Рішення № 98709329, 30.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2021 року м. Київ № 640/15132/20

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю

секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового

провадження адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доГоловного управління Національної поліції у місті Києвіпровизнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

03.07.2020 ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Національної поліції у місті Києві (надалі - відповідач, ГУНП у м. Києві), в якому просить суд:

- визнати ненадання Головним управлінням Національної поліції у місті Києві відповіді на звернення про протиправну бездіяльність працівників поліції від 27.12.2019 у встановлений законом строк протиправним;

- зобов`язати Головне управління Національної поліції у місті Києві розглянути звернення про протиправну бездіяльність працівників поліції від 27.12.2019 та надати обґрунтовану відповідь.

Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 зазначає, що 27.12.2019 приблизно о 10 годині 37 хвилин звернувся по «спецлінії 102» до Головного управління Національної поліції у місті Києві із заявою про протиправну бездіяльність працівників поліції; статтею 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше 15 днів від дня їх отримання; у встановлений чинним законодавством строк не отримав відповіді від Головного управління Національної поліції у місті Києві з приводу свого звернення; вказану бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на звернення вважає протиправною та звертається із цим позовом до суду.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

29.07.2020 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/15132/20 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання.

Зазначеною ухвалою витребувано у Головного управління Національної поліції у місті Києві витяг із журналу звернень по «Спецлінії 102» за 27.12.2019 в період з 10:30 до 10:45 год.

11.08.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшло клопотання з приводу долучення до матеріалів справи копій витягів з наказів МВС України від 16.02.2018 № 111, від 27.04.2020 № 357.

01.09.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог з огляду на таке. Позивачем не надано жодних доказів того, що він звертався з усним зверненням до ГУ НП у м. Києві в порядку, визначеному Законом України «Про звернення громадян»; відповідно до інформації з офіційного сайту Національної поліції України виділено гарячу лінію з номером 0 800 50 02 02, але позивач звертався за екстреним номером для виклику поліції; позивачем не дотримано порядку звернення, встановленого законодавством, що свідчить про відсутність порушеного права та унеможливлення неналежного виконання обов`язку відповідачем.

08.09.2020 до Окружного адміністративного суду м. Києва від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що твердження відповідача про те, що звернення по спецлінії « 102» не є усним зверненням не відповідає дійсності; у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача; тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

27.12.2019 ОСОБА_1 звернувся по «спецлінії 102» із повідомленням з приводу бездіяльності працівників поліції щодо невжиття заходів відносно осіб, які ведуть стихійну торгівлю продуктами харчування на тротуарі за адресою: АДРЕСА_1 .

У відповідності до довідки від 28.12.2019, складеної ст. ДОП А.І. Дячишиним, в ході проведення бесіди із мешканцями дільниці, встановлено, що з приводу інформації, викладеної у повідомленні, їм нічого не відомо. Порушення публічного порядку за вказаною адресою не було.

Вказана інформація про подію та усі зібрані матеріали були зареєстровані в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені правопорушення та інші події Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві за № 85906 від 27.12.2019.

Позивач зазначає, що не отримав відповіді на заяву від 27.12.2019 у встановлений Законом України «Про звернення громадян» місячний термін, що, на думку позивача, є порушенням його конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції України.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Статтею 40 Конституції України встановлено, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об`єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів регламентується Законом України «Про звернення громадян». Цей Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об`єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов`язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.

Пропозиція (зауваження) - це звернення громадян, де висловлюються порада, рекомендація щодо діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування, депутатів усіх рівнів, посадових осіб, а також висловлюються думки щодо врегулювання суспільних відносин та умов життя громадян, вдосконалення правової основи державного і громадського життя, соціально-культурної та інших сфер діяльності держави і суспільства.

Заява (клопотання) - це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.

Скарга - це звернення з вимогою про поновлення прав і захист законних інтересів громадян, порушених діями (бездіяльністю), рішеннями державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, об`єднань громадян, посадових осіб.

Згідно зі ст. 7 Закону України «Про звернення громадян» звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов`язковому прийняттю та розгляду.

Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об`єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно в термін не більше п`яти днів пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз`ясненнями.

Органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об`єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов`язані об`єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань) (ст. 15 Закону України «Про звернення громадян»).

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об`єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень, серед іншого, зобов`язані: об`єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об`єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз`яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам.

Частиною 1 ст. 20 Закону України «Про звернення громадян» передбачено, що звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п`ятнадцяти днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п`яти днів.

Аналіз наведених норм законодавства свідчить про те, що орган, до якого направлена заява громадянина, зобов`язаний об`єктивно і вчасно її розглянути, перевірити викладені в ній факти, прийняти рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечити його виконання, а також повідомити громадянина про наслідки розгляду такої заяви.

З матеріалів справи вбачається, що позивач 27.12.2019 звернувся за номером телефону « 102» та поскаржився на бездіяльність працівників поліції з приводу вжиття заходів щодо осіб, які ведуть стихійну торгівлю продуктами харчування на тротуарі.

Відповідно до письмових пояснень відповідача, інформація про вказану подію та усі зібрані матеріали були передані до Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві та зареєстровані в Журналі єдиного обліку заяв і повідомлень про вчинені кримінальні правопорушення та інші події Оболонського УП ГУНП у м. Києві за № 85906 від 27.12.2019.

За результатом розгляду матеріалів № 85906 від 27.12.2019 Оболонським УП ГУНП у м. Києві складено висновок від 28.12.2019, відповідно до якого матеріали перевірки списані до справи Оболонського УП ГУНП у м. Києві.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція здійснює реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 16.02.2018 № 111 затверджено Інструкцію з організації реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України (далі - Інструкція № 111).

Відповідно до п. 1 Інструкції № 111 ця Інструкція встановлює порядок реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події, а також оперативного інформування в центральному органі управління поліції, міжрегіональних територіальних органах Національної поліції України, територіальних органах поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях, м. Києві, їх територіальних (відокремлених) підрозділах.

У відповідності до пп. 1 п. 1 розділу ІІ Інструкції № 111 органи (підрозділи) поліції та їх посадові особи під час реагування на правопорушення або події повинні здійснювати реагування на всі повідомлення про правопорушення або події, інформація про які отримана в будь-який спосіб, направлення на місця подій сил і засобів поліції, необхідних для захисту прав і свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, і сприяння їх реалізації.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08.02.2019 № 100 затверджено Порядок ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події (далі - Порядок № 100).

У відповідності до п. 1 розділу І Порядку № 100 цей Порядок регулює ведення в центральному органі управління поліцією, міжрегіональних територіальних органах поліції та їх територіальних (відокремлених) підрозділах, головних управліннях Національної поліції в Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, областях та м. Києві, територіальних (відокремлених) підрозділах (управліннях, відділах, відділеннях) поліції єдиного обліку заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події) з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи «Інформаційний портал Національної поліції України».

Визначення поняття «єдиний облік» викладене у п. 2 розділу І Порядку № 100, відповідно до якого єдиний облік - це прийняття та реєстрація органами (підрозділами) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події.

Пунктом 3 розділу І Порядку № 100 встановлено, що джерелом інформації про кримінальні правопорушення та інші події, зокрема, є заяви (повідомлення) осіб, які надходять до органу (підрозділу) поліції, особи, уповноваженої на здійснення досудового розслідування, або службової особи, уповноваженої на прийняття та реєстрацію заяв (повідомлень).

Відповідно до п. 1 розділу ІІ Порядку № 100 прийняття заяв (повідомлень) незалежно від місця і часу їх учинення, повноти отриманих даних, особи заявника здійснює цілодобово, безперервно та невідкладно орган (підрозділ) поліції, до якого надійшла така інформація. Заяви (повідомлення) можуть бути усні або письмові: усні заяви (повідомлення) від осіб уповноважена службова особа органу (підрозділу) поліції або інший поліцейський, до повноважень якого це належить, вносить до протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (додаток 2); під час особистого звернення заявника до органу (підрозділу) поліції із письмовою заявою (повідомленням) уповноважена службова особа органу (підрозділу) поліції її (його) приймає і реєструє.

Пунктом 5 розділу ІІ Порядку № 100 визначено, що заява (повідомлення), що надходить телефоном за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102», реєструється в ІТС ІПНП з автоматичним присвоєнням порядкових номерів ЄО.

Згідно із п. 6 розділу ІІ Порядку № 100 поліцейський незалежно від місця свого перебування в разі виявлення або отримання інформації про кримінальне правопорушення та іншу подію чи звернення до нього громадян із заявою (повідомленням) невідкладно повідомляє про це за скороченим номером екстреного виклику поліції «102» і зобов`язаний ужити заходів щодо запобігання правопорушенню, його припинення, рятування людей, надання допомоги особам, які її потребують, установлення і затримання осіб, які вчинили правопорушення, та охорони місця події.

Відповідно до п. 7 розділу ІІ Порядку № 100 поліцейський у разі самостійного виявлення з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про кримінальне правопорушення, невідкладно, але не пізніше 24 годин рапортом доповідає про це керівникові органу (підрозділу) поліції або особі, яка виконує його обов`язки.

За рішенням керівника органу (підрозділу) поліції або особи, яка виконує його обов`язки, відомості про виявлене кримінальне правопорушення уповноважена службова особа реєструє в ІТС ІПНП (журналі ЄО в разі тимчасової відсутності технічних можливостей унесення таких відомостей до ІТС ІПНП) та невідкладно, але не пізніше 24 годин реєстрації передаються: до органу досудового розслідування для внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань або передання цих відомостей до органів (підрозділів) поліції нижчого рівня та їх внесення до ЄРДР; у міжрегіональних територіальних органах поліції та їх територіальних (відокремлених) підрозділах - до органів (підрозділів) поліції, на території обслуговування яких сталася така подія, для прийняття відповідних рішень та внесення до ЄРДР.

Пунктом 9 розділу ІІ Порядку № 100 визначено, що інформацію, яка надійшла до органу (підрозділу) поліції, про кримінальне правопорушення та іншу подію, вчинені на території обслуговування іншого органу (підрозділу) поліції, уповноважена службова особа невідкладно реєструє в ІТС ІПНП (журналі ЄО) та невідкладно інформує про це той орган (підрозділ) поліції, на території обслуговування якого сталася така подія.

Орган (підрозділ) поліції, на території обслуговування якого сталася така подія, реєструє невідкладно указане повідомлення до ІТС ІПНП (журналі ЄО).

Реєстраційний номер ІТС ІПНП (журналу ЄО) поінформованого органу (підрозділу) поліції уповноважена службова особа також уносить в ІТС ІПНП (журнал ЄО).

Передавати з одного територіального (відокремленого) підрозділу (управління, відділу, відділення) поліції до іншого територіального (відокремленого) підрозділу (управління, відділу, відділення) поліції матеріали з відомостями, що вказують на кримінальне правопорушення, незалежно від місця його вчинення, без їх реєстрації в ІТС ІПНП (журналі ЄО) та внесення цих відомостей до ЄРДР заборонено.

Згідно із пунктом 2 розділу I Інструкції № 111 підрозділ « 102» - це відділ « 102» УОАЗОР, працівники якого за допомогою автоматизованого робочого місця працівника підрозділу « 102» системи ІПНП у цілодобовому режимі здійснюють приймання екстрених викликів і реєстрацію повідомлень про правопорушення або події, що надходять телефоном за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102», а також за допомогою інших видів зв`язку.

Працівник підрозділу « 102» - це посадова особа відділу « 102» УОАЗОР, діяльність якої спрямована на приймання екстрених викликів за скороченим номером « 102» та електронних повідомлень заявників, в яких міститься інформація про правопорушення або події, а також їх реєстрацію за допомогою АРМ «оператор « 102» в системі ІПНП.

Реєстрація події - це фіксація інформації про правопорушення або подію в системі ІПНП та/або журналах з присвоєнням записам порядкових номерів.

Сектор реагування патрульної поліції - це підрозділ патрульної поліції, який цілодобово забезпечує оперативне реагування на повідомлення про правопорушення або події, у межах компетенції здійснює їх розгляд, а також комплекс превентивних заходів шляхом патрулювання території обслуговування, виявлення та припинення правопорушень, застосування визначених законодавством поліцейських та інших заходів.

Оперативне реагування - це скоординовані дії чергової служби, нарядів патрульної поліції, груп реагування патрульної поліції та інших нарядів, спрямовані на організацію невідкладного прибуття працівників поліції до заявника або на вказане місце події з метою припинення правопорушення, установлення особи та затримання ймовірного правопорушника, збереження слідів злочину, а також надання допомоги потерпілим особам у межах повноважень поліції.

Відповідно до п. п. 2-4 розділу ІІІ Інструкції № 111 спеціалізоване програмне забезпечення АРМ «оператор « 102» системи ІПНП, яке використовує працівник підрозділу « 102», працює в таких режимах: «Прийом викликів» - режим, в якому надходять виклики; «Обробка викликів» - режим, в якому здійснюється обробка заяв та повідомлень, а також заповнення електронних контурів у системі ІПНП; «Перерва» - режим тимчасового припинення роботи або відпочинку працівника підрозділу « 102». При цьому виклики на це робоче місце не розподіляються.

Заяви та повідомлення про правопорушення або події до підрозділу « 102», крім скороченого номера « 102», можуть надходити за допомогою інших видів зв`язку, інтеграція яких із системою ІПНП дозволена Національною поліцією України, зокрема: у вигляді коротких текстових повідомлень (смс-повідомлень); електронною поштою; з мобільних додатків; інших спеціалізованих програмно-технічних і технічних засобів.

В АРМ «оператор « 102» зазначаються відомості про дату та час надходження заяви (повідомлення), інформація про заявника (прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, місце проживання (реєстрації), місцеперебування (місцезнаходження), абонентський номер телефону, стислий зміст заяви (повідомлення), орган (підрозділ) поліції, до якого передано повідомлення, тощо.

Відповідно до п. 1 розділу IX Інструкції № 111 працівникам, що перебувають у складі наряду патрульної поліції, ГРПП у разі отримання від диспетчера (оперативного чергового) завдання про здійснення реагування на правопорушення або подію, необхідно: 1) за наявності планшетного пристрою проставити в системі ІПНП відповідні відмітки про прийняття виклику, прибуття на місце події, закінчення виконання завдання, обставини правопорушення та результати реагування; 2) за наявності на місці події осіб, які потребують медичної допомоги, викликати екстрену медичну допомогу, до прибуття якої вживати невідкладні дії, спрямовані на врятування та збереження життя людини; 3) за наявності на місці події заявника (потерпілого) з`ясувати обставини правопорушення або події; 4) у разі підтвердження ознак учиненого кримінального правопорушення поінформувати диспетчера (оперативного чергового) про необхідність направлення СОГ та перебувати на місці події до її прибуття; 5) до прибуття СОГ забезпечити охорону місця події та слідів учиненого кримінального правопорушення, унеможливити доступ на місце події сторонніх осіб. За необхідності місце події огородити спеціальною стрічкою «поліція». Після прибуття СОГ виконувати доручення старшого СОГ; 6) установити особи потерпілих, свідків або очевидців кримінального правопорушення, прикмети осіб, які підозрюються в його вчиненні, та вжити заходів щодо їх затримання. Про прикмети правопорушників, напрямок їх руху (марка, модель транспортного засобу, номерний знак, інші характерні ознаки), об`єкти посягань поінформувати диспетчера (оперативного чергового) для орієнтування інших нарядів поліції; 7) у разі реагування на правопорушення або подію, які не містять ознак злочину, невідкладно забезпечити збір необхідних матеріалів перевірки; 8) якщо заяви та повідомлення про правопорушення або події не потребують додаткової перевірки, за наявності планшетного пристрою поліцейський повинен унести до системи ІПНП відомості про обставини події, ужиті заходи та зазначити, що звернення розглянуто на місці або відомості про подію не підтвердилися; 9) з`ясувати в заявника (потерпілого) абонентський номер телефону та адресу електронної пошти, а також зручний для нього спосіб отримання відповіді про результати розгляду його заяви чи повідомлення.

Відповідно до п. 1 розділу XVI Інструкції № 111 контроль за станом реагування на заяви і повідомлення про правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) поліції здійснюється уповноваженими посадовими особами, визначеними пунктом 1 та підпунктами 1, 4 пункту 2 розділу XI Інструкції чергової служби.

Відповідно до п. 2 розділу XVI Інструкції № 111 перевірки стану реагування органів (підрозділів) поліції на повідомлення про правопорушення або події можуть проводитися з наданням увідних завдань про вчинені правопорушення або події, які суттєво не перешкоджатимуть повсякденній службовій діяльності органу (підрозділу) поліції, а також шляхом проведення звірок записів у реєстраційних журналах, передбачених Інструкцією чергової служби, з іншими джерелами інформації (реєстраторами документування мовленнєвої інформації, шляховими листами, бортовими журналами службових транспортних засобів).

Відповідно до п. 3 розділу XVI Інструкції № 111 Департамент організаційно-аналітичної підтримки НПУ, управління інформаційно-аналітичної підтримки ГУНП щомісяця до 10 числа місяця, наступного за звітним періодом, подають до ДОАЗОР та УОАЗОР відповідно інформацію (з наростаючим підсумком від початку року) про надходження відомостей про окремі види резонансних кримінальних правопорушень.

Відповідно до п. 4 розділу XVI Інструкції № 111 начальники УОАЗОР, відділів (секторів) моніторингу ТВП, а в тих територіальних підрозділах поліції, де зазначені посади відсутні, - керівники ТВП: 1) організовують щоденний контроль за станом оперативного інформування чергової служби вищого рівня; 2) щомісяця до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом, організовують звірку повноти й достовірності оперативної інформації, що надійшла до чергової служби, про резонансні кримінальні правопорушення з відомостями, унесеними до ЄРДР, які надаються підрозділами УІАП.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_1 звернувся 27.12.2019 за скороченим номером екстреного виклику поліції « 102» із заявою щодо бездіяльності працівників поліції з приводу вжиття заходів щодо осіб, які ведуть стихійну торгівлю продуктами харчування на тротуарі за адресою: м. Київ, проспект Мінський, 4. Вказана заява зареєстрована уповноваженою особою органу поліції та вжито заходів реагування, що підтверджується матеріалами справи.

Проаналізувавши наведені положення чинного законодавства на момент виникнення спірних правовідносин, суд дійшов до висновку, що заява про адміністративне правопорушення, яке в даному випадку мало місце, не є в розумінні Закону України «Про звернення громадян» зверненням, а є фактично заявою про адміністративне правопорушення, специфіка реєстрації, обліку та реагування Національною поліцією України на яку визначено Порядком № 100 та Інструкцією № 111.

Суд акцентує увагу на тому, що Порядком розгляду звернень та організації проведення особистого прийому громадян в органах та підрозділах Національної поліції України, затвердженим наказом МВС України від 15.11.2017 № 930, установлено єдиний для апарату центрального органу управління поліції, міжрегіональних територіальних органів Національної поліції України, територіальних органів поліції в Автономній Республіці Крим та місті Севастополі, областях, місті Києві, їх територіальних (відокремлених) підрозділів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Національної поліції України, порядок приймання, реєстрації, розгляду звернень громадян, контролю за виконанням доручень за результатами розгляду звернень громадян та дотриманням строків їх розгляду, основні вимоги до організації проведення особистого прийому громадян і ведення діловодства за зверненнями громадян.

За приписами п. 3 Порядку № 930 дія цього Порядку не поширюється на порядок розгляду заяв і скарг громадян, установлений кримінальним процесуальним, цивільно-процесуальним, трудовим законодавством, законодавством про захист економічної конкуренції, Кодексом адміністративного судочинства України, Законами України «Про доступ до судових рішень», «Про запобігання корупції», «Про виконавче провадження».

Аналогічні приписи містяться і в ст. 12 Закону України «Про звернення громадян».

Згідно із п. 1 розділу II Порядку № 930 звернення громадян, що надійшли до органів (підрозділів) поліції з використанням засобів поштового зв`язку, мережі Інтернет, електронного зв`язку (електронні звернення), через контактні центри державної установи «Урядовий контактний центр» та телефонну «гарячу лінію» Національної поліції України, приймаються, попередньо розглядаються та централізовано реєструються службою діловодства органу (підрозділу) поліції в день їх надходження, а ті, що надійшли в неробочий день і час, - наступного після нього робочого дня в журналі реєстрації звернень громадян (додаток 1) або на реєстраційно-контрольних картках (додаток 2), придатних для обробки персональними комп`ютерами.

Звернення громадян, які надійшли під час особистого прийому, обліковуються в журналі обліку особистого прийому громадян (додаток 3) або на РКК.

Системний аналіз вищевикладеного дає суду підстави дійти до висновку, що звернення по «Спецлінії 102» не є зверненням в розумінні Закону України «Про звернення громадян», а відтак посилання позивача на вказаний Закон є безпідставним.

Варто відмітити, що матеріали адміністративної справи не містять в собі належних та достатніх доказів на підтвердження звернення позивача до органів Національної поліції щодо отримання інформації в частині реагування/не реагування на його заяви по «Спецлінії 102».

При цьому, при вирішенні спору суд враховує позицію Верховного Суду, що, як приклад, відображена у постанові від 22.01.2021 у справі № 640/16224/19 (адміністративне провадження № К/9901/22967/20). Так, Верховний Суд підкреслив, що як протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу/його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в невчиненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними й реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.

Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту неналежного та/або несвоєчасного виконання обов`язкових дій. Важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов`язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Крім того, потрібно з`ясувати юридичний зміст, значимість, тривалість та межі протиправної бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість/протиправність бездіяльності для прав та інтересів заінтересованої особи.

Суд зазначає, що ані Порядком № 100, ані Інструкцією № 111 не визначено обов`язку органів Національної поліції надавати обґрунтовану відповідь на заяви, які надійшли по «Спецлінії 102».

Таким чином стверджувати про наявність ознак протиправної бездіяльності відповідача щодо не розгляду та не надання відповіді на його заяву від 27.12.2019 по «Спецлінії 102» не вбачається за можливе. Як наслідок, відсутні підстави для зобов`язання ГУ НП в м. Києві вчинити певні дії.

Суд зазначає, що «Спецлінія 102» є лінією, яка спрямована на прийняття та реагування працівниками Національної поліції на повідомлення про вчинення кримінальних, адміністративних та інших правопорушень. В той же час, контактні центри державної установи «Урядовий контактний центр» та телефонна «гаряча лінія» Національної поліції України спрямовані на реагування на звернення громадян України в порядку Закону України «Про звернення громадян».

Окрім цього, суд вважає за необхідне довести до відома позивача, що якщо він вважає, що органами Національної поліції допущено протиправну бездіяльність в частині реагування на його заяви по «Спецлінії 102» (тобто не реагування на адміністративне правопорушення) останній не позбавлений можливості подати скаргу в порядку Закону України «Про звернення громадян», Порядку № 930 та/або звернутися до суду.

Таким чином, зважаючи на те, що повідомлення позивача по «Спецлінії 102», на думку суду, не є зверненням в розумінні Закону України «Про звернення громадян», суд вважає відсутніми підстави для задоволення адміністративного позову в цілому.

Частиною 1 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

У силу ч. ч. 1 та 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі «Чуйкіна проти України» (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Рішенням ЄСПЛ від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути почуті, тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов`язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до абз. 1 ч. 5 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, або залишення позовної заяви без розгляду чи закриття провадження у справі, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок коштів, передбачених Державним бюджетом України, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

З урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору, а також враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для відшкодування судового збору позивачу за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко