Рішення № 98749345, 02.08.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.08.2021Справа № 910/1654/21Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді - Приходько І.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ЧОПОВСЬКОГО ВОЛОДИМИРА

до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРОФМАРКЕТСЕЙЛ"

про стягнення 97 611,02 грн.,

без виклику учасників справи.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець ЧОПОВСЬКИЙ ВОЛОДИМИР звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРОФМАРКЕТСЕЙЛ" про стягнення заборгованості у розмірі 97 611,02 грн., (з урахуванням заяви про усунення недоліків позовної заяви), яка складається з: 80 725,00 грн. - основна заборгованість, 4 285,09 грн. - інфляційне збільшення, 2 223,75 грн. - 3% річних, 10 377,18 грн. - пеня.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.02.2021 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення її недоліків у десять днів з дня вручення цієї ухвали.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 Господарського процесуального кодексу України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Крім того вказаною ухвалою було встановлено строк відповідачеві для подання відзиву на позов.

Процесуальним правом на подання відзиву відповідач не скористався, жодних заяв по суті справи до суду не направив.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 01.03.2021 була надіслана рекомендованим листом з повідомленнями про вручення поштового відправлення №0105477344301 на юридичну адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в позовній заяві та відповідає відомостям, внесеним до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Разом з цим, 18.03.2021 конверт з поштовим відправленням №0105477344301 повернувся до суду без вручення з поміткою: «адресат відсутній».

За приписами п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відтак, день проставлення у поштовому повідомленні відповідної відмітки вважається днем вручення відповідачу ухвали суду в силу положень п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України.

У даному випадку судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.

Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").

Разом з цим, згідно з ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Приймаючи до уваги, що відповідач у визначений судом строк не подав відзив на позов, не надав жодних заяв по суті справи, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами.

Беручи до уваги запровадження карантину та особливого режиму роботи суду, зважаючи на період перебування судді Приходько І.В. у відпустці, завершальний розгляд справи здійснювався 02.08.2021.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,-

ВСТАНОВИВ:

Між Фізичною особою-підприємцем Корецька Вікторія Миколаївна (комітент) та ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРОФМАРКЕТСЕЙЛ" (комісіонер) було укладено Договір комісії № 25078819 від 25.07.2019 (далі - Договір комісії), відповідно до якого комісіонер зобов`язується за винагороду, за дорученням та за рахунок комітента здійснювати від власного імені продаж (реалізацію) товару, наданого йому комітентом.

Кількість, асортимент, ціна та інші показники й характеристики товару вказується в остаточних специфікаціях, визначаються в остаточних замовленнях та відображаються в актах приймання-передачі (пункт 2.5. Договору комісії).

Пунктом 6.6. Договору комісії визначено, що Комісіонер зобов`язаний перерахувати Комітенту кошти, отримані від покупців за реалізований Товар, в строки, визначені у Додатку №1 до цього договору.

Як вбачається з матеріалів справи, комітент свої зобов`язання за договором комісії виконав, поставивши товар Комісіонеру, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі товару.

Натомість, за доводами позивача, відповідач виконав договірні умови лише частково, сплативши за товар суму у загальному розмірі 74 212,00 грн. Вказані обставини позивач підтверджує, посилаючись на виписки з банківського рахунку ФОП Корецька Вікторія Миколаївна.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що 23.06.2020 між Фізичною особою-підприємцем Корецька Вікторія Миколаївна (первісний кредитор), ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРОФМАРКЕТСЕЙЛ" (боржник) та Фізичною особою-підприємцем ЧОПОВСЬКИМ ВОЛОДИМИРОМ (новий кредитор, позивач) було укладено Договір про відступлення права вимоги № 2306-02 (далі - Договір про відступлення права вимоги).

Відповідно до умов Договору про відступлення права вимоги Первісний кредитор відступає (передає), а Новий кредитор повністю, приймає право вимоги, що належать Первісному кредиторові, і стає Новим кредитором за Договором комісії №25078819 від 25.07.2019 року укладеним між ФОП Корецька Вікторія Миколаївна та відповідачем Боржник).

За цим Договором новий кредитор одержує право замість первісного кредитора вимагати від боржника сплати заборгованості у розмірі 64 197,00 грн. Також до нового кредитора переходить право зобов`язання щодо сплати боржнику винагороди комісіонера (комісійні виплати) за основним договором у розмірі 22 256,00 грн. (пункт 1.2. Договору про відступлення права вимоги).

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що, за доводами позивача станом на день подачі позовної заяви обов`язок Боржника по сплаті заборгованості на користь Позивача не виконано.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків. Цивільні права і обов`язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1011 ЦК України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов`язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач мав заборгованість перед комітентом за Договором комісії, про що сторони зазначили безпосередньо у Договорі про відступлення права вимоги.

Відповідно до ч. 1 ст. 510 Цивільного кодексу України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Згідно ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За приписами ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до ст. 514 Цивільного кодексу України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Тож, позивач, як новий кредитор, внаслідок укладення Договору про відступлення права вимоги отримав право вимагати від відповідача заборгованість за Договором комісії.

В свою чергу, позивач (як новий кредитор) одержав право вимагати від боржника (замість первісного кредитора) сплати заборгованості виключно на суму 64 197,00 грн., про що безпосередньо зазначено у п. 1.2. Договору про відступлення права вимоги. Відомостей про те, що сторонами вносилися зміни до Договору в частині збільшення суми основної заборгованості (право вимоги на яку передається за умовами правочину) матеріали справи не містять.

Отже, позивач набув право вимоги виключно на суму 64 197,00 грн., що свідчить про безпідставність заявленої до стягнення суми основного боргу у розмірі 80 725,00 грн. (яка була самостійно розрахована позивачем без достатніх на це договірних повноважень, однак не зафіксована у жодному складаному та підписаному сторонами документі).

Відповідач не надав жодних доказів того, що станом на момент винесення даного рішення обов`язок Боржника по сплаті заборгованості на користь Позивача у сумі 64 197,00 грн. було виконано.

Враховуючи викладене вище, оскільки доказів виконання відповідачем зобов`язання зі сплати спірної заборгованості матеріали справи не містять, суд прийшов до висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог про стягнення 64 197,00 грн. основного боргу.

В іншій частині позовні вимоги про стягнення основного боргу у сумі 16 528,00 грн. (обчисленого позивачем на власний розсуд) не підлягають задоволенню.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В свою чергу, пунктом 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України визначено, що позовна заява повинна містити обґрунтований розрахунок сум, що стягуються чи оспорюються.

Проте, у позовній заяві позивачем наведений розрахунок, який не може бути прийнятий судом в якості обґрунтованого, здійсненого у відповідності до вимог чинного законодавства та умов укладеного між сторонами Договору.

Суд зазначає про безпідставність та необґрунтованість здійсненого позивачем розрахунку пені. Позовна заява не містить ані посилання на умови Договору, якими передбачена відповідальність боржника перед новим кредитором у вигляді сплати штрафних санкцій, ані обґрунтування дати початку обчислення штрафних санкцій. При цьому, наданий позивачем розрахунок пені жодним чином не узгоджується з приписами частини 6 ст. 232 ГК України, оскільки загальна кількість днів у періоді розрахунку значно перевищує шестимісячний строк нарахування.

З урахуванням викладеного, доданий до позовної заяви розрахунок пені не може бути прийнятий судом в якості обґрунтованого розрахунку сум, що стягуються, в розумінні приписів пункту 3 частини 3 статті 162 Господарського процесуального кодексу України, оскільки даний розрахунок містить очевидні суперечності як в частині правомірності нарахування штрафних санкцій, так і в частині дати початку та періодів нарахування відповідних санкцій, що унеможливлює з`ясовування усіх обставини, пов`язаних з правильністю здійснення позивачем розрахунку, необхідних для перевірки його правомірності.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Суд зазначає про безпідставність здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних, виходячи з суми 80 725,00 грн. (замість 64 197,00 грн.) та починаючи саме з 28.02.2020.

Зокрема, судом враховано, що відповідно до п. 1.3. Договору про відступлення права вимоги право вимоги до боржника за Основним договором переходить від Первісного кредитора до Нового кредитора з моменту підписання сторонами цього Договору.

Враховуючи факт того, що Договір про відступлення права вимоги було підписано сторонами лише 23.06.2020, нарахування Новим кредитором фінансової відповідальності за період з 28.02.2020 по 23.06.2020 є безпідставним та необґрунтованим.

Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку інфляційних втрат та 3% річних в межах правомірного періоду нарахування, виходячи з суму основного боргу 64 197,00 грн., суд приходить до висновку, що арифметично обґрунтованою є сума інфляційних втрат у розмірі 2 734,28 грн. та сума 3% річних у розмірі 1 152,79 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Доказів на спростування обставин, викладених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вищезазначене в сукупності, зважаючи на встановлені судом фактичні обставини, приймаючи до уваги, що відповідач не надав суду належних та допустимих доказів на спростування позовних вимог, не подав відзиву та контррозрахунку позовних вимог, господарський суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, внаслідок чого стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума основного боргу у розмірі 64 197,00 грн., сума інфляційних втрат у розмірі 2 734,28 грн. та сума 3% річних у розмірі 1 152,79 грн.

В іншій частині позовних вимог суд відмовляє, зважаючи на встановлені у даному рішенні обставини.

Судовий збір покладається на відповідача пропорційно задоволеним вимогам порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238, 240-242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "ПРОФМАРКЕТСЕЙЛ" (Україна, 04119, місто Київ, ВУЛИЦЯ ЗООЛОГІЧНА, будинок 4-А, офіс 139, ідентифікаційний код 43082301) на користь Фізичної особи-підприємця ЧОПОВСЬКОГО ВОЛОДИМИРА ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 64 197,00 грн., інфляційні втрати у розмірі 2 734,28 грн., 3% річних у розмірі 1 152,79 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 583,33 грн.

3. В іншій частині у задоволенні позову - відмовити.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано 02.08.2021.

Суддя І.В. Приходько