Вирок № 98710988, 30.07.2021, Ківерцівський районний суд Волинської області

Справа № 158/2986/20

Провадження № 1-кп/0158/59/21

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2021 року м. Ківерці

Ківерцівський районний суд Волинської області в складі:

головуючого судді - Сіліч Ю.Л.,

за участю секретаря - Оніщук Н.Є.,

прокурора - Супрунюк Т.М.,

потерпілих - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

обвинуваченого - ОСОБА_3 ,

захисника -адвоката - Карпука А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Ківерці кримінальне провадження № 12020030000000615 від 20.09.2020 року про обвинувачення

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , українця, громадянина України, уродженця с. Глибів, Гусятинського району Тернопільської області, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , з середньо-спеціальною освітою, неодруженого, працюючого на посаді техніка-будівельника ТзОВ «Глібівська компанія натуральних напоїв», раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, -

В С Т А Н О В И В

19 вересня 2020 року близько 21 год. 30 хв. ОСОБА_3 , всупереч вимог Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, передбачаючи можливість настання суспільно-небезпечних наслідків своїх дій, але легковажно розраховуючи на їх відведення, керуючи автомобілем марки «FORD FOCUS», державний номерний знак НОМЕР_1 , рухаючись автодорогою Н-22 сполученням «Устилуг-Луцьк-Рівне», зі сторони м. Луцьк в напрямку м. Рівне, в`їхавши у населений пункт с. Звірів Ківерцівського району Волинської області, проявив неуважність під час руху, не зменшив швидкості автомобіля, а продовжував рух із швидкістю не меншою ніж 98,5 км/год., чим перевищив максимально дозволену швидкість руху в населеному пункті не більше 50 км/год., в результаті чого поблизу будинку 22 по вул. Київській в с. Звірів, Ківерцівського району Волинської області, допустив наїзд на неповнолітнього пішохода - ОСОБА_4 , що перетинала проїзну частину дороги з права на ліво відносно напрямку руху автомобіля.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди неповнолітня пішохід - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно висновку судово-медичної експертизи № 398 від 30.10.2020 року, отримала тілесні ушкодження у вигляді: поєднаної тупої травми тіла, яка включає в себе: закриту тупу хребетно-спиномозкову травму у вигляді відривного зламу атланто-окципітального з`єднання із повним розривом спинного мозку; закриту черепно-мозкову травму у вигляді крововиливів під м`яку оболонку головного мозку та мозочку, крововиливу під м`які тканини потиличної ділянки голови; закриту тупу травму органів грудної клітки у вигляді зламів 6-8 ребер справа забою задньої частини реберної поверхні обох легень, крововиливів у корені легень та середньостіння; крововиливи у навколониркову жирову клітковину з обох сторін; множинні закриті злами обох кісток правої гомілки; множинні садна обличчя, тулуба, кінцівок, синець правої нижньої кінцівки. Дана поєднана травма тіла утворилася внаслідок наїзду автомобіля, контакту потерпілої із виступаючими частинами кузова автомобіля із послідуючим відкиданням тіла на оточуюче покриття. Первинний удар транспортним засобом відбувся у ліву задньо-бокову поверхню тіла (ділянка ніг). Потерпіла під час первинного контакту з автомобілем знаходилась у вертикальному, або близького до цього положенні і перебував у русі. Поєднана тупа травма тіла відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в даному конкретному випадку спричинила смерть потерпілої ОСОБА_4 , 2004 року народження.

У прямому причинному зв`язку з виникненням даної дорожньої транспортної пригоди і наслідками, що настали, стало грубе порушення водієм Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року, а саме:

- п. 2.3 «б» - для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов`язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну…..;

- п. 12.1 - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку, а також особливості вантажу, що перевозиться, і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним;

- п. 12.3 - у разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об`єктивно спроможний виявити, він повинен вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечно для інших учасників руху об`їзду перешкоди;

- п. 12.4 - у населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.;

- п. 12.9 «б» - водієві забороняється перевищувати максимальну швидкість, зазначену в пунктах 12.4-12.7…

Дії обвинуваченого ОСОБА_3 , які виразились у порушенні ним правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого, кваліфікуються за ознаками складу кримінального правопорушення, відповідальність за який передбачена ч.2 ст. 286 КК України.

До початку підготовчого судового засідання потерпілими - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлено цивільні позови до обвинуваченого ОСОБА_3 та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування моральної шкоди у розмірі 500000 (п`ятсот тисяч) з обвинуваченого на користь ОСОБА_1 та з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь останнього у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) грн. ( т.1 а.с.32-38); 500000 (п`ятсот тисяч) грн. з обвинуваченого на користь ОСОБА_2 та з ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» на користь останньої у розмірі 60 000 (шістдесят тисяч) грн. (т.1 а.с.19-25).

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 17.12.2020 року потерпілих ОСОБА_1 та ОСОБА_2 визнано цивільними позивачами у даному кримінальному провадженні; обвинуваченого ОСОБА_3 та ПрАТ «Українська пожежно-страхова компанія» - цивільними відповідачами. Надано відповідачам 15-денний строк для подання відзиву (т.1 а.с.53).

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_3 вину у вчиненому визнав повністю. Суду вказав, що 19 вересня 2020 року близько 21 год. 30 хв., керуючи автомобілем марки «FORD FOCUS», рухаючись автодорогою сполученням «Луцьк-Рівне», із швидкістю приблизно 90-95 км/год., зі сторони м. Луцьк в напрямку м. Рівне, в`їхавши у населений пункт с. Звірів Ківерцівського району Волинської області, побачив, що на дорогу, з права на ліво відносно руху автомобіля, поза пішохідним переходом, вибігли дві особи, одна з яких зупинилась, а інша побігла далі. Відразу почав гальмувати, однак зіткнення уникнути не зміг. В стані алкогольного сп`яніння не перебував, медичних препаратів не вживав. Зазначив, що дорожнє покриття було сухим; дорога освітлювалась ліхтарями. Не заперечив, що перед місцем зіткнення звернув увагу на попереджувальний дорожній знак «пішохідний перехід», однак проігнорував його та швидкість не зменшив. Ствердив, що Правила дорожнього руху України знав, в тому числі і про дозволену швидкість у населеному пункті, однак не дотримався їх. Визнав, що у випадку дотримання швидкісного режиму у населеному пункті ДТП зміг би уникнути. Окрім іншого зазначив, що двічі притягувався до адміністративної відповідальності за перевищення швидкості, а саме у 2019 та 2020 роках. Невідкладну медичну допомогу не викликав, оскільки при ньому був відсутній мобільний телефон. У вчиненому щиро розкаюється, просив суворо не карати, не позбавляти волі. Пред`явлені до нього цивільні позови визнає повністю. Просив врахувати, що на даний час добровільно по мірі можливості відшкодовує потерпілим моральну шкоду.

Крім визнавальних показань обвинуваченого, його винуватість підтверджується показами у судовому засіданні потерпілих, свідка та письмовими доказами, дослідженими безпосередньо у судовому засіданні.

Допитана у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_2 , яка є матір`ю загиблої - ОСОБА_4 суду показала, що очевидцем вказаних подій не була, про смерть дочки дізналася від ОСОБА_5 - свідка. На місце події прибула за хвилин 15-20, побачила тіло загиблої доньки на дорозі. На місці події була карета швидкої допомоги. Зазначила, що втрата доньки потягла за собою негативні життєві зміни, моральні, фізичні страждання. Вважає, що обвинувачений заслуговує лише на реальну міру покарання, оскільки його дії призвели до загибелі 15-річної дитини. Окрім іншого, підтвердила, що ОСОБА_3 частково відшкодовано моральну шкоду.

Допитаний у судовому засіданні потерпілий ОСОБА_1 , який є батьком загиблої ОСОБА_4 суду показав, що очевидцем вказаних подій не був. Того дня дочка попросилася піти гуляти з подругою ОСОБА_5 . Через 15 хвилин, остання прибігла та повідомила, що дочку збили. Одразу побіг на місце події; побачив, що за 30 м від авто знаходилось тіло доньки. Вказав, що втрата доньки призвела до порушення нормальних умов життя. Окрім іншого, підтвердив, що ОСОБА_3 частково відшкодовано моральну шкоду. Вважає, що обвинувачений підлягає виключно суворій мірі покарання.

Свідок ОСОБА_5 показала суду, що того дня приблизно о 20 год. 00 хв. вони разом із ОСОБА_4 пішли гуляти. Остання запропонувала перейти автомобільну дорогу поза пішохідним переходом. Діана почала перебігати дорогу і її раптово збив автомобіль. Обвинувачений підбіг до потерпілої, однак допомоги не надавав.

З досліджених у порядку ст. 358 КПК України у судовому засіданні документів, судом встановлено наступне.

Підставою для внесення відомостей до ЄРДР за даним фактом слугував рапорт працівника поліції ОСОБА_6 на підставі повідомлення гр. ОСОБА_7 про здійснення наїзду на дівчину 18-20 р. на повороті с. Романів ( т.1 а.с.162-163).

Відповідно до протоколу огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, схеми та фото таблиць до нього, файлів на CD-R диску від 19-20.09.2020 року, в період часу з 23 год. 20 хв. по 01 год. 55 хв. у присутності понятих оглянуто місце ДТП - автодороги Н-22 сполученням Устилуг-Луцьк-Рівне в с. Звірів Ківерцівського району, де саме стався наїзд транспортним засобом марки «FORD FOCUS», державний номерний знак НОМЕР_1 на потерпілу ОСОБА_4 . Подія відбувалась на горизонтальній ділянці асфальтованої дороги; покриття - сухе, чисте; ділянка дороги освітлена ліхтарями штучного сонячного світла по обидва краю дороги. (т.1 а.с.164-180,208).

Постановою від 20.09.2020 року, вилучений з місця пригоди автомобіль марки «FORD FOCUS», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 - визнано речовим доказом у кримінальному провадженні та на підставі ухвали слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.09.2020 року - арештовано із позбавленням права власника користування, розпорядження та відчуження (т.1 а.с.195-197).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_3 , власником автомобіля марки «FORD FOCUS», 2005 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 є ОСОБА_8 (т.1 а.с.198); страховий поліс на вказаний автомобіль є дійсним до 06.10.2020 року; страхувальником зазначено ОСОБА_9 (т.1 а.с.199). Відповідно до посвідчення водія серії НОМЕР_4 , ОСОБА_3 наділений правом керування транспортними засобами категорії В (т.1 а.с.200).

За результатами висновку експерта №398 від 30.10.2020 року (судово-медична експертиза), призначеної на підставі постанови слідчого від 20.09.2020 року, на тілі потерпілої ОСОБА_4 , 2004 р.н. виявлено численні тілесні ушкодження, які утворилися внаслідок наїзду автомобіля, контакту потерпілої із виступаючими частинами кузова автомобіля із послідуючим відкиданням тіла на оточуюче покриття, цілком можливо в час та при обставинах вказаних у постанові. Потерпіла під час контакту з автомобілем знаходилась у вертикальному або ж близькому до цього положенні і перебувала у русі. Отримана травма відноситься до тяжких тілесних ушкоджень за ознакою небезпеки для життя і в даному випадку спричинила смерть потерпілої. Окрім іншого, висновком констатовано, що у крові ОСОБА_4 було виявлено етиловий спирт у кількості 0,33%, що відповідає тверезому стану людині (т.1 а.с.188-194).

За результатами висновку експерта №486 від 20.10.2020 року (судова інженерно-транспортна експертиза), призначеної на підставі постанови слідчого від 29.09.2020 року, на довжині слідів гальмування 53.5 автомобіль марки FORD FOCUS», державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 знизив швидкість руху на величину 98.5…105.4 км/год., однак повинен був діяти у відповідності до вимог п.п. 12.3,12.4,12.9б ПДР України (керувати у населеному пункті зі швидкістю 50 км/год.), а в момент виникнення небезпеки для руху, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки ТЗ. За умов, викладених у постанові про призначення експертизи, водій ТЗ ОСОБА_3 мав би технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_4 при дотриманні ПДР України (т.1 а.с.220-227).

За результатами висновку експерта №567 від 19.11.2020 року (судова інженерно транспортно-трасологічна експертиза), призначеної на підставі постанови слідчого від 03.11.2020 року, наїзд на пішохода ОСОБА_4 автомобілем марки FORD FOCUS», державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_3 відбувся в правому ряді правої смуги руху по вул. Київській в с. Звірів Ківерцівського району Волинської області (т.1 а.с.229-233).

Відповідно до повідомлення сільського голови Звірівської сільської ради Ківерцівського району Сергія Панасовича №440/02-03/2-20 від 25.11.2020 року, станом на 19.09.2020 року ( дата вчинення ДТП) вул. Київська в с. Звірів вздовж автодороги Н-22 сполученням Устилуг-Луцьк-Рівне освітлювалась за допомогою ліхтарів штучного освітлення (т.1 а.с.235).

Разом з тим, суд не бере до уваги долучений до матеріалів кримінального провадження відеодоказ (диск CD-R «відео Волиньавтодор с. Звірів Ківерцівського району ), оскільки він не містить жодних відомостей щодо обставин вчинення ДТП (т.1 а.с.208-209).

Суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, відповідно до ст.94 КПК України, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

В своїх рішеннях «Ірландія проти Сполучного Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів, суд як правило, застосовує критерій доведення вини «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співвідношення достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Судом встановлено, що дослідженні в ході судового розгляду докази є належними, допустимими та достовірними, а з огляду на їх системну оцінку і достатніми для обґрунтованого висновку про наявність в діях обвинуваченого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення, доведеності вини у його вчиненні. Об`єктивних підстав ставити під сумнів свідчення допитаних в суді обвинуваченого, потерпілих, свідка у суду немає.

Інших доказів винуватості ОСОБА_3 у даному кримінальному провадженні надано не було.

Відповідно до правового висновку, викладеного в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 (справа № 682/956/17), зазначено, що диспозиція ст. 286 КК сформульована законодавцем як бланкетна, тому для встановлення ознак об`єктивної сторони складу злочину, передбаченого цією статтею, потрібно проаналізувати ті нормативно-правові акти, які унормовують правила безпеки руху й експлуатації транспорту, насамперед ПДР, для з`ясування, які саме порушення цих правил були допущені особою, котра керувала транспортним засобом у момент ДТП.

Злочин, передбачений ст.286 КК України, належить до злочинів із матеріальним складом. Тому, ознакою його об`єктивної сторони є не будь-яке порушення ПДР України, а лише ті з них, які створюють реальну можливість настання суспільно-небезпечних наслідків, а отже перебувають з ними у причинному зв`язку (постанова Верховного Суду України від 09 лютого 2012 року, справа № 5-28 кс11). Тому, суд вважає за доцільне виключити з обвинувачення ОСОБА_3 вказівку на порушення ним Правил, які не перебувають у причинному зв`язку із самою подією ДТП з огляду на фактичні обставини останнього в межах висунутого обвинувачення, а саме: п.2.3 б - бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну; п.12.1 - під час вибору в установлених межах безпечної швидкості руху водій повинен ураховувати дорожню обстановку , а також особливості вантажу, що перевозиться і стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух та безпечно керувати ним.

Оцінивши вищевикладені досліджені докази у їх сукупності, суд приходить до висновку, що обвинувачений ОСОБА_3 керуючи автомобілем марки FORD FOCUS», державний номерний знак НОМЕР_1 , грубо порушив вимоги п. п. 12.3,12.4,12.9б Правил дорожнього руху України.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_3 за ч. 2 ст. 286 КК України.

При призначенні покарання суд враховує положення ст. 65 КК України, відповідно до якого покарання призначається в межах санкції частини статті, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, з урахуванням тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання.

В той же час згідно зі ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами. Для досягнення законодавчо визначеної мети покарання суди мають керуватися принципами призначення покарання, до яких належить, у тому числі, принцип індивідуалізації та принцип справедливості покарання. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання повинні відповідати один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Згідно з роз`ясненнями, наведеними у постанові Пленуму Верховного Суду України № 14 від 23.12.2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», при призначенні покарання за ст. 286 КК України суди мають враховувати не тільки наслідки, що настали, а й характер та мотиви допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, її ставлення до цих порушень та поведінку після вчинення злочину, вину інших причетних до нього осіб (пішоходів, водіїв транспортних засобів, працівників, відповідальних за технічний стан і правильну експлуатацію останніх, тощо).

Тобто, при призначенні покарання суд повинен належним чином врахувати не тільки дані про особу обвинуваченого, відсутність обставин, що обтяжують покарання, сукупність пом`якшуючих покарання обставин, тощо, а й особливості вчинення конкретного злочину, обставини та спосіб його вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали.

В силу ст. 12 КК України кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_3 відноситься до категорії тяжких злочинів.

При призначенні покарання суд враховує, те, що обвинувачений є особою молодого віку, має постійне місце проживання (т.1 а.с.219) та роботи (т. 1 а.с. 218), що свідчить про його міцні соціальні зв`язки; виключно позитивні характеристики за місцем проживання та роботи (т. а.с.217, т.2 а.с.7); те, що раніше до кримінальної відповідальності не притягувався (т.1 а.с. 211), однак притягувався до адміністративної відповідальності за перевищення встановлених обмежень швидкості руху (т.1 а.с.212-213); відсутність даних щодо ймовірного перебування на диспансерному обліку у лікаря-психіатра (т.1 а.с.216).

До обставин, що пом`якшують покарання відповідно до ст.66 КК України, суд відносить щире каяття, оскільки обвинувачений публічно попросив вибачення у потерпілих, дійсно, відверто зробив висновок щодо скоєного протиправного ним діяння; активне сприяння розкриттю злочину, добровільне часткове відшкодування шкоди.

Обставини, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_3 відповідно до ст. 67 КК України, суд не вбачає.

Оцінюючи ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину суд враховує тяжкість наслідків внаслідок порушення ОСОБА_3 ПДР України - втрата найвищої соціальної цінності, проголошеної ч.1 ст.3 Конституції України - життя людини; враховано судом і молодий вік потерпілої.

Суд також бере до уваги дані досудової доповіді, якою надана позитивна соціально-психологічна характеристика обвинуваченого, ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та ризик небезпеки для суспільства оцінені як середні та якою зроблений висновок про можливість виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства (т.1 а.с.92-97).

Разом з тим, зазначає, що висновок органу пробації не має для суду наперед встановленої сили, оскільки досудова доповідь органу пробації складається лише з метою забезпечення суду інформацією, що характеризує особу обвинуваченого, а у кожному кримінальному провадженні така інформація повинна враховуватися з іншими обставинами, які досліджуються у повному обсязі.

Суд бере до уваги твердження захисника обвинуваченого щодо неправомірних дій загиблої ОСОБА_4 , яка здійснювала перехід автодороги у непередбачуваному для цього місці (поза пішохідним переходом), однак вважає, що її дії не несуть в собі причинно наслідковий зв`язок вчинення ДТП. Разом з тим, суд не бере до уваги твердження адвоката про те, що остання перебувала у стані легкого алкогольного сп`яніння, оскільки такі дані спростовуються висновком експертизи № 398 від 30.10.2020 року.

Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_3 , суд враховує думку потерпілих, які настоювали на суворій мірі покарання. Однак, зазначає, що позиція потерпілої сторони у судовому засіданні щодо обрання заходу примусу не є обов`язковою для суду, натомість ураховується в сукупності з обставинами, передбаченими ст. 65 КК України, і не має над ними юридичної переваги.

Заслухавши думку прокурора, яка просила врахувати суспільну небезпечність злочину та призначити реальну міру покарання у виді 5 років позбавлення волі з призначенням додаткового покарання; потерпілих та їх представника - адвоката Бакаєвича А.В., які наполягали на реальній суворій мірі покарання; обвинуваченого, який як в судових дебатах так і в останньому слові просив суд не позбавляти його волі, суворо не карати; захисника обвинуваченого - адвоката Карпука А.С., який просив врахувати ряд пом`якшуючих обставин, відсутність обтяжуючих та застосувати відносно його підзахисного положення ст.75, 76 КК України; враховуючи досудову доповідь органу пробації та обставини вчинення кримінального правопорушення, суд, реалізуючи принцип законності, справедливості та індивідуалізації покарання, з огляду на положення ч. 2 ст.50 КК України, вважає за необхідне призначити ОСОБА_3 покарання в межах санкції статті, за якою він притягується у виді позбавлення волі.

З огляду на конкретні обставини справи, зокрема і те, що наслідком вчинення злочину є невідворотна обставина смерть молодої особи, в суду відсутні достатні підстави для застосування положень ст. ст. 75, 76 КК України.

Суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК України, оскільки незаконні дії ОСОБА_3 хоча і носять характер необережних, все ж таки полягають саме в грубому порушенні ПДР України, які він як водій повинен неухильно виконувати, оскільки його право на керування транспортним засобом з іншого боку накладає на нього обов`язок користуватися вказаним правом без завдання шкоди правам інших осіб. В даному випадку порушення обвинуваченим, навіть і з необережності, обов`язку дотримуватися ПДР України призвело до непоправних порушень - позбавлення життя. Наявність кількох пом`якшуючих обставин у даному випадку, на думку суду, істотно не знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.

З врахуванням вищевказаних обставин та особи обвинуваченого, суд вважає за доцільне призначити мінімальне покарання, передбачене санкцією статті, за якою обвинувачений притягується до кримінальної відповідальності.

На думку суду, саме таке покарання є необхідним і достатнім для виправлення й попередження вчинення як обвинуваченим, так і іншими особами, нових кримінальних правопорушень.

Суд дійшов висновку про необхідність застосування до обвинуваченого додаткового покарання у вигляді позбавлення права керування транспортними засобами з огляду на тяжкість наслідків порушення обвинуваченим правил дорожнього руху та враховуючи, що напередодні ДТП (19.09.2020 року) останній притягувався до адміністративної відповідальності за перевищення швидкісного режиму в населеному пункті (13.09.2020 року, т.1 а.с.212) і вважає, що не призначення йому вказаного додаткового покарання буде явно несправедливим внаслідок м`якості. На думку суду, призначення додаткового покарання забезпечить виконання завдань кримінального судочинства та слугуватиме цілям його застосування, встановленим ст. 2 КПК України. Окрім іншого, ні обвинувачений ні його захисник не висловлювали позиції щодо непризначення ОСОБА_3 додаткового покарання.

Вирішуючи заявлені цивільні позови потерпілих ОСОБА_2 та ОСОБА_1 до обвинуваченого ОСОБА_3 та Приватного Акціонерного Товариства «Українська пожежно-страхова компанія» про відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правову допомогу, суд виходить з наступного.

Відповідно до позовної заяви, потерпіла ОСОБА_2 просила визнати її цивільним позивачем у кримінальному провадженні, ОСОБА_3 та Приватне Акціонерне Товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - цивільними відповідачами та стягнути з обвинуваченого на її користь моральну шкоду у розмірі 500000 (п`ятсот тисяч) грн.; з Приватного Акціонерного Товариства «Українська пожежно-страхова компанія» - моральну шкоду у розмірі 60000 (шістдесят) тисяч (а.с.19-25).

Ідентичні вимоги викладено у позовній заяві потерпілого ОСОБА_1 (т.1 а.с.32-38) .

Посилаючись на норми цивільного законодавства, що регулюють питання відшкодування шкоди, вказує, що дії ОСОБА_3 , які призвели до смерті їх доньки, як наслідок, потягли за собою нераціональне витрачання життєвого часу, спричинили моральні та фізичні страждання, які внесли негативні зміни у їх життя; наслідки перенесеної травми позначились на погіршенні їх здоров`я. Окрім іншого, вказують, що обвинувачений з моменту вчинення ДТП не цікавився їх життям та не попросив вибачення за вчинене. Враховуючи вищевикладене, оцінюють свої душевні страждання саме у сумі 500000 (п`ятсот тисяч) грн. кожному, які просять стягнути з останнього.

Посилаючись на положення Закону України «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» 1961-IV щодо відшкодування страхових випадків, звертаючи увагу суду, що автомобіль, яким керував обвинувачений був застрахований у Приватному Акціонерному Товаристві «Українська пожежно-страхова компанія», просять стягнути з страхової компанії моральну шкоду у розмірі 60000 (шістдесят тисяч) грн. кожному.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 17 грудня 2020 року вказані цивільні позови прийнято до розгляду в межах даного кримінального провадження (т.1 а.с.53).

Вислухавши доводи потерпілих та їх представника, які позов підтримали з підстав, викладених у них; обвинуваченого та його захисника, які позов визнали повністю, дослідивши матеріали кримінального провадження і надані сторонами докази, суд приходить до наступного висновку.

Як передбачено ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана злочином, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Частиною 1 ст.128 КПК України передбачено, що особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

У п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995р. "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" зазначено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Також суд бере до уваги і те, що як вірно визначено у п. 6.4. Методичних рекомендаціях Листа Мінюсту від 13.05.2004р. N 35-13/797 "Відшкодування моральної шкоди" моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Згідно вимог ст.ст. 23, 1167, 1168 ЦК України, суд враховуючи, що внаслідок злочинних дій ОСОБА_3 , які полягали у порушенні Правил безпеки дорожнього руху, що призвели до дорожньо-транспортної пригоди, потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заподіяно моральну шкоду порушенням звичайного порядку життя; наслідки для останніх є незворотними, а саме смерть дитини; отримана травма перешкоджає можливості активної і повноцінної їх життєдіяльності. Також судом прийнято до уваги і те, що потерпілі перенесли душевні страждання, пережили емоційний стрес. Смерть дитини є тими вкрай негативними наслідками, які залишаються назавжди і змінюють усе життя батьків, яке стає неповноцінним, оскільки жодне нове благо не може замінити втрачене, в даному випадку втрату рідної дитини.

Окрім іншого, суд враховує позицію обвинуваченого та його захисника, які погодились із відшкодуванням заявленої потерпілими суми моральної шкоди.

При цьому, суд враховує часткове добровільне відшкодування обвинуваченим ОСОБА_3 моральної шкоди потерпілим до моменту винесення вироку.

Так, відповідно до наданих ОСОБА_3 квитанцій, на рахунок ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти в сумі 10.03.2021 р. - 25000 (а.с.115),10.03.2021р - 25000 (а.с.116); 29.03.2021р - 25000 (а.с.239), 29.03.2021 р. - 25000 (а.с.240); 24.06.2021р. - 25000 (т.2 а.с.5), 24.06.2021р. - 25000 (т.2 а.с.6).

У судових засіданнях потерпілі підтвердили факт часткового відшкодування обвинуваченим моральної шкоди у вказаних розмірах.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивачів та вважає за необхідне стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 та ОСОБА_2 моральну шкоду в розмірі 425000 (чотириста двадцять п`ять) грн. кожному.

Суд зазначає, що оцінити розмір таких душевних страждань та їх життєвих змін відносно кожного з потерпілих об`єктивно неможливо, так як таке поняття як "життя людини" не може бути оцінено будь-яким матеріальним виміром і є в будь-якому випадку вищим за нього.

Щодо вирішення цивільного позову потерпілих в частині стягнення моральної шкоди у сумі 60000 (шістдесят тисяч) грн. на кожного з Приватного Акціонерного Товариства «Українська пожежно-страхова компанія», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст.3 ЗУ «Про загальнообов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" від 0107.2004 року (далі Закон 1961-IV), обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальника.

Статтею 6 Закону визначено, що страховим випадком є дорожньо-транспортна пригода, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого.

Судом встановлено, що цивільна правова відповідальність обвинуваченого застрахована в ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», що підтверджується Полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АО/2064864 від 06.10.2019 року (т.1 а.с.31).

Згідно з п. 27.3. ст. 27 Закону страховик відшкодовує моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, її чоловіку (дружині), батькам (усиновлювачам) та дітям (усиновленим). Загальний розмір такого страхового відшкодування (регламентної виплати) цим особам стосовно одного померлого становить 12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку, і виплачується рівними частинами.

Тобто, страхове відшкодування за моральну шкоду, заподіяну смертю фізичної особи, сплачується в рівних частинах всім особам, які мають право на його отримання шляхом ділення граничного розміру такого відшкодування (12 мінімальних заробітних плат у місячному розмірі, встановлених законодавством на день настання страхового випадку) на кількість таких осіб.

З матеріалів справи вбачається, що потерпілі є батьками загиблої, що стверджується свідоцтвом про народження (т.1 а.с.29); позов заявлено обома батьками загиблої. Отже, на даний час є дві особи, які мають право на отримання відшкодування моральної шкоди, заподіяної смертю ОСОБА_4 : ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14.11.2019 р. № 294-IX мінімальна заробітна плата на день настання страхового випадку становила 5000 грн.

Отже, потерпілі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 мають право на відшкодування моральної шкоди за рахунок страховика у розмірі по 6 мінімальних заробітних плат кожен (12 : 2), що становить по 30000 (тридцять тисяч) грн. кожному (12 : 2 х 5000).

З огляду на вищевикладене, цивільні позові ОСОБА_2 , ОСОБА_1 до Приватного Акціонерного Товариства «Українська пожежно-страхова компанія» в частині стягнення моральної шкоди підлягають до часткового задоволення.

Разом з тим, суд зазначає, що при вирішенні даного цивільного спору в частині стягнення моральної шкоди із страхової компанії, суд не надавав оцінку відзиву, поданому ПАТ «Українська пожежно-страхова компанія», оскільки такий подано із порушенням строку, вставленим ЦПК України (т.1 а.с.53, 58, 99-113,122-151).

Щодо вимог позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_3 витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Питання процесуальних витрат у кримінальному провадженні врегульовано главою 8 КПК України. Перелік видів таких витрат міститься у ст. 118 КПК України, а їх розподіл регламентовано ст. 124 КПК України.

За правилами ч.ч. 1,2 ст. 120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги захисника, несе підозрюваний, обвинувачений. Витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження, а згідно ч. 1 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

На підставу стягнення витрат правової допомоги потерпілими було надано ордери на представництво їх інтересів адвокатом Бакаєвичем А.В. (т.1 а.с.47, 49).

Повноваження адвоката підтверджується свідоцтвом про право зайняття адвокатською діяльністю №587 від 30.11.2011 року та посвідченням адвоката №212 від 12.12.2011 року (т.1 а.с.50).

Актами прийому-передачі послуг з приводу реалізації замовником права на правову допомогу від 24.06.2020 року доводиться найменування правової послуги адвоката, строк вчинення дії, кількість фактично витраченого часу та вартість послуг (т.1 а.с.248, т.2 а.с.3).

Квитанціями прибуткового касового ордеру №014, 015 від 24.06.2021 року стверджується оплата послуг адвоката за надані послуги у сумі 6000 (шість тисяч) грн. кожним потерпілим (т.1а.с.249, т.2 а.с.4).

При вирішенні вказаного питання, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

У своєму рішенні від 11.02.2019 р. №335/9780/15-ц Верховний Суд зазначає, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи.

З наданого адвокатом розрахунку виконаних робіт вбачається, що останній надав своїм клієнтам послуги у виді складення позовних заяв, на що було витрачено по 3 год робочого часу із розрахунку 1 год.роб х 1000 грн, що в сукупності становить 3000 грн за складення позовної заяви кожному. Однак, зміст вказаних позовних заяв є ідентичним, що ставить під сумнів реальну кількість витраченого робочого часу адвоката на оформлення цивільних позовів.

З огляду на вищевикладене, враховуючи позицію Верховного Суду та практику Європейського суду з прав людини, де акцентується увага саме на врахуванні розумного розміру та співмірності, суд вважає за доцільне заявлені вимоги щодо стягнення витрат, на правову допомогу задовільнити частково стягнувши на користь потерпілих зазначені витрати сумі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн. кожному.

Відповідно до ч.2 ст.124 КПК України, судові витрати у справі, пов`язані із залученням експерта для проведення інженерно-транспортної експертизи, дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди в сумі - 1307,60 грн. та інженерної транспортно-трасологічної експертизи в сумі 1307,60 грн. підлягають стягненню з ОСОБА_3 в дохід держави.

Відповідно до ч. 4 ст. 174 КПК України, підлягає скасуванню арешт, накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.09.2020 року.

Долю речових доказів вирішити у відповідності до ст. 100 КПК України.

Відносно обвинуваченого під час досудового розслідування був обраний запобіжний захід у виді домашнього арешту, строк застосування якого сплинув 03.01.2021року. Згідно ст. 176 КПК України запобіжні заходи застосовуються під час судового провадження - судом за клопотанням прокурора. Оскільки під час судового провадження прокурор з клопотанням про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу не звертався, суд дане питання не вирішує за відсутності передбачених законом підстав.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 373, 374 КПК України, суд -

У Х В А Л И В

Визнати винним ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки з позбавлення права керування транспортними засобами строком на 1 (один) рік.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 475 000 (чотириста сімдесят п`ять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_1 30000 (тридцять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Цивільний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 475 000 (чотириста сімдесят п`ять) грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Українська пожежно-страхова компанія» на користь ОСОБА_2 30000 (тридцять тисяч) грн. у відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням.

В задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати на правову допомогу у розмірі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати на правову допомогу у розмірі 4500 (чотири тисячі п`ятсот) грн.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави витрати пов`язані із залученням експерта для проведення інженерно-транспортної експертизи, дослідження обставин і механізму дорожньо-транспортної пригоди в сумі - 1307,60 (одна тисяча триста сім) грн. 60 коп. та інженерної транспортно-трасологічної експертизи в сумі 1307,60 (одна тисяча триста сім) грн. 60 коп.

Арешт накладений ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 23.09.2020 року на автомобіль марки FORD FOCUS р.н. НОМЕР_1 , 2005 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 - скасувати.

Речовий доказ - автомобіль марки «FORD FOCUS», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », який зберігається на майданчику тимчасового утримання транспортних засобів ГУНП у Волинській області за адресою: Волинська область м. Луцьк, вул. Ківерцівська, 34 повернути власнику - ОСОБА_8 .

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення, шляхом подачі апеляційної скарги через Ківерцівський районний суд.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Копію вироку після проголошення негайно вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя Ківерцівського районного суду Ю.Л. Сіліч