Рішення № 98740011, 30.07.2021, Полтавський районний суд Полтавської області

Справа № 545/1899/18

Провадження № 2/545/11/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2021 р. Полтавський районний суд Полтавської області в складі:

головуючого судді Шелудякова Л.В.,

при секретарі Лабовкіній Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Полтава цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, Полтавської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про визнання недійсним заповіту, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на житловий будинок,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, Полтавської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_2 про визнання недійсним заповіту, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на житловий будинок.

В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що згідно рішення виконавчого комітету Полтавської районної ради народних депутатів від 20 вересня 1988 року № 357 про оформлення права особистої власності на житлові будинки громадян села Кірово, розглянувши матеріали, представлені міжміським бюро технічної інвентаризації і рішення Кіровської сільської ради народних депутатів від 16 серпня 1988 року № 46, виконком Полтавської районної ради народних депутатів вирішив оформити право особистої власності на жилі будинки що належать ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 .

На підставі прийнятого рішення ОСОБА_5 виконавчим комітетом Кіровської сільської ради народних депутатів 19 вересня 1989 року видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 на підставі вказаного вище рішення, яке зареєстроване в Полтавському міжміському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності на ОСОБА_5 № 1-117 від 20 вересня 1989 року.

На час прийняття Полтавською районною радою вказаного рішення в домоволодінні проживали ОСОБА_6 (дружина ОСОБА_5 ), його діти: син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_7 , а другий його син ОСОБА_2 перебував на строковій службі. Право власності ОСОБА_5 на вказане домоволодіння ніхто не оспорював.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, і після його смерті відкрилась спадщина на вказане домоволодіння. Заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори подала ОСОБА_6 . На час відкриття спадщини у спірному домоволодіння проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які вважає прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 кожна в розмірі по Ѕ частині, але офіційно ніхто не отримав правовстановлюючого документу.

28 серпня 1993 року ОСОБА_7 уклала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_7 . ІНФОРМАЦІЯ_2 народився він ОСОБА_1 та став також проживати у спірному домоволодіння разом з матір`ю та батьком, де проживає до цього часу.

Зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_3 його мати ОСОБА_7 померла. На час її смерті у спірному будинку також проживала його бабуся ОСОБА_6 . До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався.

Вважає, що частка ОСОБА_7 , його матері, в спірному домоволодіння складала Ѕ частину, яку вона успадкувала фактично після смерті свого батька ОСОБА_5 в 1992 році.

Після смерті матері ОСОБА_7 на Ѕ частину спірного домоволодіння претендував тільки він, як спадкоємець першої черги. На час смерті його матері він був неповнолітнім, і тому не мав можливості захистити своє право.

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_6 . Після її смерті відкрилась спадщина на фактично не оформлену до цього часу частину домоволодіння.

При житті ОСОБА_6 склала заповіт, згідно якого усе своє майно заповідала в рівних частках своїм дітям синам - ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та доньки, його матері ОСОБА_7 . Пізніше складено заповіт з якого виключено його матір, і фактично його. Вважає вказаний заповіт незаконним, оскільки складений під впливом відповідача ОСОБА_2 .

В Полтавському районному суді розглядалась справа за позовом ОСОБА_2 про визнання права власності на спірне домоволодіння.

Під час розгляду вказаної справи ОСОБА_2 надав суду копію свідоцтва про право власності на житловий будинок в с.Кірово від 11 травня 2000 року видане виконкомом Кіровської сільської ради про те, що спірне домоволодіння належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на праві приватної власності, видане на підставі рішення виконкому Кіровської сільської ради 22 березня 2000 року № 19 взамін свідоцтва про право власності виданого виконкомом Кіровської сільської ради народний депутатів від 19 вересня 1989 року.

Вважає, що вказане свідоцтво являється фальсифікацією права власності за відповідачем ОСОБА_2 , який таким чином намагається заволодіти більшою частиною спадкового майна незаконним шляхом.

Враховуючи вказане, з врахуванням збільшених позовних вимог, просив поновити йому строк звернення до суду для визнання недійсним державного акту на право власності на землю ІІІ-ПЛ № 023329 від 02 листопада 1992 року, заповіту від 05 лютого 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за № 147, посвідченого секретарем Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області Якимовською М.В. та скасування рішення виконавчого комітету Кіровської сільської Ради народних депутатів № 42 від 02 листопада 1992 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,8500 га за адресою: АДРЕСА_1 ; скасувати рішення виконавчого Кіровської сільської Ради народних депутатів № 2 від 02 листопада 1992 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,850 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державного акту на право власності на землю ІІІ-ПЛ № 023329 від 02 листопада 1998 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,8500 га за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним державний акт на право власності на землю ІІІ-ПЛ № 023329 від 02 листопада 1992 року за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним заповіт від 05 лютого 2008 року, зареєстрований в реєстрі за № 147, посвідчений секретарем Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області Якимовською М.В.; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 від 11 травня 2000 року, виданого виконкомом Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області щодо власників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 22 березня 2000 року взамін свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Кіровської сіль сякої ради народних депутатів від 19 вересня 1989 року.

Позивач ОСОБА_1 до суду подав заяву про розгляд справи за його відсутності та направив відповідь на пояснення ОСОБА_2 , в якому зазначив, що твердження ОСОБА_3 стосовно наявності права на поновлення строку виключного у ОСОБА_7 є безпідставним з огляду на те, що він є єдиним спадкоємцем першої черги. Оскільки за свого життя його мати ОСОБА_7 не встигла реалізувати своє порушене право стосовно належного оформлення правовстановлюючих документів на її майно та вжити заходів стосовно скасування рішення виконкому Кіровської сільської ради та визнання недійсним державного акту на отримання такого акту на своє ім`я, таке право переходить до нього як спадкоємця.

Стосовно спливу строку давності, йому стало відомо про існування оскаржуваних державного акту на право власності на землю ІІІ-ПЛ № 023329 від 02 листопада 1992 року та заповітів від 14 березня 2007 року, зареєстрованого в реєстрі за № 79 та від 05 лютого 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №147, посвідчених секретарем Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області Якимовською М.В. тільки у 2018 році. Він не міг би знати про це і надалі, якби ОСОБА_3 не було подано позовної заяви до Полтавського районного суду Полтавської області, а тому строк позовної даності ним не пропущено.

Зазначив, що відповідач ОСОБА_3 при розгляді справи № 545/3289/17 надав до суду копію свідоцтва про право власності на житловий будинок від 11 травня 2000 року, виданого виконкомом Кіровської сільської ради, яка посвідчує, що об`єкт в цілому, який складається з житлового будинку та розташований в с.Кірове, належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на праві приватної власності, видане на підставі рішення виконавчого комітету Кіровської сільської ради від 28 березня 2000 року № 19, взамін свідоцтва про право власності виданого виконкомом Кіровської сільської ради народних депутатів від 19 вересня 1989 року.

Його дід ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 і тому його правоздатність і дієздатність з приводу отримання свідоцтва про право на власність на спірний житловий будинок у 2000 році зі зміненою часткою, зі скасуванням свідоцтва про право особистої власності, яке було надано йому за життя у 1989 році, була припинена і він не міг вчиняти будь-яких дій спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Також відсутнє і волевиявлення ОСОБА_5 на здійснення правочину, зміни частки у спірному домоволодіння, скасування свідоцтва про право особистої власності 1989 року на спірне господарство, отримання нового свідоцтва про право власності 2000 року. У зв`язку з вказаним він приходить до висновку, що вказане свідоцтво від 11 травня 2000 року є сфальсифікованим. З вказаного приводу ним подано заяву про вчинення кримінального правопорушення до Полтавського відділу поліції ПВП ГУНП України в Полтавській області.

Стосовно присутності свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_7 при складання заповіту від 05 лютого 2008 року ОСОБА_6 , то їх присутність при складанні заповіту свідчить про порушення таємниці заповіту та можливий тиск з боку одного зі спадкоємців, а саме ОСОБА_3 , оскільки в подальшому вказані особи стали спадкоємцями за заповітом (т.1 а.с.102-104, 107).

В судовому засіданні представник позивача адвокат Плахотна Л.Р. позовні вимоги підтримала, дала пояснення аналогічні викладеному в позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_3 та його представник адвокат Сенкевич В.І. заперечили проти позову, пояснюючи, що про рішення виконавчого комітету Кіровської сільської Ради народних депутатів про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки та отримання нею державного акту на право власності на землю було відомо всім дорослим членам сім`ї ОСОБА_2 , в тому числі матері позивача ОСОБА_7 та всі погоджувались з таким рішенням. Позивачу дані обставини також не могли бути не відомі, оскільки він проживав у спірному домоволодіння, і тільки після розгляду справи у суді, дійшов до особистого висновку, що члени його родини поступили не так як би він міг поступити. До досягнення ним повноліття у 2011 році після смерті матерії його права міг захистити його законний представник - батько, а після досягнення повноліття з 14 липня 2011 року міг самостійно захищати свої права. Стосовно свідоцтва про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 від 11 травня 2000 року, дані обставини були предметом дослідження при розгляді Полтавським районним судом цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно та зустрічним позовом ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно. Заповіт від 05 лютого 2008 року відповідав волі спадкодавця та інших доказів, які б давали суду підстави для визнання його недійсним позивачем не надано. Просили застосувати позовну давність до заявлених позовних вимог.

Представник відповідача - Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області в судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи у його відсутності (т.1 а.с.122).

Представник відповідача Полтавської міської ради був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак свого представника до суду не направив (т.2 а.с.35).

В судовому засіданні третя особа ОСОБА_3 вважав, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню.

Представник третьої особи ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про час та місце розгляду справи був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, однак свого представника до суду не направив (т.2 а.с.39).

Суд, вислухавши пояснення учасників справи та їхніх представників, показання свідків, з`ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного.

Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Полтавської районної ради народних депутатів від 20 вересня 1988 року № 357 про оформлення права особистої власності на житлові будинки громадян села Кірове, за наслідками розгляду матеріалів, представлених міжміським бюро технічної інвентаризації і рішення Кіровської сільської ради народних депутатів від 16 серпня 1988 року №46, вирішено оформити право особистої власності на жилі будинки що належать ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 (т.1 а.с.11).

На підставі прийнятого рішення ОСОБА_5 виконавчим комітетом Кіровської сільської ради народних депутатів 19 вересня 1989 року видано свідоцтво про право особистої власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 , яке зареєстроване в Полтавському міжміському бюро технічної інвентаризації на праві особистої власності на ОСОБА_5 № 1-117 від 20 вересня 1989 року (т.1 а.с.10).

На час прийняття Полтавською районною радою вказаного рішення в домоволодінні проживали ОСОБА_6 (дружина ОСОБА_5 ), його діти: син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_7 , а другий його син ОСОБА_2 перебував на строковій службі.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського районного управління юстиції Полтавської області 15 липня 2008 року (т.1 а.с.14).

Після смерті ОСОБА_5 відкрилась спадщина на вказане домоволодіння. Заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори подала ОСОБА_6 . На час відкриття спадщини у спірному домоволодіння проживали ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , які фактично прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 кожна в розмірі по Ѕ частині, але офіційно ніхто не отримав правовстановлюючого документу.

28 серпня 1993 року ОСОБА_7 уклала шлюб та змінила прізвище на ОСОБА_7 , що підтверджується довідкою відділу реєстрації актів цивільного стану Полтавського районного управління юстиції № 303/03-63 від 15 липня 2008 року (т.1 а.с.12).

ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_1 та став також проживати у спірному домоволодіння разом з матір`ю та батьком, де проживає до цього часу, що підтверджується свідоцтвом про народження, довідками Кіровської сільської ради Полтавського району №866 від 02 жовтня 2006 року та №643 від 16 серпня 2007 року (т.1 а.с.9, 12, 13).

ІНФОРМАЦІЯ_3 мати позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_7 померла, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим відділом реєстрації актів цивільного стану Полтавського районного управління юстиції Полтавської області 21 листопада 2007 року (т.1 а.с.15).

На час смерті ОСОБА_7 у спірному будинку також проживали ОСОБА_6 - мати ОСОБА_7 та бабуся позивача. До нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини ніхто не звертався.

Частка ОСОБА_7 , матері позивача, у спірному домоволодіння складала Ѕ частину, яку вона успадкувала фактично після смерті свого батька ОСОБА_5 в 1992 році.

Після смерті ОСОБА_7 на Ѕ частину спірного домоволодіння претендував її син - позивач ОСОБА_1 , як спадкоємець першої черги.

Правовстановлюючі документи не були належним чином оформлені спадкоємцями і після смерті ОСОБА_7 .

ІНФОРМАЦІЯ_4 померла ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 , виданим виконкомом Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області 12 грудня 2011 року (т.1 а.с.16). Після її смерті відкрилась спадщина на фактично не оформлену до цього часу частину домоволодіння.

При житті, а саме 05 лютого 2008 року ОСОБА_6 складено заповіт, відповідно до якого все своє майно вона заповідала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних долях (т.1 а.с.19).

До складу спадкового майна після смерті ОСОБА_5 було включено і земельну ділянку, на якій знаходився житловий будинок.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 Земельного кодексу України (в редакції від 13 березня 1992 року, яка діяла на момент виникнення правовідносин) при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об`єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без змін її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди.

Як стверджує позивач, ОСОБА_6 на підставі рішення виконавчого комітету Кіровської сільської Ради народних депутатів №42 від 02 листопада 1992 року передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,8500 гектарів для обслуговування житлового будинку та ведення підсобного господарства, про що видано державний акт на право приватної власності на землю ІІІ-ПЛ №023329.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені в статті 152 Земельного кодексу України.

Так, частиною першою, другою статті 152 Земельного кодексу України визначено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно із частиною третьою статті 152 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частини першої статті 155 Земельного кодексу України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Згідно із частиною першою статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З наведеного вбачається, що Кіровська сільська Рада народних депутатів Полтавського району, виділивши тільки ОСОБА_6 земельну ділянку не врахувавши інтереси іншого власника - ОСОБА_7 , прийняла оскаржуване рішення не у відповідності до норм закону, які діяли на момент виникнення спірних правовідносин, та не на підставі технічної документації, яка повинна бути розроблена.

А тому, суд приходить до висновку, що оскаржуваним рішенням Кіровської сільської Ради народних депутатів Полтавського району порушено право ОСОБА_7 на користування земельною ділянкою того розміру, що дорівнює частці у її праві власності на домоволодіння (яке виникло у неї раніше разом з ОСОБА_6 ).

При цьому, ОСОБА_3 та його представником адвокатом Сенкевич В.І. було заявлено про застосування строку позовної давності до вказаної вимоги ОСОБА_10 .

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Зазначений трирічний строк діє після порушення суб`єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Згідно із частиною першою ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Крім того, виходячи з вимог статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропущення, наведених позивачем.

Такий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року в справі № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18).

ОСОБА_1 не було доведено належними та допустимими доказами того, що про рішення виконавчого комітету Кіровської сільської Ради народних депутатів № 42 від 02 листопада 1992 року він дізнався лише у 2018 році.

Частиною четвертою статті 267 ЦК України визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Водночас, слід звернути увагу, що позивачем надано копію архівного витягу з протоколу засідання виконкому Кіровської сільської Ради народних депутатів, рішення № 42 від 02 листопада 1992 року, де розглядались заяви громадян про наділ землі для розширення присадибних земельних ділянок. За наслідками розгляду заяв, в тому числі наділена земельна ділянка для розширення присадибної ділянки ОСОБА_6 - 0,75 га (т.1 а.с.20).

Також позивачем надано копія державного акту на право приватної власності на землю ІІІ-ПЛ № 023329, виданий 08.08.01 ОСОБА_6 . Ксерокопія вказаного документу є неякісною та текст нерозбірливим, а тому встановити належність вказаного документу саме ОСОБА_6 та переконатись, що виділена земельна ділянка призначена для обслуговування житлового будинку та господарських будівель та споруд, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 або новою адресою: АДРЕСА_2 не є можливим, а тому доказів, що оскаржуваний державний акт та рішенням Кіровської сільської Ради народних депутатів порушує права ОСОБА_1 на земельну ділянку, суду не надано.

В той час, існування оспорюваного державного акту на право власності на землю ІІІ-ПЛ №023329 від 02 листопада 1992 року, рішення виконавчого про передачу у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,8500 га за адресою: АДРЕСА_1 не могло бути не відомо матері позивача, яка при житті їх не оспорювала. Повинно бути відомим батьку позивача ОСОБА_11 , який до досягнення позивачем повноліття ІНФОРМАЦІЯ_5 був законним його представником та самому позивачу після досягнення ним повноліття у 2011 році, однак ніхто з вказаних осіб не оспорював їх законність.

За наведених обставин, наявні підстави для відмови ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про скасування рішення виконавчого Кіровської сільської Ради народних депутатів № 2 від 02 листопада 1992 року в частині передачі у приватну власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,850 га за адресою: АДРЕСА_1 та визнання недійсним державного акту на право власності на землю ІІІ-ПЛ № 023329 від 02 листопада 1998 року, внаслідок спливу позовної давності, про застосування якої заявив відповідач по справі та його представник.

Стосовно позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 від 11 травня 2000 року, виданого виконкомом Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області щодо власників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 22 березня 2000 року взамін свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Кіровської сільської ради народних депутатів від 19 вересня 1989 року, суд виходить з наступного.

Рішенням виконавчого комітету Кіровської сільської ради №19 від 28 березня 2000 року про оформлення права власності на житловий будинок на наслідками розгляду заяви ОСОБА_6 встановлено, що згідно рішення Полтавської районної Ради від 20 вересня 1988 року № 357, на ім`я голови колгоспного двору ОСОБА_5 видане свідоцтво про право власності на житловий будинок від 19 вересня 1989 року, який розташовано в АДРЕСА_1 . Згідно довідки Кіровської сільської Ради від 07 квітня 2000 року № 127 останніми членами колгоспного двору є ОСОБА_5 - помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 . Згідно Закону України «Про власність», прийнятому на третій Сесії Верховної Ради України від 07 лютого 1991 року припинено існування колгоспних дворів з 01 липня 1990 року. На підставі матеріалів, представлених підприємством «Інвентаризатор» та керуючись інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб затвердженою наказом Держбуду № 121 від 09 червня 1998 року, виконкомом Кіровської сільської Ради вирішено оформити право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 на ім`я ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 (т.1 а.с.86).

Згідно свідоцтва про право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 від 11 травня 2000 року, видане на підставі рішення виконкому Кіровської сільської рад від 22 березня 2000 року № 19 взамін свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Кіровської сільської рад народних депутатів від 19 вересня 1989 року, спірне домоволодіння належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на праві приватної власності (т.1 а.с.24).

В Полтавському районному суді розглядалась справа № 545/3289/17 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно та зустрічний позов ОСОБА_3 , ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на спадкове майно.

Вказані позови рішенням Полтавського районного суду Полтавської області від 03 квітня 2018 року задоволено (т.1 а.с.158, 159).

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 26 липня 2018 року рішення залишено без змін, а постановою Верховного Суду від 26 серпня 2020 року касаційні скарги залишено без задоволення (т.1 а.с.152-159).

Під час розгляду вказаної вище справи судом першої інстанції встановлені обставини видачі виконкомом Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області свідоцтва про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 від 11 травня 2000 року, щодо власників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 22 березня 2000 року взамін свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Кіровської сільської ради народних депутатів від 19 вересня 1989 року.

При розгляді справи № 545/3289/17 судом було відхилено посилання представника ОСОБА_3 на те, що в матеріалах справи міститься нечитабельна копія свідоцтва про право власності на житловий будинок та посилання ОСОБА_3 у клопотанні про приєднання ксерокопій документів про його фальсифікацію, оскільки такі спростовуються оригіналом свідоцтва про право власності на житловий будинок від 28 березня 2000 року, дослідженим у суді апеляційної інстанції з метою перевірки доказів наданих в суді першої інстанції, відповідно до якого спірний житловий будинок належить ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на праві приватної власності. Свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Кіровської сільської ради від 28 березня 2008 року № 19, взамін свідоцтва про право власності виданого виконкомом Кіровської сільської ради від 19 вересня 1989 року.

Доводи позивача ОСОБА_1 стосовно того, що на підставі свідоцтва № І-117 від 20 вересня 1989 року ОСОБА_5 став одноособовим власником спірного домоволодіння, а статус колгоспного двору було припинено, спростовується матеріалами справи, зокрема самим свідоцтвом, у якому зазначено, що домоволодіння дійсно належить до колгоспного двору, головою якого є ОСОБА_5 .

Спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року мають вирішуватись за нормами, що регулюють власність цього двору.

Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Такими, що втратили це право, вважаються працездатні члени двору, які не менше трьох років підряд до цієї дати не брали участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору (в цей строк не включається час перебування на дійсній строковій військовій службі, навчання в учбовому закладі, хвороба).

Відповідно до частини першої статті 120 ЦК Української РСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних (частина друга статті 123 ЦК Української РСР).

При розгляді вказаної справи суди дійшли обґрунтованого висновку про рівність часток усіх членів колгоспного двору, які не втратили права на частку в його майні.

Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

З огляду на вказане, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним свідоцтва про право власності на житловий будинок в АДРЕСА_1 від 11 травня 2000 року, виданого виконкомом Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області щодо власників ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області від 22 березня 2000 року взамін свідоцтва про право власності, виданого виконкомом Кіровської сільської ради народних депутатів від 19 вересня 1989 року.

Щодо позовних вимог про визнання недійсним заповіту від 05 лютого 2008 року, зареєстрованому в реєстрі за № 147, посвідченому секретарем Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області Якимовською М.В. суд приходить до наступного.

Відповідно до ст. 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю (ч.1 ст.1234 ЦК України).

Відповідно до ст. 1247 ЦК України загальними вимогами до заповіту є: складення заповіту в письмовій формі із зазначенням місця і часу складення; підписання заповіту особисто заповідачем та посвідчення заповіту нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251, 1252 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України «Про нотаріат» від 02 вересня 1993 року в редакції, яка діяла на час посвідчення заповіту, у населених пунктах, де немає нотаріусів, уповноважені та те посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють нотаріальні дії: посвідчують заповіти (крім секретних).

Згідно п. 2 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом № 22/5 від 25 серпня 1994 року та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 26 жовтня 1994 року № 256/466 (в редакції від 08 січня 2007 року) нотаріальні дії у виконавчих комітетах сільських, селищних, міських Рад народних депутатів вчиняють посадові особи, на яких за рішенням виконавчого комітету відповідної Ради народних депутатів покладено вчинення цих дій.

У пункті 8 розділу 11 вищезазначеної Інструкції вказано, що нотаріальні дії вчиняють у приміщенні виконавчого комітету сільської, селищної, міської Ради народних депутатів. В окремих випадках, коли громадянин не може з`явитися в зазначене приміщення, а також коли того вимагають особливості посвідчувальної угоди, нотаріальні дії можуть бути вчинені поза вказаним приміщенням.

Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем, що передбачено ч. 2 ст. 1247 ЦК України.

Заповіт, як односторонній правочин, підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсним заповіт може бути визнаний у випадках, в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі, коли заповіт складений особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту), коли заповіт складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).

Як зазначено вище та вбачається з матеріалів справи, заповіт ОСОБА_6 від 05 лютого 2008 року, згідно з яким усе своє майно, де б воно не було і з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що їй буде належати на день смерті і на що вона за законом матиме право, заповідала ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в рівних долях, складено секретарем Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області Якимовською М.В. зі слів ОСОБА_6 . Текст заповіту надрукований із застосуванням комп`ютерної техніки. Заповіт прочитаний та власноручно підписаний нею у присутності секретаря сільської ради. Особу заповідача секретарем встановлено, її дієздатність перевірено. Заповіт ОСОБА_6 від 05 лютого 2008 зареєстровано в реєстрі за № 147 (т.1 а.с.130).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Статтею 80 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Суд вважає доводи позивача про те, що складений ОСОБА_6 заповіт підписано не нею, а іншою особою та те, що спадкодавець не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, є безпідставними, так як позивачем не надано доказів на підтвердження того, що ОСОБА_6 при підписанні заповіту мала фізичні вади, через які не могла самостійно прочитати заповіт, а згідно показань свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 в останньої не було будь-яких фізичних вад.

Із клопотаннями про призначення будь-яких експертиз щодо психічного чи фізичного стану здоров`я спадкодавця сторони не звертались, медичних карток чи інших доказів наявності у ОСОБА_6 хвороб, які б завадили спадкодавцю усвідомлювати суть заповіту позивач не надав.

Тому суд не має сумнівів, що при складанні заповіту волевиявлення заповідача було вільним і відповідало її внутрішній волі, а також, що в момент складання заповіту вона розуміла значення своїх дій і могла керувати ними.

Додатково слід зазначити, що за життя заповідач мав можливість у будь-який час скасувати заповіт. Право заповідача на скасування заповіту є невід`ємною частиною гарантованої Цивільним кодексом України свободи заповіту. Підставою скасування заповіту може бути тільки воля та бажання заповідача, який під час цієї дії був дієздатним, усвідомлював значення своїх дій, міг керувати ними та не помилявся щодо настання правових наслідків. Оскільки заповіт є одностороннім правочином, то згода осіб, зазначених в заповіті на його скасування не потрібна.

Статтею 1254 ЦК України передбачені способи скасування заповіту: складання нового заповіту, який скасовує попередній, та скасування заповіту шляхом вчинення самостійного одностороннього правочину - скасування заповіту.

Позивач у позові посилається на те, що заповіт складався та зачитувався у присутності інших осіб, зокрема спадкоємців, однак такі обставини не можуть бути підставою для визнання заповіту недійсним.

Дійсно, нотаріальні дії мають вчинюватися у суворій відповідності з встановленими для даного органу або службової особи компетенцією і порядком їх вчинення, не допускаючи при цьому як потурання відхилення від зазначеного порядку, так і формального скасування нотаріальної дії, коли ці відхилення не вплинули на її вчинення. Зокрема, нотаріальна дія не може бути скасована лише з мотивів недодержання таємниці її вчинення, оскільки за правилами ст. 8 Закону України «Про нотаріат» правовим наслідком такого порушення є притягнення до встановленої законодавством відповідальності винних службових осіб.

Обов`язок дотримання нотаріальної таємниці поширюється на осіб, яким про посвідчення заповіту стало відомо у зв`язку з виконанням ними службових обов`язків, свідків, та особу, яка підписує заповіт замість заповідача, а не на заповідача. Тому складання заповідачем заповіту в присутності інших осіб не може розцінюватися як порушення таємниці заповіту. Зазначений висновок наведено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 червня 2019 року № 727/6176/16-ц.

Крім того, пояснення у судовому засіданні свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про те, що під час підписання заповіту ОСОБА_6 на території домоволодіння були присутні спадкоємці ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , не свідчать про те, що вони були присутні саме в кімнаті, де знаходилась ОСОБА_6 . До того ж, в заповіті не зазначено місце його складення та місце підписання.

Заповіт складений за допомогою комп`ютерної техніки, однак доказів про доставляння даної техніки до будинку, де мешкала ОСОБА_6 не надано.

Не зазначення у заповіті про місце його складення, не є істотним порушенням порядку вчинення нотаріальної дії, не свідчить про дефект форми заповіту та не впливає на його недійсність, оскільки зазвичай заповіти складаються та посвідчуються у приміщеннях сільських рад, окрім виключних випадків необхідності їх складання і підписання за місцем проживання заповідача.

В заповіті не зазначено місяць, в якому він був складений, а тільки зазначена дата «п`ятого» та рік «дві тисячі восьмого».

Разом з тим, вказано, що заповіт посвідчений 05 лютого 2008 року секретарем Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області та що він зареєстрований в реєстрі за № 147, а тому суд вважає, що зазначене не впливає на його недійсність.

Стороною позивача не доведено належними та допустимими доказами підстав для визнання недійсним оспорюваного заповіту, а обставини, на які ця сторона посилається, не є такими, що тягнуть за собою визнання заповіту недійсним, а тому позовні вимоги про визнання недійсним заповіту, посвідченого 05 лютого 2008 року секретарем Кіровської сільської ради Полтавського району Полтавської області Якимовською М.В. не підлягають задоволенню.

Щодо заяви представника відповідача про застосування до цієї вимоги строку позовної давності, суд зазначає наступне.

Згідно ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність-це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, що передбачено ч.1 ст.261 ЦК України.

Приписами ч.ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України закріплено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні позовної вимоги по суті, підстави для застосування строку позовної давності для відмови у задоволенні позову в даному випадку відсутні.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати по оплаті судового збору компенсуються за рахунок самого позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 263, 265 ЦПК України,суд,-

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Пальчиківської сільської ради Полтавського району Полтавської області, Полтавської міської ради, ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» про визнання недійсним заповіту, скасування рішення органу місцевого самоврядування, визнання недійсним державного акту на право приватної власності на земельну ділянку, свідоцтва про право власності на житловий будинок - відмовити у повному обсязі.

Витрати по оплаті судового збору компенсувати за рахунок позивача.

Рішення може бути оскаржене до Полтавського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 03 серпня 2021 року.

Учасники справи:

- позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;

- відповідач: Пальчиківська сільська рада Полтавського району Полтавської області, місцезнаходження: 38701, с.Пальчиківка Полтавського району Полтавської області, вул.Центральна,6-а;

- відповідач: Полтавська міська рада, місцезнаходження: 36000, м.Полтава, вул.Соборності,36;

- третя особа: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_4 ;

- третя особа: ПП Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» місцезнаходження: 36000, м.Полтава, пров.Романа Шухевича,4.

Суддя: Л. В. Шелудяков