Ухвала суду № 98707397, 30.07.2021, Луганський окружний адміністративний суд

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про повернення позовної заяви

30 липня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/3549/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Кисельова Є.О., перевіривши матеріали позову Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови про накладення штрафу від 214.06.2021 у виконавчому провадженню ВП № 643889680,

ВСТАНОВИВ:

До Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків), в якій позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішення Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) від 14.06.2021 про накладення штрафу в розмірі 5100 грн. 00 коп. на Рубіжанське об`єднане управління Пенсійного фонду України в Луганській області за невиконання рішення суду у виконавчому провадженні № 64389680 за виконавчим листом № 360/1997/19, виданим Луганським окружним адміністративним судом 04.02.2021.

Ухвалою суду від 12.07.2021 позов Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області залишено без руху, запропоновано позивачу протягом 5 (п`яти) календарних днів з моменту отримання ухвали суду усунути недоліки позовної заяви шляхом надання суду: документу про сплату судового збору в розмірі 2270,00 грн, доказів в підтвердження неможливості своєчасного звернення до суду з даним позовом.

23.07.2021 до відділу діловодства та обліку звернень громадян (канцелярії) суду за вхідним реєстраційним номером 24904/2021 від позивача надійшла заява про усунення недоліків на виконання ухвали суду від 12.07.2021, до якої надано платіжне доручення про сплату судового збору у розмірі 5100,00 грн. Щодо строків звернення до суду з даним позовом зазначено, що первинний позов подано 24.06.2021, який ухвалою суду від 25.06.2021 повернуто позивачу. Дану ухвалу суду отримано 01.07.2021. Вдруге позов подано 05.07.2021, який ухвалою суду від 09.07.2021 повернуто позивачу. Втретє звернулись до суду 08.07.2021, у зв`язку з чим вважають, що строки звернення до суду, встановлені статтею 287 КАС України, не пропущені, просять визнати поважними причини пропуску строку поважними та поновити строк звернення до суду з даним позовом.

Вирішуючи клопотання позивача про визнання поважними причини пропуску строку поважними, суддя виходить із такого.

Конституція України гарантує право кожного на судовий захист своїх прав та інтересів, що включає також право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який у цивільному та господарському судочинстві визначений як строк позовної давності, а в адміністративному — строк звернення до суду.

Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід`ємною складовою верховенства права.

Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у Рішенні від 29 червня 2010 року №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.

На підставі аналізу сформульованих цим судом позицій можливо дійти висновку про те, що правова визначеність та принцип верховенства права є взаємопов`язаними, оскільки правова визначеність спрямована на чіткість та передбачуваність правового статусу особи, дій органів державної влади, їх посадових та службових осіб, недопущення безпідставного порушення чи обмеження прав і свобод людини і громадянина.

При цьому ЄСПЛ у справах “Салов проти України”, п. 93, “Сутяжник” проти Росії”, п. 38) підкреслює, що відступ від принципу правової визначеності допустимий не в інтересах правового пуризму, а з метою виправлення помилки, що має фундаментальне значення для судової системи. Зокрема, під правовим пуризмом у практиці ЄСПЛ розуміється невідступне слідування вимогам процесуального закону при вирішенні питання щодо застосування чи скасування таких, що набрали законної сили, судових рішень без врахування того, чи призведе це у подальшому до реального, а не формального усунення допущених судових помилок; надмірно формальне, бюрократичне застосування правових норм й вчинення дій, що мають юридичне значення, безвідносне врахування їх доцільності, виходячи з обставин конкретної справи й необхідності забезпечення ефективного захисту прав, свобод та інтересів в цивільному або іншому судочинстві, що призводить до порушення права на справедливий судовий розгляд.

Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв`язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб`єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв`язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб`єкта владних повноважень.

Крім того, чітко визначені та однакові для всіх учасників справи строки звернення до суду, здійснення інших процесуальних дій є гарантією забезпечення рівності сторін та інших учасників справи. Однак, для цього має бути також виконано умову щодо недопустимості безпідставного та необмеженого поновлення судами пропущеного строку, оскільки національним законодавством вирішення цього питання віднесено до дискреційних повноважень суду.

Рішенням Конституційного Суду України №17-рп/2011 від 13.12.2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків, обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.

Отже, підсумовуючи вище викладене, можливо дійти висновку про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків звернення до суду за захистом порушених прав.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із її заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.

Встановлення таких строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними, а після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Частиною першою статті 287 КАС України визначено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Пунктом першим частини другої цієї статті встановлено, що позовну заяву може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, даними нормами чітко встановлено коло осіб, які можуть звернутися до до суду з позовом про оскарження рішеннь, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, а також відповідні строки звернення з таким позовом.

Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що позивачем отримано оскаржувану постанову 18.06.2021.

За даними КП “Діловодство спеціалізованого суду” Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області 24.06.2021 звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови.

Ухвалою суду 25.06.2021 позов повернуто позивачу. Дану ухвалу отримано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області 01.07.2021.

За даними КП “Діловодство спеціалізованого суду” Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області 05.07.2021 звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови.

Ухвалою суду 09.07.2021 позов повернуто позивачу. Дану ухвалу отримано Головним управлінням Пенсійного фонду України в Луганській області 10.07.2021.

За даними КП “Діловодство спеціалізованого суду” Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області 08.07.2021 звернулось до суду з позовом до Відділу примусового виконання рішень управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про визнання протиправною та скасування постанови.

Таким чином, суддею з`ясовано, що позивач звернувся до суду втретє з даним позовом не у десятиденний строк з дня, коли дізнався про порушення своїх прав, а на тринадцятий день. При цьому, до матеріалів позову не надано жодних доказів в підтвердження неможливості звернення до суду з позовом у десятиденний строк, а лише наведена хронологія звернення до суду з відповідним позовом.

Враховуючи дані КП “Діловодство спеціалізованого суду”, суддя дійшов висновку, що Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області втретє звернулось до суду у порушення строків, встановлених статтею 287 КАС України, та вказані підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду визнаються неповажними, відтак позовну заяву слід повернути позивачу.

Суддя вважає за необхідне зазначити, що прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах “Осман проти Сполученого Королівства” від 28.10.98 та “Креуз проти Польщі” від 19.06.2001. У них зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.

Якщо в законі визначено порядок учинення певних дій, такий порядок у силу вимог вітчизняного законодавства повинен дисциплінувати осіб, котрі звертаються до суду, та не допускати входження процесу в безладний рух, оскільки право на суд не є абсолютним.

Разом з тим, відповідно до практики ЄСПЛ право на справедливий судовий розгляд, гарантоване в §1 ст.6 конвенції, має тлумачитися з урахуванням верховенства права, яке вимагає, аби сторони у справі мали ефективний судовий засіб, що давав би їм можливість заявляти про свої громадянські права. Таким чином, це положення втілює “право на суд”, право на доступ до якого є лише одним з аспектів. Однак ідеться про можливість скористатися додатковими гарантіями, викладеними в §1 ст.6 конвенції.

При цьому, національні органи влади, зокрема суди, мають розв`язувати проблеми тлумачення внутрішнього законодавства. Їхня роль обмежується перевіркою відповідності результатів такого тлумачення конвенції. Це стосується, зокрема, тлумачення судами процесуальних норм, таких як строки подання документів або подання апеляцій (рішення від 4.04.2019 у справі “Кунерт проти Польщі”).

Отже, залишивши позовну заяву без руху, суддя проінформував позивача про обов`язок виправити недоліки позовної заяви відповідно до положень процесуального закону.

Оскільки позивач не виконав зазначених вимоги і, отже, не вичерпав наявних засобів захисту свого права, позовна заява підлягає поверненню.

Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, вона повертається позивачеві.

Роз`яснити позивачу, що згідно положень частини 8 статті 169 КАС України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Згідно з пунктом 2 частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір" сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі повернення заяви або скарги.

Керуючись статтями 169, 248, 256, Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

УХВАЛИВ:

Позов Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Луганській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Харків) про скасування постанови про накладення штрафу від 214.06.2021 у виконавчому провадженню ВП № 643889680 повернути позивачу.

Копію ухвали разом з позовною заявою і доданими до неї документами невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Роз`яснити позивачу, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України, повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею та може бути оскаржена в апеляційному порядку окремо від рішення суду.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

СуддяЄ.О. Кисельова