Рішення № 98728875, 16.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Вінниця

16 липня 2021 р. Справа № 120/1425/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Крапівницької Н.Л.,

розглянувши письмовому в м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом:

ОСОБА_1

до військової частини А0549

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії

В С Т А Н О В И В:

До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А0549 (далі - відповідач). У позовній заяві позивач просить:

- визнати протиправними дії військової частини А0549 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

- зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року;

- визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, а саме не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889, до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби;

- зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідно до наказу командира військової частини А0201 за №237 від 08.12.2017 року позивач був виключений із списків військової частини 10.12.2017 року.

Пунктом 242 Указу Президента України «Про Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням, тобто станом на 10.12.2017 року, відтак позивача повинні були б розрахувати по усім видам забезпечення, однак повного розрахунку він не отримав.

29.12.2020 року, з метою досудового врегулювання спору з Відповідачем, позивачем направлено звернення проханням у найкоротший строк нарахувати та виплатити йому індексацію його доходів з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року, враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року, повідомити підстави невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та здійснити перерахунок грошової допомоги при звільненні та її виплату з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» з урахуванням виплаченої суми.

За результатами розгляду звернення Листом вих. №350/118/451/пс від 10.02.2021 року позивачу відмовлено у його задоволенні з причин застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, роз`яснення Міністерства соціальної політики України №252/10/136-16 від 09.06.2016 року, №10685/0/14-15/10 від 16.07.2016 року, №13700/з від 08.08. 2017, та роз`яснення департаменту фінансів Міністерства оборони України у яких зазначено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено, а тому нарахувати та виплатити мені індексацію за період з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року немає законних підстав. Крім того, Відповідачем у відповіді повідомлено, що базовим місяцем для нарахування індексації має бути січень 2016 року.

Відтак, за захистом своїх прав та інтересів позивач звертається до суду.

Ухвалою від 26.02.2021 року відкрито провадження у адміністративний справі та вирішено її розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Крім, того відповідачеві встановлено 15 - денний строк з дня вручення копії ухвали для подання відзиву на позовну заяву.

06.04.2021 року на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує щодо задоволення адміністративного позову.

Обґрунтовуючи відзив відповідач зазначає, що згідно з пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 року № 889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій" граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.

На виконання вказаної вище постанови міністр оборони України 15 листопада 2010 року видав наказ № 595, яким затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України.

Пунктом 5 згаданої Інструкції визначено, що винагорода виплачується військовослужбовцям за місцем штатної служби за минулий місяць одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць на підставі наказу командира (начальника) військової частини (установи, організації); командирам (начальникам) військової частини (установи, організації) - на підставі наказів вищих командирів (начальників).

Відповідно до пунктів 8 та 9 Інструкції розмір щомісячної додаткової грошової винагороди може змінюватися.

Відтак, на думку відповідача, щомісячна додаткова грошова винагорода має тимчасовий характер, а тому, така допомога не враховується при нарахуванні одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовців.

Дослідивши наявні у справі докази, та письмові аргументи позивача, суд встановив, що ОСОБА_1 , проходив військову службу на посаді начальника станції технічного контролю відділення радіоконтролю вузла комплексного технічного контролю командування Повітряних Сил Збройних Сил України, яке перебуває на усіх видах забезпечення, в тому числі і грошовому у військовій частині А0549.

Так, відповідно до наказу командира військової частини А0201 за №237 від 08.12.2017 року позивач був виключений із списків військової частини 10.12.2017 року.

У подальшому, 29.12.2020 року, з метою досудового врегулювання спору з Відповідачем, позивачем направлено звернення проханням у найкоротший строк нарахувати та виплатити йому індексацію його доходів з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року, враховуючи базовий місяць, з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року, повідомити підстави невиплати грошової компенсації за неотримане речове майно та здійснити перерахунок грошової допомоги при звільненні та її виплату з включенням до грошового забезпечення 60% щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців збройних сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» з урахуванням виплаченої суми.

За результатами розгляду звернення, листом вих. №350/118/451/пс від 10.02.2021 року позивачу відмовлено у його задоволенні з причин застосування норм постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, роз`яснення Міністерства соціальної політики України №252/10/136-16 від 09.06.2016 року, №10685/0/14-15/10 від 16.07.2016 року, №13700/з від 08.08. 2017, та роз`яснення департаменту фінансів Міністерства оборони України у яких зазначено, що механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди не передбачено, а тому нарахувати та виплатити мені індексацію за період з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року враховуючи базовий місяць з моменту підвищення посадового окладу 01 січня 2008 року немає законних підстав.

Крім того, Відповідачем у відповіді повідомлено, що базовим місяцем для нарахування індексації має бути січень 2016 року.

Також у відповідь на звернення Відповідачем надано Довідку - розрахунок виплаченої мені грошової допомоги при звільненні та Довідку №188 від 09.02.2021 року про розмір грошового забезпечення позивача на день звільнення з військової служби.

У відповіді на звернення Відповідач зазначає, що відповідно до вимог Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», позивачу було виплачено грошову допомогу при звільненні у запас в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за повних 24 роки календарної служби. Вихідна допомога мені виплачена у розмірі 62419, 20 грн, виходячи із розрахунку (5201,60 грн х 50% х 24), що стверджується довідкою - розрахунок №350/118/451/пс від 10.02.2021 року.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з таких мотивів.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Згідно з Преамбулою до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 03.07.1991 № 1282-XII (далі - Закон від 03.07.1991 № 1282-XII), цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст. 1 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Статтею 2 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Положеннями статті 4 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Відповідно до ст. 6 Закону від 03.07.1991 № 1282-XII у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін. Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Водночас в силу вимог ст. 18, 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" від 05.10.2000 № 2017-III індексація доходів населення відноситься до державних соціальних гарантій, які є обов`язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

Відповідно до абзацу 8 пункту 4 Порядку №1078 у разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

У рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Отже, індексація доходів громадян, зокрема грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних соціальних гарантій, а проведення індексації у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов`язковою для всіх роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі №240/4911/18 та від 07.08.2019 у справі № 825/694/17.

Щодо періоду за який позивач просить зобов`язати нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення, суд зазначає наступне.

Відповідно до норми абз. 3 п. 5 Порядку № 1078, сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.

Як встановлено судом 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято постанову «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» № 704, якою встановлені розміри посадових окладів військовослужбовців із 01 березня 2018 року.

Беручи до уваги те, що в березні 2018 року відбулось підвищення окладів військовослужбовців, суд доходить висновку, що індексація грошового забезпечення позивачу підлягає нарахуванню та виплаті у період з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року.

У зв`язку з цим, позовні вимоги позивача в цій частині підлягають частковому задоволенню.

При цьому суд зазначає, що причиною порушення прав позивача на нарахування та виплату оспорюваної індексації стала протиправна бездіяльність відповідача (форма пасивної поведінки), а не дії, як помилково вважає позивач. Тому, позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити спірну індексацію грошового забезпечення.

Щодо нарахування та виплати індексації із встановленням для обчислення індексації місяця підвищення грошових доходів для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) січня 2008 року, суд зазначає, що така задоволенню не підлягає, оскільки як встановлено, у спірний період відповідачем індексація доходу позивача взагалі не проводилась, що виключає існування спору про базовий місяць.

Вказана обставина позбавляє суд можливості надати правову оцінку діям відповідача при виконанні свого обов`язку, у тому числі - щодо обрахунку належних сум та застосування показників базового періоду під час індексування доходу.

Тобто, питання про те, який базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні індексації є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 15.10.2020 по справі №240/11882/19, Сьомий апеляційний адміністративний суд у постанові від 19.11.2020 по справі № 560/4872/20.

У зв`язку з цим, позовні вимоги в частині визначення базового місяця не підлягають задоволенню.

Відносно вимоги про визнання протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, а саме не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889, до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби, суд зазначає.

Відповідно до частини другої статті 15 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком (за наявності вислуги 10 років і більше), виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Тобто, за приписами наведених положень Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", одноразова грошова допомога розраховується з місячного грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Отже, чинним законодавством передбачено єдине поняття грошового забезпечення військовослужбовців, відповідно до якого вираховуються і пенсійні виплати, і розмір одноразової грошової допомоги при звільненні.

При цьому питання щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17.

Так, у постанові від 06.02.2019 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців як обрахункової величини не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць. Такий принциповий підхід застосовується незалежно від виду виплат.

Пунктом 1 Постанови № 889, чинної на час звільнення позивача з військової служби, встановлено щомісячну додаткову грошову винагороду: 1) військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.

Так, підпунктом 2 пункту 1 Постанови № 889 Уряд установив, з-поміж іншого, щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям Збройних Сил (крім тих, що зазначені у підпункті 1 цього пункту, та військовослужбовців строкової військової служби) з 1 січня 2014 року - у розмірі, що не перевищує 60 відсотків місячного грошового забезпечення.

Судом встановлено, що позивача звільнено з військової служби у запас за частиною шостою статті 26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу" з урахуванням вимог частини восьмої цієї ж статті за пунктом "б" (за станом здоров`я). При цьому на момент звільнення позивача з військової служби його календарна вислуга років складала 24 повних календарних роки служби, пільгова 25 років (а.с.14-15).

Як видно з матеріалів справи, позивачу перед звільненням на постійній основі нараховувалась та виплачувалась щомісячно додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення на підставі Постанови №889 (а.с.23).

Разом з тим, відповідач таку додаткову грошову винагороду в розмірі, передбаченому Постановою №889, не включив до складу грошового забезпечення, з якого позивачу обчислено одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.

Відмова відповідача ґрунтується на нормах Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України від 11.06.2008 № 260. Так, за змістом пункту 38.1 розділу XXXVIII цієї Інструкції особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом, які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення з військової служби за віком, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв`язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Аналогічні норми щодо не включення винагород до складу грошового забезпечення, з якого нараховується одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби, містить також Інструкція про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, затверджена наказом Міністра оборони України від 15.11.2010 року за №595, видана на виконання Постанови №889.

Водночас, застосовуючи вищезазначені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті одноразової допомоги при звільненні, відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.

Зокрема, частиною четвертою статті 9 Закону № 2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом, не віднесено до його компетенції та можуть бути змінені лише законодавцем.

Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 19.03.2020 у справі № 820/5286/17, від 14.04.2020 у справі № 820/3719/18, а також від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення військовослужбовців застосуванню підлягає саме Закон № 2011-ХІІ, а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам зазначеного Закону.

Висновки суду відповідають правовим позиціям Верховного Суду, що викладені, зокрема, у постановах від 24.10.2018 у справі № 820/3211/17, від 10.05.2019 у справі № 820/5285/17, від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17, від 31.07.2019 у справі № 826/3398/17, від 19.09.2019 у справі № 826/14564/17, від 22.10.20119 у справах № 826/2447/18 та № 520/3505/19, від 31.10.2019 у справі № 826/3397/17, від 05.12.2019 у справі № 295/5200/18, від 29.04.2020 у справі № 240/10130/19, від 10.07.2020 у справі № 760/8406/16-а.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Судом встановлено, що позивачу на постійній основі перед звільненням з військової служби нараховувалась та виплачувалась щомісячно додаткова грошова винагорода у розмірі 60% грошового забезпечення на підставі Постанови №889, а тому підстави вважати таку винагороду одноразовим видом грошового забезпечення відсутні.

Наведене відповідає висновкам Верховного Суду за результатами розгляду справи №826/3398/17 (постанова від 31.07.2019).

Таким чином, відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні, щомісячну додаткову грошову винагороду у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою №889.

З огляду на викладене, суд вважає, що заявлені позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, передбаченої Постановою №889, до складу грошового забезпечення позивача, з якого йому було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні з військової служби.

Як наслідок, з метою забезпечення захисту та відновлення порушених прав позивача, є підстави для зобов`язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 50% місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена Постановою №889, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши аргументи відповідача на підтвердження правомірності своєї бездіяльності, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову частково.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а витрат, пов`язаних з розглядом справи, судом не встановлено, питання про розподіл судових витрат у цій справі суд не вирішує.

Керуючись статтями 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд,

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року, включно.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 10.12.2017 року, включно.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини А0549 щодо не проведення остаточного розрахунку при звільненні ОСОБА_1 з військової служби, а саме, не включення щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року № 889, до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 , з якого нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні зі служби.

Зобов`язати військову частину А0549 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 , одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 24 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, що передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року № 889, із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , тел. НОМЕР_2 ).

Відповідач - Військова частина А0549 (21001, м. Вінниця, вул. Стрілецька, 105 тел. 0973491391, 0934665548, Електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1, Код ЄДРПОУ-08540799).

Суддя Крапівницька Н. Л.