Рішення № 98756303, 19.07.2021, Кам'янка-Бузький районний суд Львівської області

Справа № 446/1401/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.07.2021 року Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області в складі:

головуючого - судді Бакай І. А.

за участі: секретаря судового засідання: Новосад І.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса: с. Деревляни, Львівської області) до Кам`янка-Бузької міської ради ( вул. Шевченка, 2, м. Кам`янка-Бузька) про визнання права власності на спадкове майно,

встановив:

позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Камянка-Бузької міської ради Львівської області про визнання права власності на спадкове майно.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_1 у віці 65 років його батько, - ОСОБА_2 , із приводу чого 02.12.2009 року в книзі реєстрації смертей здійснено актовий запис за № 33.

Зазначає, що померлому ОСОБА_2 , належало спадкове майно, а саме: земельна ділянка, площею 8, 62 га., яка знаходиться на території Стрептівської сільської ради, Кам`янка-Бузького району Львівської області цільове призначення ведення селянського (фермерського) господарства, яка належала померлому на підставі державного акту серії Б № 060467 виданого 1993 року головою виконавчого комітету Стрептівської сільської ради зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею № 202;

Позивач в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримав.

Відповідач у судове засідання не з`явився, подав заяву, в якій просив розглядати справу за його відсутності, з приводу задоволення вимог позову просив ухвалити рішення за наявності для цього відповідних правових підстав.

Судом на підставі частини другої статті 247 ЦПК, у зв`язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється з заповітом або за законом, як передбачено ст. 1217 ЦК України. В статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.

Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Таким чином, ОСОБА_1 , спадкоємець згідно закону має право на спадкування після ОСОБА_2 права довічного успадковуваного володіння землею, що була надана для ведення селянського (фермерського) господарства, площею 8,62 га., яка знаходиться на території Стрептівської сільської ради, Кам`янка-Бузького району Львівської області цільове призначення ведення селянського (фермерського) господарства, яка належала померлому на підставі державного акту серії Б № 060467 виданого 1993 року головою виконавчого комітету Стрептівської сільської ради зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею № 202;

Згідно Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" необхідною умовою для створення і функціонування селянського (фермерського) господарства була земельна ділянка, яка мала перебувати або у власності, або у постійному користуванні осіб, які виявили бажання створити фермерське господарство.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст.1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом, як передбачено ст. 1217 ЦК України. В статті 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець за заповітом чи законом має право прийняти спадщину чи не прийняти її.

Відповідно до положень ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належать спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок смерті.

Згідно ч. 2 ст. 158 Земельного кодексу України виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.

В судовому засіданні суд встановив наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносин, що виникають у державі.

У відповідності з п. 1 ст. 6 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ратифікованої Україною, Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року, яка відповідно до ст. 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, кожна людина при визначенні її громадянських прав та обов`язків має право на справедливий розгляд справи незалежним та безстороннім судом.

Відповідно до ст. 55 Конституції України, кожному гарантується судовий захист його прав і свобод.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 10 ЦПК України, суд розглядає справи на принципах змагальності і диспозитивності.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних та юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 57, 60 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко - і відеозаписів, висновків експертів. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 346 ЦК України право власності припиняється у разі смерті власника.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб спадкоємців).

Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ч. 1ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 .

Судом встановлено, що підставі державного акту серії Б № 060467 виданого 1993 року головою виконавчого комітету Стрептівської сільської ради зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею № 202, що ОСОБА_2 набув у довічне успадковуване володіння 8,62 га., яка знаходиться на території Стрептівської сільської ради, Кам`янка-Бузького району Львівської області цільове призначення ведення селянського (фермерського) господарства, яка належала померлому.

Зазначений правовстановлюючий документ не скасовано.

Відповідно до ч. 1 ст. 23 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

Згідно ч. 1 ст. 1223 Цивільного кодексу України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно ст. 1261 Цивільного кодексу України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Після смерті ОСОБА_2 із спадкоємців першої черги залишився його син ОСОБА_3 .

Позивач у встановленому законом порядку звернувся до нотаріальної контори проте, оформити спадкові права позивач отримати спадщину через нотаріальну контору не може, через те, що відсутня процедура нотаріального оформлення спадкування права довічного успадковуваного володіння землею, про що нотаріусом було поінформовано позивача про неможливість видачі свідоцтва про право на спадщину за законом та порекомендовано звернутись до суду

Згідно ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності у разі втрати документу, що засвідчує його право власності.

Відповідно до ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом.

Відповідно до ст. 1217 ч. 1 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності ч. 1ст. 1225 ЦК України, право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

У Рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 р. № 5-рп (справа про постійне користування земельними ділянками) зазначено, що у Земельному кодексі Української РСР від 18 грудня 1990 року була регламентована така форма володіння землею, як довічне успадковуване володіння. ЗК України в редакції від 13 березня 1992 року закріпив право колективної та приватної власності громадян на землю (зокрема, право громадян на безоплатне одержання у власність земельних ділянок для ведення сільського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства тощо (ст. 6)). Це свідчить про те, що поряд із впровадженням приватної власності на землю громадянам, на їх вибір забезпечувалася можливість продовжувати користуватися земельними ділянками на праві постійного (безстрокового) користування, оренди, пожиттєвого спадкового володіння або тимчасового користування. При цьому в будь - якому разі виключалась як автоматична зміна титулів права на землю, так і будь-яке обмеження права користування земельною ділянкою у зв`язку з непереоформленням правового титулу.

Конституційний Суд України вважав, що встановлення обов`язку громадян переоформити земельні ділянки, які знаходяться у постійному користуванні, на право власності або право оренди до 01 січня 2008 року, потребує врегулювання чітким механізмом порядку реалізації цього права відповідно до вимог частини 2 статті 14, частини 2 статті 41 Конституції України. У зв`язку з відсутністю визначеного у законодавстві відповідного механізму переоформлення громадяни не в змозі виконати вимоги пункту 6 Перехідних положень Кодексу у встановлений строк, про що свідчить неодноразове продовження Верховною Радою України цього строку. Підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт.

Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:

- пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення;

- пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року N 563-ХII з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.

З огляду на викладене, особа, яка володіє земельною ділянкою на праві довічного успадковуваного володіння за Законом не може бути позбавлена права на таке володіння.

На відповідні відносини щодо такого володіння поширюються гарантії, встановлені статтею 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція» та ст. 41 Конституції України. Ці норми не лише гарантують право довічного успадковуваного володіння землею (як різновид «мирного володіння майном» в розумінні Конвенції, та як речове право, захищено статтею 41 Конституції України), але і обмежують у можливості припинити відповідне право.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення від 28 жовтня 1999 року у справі «Брумареску проти Румунії», заява № 28342/95, § 61,). Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення від 29 листопада 2016 року у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Люпені та інші проти Румунії», заява № 76943/11, § 123).

ЄСПЛ неодноразово зазначав, що формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91, § 31-32; від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11, § 65). Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення від 22 листопада 1995 року у справі «S. W. проти Сполученого Королівства», заява № 20166/92, § 36).

Отже, дії державних органів щодо надання земельних ділянок громадянам у довічне успадковуване володіння були припинені, проте ті особи, які набули це право у встановленому законом порядку, зберегли його, оскільки законодавство не містить норми, яка б дозволяла припинити право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою, а тому таке право є дійсним. Така правова позиція викладена у Постанові Великої Палати Верховного суду від 20 листопада 2019 року у справі № 368/54/17, провадження № 14-487цс19.

Неведені обставини обумовлюють висновок суду про визнання за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом після померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 право довічного успадковуваного володіння земельною ділянкою площею 8,62 га., яка знаходиться на території Стрептівської сільської ради, Кам`янка-Бузького району Львівської області цільове призначення ведення селянського (фермерського) господарства, яка належала померлому на підставі державного акту серії Б № 060467 виданого 1993 року головою виконавчого комітету Стрептівської сільської ради зареєстрованого в книзі записів державних актів на право користування землею № 202;

Враховуючи вищевикладене, відсутність заперечень з боку відповідача, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог позивача в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись Керуючись ст.ст. 10, 18, 81, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса: с. Деревляни, Львівської області) до Кам`янка-Бузької міської ради ( вул. Шевченка, 2, м. Кам`янка-Бузька) про визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право довічного успадковуваного володіння на земельну ділянку площею 8,62 га, для ведення селянського фермерського господарства на території колишньої Стрептівської сільської ради Кам`янка-Бузького району Львівської області, згідно Державного акту на право довічного успадковуваного володіння землею від 1993 року в порядку спадкування після смерті ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

До дня початку функціонування єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Кам`янка-Бузький районний суд Львівської області.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: І.А.Бакай