Рішення № 98732348, 03.08.2021, Рівненський окружний адміністративний суд

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 серпня 2021 року м. Рівне №460/3487/21

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Борискіна С.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1 доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій, -В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області , в якому просив:

-визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" неправомірними;

-зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити, провести нарахування та виплачувати ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", з 28.03.2021.

Мотивуючи вимоги позову ОСОБА_1 зазначав, що вона має статус потерпілого від наслідків Чорнобильської катастрофи (4 категорія) та з 25.12.1986 по даний час постійно проживає в зоні посиленого радіологічного контролю, а тому після досягнення віку 55 років він звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте, відповідач відмовив позивачу в призначені пенсії, мотивуючи це тим, що доданими до заяви документами не підтверджується постійне проживання або робота позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю. Вказану відмову позивач вважає протиправною, оскільки факт його постійного проживання в зоні посиленого радіоекологічного контролю в повній мірі підтверджується доданими ним до заяви про призначення пенсії документами. З огляду на наведене, просив позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Ухвалою суду від 20.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розгляд і вирішення справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Позиція відповідача щодо позовних вимог висловлена ним у відзиві на позовну заяву від 03.06.2021, відповідно до змісту якого він заперечував проти їхнього задоволення. Таку позицію обґрунтував тим, що відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років мають особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 01.01.1993 прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років. Зазначав, що відомості про проживання позивача в зоні посиленого радіологічного контролю, зазначені в довідці від 03.03.2021 №48, суперечать відомостям про його роботу з 02.08.1990 по 15.06.1991, з 21.06.1991 по 27.11.1991 в Російській Федерації. Враховуючи зазначене, відповідач вважав, що факт постійного проживання або роботи позивача в зоні посиленого радіологічного контролю на умовах, визначених ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", не підтверджується наданими ним документами, у зв`язку з чим права на призначення пенсії зі зниження пенсійного віку останній не має. Просив відмовити в задоволенні позовної заяви (а.с.27-28).

Дослідивши позовну заяву, відзив на позов, подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення повністю, з огляду на таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має статус громадянина, який постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрації 01.02.1993 (а.с.14).

Відповідно до відомостей трудової книжки НОМЕР_2 від 12.11.1984 ОСОБА_1 в період з 02.03.1987 по 27.03.1988 працював в Рівненському обласному управлінні побутового обслуговування, з 13.04.1988 по 26.07.1990 в Березнівському райсількомунгоспі, з 02.08.1990 по 15.06.1991 в Артелі старателів "Амгунь" (Російська Федерація), з 21.06.1991 по 27.11.1991 в будівельному кооперативі "Прогрес" (Російська Федерація), з 06.05.1992 по 05.05.1994 в Соснівському держлісгоспі (а.с.10-13).

Згідно з довідкою Соснівської селищної ради Рівненського району Рівненської області від 03.03.2021 №48 ОСОБА_1 проживав та був зареєстрований в с.Губків Березнівського району з 25.12.1986 по даний час.

У зв`язку з тим, що позивачу 27.03.2021 виповнилося 55 років, він звернувся до відповідача із заявою та відповідними документами про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку на 5 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надіслало позивачу лист від 26.03.2021 за №1700-0702-8/12973, в якому відмовило у призначенні пенсії зі зниженням віку, оскільки первинними документами не підтверджено факту постійного проживання або постійної роботи в зоні посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993. Вказав на те, що період проживання (роботи) у 4 зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 становить 3 роки 7 місяців 20 днів (а.с.16-17).

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам та вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Статтею 3 Конституції України визначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивно забруднених території, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначені та закріплені в Законі України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991 №796-ХІІ (далі - Закон №796-ХІІ).

Згідно з ст.49 Закону № 796-ХІІ пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію. Після 1 січня 2015 року додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам, віднесеним до категорії 4, не встановлюється.

Так, п.4 ч.1 ст.14 Закону №796-ХІІ передбачено, що для встановлення пільг і компенсацій визначаються категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зокрема, особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років, - категорія 4.

Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення викладені у ст.55 Закону №796-ХІІ, згідно п.2 ч.1 якої потерпілі від Чорнобильської катастрофи, а саме: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіоекологічного контролю за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково на 1 рік за 3 роки проживання або роботи, але не більше 5 років.

Відповідно до ч.3 ст.55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" регулюються Порядком, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1.

Зі змісту пп.5 п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" слідує, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які засвідчують особливий статус особи, серед яких, посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування, (при призначенні пенсії із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Із наведеної правової норми вбачається, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи та проживали (працювали) на території зони посиленого радіоекологічного контролю станом на 01.01.1993 року не менше 4-х років.

Відповідно до ч.3 ст.65 Закону №796-XII посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надає право користування пільгами, встановлені цим Законом.

Відповідно до п. 6 Порядку видачі посвідчення, особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.08.1992 №501 (чинного на час видачі позивачу посвідчення, далі - Порядок №501), громадянам, які постійно проживають або постійно працюють на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у цій зоні не менше чотирьох років, і віднесеним до категорії 4, видається посвідчення коричневого кольору, серія В.

Відповідно до п. 10 Порядку №501 посвідчення видається, зокрема, громадянам, які постійно проживають або працюють у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 р. прожили або відпрацювали у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - не менше трьох років, - на підставі довідки встановленого зразка.

Системний аналіз вказаних законодавчих норм дає підстави для висновку, що підтвердженням статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надання права користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" або "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи".

Висновки аналогічного характеру викладено Верховним Судом в постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 22.03.2018 у справі №588/538/16-а, від 09.01.2020 у справі № 363/3976/16-а, від 26.03.2020 у справі № 652/610/16-а, від 18.06.2020 у справі № 751/2738/17.

Як встановлено судом, позивачу 01.02.1993 Рівненською облдержадміністрацією видано посвідчення громадянина, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю категорії 4 серія серії НОМЕР_1 .

Наявність у позивача статусу потерпілого від Чорнобильської катастрофи відповідачем не оспорюється, посвідчення є чинним і вказує на те, що останній згідно положень Закону №796-XII та Порядку №501, є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи.

Встановлені судом обставини справи свідчать, що позивач дійсно з моменту аварії проживав на території зони посиленого радіоекологічного контролю та станом на 01.01.1993 не менше 4-х років.

Крім того, відповідно до довідки виконавчого комітету Соснівської селищної ради Рівненської області від 03.03.2021 позивач дійсно з 25.12.1986 по даний час зареєстрований та проживає в селі Губків Рівненського району Рівненської області, яке до 01.01.2015 було віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю .

Вказана довідка є дійсною, ніким не скасованою, а отже підстави для її неврахування у відповідача відсутні.

У свою чергу, судом критично оцінюються аргументи відповідача, наведені у відзиві на позовну заяву, що згідно з записами трудової книжки в період з 02.08.1990 по 15.06.1991, з 21.06.1991 по 27.11.1991 в Російській Федерації, а тому вказаний період не може бути взятий при обрахунку, позаяк у відповідності до ч.1 ст.48 Кодексу законів про працю трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Отже, трудова книжка не належить до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні посиленого радіоекологічного контролю. Більше того, цей факт не є перешкодою для врахування періоду проживання позивача за станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю.

Відтак, виходячи з системного аналізу положень чинного законодавства та фактичних обставин справи, суд дійшов висновку, що наявні в позивача документи, які знаходяться в матеріалах справи, містять достатньо даних, які вказують додержання умови надання пенсій за віком особам, які проживали або працювали на територіях радіоактивного забруднення викладені у ст.55 Закону №796-ХІІ, та наявність права зменшення пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій на п`ять років, як особі, яка з моменту аварії постійно працювала у зоні посиленого радіоекологічного контролю і станом на 01.01.1993 прожила у цій зоні не менше чотирьох років.

Таким чином, оцінюючи викладені обставини у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позивач є потерпілим внаслідок Чорнобильської катастрофи, досяг відповідного віку та має право на користування пільгами, зокрема, правом на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", а тому відмова в призначенні пенсії позивачу із зниженням пенсійного віку не відповідає передбаченим ч.2 ст.2 КАС України критеріям, а відтак є протиправною.

Стосовно позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України у Рівненській області призначити та виплачувати йому пенсію за віком, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до п.2, 4, 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про, зокрема, визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

За правилами ч.3-4 ст. 245 КАС України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов`язати суб`єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

У випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Зі змісту наведених норм випливає, що втручанням у дискреційні повноваження суб`єкту владних повноважень може бути прийняття судом рішень не про зобов`язання вчинити дії, а саме прийняття ним рішень за заявами заявників замість суб`єкта владних повноважень.

Тобто, законодавець передбачив обов`язок суду змусити суб`єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), а тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Згідно позиції Верховного Суду, яка сформована у постановах від 13.02.2018 у справі № 361/7567/15-а, від 07.03.2018 у справі № 569/15527/16-а, від 20.03.2018 у справі № 461/2579/17, від 20.03.2018 у справі № 820/4554/17, від 03.04.2018 у справі № 569/16681/16-а та від 12.04.2018 у справі № 826/8803/15, дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював позицію з цього питання, згідно якої національні суди повинні проконтролювати, чи не є викладені у них висновки адміністративних органів щодо обставин у справі довільними та нераціональними, непідтвердженими доказами або ж такими, що є помилковими щодо фактів; у будь-якому разі суди повинні дослідити такі акти, якщо їх об`єктивність та обґрунтованість є ключовим питанням правового спору (пункт 157 рішення у справі "Сігма радіо телевіжн лтд. проти Кіпру" (Sigma Radio Television ltd. v. Cyprus № 32181/04); пункт 44 рішення у справі "Брайєн проти Об`єднаного Королівства" (Bryan v. the United Kingdom); пункти 47-56 рішення у справі "Путтер проти Болгарії" (Putter v. Bulgaria № 38780/02).

Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова "може".

Натомість, у цій справі відповідач не наділений повноваженнями за конкретних фактичних обставин діяти не за законом, а на власний розсуд.

Аналогічна позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23.01.2018 у справі № 208/8402/14-а та від 29.03.2018 справі №816/303/16.

Згідно судової практики Європейського суду з прав людини (рішення по справі "Олссон проти Швеції" від 24.03.1988) запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців, водночас, суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень, у тому числі колегіальний орган, прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

При цьому, судом враховується, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Відповідно до пп.3 п. 4 Положення про Головні управління Пенсійного фонду України в Автономній республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань організовує роботу управлінь фонду щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій.

Положеннями п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" закріплено вичерпний перелік документів, необхідних для призначення пенсії. Згідно п. 4.3 даної Постанови орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після надходження заяви та наявності документів, необхідних для призначення пенсії, розглядає подані заяви та приймає рішення щодо призначення пенсії.

Отже, у разі наявності усіх документів, необхідних для призначення пенсії, прийняття рішення про призначення пенсії є обов`язком відповідача, що унеможливлює стверджувати про те, що за даних обставин суб`єкт владних повноважень здатен діяти на власний розсуд через відсутність у нього альтернативних шляхів вирішення питання.

Таким чином, оскільки суд дійшов висновку про протиправність відмови у призначенні пенсії із заниженням пенсійного віку позивачу, на думку суду позовна вимога про зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію із зниженням пенсійного віку, відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є також обґрунтованою.

Щодо дати з якої слід призначити позивачу пенсію за віком зі зниженням пенсійного віку, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.45 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.

Враховуючи наведене, суд вважає, що пенсія ОСОБА_1 повинна бути призначена з 28.03.2021.

Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо зобов`язання відповідача призначити, нарахувати та виплачувати позивачу пенсію за віком у відповідності до ч.1 ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" із зниженням пенсійного віку з 28.03.2021.

Відповідно до положень ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з нормами ч.1, 2 ст.77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Згідно з ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб`єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав адміністративний позов підлягає до задоволення.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходить з того, що згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оригінал квитанції про сплату судового збору знаходиться в матеріалах справи (а.с.21).

Керуючись ст.241-246, 255, 295 КАС України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Короленка, 7, м. Рівне, 33028, код ЄДРПОУ 21084076) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинення певних дій - задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області у призначенні ОСОБА_1 пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області призначити з 28.03.2021 ОСОБА_1 пенсію із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Стягнути на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складений 03 серпня 2021 року

Суддя С.А. Борискін