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи (аналогічна висновок викладений у постанові об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі №915/237/18, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19).

У постанові Верховного Суду від 21.03.2019 у справі №914/359/18 вказано, що визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.

Судом у даній справі встановлено, що сам договір №01/4 про надання правової допомоги в матеріалах справи відсутній, що унеможливлює дослідження судом його умов, в тому числі щодо обсягу та вартості послуг адвоката Андрухів Ю.О. під час надання позивачу професійної правничої допомоги.

Як було встановлено судом раніше, в матеріалах справи містяться лише додаток №1 від 01.04.2021 до договору №01/4 про надання правової допомоги, яким зафіксовано розмір гонорару адвоката - 82 252,00 грн., а також квитанція та акт про надання послуг, які також містять посилання на вказану суму.

Суд приходить до висновку, що в даному випадку позивачем не виконано вимогу процесуального законодавства, за якою передбачено подачу детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Здійснюючи розподіл понесених позивачем судових витрат на оплату професійної правничої допомоги, суд вважає обґрунтованим розмір витрат у сумі 9 500,00 грн. за здійснену адвокатом консультацію з вивчення документів та правовий аналіз договору, вивчення судової практики з аналогічних спорів та складання позовної заяви.

При цьому, витрати позивача на складання претензії вартістю 2 500,00 грн. суд вважає такими, що не є необхідні для звернення до суду із даним позовом з огляду на те, що обрання певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.

Також у клопотанні про долучення доказів, позивачем включено до вартості наданих послуг з професійної правничої допомоги адвоката 5% від суми задоволених позовних вимог у розмірі 70 252,00 грн., яка включає в себе оплату участі адвоката в засіданнях, складання клопотань, заяв, письмових пояснень, а також транспортні видатки на залучення помічників та спеціалістів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 зауважила, що за наявності угод, які передбачають "гонорар успіху", ЄСПЛ керується саме наведеними вище критеріями при присудженні судових та інших витрат, зокрема, у рішенні від 22 лютого 2005 року у справі "Пакдемірлі проти Туреччини" (Pakdemirli v. Turkey, заява №35839/97) суд також, незважаючи на укладену між сторонами угоду, яка передбачала "гонорар успіху" у сумі 6 672,90 євро, однак, на думку суду, визначала зобов`язання лише між заявником та його адвокатом, присудив 3 000,00 євро як компенсацію не лише судових, але й інших витрат (§70-72).

Таким чином не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

В свою чергу суд відзначає, що в матеріалах справи відсутні жодні належні та допустимі докази на підтвердження факту приймання адвокатом Андрухів Ю.О. участі у розгляді справи як під час підготовчого засідання, так і під час розгляду справи по суті.

Зокрема, вказаним адвокатом за час розгляду даної справи не було подано до суду жодних заяв, клопотань та письмових пояснень (окрім заяви про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції, яка повернута судом без розгляду як таку, що подана з порушенням приписів Господарського процесуального кодексу України), не було забезпечено явку в судові засідання, а також не надано доказів понесення будь-яких транспортних видатків на залучення помічників та спеціалістів.

Враховуючи норми статті 15 Господарського процесуального кодексу України та критерії пропорційності та розумності, дійшов приходить до висновку, що заява Підприємства про відшкодування витрат на правову (правничу) допомогу підлягає частковому задоволенню, а саме на суму 9 500,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного підприємства «Старицький М`ясокомбінат» задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Безлюдівський» (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, 11-А, оф. 19; ідентифікаційний код 43815800) на користь Приватного підприємства «Старицький М`ясокомбінат» (81052, Львівська обл., Яворівський р-н, с. Воля-Старицька, вул. Польова бічна, 1; ідентифікаційний код 40346549) заборгованість у розмірі 1 259 010 (один мільйон двісті п`ятдесят дев`ять тисяч десять) грн. 89 коп., пеню у розмірі 16 352 (шістнадцять тисяч триста п`ятдесят дві) грн. 45 коп., штраф у розмірі 125 901 (сто двадцять п`ять тисяч дев`ятсот одна) грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 3 783 (три тисячі сімсот вісімдесят три) грн. 98 коп., судовий збір у розмірі 21 075 (двадцять одна тисяча сімдесят п`ять) грн. 73 коп. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 500 (дев`ять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп. Видати наказ.

3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

4. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 04.08.2021.

Суддя В.П. Босий