Рішення № 98749376, 02.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2021Справа № 910/749/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БУД СИСТЕМИ"

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БК"ОПТІМУС"

про стягнення 102 157,75 грн.

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БУД СИСТЕМИ" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БК"ОПТІМУС" про стягнення 102 157,75 грн., з яких: 84 806,10 грн. - основної заборгованості за договором поставки товару №БС-0160 від 28.05.2020, 3 002,10 грн. - інфляційних втрат, 1 174,00 грн. - 3% річних, 4 694,94 грн. - пені, 8 480,61 грн. - штрафу.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.01.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачеві для подання відзиву на позов.

22.02.2021 від відповідача надійшов відзив на позов, в якому сторона заперечила проти позовних вимог, зазначивши про те, що розмір реальної заборгованості складає лише 771,22 грн. Також відповідач заперечував проти нарахування штрафних та фінансових санкцій та зазначив про завищення витрат на професійну правничу допомогу. Окремо відповідач заперечив проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження та просив розглядати справи за правилами загального позовного провадження.

Розглянувши подане відповідачем клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, враховуючи наступне.

Відповідно до ч.ч. 3, 5 ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно ч. 1-3 ст. 247 Господарського кодексу України, у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції господарського суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

При вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: 1) ціну позову; 2) значення справи для сторін; 3) обраний позивачем спосіб захисту; 4) категорію та складність справи; 5) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; 6) кількість сторін та інших учасників справи; 7) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; 8) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною другою статті 247 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; або відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження.

Частиною 4 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи: 1) про банкрутство; 2) за заявами про затвердження планів санації боржника до відкриття провадження у справі про банкрутство; 3) у спорах, які виникають з корпоративних відносин, та спорах з правочинів щодо корпоративних прав (акцій); 4) у спорах щодо захисту прав інтелектуальної власності, крім справ про стягнення грошової суми, розмір якої не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) у спорах, що виникають з відносин, пов`язаних із захистом економічної конкуренції, обмеженням монополізму в господарській діяльності, захистом від недобросовісної конкуренції; 6) у спорах між юридичною особою та її посадовою особою (у тому числі посадовою особою, повноваження якої припинені) про відшкодування збитків, заподіяних такою посадовою особою юридичній особі її діями (бездіяльністю); 7) у спорах щодо приватизації державного чи комунального майна; 8) в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 9) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 3-8 цієї частини.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Згідно ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін;

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, приймаючи до уваги наведені вище приписи Господарського процесуального кодексу України, враховуючи обраний позивачем спосіб захисту, категорію та складність даної справи, обсяг та характер доказів у справі, суд приходить до висновку, що зазначені у клопотанні відповідача обставини не є підставою для його задоволення, у зв`язку з чим суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

При цьому судом враховано, що у порядку загального позовного провадження розглядаються справи в яких ціна позову перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, проте у даній справі позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 102 157,75 грн., що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Окрім наведеного, суд звертає увагу відповідача на положення ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України відповідно до якої розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 ГПК України. Таким чином, безпідставними є доводи відповідача про те, що тільки під час розгляду справи в порядку загального позовного провадження можливо з`ясувати обґрунтованість та доведеність заявленої до стягнення суми боргу.

01.03.2021 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій сторона зазначила про безпідставність та необґрунтованість доводів відповідача. При цьому позивач наполягав на задоволенні позову в повному обсязі.

12.03.2021 від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у яких сторона в черговий раз наполягала на безпідставності та необґрунтованості позовних вимог та заперечували проти розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи, що сторони реалізували власні процесуальні права, за висновками суду у справі наявні достатні матеріали для правильного вирішення спору по суті.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 02.08.2021.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

28.05.2020 між позивачем (постачальник) та відповідачем (покупець) укладено договір поставки товару № БС-0160 (далі - Договір), відповідно до якого постачальник зобов`язується поставляти (передавати) у власність покупця, а покупець - приймати та оплачувати будівельні матеріали, що визначені у цьому договорі, надалі іменуються Товар.

Відповідно до п. 1.2 Договору найменування, одиниця виміру, ціна за одиницю товару, що підлягає поставці за цим договором, його часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами за згодою сторін визначаються Специфікацією, яка міститься в додатку до цього договору та є його невід`ємною частиною.

Ціна за одиницю товару кожного найменування за згодою сторін визначається Специфікацією, що міститься в додатку до цього договору та є його невід`ємною частиною, додатково погоджується сторонами при поставці кожної конкретної партії товару, з урахуванням умов поставки, додаткових знижок та інших обставин, що впливають на ціну товару, та остаточно вказується в рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних на товар. Зміна остаточно узгодженої ціни сторонами в рахунках-фактурах, видаткових накладних та/або товарно-транспортних накладних на товар не допускається (п. 2.1 Договору).

Відповідно до пунктів 4.1, 4.1.1, 4.2 Договору постачання товару здійснюється окремими партіями. Партією товару вважається обсяг товару, передача якого оформлена однією видатковою накладною або товарно-транспортною накладною. Покупець самостійно визначає номенклатуру (асортимент, сортамент, тощо) та кількість товару у кожній партії, виходячи з переліку товару, що міститься у Специфікації або рахунку-фактурі шляхом оформлення замовлення на товар.

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах відстрочення платежу строком 30 календарних днів з моменту передачі товару покупцю.

Пунктами 9.1, 9.2 Договору встановлено, що він вважається укладеним і набирає чинності з моменту підписання сторонами та скріплення печатками сторін. Строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 9.1 та закінчується 31 грудня 2020 року.

Закінчення строку дії цього договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього договору (п. 9.3 Договору).

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача, відповідач у повному обсязі не виконав взятих на себе зобов`язань з оплати вартості поставленого товару за договором поставки товару №БС-0160 від 28.05.2020, у зв`язку з чим позивач просить суд стягнути з відповідача основний борг у розмірі 84 806,10 грн. За прострочення виконання грошового зобов`язання позивачем також нараховані штрафні санкції та фінансову відповідальність.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню, враховуючи наступне.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивач передавав товар та надавав послуги з супроводження товару, а відповідач прийняв товар та послуги з його супроводження, що підтверджується видатковими накладними: № 2097 від 03.06.2020 на суму 16 826,95 грн, № 2351 від 17.06.2020 на суму 700,98 грн, № 2471 від 25.06.2020 на суму 19 240,08 грн, № 2524 від 26.06.2020 на суму 203,30 грн, № 2609 від 30.06.2020 на суму 77 147,05 грн, № 2588 від 02.07.2020 на суму 66,24 грн, № 2635 від 03.07.2020 на суму 6844,01 грн, № 3866 від 01.10.2020 на суму 26427,59 грн.

Отже, загальна вартість прийнятого відповідачем у спірний період товару (саме на підставі договору поставки товару № БС-0160 від 28.05.2020) склала 147 456,20 грн.

Вказані видаткові накладні підписані представниками обох сторін та скріплені печатками підприємства без заперечень та зауважень, в тому числі щодо кількості та якості отриманого товару, а також строку його поставки. Належним чином засвідчені копії видаткових накладних наявні у матеріалах справи. Усі перелічені видаткові накладні містять посилання саме на умови договору поставки товару № БС-0160 від 28.05.2020.

В свою чергу, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано той факт, що відповідач здійснив повернення товару на загальну суму 62 446,80 грн. згідно накладних на повернення від покупця.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач здійснив оплату товару лише частково, сплативши 203,30 грн., внаслідок чого загальна заборгованість покупця за Договором склала 84 806,10 грн. (147 456,20 - 62 446,80 - 203,30 = 84 806,10).

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач зазначає, що ним було фактично оплачено товар на суму 57 950,51 грн. При цьому, за доводами відповідача загальна сума прийнятого ним товару за Договором склала тільки 121 027,66 грн.

Суд зазначає про безпідставність доводів відповідача в цій частині, оскільки стороною при здійсненні власного розрахунку не була врахована сума у розмірі 26 427,59 грн., тоді як підписанням видаткової накладної № 3866 від 01.10.2020 відповідач прийняв товар на вказану суму.

При цьому судом приймаються в якості обґрунтованих доводи позивача про те, що з наданих відповідачем платіжних доручень лише оплата на суму 203,30 грн. (згідно платіжного доручення № 769 від 14.07.2020) може бути беззаперечно врахована в якості погашення заборгованості за спірним договором, оскільки виключно реквізити цього платіжного доручення містять посилання на рахунок-фактуру №2653 від 26.06.2020, виставленого на підставі видаткової накладної №2524 від 26.06.2020. Відтак, саме вказана оплата може бути прийнята судом в якості належного, допустимого та достовірного доказу здійснення часткового погашення основного боргу за договором поставки товару № БС-0160 від 28.05.2020.

В свою чергу, обома сторонами підтверджено факт наявності між ними правовідносин за іншими правочинами з поставки товару. Проте, інші договори поставки (так само як і ступінь і обсяг їхнього виконання) не є предметом дослідження у межах даної справи, оскільки предметом розгляду даного спору є виключно заборгованість за договором поставки товару № БС-0160 від 28.05.2020. Таким чином, належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження погашення відповідачем спірної заборгованості за Договором № БС-0160 від 28.05.2020 у розмірі 84 806,10 грн. матеріали справи не містять.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з п. 5.1 Договору розрахунки за кожну поставлену партію товару здійснюються покупцем, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника на умовах відстрочення платежу строком 30 календарних днів з моменту передачі товару покупцю.

Таким чином, матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар згідно видаткових накладних, остаточна непогашена вартість якого складає 84 806,10 грн. При цьому, зважаючи на положення розділу 5 Договору в частині порядку здійснення розрахунків, суд дійшов висновку про те, що обов`язок покупця з оплати отриманого ним товару по кожній окремій видатковій накладній є таким, що настав.

Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості покупця за Договором у розмірі 84 806,10 грн., а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені та штрафу за порушення відповідачем строків оплати товару, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.4 Договору за порушення строків розрахунків, встановлених договором, покупець сплачує постачальникові пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла протягом простроченого періоду від суми простроченого платежу за кожен день прострочення; за порушення строків розрахунків, встановлених цим договором понад 10 календарних днів, покупець додатково сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від ціни неоплаченої партії товару.

Перевіривши розрахунок пені за прострочення оплати, з урахуванням встановленого строку оплати, суд зазначає, що розрахунок позивача є обґрунтованим та арифметично вірним, з огляду на що позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 4 694,94 грн. підлягають задоволенню.

Перевіривши розрахунок штрафу, що становить 10% від суми боргу (84 806,10 грн.), враховуючи, що прострочення строку оплати поставленого товару складає понад 10 календарних днів, суд зазначає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 8 480,61 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат у межах заявленого періоду, суд дійшов висновку про те, що заявлені суми обчислені позивачем обґрунтовано, арифметично вірно та з дотриманням приписів чинного законодавства, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 002,10 грн. - інфляційних втрат, 1 174,00 грн. - 3% річних.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Належних та достовірних доказів на спростування обставин, викладених позивачем, відповідач суду не надав, жодного змістовного та обгрунтованого заперечення проти позову не навів.

Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність викладених у позові обставин, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

Судовий збір покладається на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом (ч. 2 ст. 123 ГПК України). До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу (п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України).

Згідно з ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

З матеріалів справи вбачається, що 01.05.2020 між позивачем (клієнт) та Адвокатським об`єднанням Нечаєв і Партнери (адвокатське об`єднання) був укладений договір про надання правової допомоги № 3/20, за умовами якого клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає доручення клієнта про надання правової допомоги на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 3.1 Договору № 3/20 від 01.05.2020 (в редакції договору про внесення змін від 31.12.2020) за надання юридичних послуг за цим договором клієнт зобов`язується сплачувати адвокатському об`єднанню погодинну винагороду (гонорар) в розмірі 1833,33 грн, крім того ПДВ 20% - 366,67 грн, всього з ПДВ 2200 грн. за одну годину надання послуг.

Договором від 31.12.2020 про внесення змін до Договору про надання правової допомоги сторони продовжили дію Договору до 31.12.2021.

Відповідно до акту №3/20 від 14.01.2021 адвокатським об`єднанням було надано послуги з підготовки позовної заяви про стягнення заборгованості з ТОВ «БК «ОПТИМУС» за договором поставки товару № БС-0160 від 28.05.2020 (витрачено 4 години) на суму 8 800,00 грн з ПДВ.

Судом встановлено, що 14.01.2021 позивач сплатив адвокатському об`єднанню грошові кошти у визначеному розмірі, що підтверджується банківською випискою, копія якої додана до матеріалів позовної заяви (призначення платежу: винагорода за надання юридичних послуг згідно з договором надання правової допомоги №3/20 від 01.05.2020 по рахунку №8 від 14.01.2021).

Належних та допустимих доказів того, що заявлені позивачем витрати на правову допомогу не є співмірними зі складністю спору відповідачем надано не було.

Дослідивши опис наданих послуг, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, відображеним у рішенні, суд дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є співмірним із складністю справи та наданими адвокатом послугами, у зв`язку з чим вимоги про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БК"ОПТІМУС" (Україна, 03035, місто Київ, ВУЛИЦЯ СУРІКОВА, будинок 3, офіс 6, ідентифікаційний код 38612626) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БУД СИСТЕМИ" (Україна, 01013, місто Київ, НАБЕРЕЖНО-ПЕЧЕРСЬКА ДОРОГА, будинок 9-А; ідентифікаційний код: 40443988) основну заборгованість у розмірі 84 806,10 грн., інфляційні втрати у розмірі 3 002,10 грн, 3% річних у розмірі 1 174,00 грн., пеню у розмірі 4 694,94 грн., штраф у розмірі 8 480,61 грн., витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 800,00 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 270,00 грн.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2021.

Суддя І.В. Приходько