Рішення № 98707124, 23.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 липня 2021 року справа №320/1671/21

Суддя Київського окружного адміністративного суду Терлецька О.О., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправною бездіяльність,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області в якому просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо нездійснення перерахунку та виплати з 01.01.2018 ОСОБА_1 пенсії виходячи з відсотковою значення її розміру 71% сум грошового забезпечення;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області перерахувати і виплачувати пенсію ОСОБА_1 виходячи з відсоткового значення її розміру 71% сум грошового забезпечення з 01.01.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач звертає увагу, що рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 грудня 2018 року по справі за № 826/3858/18, яке набрало законної сили, встановлено, що пункти 1 та 2 Постанови № 103, що передбачають відсоткове зменшення виплати пенсії військовослужбовцям є протиправними та нечинними.

Позивач вважає, що відповідач необґрунтовано застосував показник максимального розміру пенсії, а саме -70%, що встановлений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» у редакції, чинній на момент перерахунку. Стверджує, що пенсія йому призначена з урахуванням обмеження її максимального розміру на рівні 71% грошового забезпечення, відповідно до вказаного закону у редакції, чинній на момент призначення йому пенсії, і розмір обрахованої таким чином пенсії не може бути зменшено наступними змінами в законодавстві, зокрема і при перерахунку пенсії.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 19.02.2021 відкрито провадження у справі, розгляд якої здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання.

Відповідач з позовом не погодився, надав до суду відзив, де зазначив, що у своїй діяльності керується виключно чинними законами та підзаконними нормативно-правовими актами, а тому перерахунок пенсії позивача було здійснено правомірним шляхом, у відповідності до передбачених приписів та норм права.

Наголосив, що відповідно до частини другої статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (в редакції Закону, що діяв на час виникнення права на перерахунок), максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 70 % відповідних сум грошового забезпечення. Отже, на думку відповідача, ним не допущено жодних протиправних дій під час проведення перерахунку пенсії позивача.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню, з огляду на наступне.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Збройних Силах України. Після звільнення з військової служби призначена і виплачується пенсія за вислугу років відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», пенсійна справа № ФК 57754.

17.12.2020 позивач отримав розрахунок по своїй пенсійній справі, з якою стало відомо, що органами Пенсійного фонду України у квітні 2018 року його пенсія перерахована, та з 01.01.2018 її основний розмір становить 70% грошовою забезпечення.

У той же час, відповідно до розрахунку за грудень 2017 року, основний розмір пенсії становив 71 % грошового забезпечення.

Тобто, у квітні 2018 року, при здійсненні перерахунку пенсій відповідно до постанови КМ України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" працівниками Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області зменшено основний розмір пенсії позивача з 71 % до 70 % грошового забезпечення.

У зв`язку з цим, 21.12.2020 позивач звернувся до ГУ Пенсійного фонду в Київській області із заявою, в якій просив провести перерахунок та доплату до пенсії з урахуванням виплачених сум, із збереженням основного розміру пенсії 71 % грошового забезпечення, з 01.01.2018 року.

08.02.2021 позивачем отримано лист ГУ Пенсійного фонду в Київській області за вих. № 1000-0203-8/9708 від 27.01.2021, яким відмовлено у заміні основного розміру пенсії та здійсненні доплати.

Не погоджуючись з діями відповідача, які полягають у зменшенні розміру пенсії за наслідками її перерахунку, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, які виникли між сторонами спору, суд зазначає наступне.

Стаття 63 Закону № 2262-ХІІ визначає як обов`язкову підставу для здійснення перерахунку пенсії - підвищення грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за ним Законом. Ця норма також делегує Кабінету Міністрів України визначення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсії за цим Законом.

Кабінет Міністрів України у постанові № 45 від 13.02.2008 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» визначив, що перерахунок пенсії здійснюється на момент виникнення такого права.

У зв`язку із прийняттям Кабінетом Міністрів України постанови № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою з 01.03.2018 змінено грошове забезпечення, зокрема, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу у позивача виникло право на перерахунок призначеної пенсії.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-ХІІ умови, порядок та розміри вказаного перерахунку визначені Постановою КМУ № 103 від 21.02.2018. якою постановлено здійснити перерахунок призначених до 01.03.2018 на підставі вказаною Закону пенсій з 01.01.2018.

Стаття 13 Закону № 2262-ХІІ регулює порядок призначення пенсій, а ст. 63 визначає підстави, умови і порядок їх перерахунку.

Зміни до ст. 63 Закону № 2262-ХІІ ні Законом № 3668-V1 від 08.07.2011 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", пі Законом № 1166-VII від 27.03.2014 "Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні" у частині підстав, умов, розміру або порядку перерахунку пенсій не вносилися.

Вищезазначені Постанова КМУ № 45 і Постанова КМУ № 103 також не містять жодних положень про зміну відсоткового значення розміру призначених пенсій при їх перерахунку.

Системний аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що внесені Законом № 3668-УІ та Законом № 1166-VII зміни до статті 13 Закону № 2262-ХІІ щодо розміру пенси у відсотках стосуються порядку призначення пенси за вислугу років військовослужбовцям та особам, які мають право на пенсію за цим Законом у разі реалізації ними права на пенсійне забезпечення, а не перерахунку вже призначеної пенсії. Процедури призначення та перерахунку пенсії є різними за змістом і механізмом їх проведення. Нормами, які визначають механізм здійснення перерахунку пенсії за вислугу років є норми ст. 63 Закону № 2262-ХІІ, яка змін у зв`язку з прийняттям Закону № 3668-УІ та Закону № 1166-VII не зазнала.

З урахуванням викладеного, при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 відповідно до ст. 63 Закону № 2262-ХІІ на підставі Постанови КМУ № 103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої статті 13 Закону № 2262-ХІІ, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

За таких обставин у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

Зазначене знайшло своє відображення в рішенні Верховного Суду у зразковій справі № 240/5401/18 (адміністративне провадження МПз/9901/58/18) з аналогічного питання, де встановлено протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України щодо зменшення відсоткового значення розміру пенсії.

Окрім цього такі висновки щодо розміру пенсійного забезпечення військовослужбовців повністю відповідають правовим позиціям, викладеним у постановах Верховного Суду України від 06.02.2019 у справі № 522/2738/17, від 03.04.2019 у справі № 638/9697/17 (провадження №К/9901/30616/18, від 15.10.2013 у справі № 21-368а13, від 15.07.2014 у справі № 21-234а14, від 10.03.2015 у справі № 21-70а1, від 31.03.2015 року у справах: № 21-420а 13 та №21-348а 13, а також Вищого Адміністративного Суду України у справі № К\800\16045/15 від 16.06.2015 року, які відповідно до загальних положень, а також ст. 244-2 КАС України є обов`язковими для всіх судів України.

Відповідно до ст. 22 Конституції України, конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Статтею 58 Конституції України встановлено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 09.02.1999 №І-рп/99. загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно - правові акти не мають зворотної дії в часі.

Цей принцип закріплений у ч. 1 ст. 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Пленум Верховного Суду України у п. 19 своєї постанови від 13.06.2007 № 8 «Про незалежність судової влади» роз`яснив, що відповідно до ст.ст. 8, 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2. 4. 7 та 11 до Конвенції» (пункт 1), Україна визнала обов`язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення га застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

Право на виплати зі сфери соціального забезпечення було включено до змісту ст. 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. У рішенні Європейського суду з прав людини від 16 грудня 1974 року по справі «Міллер проти Австрії» Суд встановив принцип, згідно з яким обов`язок сплачувати внески у фонди соціального забезпечення може створити право власності на частку активів, які формуються відповідним чином. Позиція Суду була підтверджена і в рішенні «Гайгузус проти Австрії» від 16 вересня 1996 року, якщо особа робила внески у певні фонди, в тому числі пенсійні, то такі внески є часткою спільних коштів фонду, яка може бути визначена у будь-який момент, що. у свою чергу, може свідчити про виникнення у відповідної особи права власності.

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини викладеної в п.23 по справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00. рішення від 08 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувані своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.

За правилами ч. 3 статті 1-1 Закону № 2262 зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Норми профільного нормативно-правового акту (Закону № 2262) є діючими, чинними та не зупиненими. Жодних змін, щодо зміни порядку розрахунку базовою грошового забезпечення для пенсії не вносились.

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998 року Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю «законність», визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.

У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Олссон проти Швеції» від 02.03.1988 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію... Фраза «передбачено законом» не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається па увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п.1 ст. 8.

У справах «Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» та «Федоренко проти України» Європейський суд з прав людини констатував, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995, серія Л, N 332. с. 21, п. 31; п. 21 рішення ЄСПЛ у справі «Федоренко проти України»).

Окрім того, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «Будченко проти України» (заява №38677/06) зазначив (п.п.38-40) про те. що відсутність механізму реалізації відповідного законодавчого положення становить втручання у право особи за ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За правовою позицією Європейського Суду з прав людини, викладеної у рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» (Sukhanov and Ilchenko v.Ukraine) від 26.09.2014, «законне сподівання» на отримання «активу» також може захищатися ст. 1 Першого протоколу.

Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має «законне сподівання», якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підгрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних Судів, якою підтверджується його існування.

Отже, ст. 1 зазначеного Першого протоколу слід застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності. Правомірні очікування виникають в особи, якщо нею було дотримано всіх вимог законодавства для отримання відповідного рішення уповноваженого органу, а тому вона мала не і підстави вважати таке рішення дійсним і розраховувати на певний стан речей.

Тобто, в зазначених рішеннях Європейський суд з прав людини встановив, що наявність «правомірних (законних) очікувань» є передумовою для відповідного захисту. У свою чергу умовою наявності «правомірних очікувань» у розумінні практики ЄСПЛ є достатні законні підстави. Інакше кажучи, «правомірні (законні) очікування» - очікування можливості здійснення певного права як прямо гарантованого, так і опосередкованого, у разі якщо особа прямо не виключена з кола осіб, хто є носіями відповідного права.

Таким чином, право на соціальні виплати є майновим правом, передбаченим ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (рішення у справі «Хонякіна проти Грузії» (Khoniakina v. Georgia), № 17767/08. п. 72. від 19.06.2012).

Конституційний суд України у своєму рішенні від 09.07.2007 № 6-рп/2007 зазначив, що «невиконання державою взятих на себе соціальних зобов`язань порушує принцип соціальної, правової держави», а встановлення певних соціальних пільг, компенсацій та гарантій є «складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права».

У рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 Конституційний Суд України чітко визначив критерії, за якими можливо встановити, чи відбулося таке звуження: «звуження обсягу прав та свобод - це зменшення кола суб`єктів, розміру території, часу, розміру або кількості благ чи будь-яких інших кількісно вимірюваних показників використання прав та свобод, тобто їх кількісні характеристики».

Згідно зі ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади. ї\ посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, при цьому права громадян не можуть бути скасовані.

Пункт 1 ч. 1 ст. 19 КАС України передбачає, що компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Отже, КАС України визначає рішення суб`єкта владних повноважень як нормативно-правові акти та правові акти індивідуальної дії. Таким чином, до адміністративного суду може бути оскаржене будь-яке рішення суб`єкта владних повноважень, яке створює для особи юридичні наслідки, тобто правові акти як індивідуальної дії, так і нормативно-правові. Враховуючи положення КАС України протиправність полягає у незаконності правового акта або невідповідності іншому акту, що має вищу юридичну силу.

Відтак, відмова відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області здійснити перерахунок з 01.01.2018 пенсії позивача виходячи з відсоткового значення її розміру 71 % сум грошового забезпечення, та здійснити виплату з урахуванням раніше виплачених сум, є незаконною.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкти владних повноважень, не надав до суду доказів, які свідчать про обґрунтованість його дій, а відтак, не довів їх правомірність.

За таких обставин, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача, а відтак позовні вимоги вважає такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908 грн 00 коп. Доказів понесення інших судових витрат Позивач суду не надав.

Оскільки суд задовольняє позовні вимоги позивача, тому судові витрати підлягають відшкодуванню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Адміністративний позов - задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області щодо нездійснення перерахунку та виплати з 01.01.2018 ОСОБА_1 пенсії виходячи з відсотковою значення її розміру 71% сум грошового забезпечення.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) перерахувати і виплатити пенсію ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) виходячи з відсоткового значення її розміру 71% сум грошового забезпечення з 01.01.2018, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (код ЄДРПОУ 22933548) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 908 (дев`ятсот вісім ) грн. 00 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Терлецька О.О.