Ухвала суду № 98733072, 30.07.2021, Херсонський окружний адміністративний суд

ХЕРСОНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

_______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 р. м. ХерсонСправа № 540/3832/20

Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді: Дубровної В.А., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Чорноморської митниці Держмитслужби про стягнення невиплаченої заробітної плати та середнього заробітку за час затримки у розрахунку,

встановив:

I. Зміст позовних вимог

ОСОБА_1 (надалі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду з позовом до Чорноморської митниці Держмитслужби (надалі – відповідач), в якому просить:

- визнати протиправною бездіяльність Чорноморської митниці Держмитслужби щодо не проведення розрахунку з ОСОБА_1 в день звільнення;

- стягнути з Чорноморської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 належну йому вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати;

- стягнути з Чорноморської митниці Держмитслужби на користь ОСОБА_1 його середній заробіток за весь час затримки розрахунку, тобто з 13.11.2019 року по день фактичного розрахунку.

II. Позиція позивача та заперечення відповідача

Вказані вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі від 11.11.2019 № 804-о його було звільнено на підставі п. 6 ч. 1 ст. 83 Закону України "Про державну службу" у зв`язку із незгодою державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов. Проте, при звільненні з позивачем не було проведено розрахунок в повному обсязі, як того вимагають ч. 1 ст. 47, ч. 1 ст. 116 КЗПП України, а саме, відповідно до частини 3 ст. 83 цього Закону не було виплачено вихідну допомогу у розмірі середньої місячної заробітної плати. Відтак позивач вказує на порушення відповідачем його права на отримання вказаної вихідної допомоги, а також на обов`язок відповідача сплатити йому невиплачену частину заробітної плати (вихідну допомогу), а також середній заробіток за весь час затримки у розрахунку відповідно до ч. І ст. 117 КЗПП України.

04.02.2021 р. судом зареєстровано за вх. № 1746/21 відзив на позов, яким відповідач просить залишити позовну заяву без розгляду у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду, визначеного ст. 122 КАС України, ст. 233 КЗпП України, обґрунтовуючи тим, що вихідна допомога та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (зокрема, і за час затримки виплати такої допомоги) не належать до структури заробітної плати, тобто не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є іншою заохочувальною чи компенсаційною виплатою, що входить до такої структури (близькі за змістом висновки висловлені у постановах Великої Палати Верховного Суду від ЗО січня 2019 року у справі № 910/4518/16 (пункт 34); від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (пункт 60)). Така позиція викладена в рішенні Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року в справі № 711/4010/13-ц де крім цього зазначено , що як вихідна допомога, так і середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні мають разовий характер. Натомість, без обмеження будь-яким строком у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення лише належної йому заробітної плати ( ч. 2 ст. 233 КЗпП України). Відповідно до розрахункового листа, у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 розрахунок з ним було проведено 13.11.2019 р., при цьому виплата вихідної допомоги йому проведена не була, а отже про порушення свого права він дізнався в день проведення з ним розрахунку. З огляду на норми ч. І ст. 233 КЗпП України позивач міг звернутися до суду про стягнення належної йому вихідної допомоги протягом трьох місяців з моменту проведення ним розрахунку - тобто до 14 лютого 2020 року, натомість зазначений позов ним подано лише 26 листопада 2020 року, що свідчить про порушення ним строку звернення до суду з вказаним позовом.

12.02.2021 р. судом зареєстровано за вх. № 2311/21 відповідь на відзив, в якій позивач стверджує, що не пропустив строк звернення до суду, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Вказана позиція позивача підтверджується багатьма судовими рішеннями судами різних рівнів, зокрема, постановами Верховного Суду України від 26.10.2016 у справі № 6-1395цс16, від 06.12.2017 у справі № 6-331 цс 17, від 23.01.2018 у справі № 61-992св17 та від 04.05.2018 у справі № 808/858/16, в яких при прийнятті рішень у справах суд посилався на положення статті 2 Закону України "Про оплату праці", яка визначає структуру заробітної плати й відносить до структури заробітної плати й інші заохочувальні та компенсаційні виплати. На підставі аналізу зазначеної норми Верховний Суд України дійшов висновку, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення, а тому позивач не обмежений у строках по зверненню до суду.

III. Процесуальні дії у справі

Ухвалою суду від 07.12.2020 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 18.01.2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Вирішуючи питання щодо належного відповідача у даній справі, про що представником відповідача зазначено у відзиві на позов, суд враховує наступне.

Як встановлено судом, то за позицією представника відповідача, Митниця ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі існує як самостійна юридична особа, діяльність якої на сьогодні не припинена і саме Митниця ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі мала провести з ним розрахунок при звільненні включаючи всі виплати, оскільки відповідно до п.5 ст.104 ЦК України, юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення. На сьогодні такий запис в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців відсутній. З огляду на вказану норму Чорноморська митниця Держмитслужби не є належним відповідачем в даній справі.

Позивач у відповіді на відзив щодо вказаного питання зазначив, що відповідно до п. 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 02.10.2019 року № 858 Митницю ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі реорганізовано шляхом її приєднання до Чорноморської митниці Держмитслужби, як до територіального органу Державної митної служби України, а відтак остання повинна нести відповідальність та бути відповідачем по справі. При цьому, позивачем надано ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року в справі № 540/1567/19 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, зобов`язання вчинити певні дії та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу ухвалено замінити Митницю ДФС у Херсонській області, Автономній республіці Крим та м. Севастополі правонаступником Чорноморською митницею Держмитслужби. Ухвала суду набрала законної сили.

З огляду на викладене та враховуючи, що представник відповідача у прохальній частині відзиву на позов не просить суд вирішити питання щодо належного відповідача, а лише висловилась щодо його належності, а також дану ухвалу П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13 лютого 2020 року в справі № 540/1567/19, яка набрала законної сили, суд дійшов висновку, що відсутність підстав для вирішення питання щодо заміни відповідача у даній справі на належного.

IV. Обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини

11.11.2019 р. наказом в.о. начальника Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі за № 804-о " про припинення державної служби та звільнення ОСОБА_2 " у зв`язку з поданою державним інспектором відділу митного оформлення № 2 митного посту "Херсон - центральний" Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, ОСОБА_3 , заявою про звільнення з роботи у зв`язку з незгодою на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов, відповідно до п.6 ст. 36 КЗпП України, п.6 ч. І ст. 83 Закону України від 10.12.2015 року № 889-VIII "Про державну службу", на виконання рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2019 року № 540/1567/19, звільнено ОСОБА_4 з посади державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного посту "Херсон - центральний" Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі з 11 листопада 2019 року, у зв`язку з незгодою на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов, відповідно до п. 6 ст. 36 КЗпП України, п.6 ч.І ст. 83 Закону України від 10.12.2015 року № 889-УІІІ "Про державну службу.

При цьому, пунктом 2 цього наказу визначено відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (Єрмольченко Ю.) виплатити ОСОБА_5 грошову компенсацію за невикористану ним щорічну основну відпустку за період роботи з 31.01.2019 по 11.11.2019 у кількості 12 календарних днів. ( а.с. 10).

11.11.2019 р. позивачем подано на ім`я начальника відділу фінансування, бухгалтерського обліку та звітності - головному бухгалтеру Єрмольченко Ю. заяву про те, що у зв`язку зі звільненням 11.11.2019 р. проти проведення з ним розрахунку до 13.11.2019 року не заперечує. З положеннями статі 116 КЗпП України ознайомлений. ( а.с. 11).

11.11.2019 р. позивач отримав Розрахунковий лист за 2019 рік, згідно якому серед переліку нарахувань та відрахувань такий вид опати, як вихідна допомога - відсутня. ( а.с. 12).

Відповідно до банківської виписки за 12.11.2019 р. з позивачем проведено остаточний розрахунок при звільнені за листопад 2019 року.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення повного розрахунку у день звільнення шляхом виплати вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, позивач звернувся до суду з даним позовом.

V. Норми права, які застосував суд

Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України " Про державну службу" від 10.12.2015 № 889-VIII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, ( надалі - Закон № 889-VIII, яким передбачено, зокрема -

- державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави. ( частина перша статі 1 цього Закону);

- державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби. ( частина друга статі 1 цього Закону);

- цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця. ( частина перша статті 3 цього Закону).

- відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом. ( чатсина друга статі 5 цього закону);

- дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом ( частина третя статі 5 цього Закону);

- державна служба припиняється, зокрема, у разі незгоди державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов (стаття 43 цього Закону) ( пункт 6 частини першої статі 83 цього Закону);

- у разі звільнення з державної служби на підставі пунктів 6 і 7 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. ( частина 3 статі 83 цього Закону).

Відповідно до пункту 6 статі 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, установою, організацією, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Статтею 47 КЗпП України встановлено правило, за яким власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

За приписами статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

VI. Оцінка суду

Аналіз наведених законодавчих положень у контексті даних спірних правовідносин свідчить про те, що у разі звільнення з державної служби через незгоду державного службовця на проходження державної служби у зв`язку із зміною її істотних умов йому виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати. При цьому, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Отже, всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день його звільнення. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. В разі невиконання такого обов`язку з вини власника або уповноваженого ним органу наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Як встановлено судом та не заперечується відповідачем, що на момент звільнення 11.11.2019 року позивач мав право на отримання вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати, як це передбачено п. 3 ст.83 Закону України "Про державну службу".

Разом з тим, спірність питання у даній справі полягає у дотриманні позивачем строку звернення до суду з вимогою щодо її виплати.

Як зазначалось вище, позивач проходив державну службу у Митниці ДФС у Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі та наказом в.о. начальника від 11.11.2019 р. за № 804-о звільнено його з відповідної посади на підставі п. 6 ст. 36 КЗпП України, п.6 ч. І ст. 83 Закону України від 10.12.2015 року № 889-УІІІ "Про державну службу.

Також судом встановлено, що у заяві від 11.11.2019 позивач надав згоду на проведення з ним розрахунку до 13.11.2019 р. у зв`язку з його звільнення 11.11.2019 р., та повідомив про свою обізнаність з положеннями ст. 116 КЗпП України.

При цьому, на виконання вимог статті 116 КЗпП України позивачу видано розрахунковий лист за листопад 2019 року, який містить інформацію з усіма всіма видами виплат, які належали йому при звільненні, серед яких відсутня сума нарахованої та виплаченої вихідної допомоги, що не заперечується самим позивачем.

Таким чином, судом встановлено, що станом на листопад 2019 року позивачу було достеменно відомо, що вихідної допомоги при звільненні згідно ст. 44 КЗпП України та п. 6 ч. І ст. 83 Закону № 889-VIII йому при остаточному розрахунку при звільненні нараховано та виплачено не було.

Звертаючись до суду з вимогами про стягнення з відповідача на його користь вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, позивач зазначив про те, що про належне йому право на отримання вихідної допомоги на момент звільнення він не був обізнаним.

При цьому, у відповіді на відзив позивач вказав, що вихідна допомога при звільненні є частиною заробітної плати, а тому звернення до суду з вимогами про зобов`язання її виплатити не обмежується будь-яким строком, пославшись на рішення Конституційного Суду України від 15.10.2013 №8-рп/2013 у справі №1-13/2013.

Між тим, з такими доводами позивача суд погодитись не може з наступних підстав.

Так, згідно ч.1 ст.1 Закону України від 24.03.1995 № 108/95-ВР заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до висновків Верховного Суду, викладених в постанові від 11 лютого 2021 року в справі № 240/4840/20, вихідна допомога - це державна гарантія, яка полягає в грошовій виплаті працівнику у випадках, передбачених законом, роботодавцем в колективному договорі або сторонами. Під вихідною допомогою зазвичай розуміють грошові суми, які виплачуються працівникові у передбачених законодавством випадках у разі припинення трудового договору з незалежних від працівника обставин (п.39).

Верховним Судом також неодноразово в своїх рішеннях зазначалось, що одноразова грошова допомога при звільненні не входить до складу грошового забезпечення (наприклад, постанови від 27 серпня 2020 року в справі № 804/871/16, від 13 лютого 2020 року в справі №809/698/16).

Отже, виплата такої допомоги не пов`язано з виконанням працівником роботи, тому вона (допомога) не є частиною заробітної плати.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному - строк звернення до суду.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій можливо дійти висновку про те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

При цьому ЄСПЛ у справах "Салов проти України", п. 93, "Сутяжник" проти Росії", п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, підсумовуючи вище викладене, можливо дійти висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 КАС України публічною службою є публічна служба - діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Оскільки ОСОБА_1 проходив державну службу та звільнений з неї у зв`язку зі зміною істотних умов, відповідно до п. 6 ч.1 ст.83 Закону України "Про державну службу, то цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби.

Як зазначалось вище, спірні правовідносини виникли у зв`язку з невиплатою позивачу у день звільнення вихідної допомоги при звільненні.

Відтак, за характером спірних правовідносин і їх суб`єктним складом цей спір є публічно-правовим спором з приводу проходження і звільнення з публічної служби, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу.

Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України.

Водночас частиною першою статті 233 КЗпП України, яка регулює строки звернення до суду за вирішенням саме трудових спорів, встановлено норму про те, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Частиною другою статті 233 КЗпП України передбачено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Проте слід мати на увазі, що адміністративний суд, міг би застосувати вказану норму статті 233 КЗпП України, лише у тому випадку, коли у спеціальних нормативно-правових актах відсутні положення, якими врегульовано спірні правовідносини.

З цього приводу є усталеною позиція Верховного Суду щодо застосування приписів КЗпП України у разі неврегульованості нормами спеціального законодавства правовідносин, щодо яких виник спір.

Натомість строки звернення до суду в порядку адміністративного судочинства визначені спеціальним законодавством, яким і є КАС України, у частині п`ятій статті 122 якого чітко передбачено місячний строк звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Враховуючи, що строк звернення до суду за вирішенням цього публічно-правового спору щодо стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні охоплюється спеціальною нормою частини п`ятої статті 122 КАС України, тому суд вважає, що відсутні підстави для застосування у спірних правовідносинах частини другої статті 233 КЗпП України.

Як вже було встановлено судом раніше, позивач перебував на публічній службі і саме у листопаді 2019 року йому стало достеменно відомо, що вихідна допомога при звільненні йому відповідачем нарахована та виплачена не була.

Звільнення з публічної служби охоплює в себе не тільки процедуру безпосереднього звільнення, а й проведення розрахунку з приводу належних сум особам, що проходили публічну службу, на час їх звільнення.

Отже, починаючи з листопада 2019 року у позивача розпочинається перебіг строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав. Однак, з даним позовом позивач звернувся лише 30.11.2020, що підтверджується штампом реєстрації вхідної № 540/3832/20 Херсонського окружного адміністративного суду (а.с.1).

Таким чином судом констатовано, що позивач звернувся до суду з даним позовом з пропуском строку звернення встановленого частиною п`ятою статтею 122 КАС України, а його висновки про те, що ним строк звернення до суду не порушений є хибними по вище викладеним мотивам.

Згідно з усталеною позицією Європейського суду з прав людини у справах, які стосуються порушень статті 6 Конвенції, правило встановлення обмеження доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру, перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи ("Іліан проти Туреччини" (llhan v. Turkey), заява №22277/93).

З огляду на це суд повинен звертати увагу на усі доводи учасників справи, на тривалість строку, який пропущено, на поведінку учасників протягом цього строку, на дії, які він вчиняв, і чи пов`язані вони з підготовкою до звернення до суду тощо. Суд повинен всі ці обставини оцінювати в їх сукупності. Суд повинен гарантувати доступ до правосуддя особам, які вважають, що їх право порушене, і діяли добросовісно, але пропустили строк звернення до суду з поважних причин.

Вирішуючи питання щодо поважності причин строку звернення до суду, то враховуючи, що позивач при зверненні до суду та у відповіді на відзив наполягав на дотриманні такого строку, відповідно жодних обставин, які б свідчили про поважність причин пропуску строку звернення до суду позивач не навів.

Що ж стосується правових позицій Верховного Суду, які наявні станом на теперішній час, то у постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 11 лютого 2021 року у справі № 240/532/20 чітко визначено пріоритет застосування саме частини п`ятої статті 122 КАС України по відношенню до статті 233 КЗпП України у правовідносинах, що виникають під час проходження та звільнення з публічної служби.

В цій постанові чітко сформована позиція палати Верховного Суду станом на початок 2021 року щодо розмежування трудових спорів і спорів щодо проходження публічної служби, як наслідок і застосування до спорів щодо проходження та звільнення з публічної служби строків звернення до суду передбачених саме частиною п`ятою статті 122 КАС України.

VII. Висновок суду

Згідно п. 8 ч. 1 ст. 240 Кодексу адміністративного судочинства України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частиною третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху.

Згідно ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Отже, законодавець допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду. При цьому, приписи статті 123 КАС України передбачають право особи подати заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду з наведенням поважних причин такого пропуску.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позову без розгляду, оскільки позивач клопотання про поновлення строку звернення до суду не надав та наполягав на своєчасному зверненні до суду.

При цьому, суд вважає за необхідне роз`яснити позивачу, що після усунення підстав, з яких позов був залишений без розгляду, віна має право звернутись до адміністративного суду в загальному порядку (частина четверта статті 240 КАС України).

VIIІ. Розподіл судових витрат

Суд роз`яснює позивачу, що він має право в порядку пункту 4 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" звернутися до суду з клопотанням про повернення сплаченої за подання адміністративного позову суми судового збору.

Керуючись ст.ст. 4, 122, 123, 240, 243, 248, 250 КАС України, суд -

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Чорноморської митниці Держмитслужби (місце знаходження 73003, м. Херсон, вул. Гоголя, 13, код ЄДРПОУ 43335608) про визнання протиправною бездіяльності, стягнення вихідної допомоги та середнього заробітку за час затримки розрахунку залишити без розгляду.

Ухвалу надіслати особам, які беруть участь у справі.

Роз`яснити позивачу, що постановлення ухвали про залишення без розгляду не позбавляє його права звернутись до суду повторно в загальному порядку, після усунення підстав, з яких позов було залишено без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду в 15-денний строк з дня її проголошення, при цьому відповідно до п.п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомукаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.

У разі постановлення ухвали в порядку письмового провадження ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Суддя В.А. Дубровна

кат. 106030000