Рішення № 98729152, 30.04.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 року Справа № 160/14583/20

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кадникової Г.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому з урахуванням поданого уточненого позову просить:

визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - ГУ ДПС у Дніпропетровській області, відповідач) про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-114079-17/61 у сумі 18'276грн.72коп.; від 04.11.2019 №Ф-114079-17/61 у сумі 26'539грн.26коп.; від 11.02.2020 №Ф-114079-17/61 у сумі 29'293грн.44коп.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 02.11.2020 через адвоката вона отримала інформацію від Головного управління ДПС у Дніпропетровській області інформацію про наявність заборгованості по сплаті єдиного внеску, яка нарахована за період з 2017 по ІІІ квартал 2020 на загальну суму 35 527,80грн. За даними інформаційної системи податкового органу позивач з 10.11.2019 перебуває на обліку в ГУ ДПС в Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець. Заборгованість по сплаті єдиного внеску сформована вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-114079-17/61 у сумі 18'276грн.72коп., від 04.11.2019 №Ф-114079-17/61 у сумі 26'539грн.26коп. та від 11.02.2020 №Ф-114079-17/61 на суму 29'293грн.44коп. Проте, існування оспорюваних вимог позивач зазначає, що дізналась лише з адвокатського запиту. Позивач вважає, що вимоги відповідача 04.02.2019 №Ф-114079-17/61, від 04.11.2019 №Ф-114079-17/61 та від 11.02.2020 №Ф-114079-17/61 є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки підстав для їх винесення не було. Позивач зазначає, що як фізична особа-підприємець була зареєстрована з 1996 по 2003. У 2003 році припинила підприємницьку діяльність. Крім того, з 06.02.2017 і по теперішній час позивач перебуває у трудових відносинах з ФОП ОСОБА_2 , тобто є найманим працівником. З огляду на викладене, вимоги відповідача є незаконними, просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Ухвалою суду від 11.11.2020 р. позовну заяву залишено без руху на підставі ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України, зі встановленням строку для усунення виявлених недоліків.

На виконання ухвали суду, позивачем усунуті виявлені недоліки позовної заяви.

Ухвалою суду від 23.03.2021р. позовну заяву прийнято до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.

13.04.2021 року відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнав, просив в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своєї позиції зазначив наступне. Відповідно до даних інформаційної системи податкового органу позивач перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у Дніпропетровській області як фізична особа-підприємець та відповідно до п.4 ч.1 ст.4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування» є платником єдиного внеску. З 01 січня 2017 на підставі п.2 ч.1 ст.7 та ч.5 ст.8 Закону №2464 фізичні особи-підприємці на загальній системі оподаткування нараховують та сплачують єдиний внесок у розмірі 22% на суми доходу, отриманого від їх діяльності. При цьому, сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, в якому отримано дохід. Мінімальний розмір обов`язкового платежу прямо визначений Законом і не залежить від подання платником податків відповідної звітності, або здійснення нарахувань контролюючим органом. 09.02.2018 автоматично нараховано єдиний внесок в інтегрованій картці платника єдиного внеску ФОП ОСОБА_1 у сумі 8448,00грн. Вимога від 04.02.2019 №№Ф-114079-17/61 включає нарахування за 2017 по строку оплати 09.02.2018 в сумі 8448грн., квартал 2018 у сумі 2457,18грн., 2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., 3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., 4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн. Вимога від 04.11.2019 №Ф-114079-17/61 включає нарахування суми несплаченої недоїмки за попередньою вимогою та за 1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., 2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., 3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн. Вимога від 14.02.2020 №Ф-114079-17/61 включає суми несплаченої недоїмки за попередньою вимогою у розмірі 26539,26грн. та суму за 4 квартал 2019р. Твердження позивача про те, що вона не отримувала дохід від підприємницької діяльності та взагалі не здійснює підприємницьку діяльність, не є підставою для несплати єдиного внеску, оскільки суперечить приписам п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464. Облікові дані з інформаційної системи органу доходів і зборів є такою ж самостійною підставою для формування вимог, як і акти перевірки чи податкова звітність. Щодо відсутності в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних-осіб-підприємців та громадських формувань відомостей відносно ОСОБА_1 відповідачем зазначено, що після набрання чинності Закону №755 усі фізичні особи-підприємці, створені до 01.07.2004 мали подати державному реєстратору заяви про державну реєстрацію включення відомостей про фізичну особу-підприємця до Єдиного державного реєстру. Саме тому у витягах з ЄДР зазначається, що ЄДР у стані формування, а інформація про ФОП, зареєстрованих до 01.07.2004 та не включених до ЄДР, отримується в органі виконавчої влади, в якому проводилась державна реєстрація. Відповідач вважає, що пасивна бездіяльність позивача не може вважатись припиненням підприємницької діяльності. З огляду на викладене, оскаржувані вимоги прийняті на підставі, у межах та у спосіб, що передбачений законодавством, тому підстави для задоволення відсутні.

Вивчивши матеріали справи, оцінивши наведені сторонами доводи, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за запитом до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб підприємців та громадських формувань за реєстраційним номером облікової картки платника податків, на час винесення оскаржуваних вимог та звернення до суду із цим позовом відомості щодо ОСОБА_1 відсутні.

Згідно із обліковими даними податкового органу щодо позивача, ОСОБА_1 зареєстрована фізичною особою-підприємцем 10.11.1999, перебуває на обліку з 10.11.1999 в ГУ ДПС у Дніпропетровській області (Амур-Нижньодніпровський район м. Дніпра) з 10.11.1999 як платник ЄСВ, дані про зняття з обліку - відсутні.

З трудової книжки НОМЕР_1 вбачається, що у період з 02.02.2017 і по теперішній час ОСОБА_1 працює у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 продавцем-консультантом у Торгівельному центрі «Скорпіон» (запис 28).

Згідно з довідкою форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 06.11.2020 р. за періоди з 2016 по 2020, ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) у період 2017-2020 є найманим працівником та отримувала заробітну плату у наступних страхувальників:

у 2017 році - код ЄДРПОУ 3057206863 - ОСОБА_2 ;

у 2018 році - код ЄДРПОУ 3057206863 - ОСОБА_2;

у 2019 році - код ЄДРПОУ 3057206863 - ОСОБА_2;

у 2020 році - код ЄДРПОУ 3057206863 - ОСОБА_2 .

04.02.2019 відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114079-17/61, якою визначено до сплати 18276,72грн. недоїмки з єдиного внеску.

Копію вимоги направлено позивачу на адресу: АДРЕСА_1 , згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення, про докази вручення - відсутні.

04.11.2019 року відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 04.11.2019 року №Ф-114079-17/61, якою позивачу визначено до сплати 26539,26грн. недоїмки з єдиного внеску

Копію вимоги направлено позивачу на адресу, що зазначена у реєстраційних облікових даних відповідача, проте не вручено через повернення поштового відправлення відправнику.

11.02.2020 відповідачем на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів сформовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) №Ф-114079-17/61, якою визначено до сплати 29 293,44грн. недоїмки з єдиного внеску.

Копію вимоги направлено позивачу на адресу: АДРЕСА_1, згідно із повідомленням про вручення поштового відправлення, проте докази вручення - відсутні.

Відповідачем у відзиві зазначено, що сума недоїмки з ЄСВ розраховується автоматично в інтегрованій картці платника єдиного внеску.

Згідно із листом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 29.10.2020 №103125/10/04-36-13-03-14 загальна сума заборгованості з ЄСВ складається з наступних сум та періодів:

- за 2017 рік в сумі 8448,00грн., граничний строк сплати до 09.02.2018 року;

-1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2018 року;

-2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2018 року;

-3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 19.10.2018 року;

-4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., граничний строк сплати до 21.01.2019 року;

-1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.04.2019 року;

-2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 19.07.2019 року;

-3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 21.10.2019 року;

-4 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., граничний строк сплати до 20.01.2020 року;

-1 квартал 2020 у сумі 2 078,12 грн., граничний строк сплати до 21.04.2020 року;

-2 квартал 2020 у сумі 1 039,06 грн., граничний строк сплати до 20.07.2020 року;

-3 квартал 2020 у сумі 3178,12грн., граничний строк сплати до 19.10.2020 року;

Відповідачем у відзиві зазначено, що вимога від 04.02.2019 №№Ф-114079-17/61 включає нарахування за 2017 рік та за 2018 рік; вимога від 04.11.2019 №Ф-114079-17/61 включає нарахування суми несплаченої недоїмки за попередньою вимогою та нарахування за І, ІІ та ІІІ квартали 2019; вимога від 14.02.2020 №Ф-114079-17/61 включає суми несплаченої недоїмки за попередньою вимогою у розмірі 26539,26грн. та суму за 4 квартал 2019 р.

Не погодившись з вимогами про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-114079-17/61, від 04.11.2019 №Ф-114079-17/61 та від 11.02.2020 №Ф-114079-17/61, позивач звернулась до суду з даним позовом.

Спірні правовідносини врегульовані нормами Податкового кодексу України щодо відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов`язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов`язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства, та нормами Закону № 2464-VI «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування», яким визначено правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, умов та порядку його нарахування і сплати та повноважень органу, що здійснює його збір та ведення обліку.

Відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України) самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.

Незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем.

Пункт 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України дає визначення поняттю «працівник» - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов`язкового державного соціального страхування в обов`язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов`язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.

Пунктами 3 і 10 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI надано визначення поняттям:

застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок;

страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов`язані сплачувати єдиний внесок.

Згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено фізичних осіб-підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону № 2464-VI (в редакції, чинній з 1 січня 2017 року) єдиний внесок нараховується:

для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;

для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб-підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов`язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.

В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї права на здійснення підприємницької діяльності, яку особа фактично не здійснює, Законом № 2464-VI не врегульовано.

Системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є, зокрема, фізичні особи-підприємці.

Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою господарської діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ.

Саме дохід особи від господарської діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.

При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов`язок особи самостійно визначити цю базу, але її розмір не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.

Отже, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов`язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування.

З урахуванням особливостей форми діяльності самозайнятих осіб, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов`язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.

Отже, особа, яка провадить господарську діяльність, вважається самозайнятою особою і зобов`язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем у розмірі не меншому за мінімальний.

Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI, на якому наполягає ГУ ДПС у Дніпропетровській області, щодо необхідності сплати єдиного внеску фізичними особами-підприємцями, які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.04.2020 року у справі №140/2475/19 (адміністративне провадження №К/9901/36616/19), від 23.01.2020 р. у справі №480/4656/18, від 27.11.2019 року у справі №160/3114/19 та у постанові від 04.12.2019 у справі №440/2149/19.

Відповідно до ч.5 ст.242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду.

Таким чином, з урахуванням наведеного, при вирішенні спору підлягають дослідженню обставини щодо: наявності у позивача статусу фізичної особи-підприємця; здійснення ним підприємницької діяльності та отримання ним доходу у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок; нараховування та сплати роботодавцем за позивача, як за застраховану особу, єдиного внеску в розмірі не меншому мінімального страхового внеску на місяць.

Відповідачем у відзиві на позовну заяву зазначено, що заборгованість (недоїмка) зі сплати єдиного внеску сформована позивачу за її несплату за 2017-2019 роки, а саме: за 2017 рік в сумі 8448,00грн., 1 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., 2 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., 3 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., 4 квартал 2018 у сумі 2457,18грн., 1 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., 2 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., 3 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., 4 квартал 2019 у сумі 2754,18грн., та станом на 31.01.2020 сума недоїмки становить 29 293,44грн.

Водночас, матеріалами справи не встановлено те, що у спірний період позивач мала статус фізичної особи-підприємця, здійснювала підприємницьку діяльність та отримувала дохід від такої діяльності у періоді, за який податковим органом нарахований єдиний внесок.

Відповідачем зворотнього не доведено.

Водночас, матеріалами справи підтверджено, у період з 2017 по 2019 позивач перебувала у трудових відносинах.

Так, з трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 встановлено, що у період з 02.02.2017 і по теперішній час вона працює у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 продавцем-консультантом у Торгівельному центрі «Скорпіон» (запис 28).

Відсутність доходу у позивача від підприємницької діяльності за період 2017 - 2019 підтверджується відомостями з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування від 06.11.2020.

Крім того, згідно з довідкою форми ОК-7 «Індивідуальні відомості про застраховану особу» від 06.11.2020 р. ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) у період 2017-2020 є найманим працівником та отримувала заробітну плату у страхувальника: код ЄДРПОУ 3057206863 - ОСОБА_2 .

Відповідачем доказів щодо отримання позивачем інших доходів, ніж від трудової діяльності як найманим працівником, суду не надано.

Згідно з підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 ПК України податкове законодавство України ґрунтується на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка сформувалась з питань імперативності правила про прийняття рішення на користь платників податків, слідує, що у разі існування неоднозначності у тлумаченні прав та/чи обов`язків платника податків слід віддавати перевагу найбільш сприятливому тлумаченню національного законодавства та приймати рішення на користь платника податків (справи Серков проти України (заява № 39766/05), Щокін проти України (заяви №№ 23759/03 та 37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини підлягають застосуванню судами як джерела права.

Законом №2464-VI не врегульовано відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та здійснення підприємницької діяльності. Проте із системного аналізу його норм вбачається, що єдиною метою збору єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов`язкового державного соціального страхування. Вказана мета досягається шляхом регулярної сплати мінімального страхового внеску.

Таким чином, в розумінні Закону №2464-VI позивач у спірний період є застрахованою особою і єдиний внесок за неї у період, за який винесені спірні вимоги, нараховував та сплачував роботодавець, що виключає обов`язок зі сплати єдиного внеску позивачем ще як особою, що зареєстрована як фізична особа-підприємець.

Нарахування ж ЄСВ позивачу у спірний період (2017-2019 роки) як фізичній особі-підприємцю, без доказів здійснення нею підприємницької діяльності та отримування доходу від такої діяльності, та при одночасному перебуванні позивача у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо позивачем та його роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.

При цьому, факт перебування особи на обліку в податковому органі не змінює вищенаведених висновків, оскільки взяття на облік осіб, в тому числі юридичних або самозайнятих, здійснюється контролюючим органом незалежно від наявності обов`язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.

З огляду на викладене, вимоги про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Дніпропетровській області від 04.02.2019 №Ф-114079-17/61, від 04.11.2019 №Ф-114079-17/61 та від 11.02.2020 №Ф-114079-17/61 є протиправними та підлягають скасуванню.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.1 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідачем як суб`єктом владних повноважень не доведено правомірності своїх дій щодо прийняття оскаржуваних вимог про сплату боргу позивачу.

Враховуючи викладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Частиною 1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа, тому судові витрати з оплати судового збору в розмірі 840,80 грн. підлягають стягненню на користь позивача з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань.

Керуючись ст.ст.9, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування вимог про сплату боргу - задовольнити повністю.

Визнати протиправними та скасувати вимоги Головного управління ДПС у Дніпропетровській області про сплату боргу (недоїмки) від 04.02.2019 №Ф-114079-17/61, від 04.11.2019 №Ф-114079-17/61 та від 11.02.2020 №Ф-114079-17/61, винесені відносно ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_2 ).

Стягнути з Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (49000, м.Дніпро, вул.Сімферопольська, буд.17-а, код ЄДРПОУ 43145015) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) судові витрати з оплати судового збору у сумі 840,80грн. (вісімсот сорок гривень 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Г. В.Кадникова