Рішення № 98706128, 02.08.2021, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2021 р. Справа№200/5864/21

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов`янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Крилової М.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

17 травня 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду, засобами поштового зв`язку, надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області про:

- визнання протиправними дії щодо не виплати щомісячних страхових виплат за період з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2019 року;

- зобов`язання виплатити належні щомісячні страхові виплати за період з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2019 року.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач перебував на обліку та отримував страхові виплати у Краматорському міському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області. З січня 2020 року перебуває на обліку та отримує страхові виплати в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області , однак заборгованість по страховим виплатам за період з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2019 року позивачу не сплачена. Позивач вважає, що відповідач протиправно не виплачує заборгованість по страховим виплатам, а тому просить суд визнати такі дії протиправними та зобов`язати відповідача сплатити заборгованість по страховими виплатами за період з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2019 року.

Відповідач позов не визнав та надав відзив на позовну заяву. В обґрунтування відзиву зазначив, виплату страхових виплати припинено з 31.10.2016 у зв`язку із закінченням дії довідки особи, яка переміщується з тимчасово окупованої території України. У період з 01.11.2016 року по 31.12.2019 року позивач не отримував щомісячні страхові виплати, оскільки не звертався до органів управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області за продовженням страхових виплат, тому страхові виплати за зазначений період не нараховувались. З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 21 травня 2021 року вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви: десять днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02 липня 2021 року поновлено позивачу строк, встановлений для звернення до адміністративного суду, відкрито провадження у справі, розгляд справи призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, витребувано копії та докази.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 виданий Будьонівським РВ ДМУ УМВС України в Донецькій області 1 лютого 2001 року, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Має статус внутрішньо переміщеної особи, що підтверджується відповідною довідкою від 21 березня 2018 року № 0000497201, фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 .

Позивач перебуває на обліку в Волноваському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області та отримує щомісячні страхові виплати з 01.01.2020, що не є спірним між сторонами.

24 березня 2021 року, позивач, через адвоката Лісодіда О.В., звернувся до відповідача із заявою № 23 в якій просив надати інформацію, щодо періоду протягом якого позивач не отримує страхові виплатити та довідку про нараховані але не виплачені страхові виплати за такий період.

Листом від 01.04.2021 № 01-04/15-694 відповідач повідомив, що з 01.11.2016 ОСОБА_1 припинено нарахування щомісячних страхових виплат згідно протоколу рішення комісії х питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 21.10.2016 № 44. У січні 2020 року ОСОБА_1 звернувся за продовженням страхових виплат до Волноваського відділення Фонду, яке здійснює йому страхові виплати з 01 січня 2020 року по теперішній час.

Постановою Волноваського відділення управління ВД Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 04 березня 2020 року №0542/4782/4782.2/60 продовжено потерпілому ОСОБА_1 раніше призначену щомісячну грошову суму в разі часткової чи повної втрати працездатності з 01 січня 2020 року безстроково.

Відповідно до відомостей наявних у програмному забезпечення «Реєстр потерпілих» ОСОБА_1 у період з листопада 2016 року по грудень 2019 року страхові виплати не нараховувались та не виплачувались.

Таким чином, спірним питанням даної справи є правомірність невиплати заборгованості по страховим виплатам позивачу за період з 01.11.2016 по 31.12.2019.

Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 3 Конституції України закріплене визнання найвищою соціальною цінністю в Україні людини, її життя і здоров`я, честі і гідності, недоторканності і безпеки, відповідальність держави перед людиною за свою діяльність та головний обов`язок держави щодо утвердження і забезпечення прав і свобод людини.

Правові, фінансові та організаційні засади загальнообов`язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров`я визначено Законом України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 23.09.1999 № 1105-XIV (надалі Закон № 1105-XIV).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV визначено, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються: 1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України; 2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого; 3) якщо з`ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку; 4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми; 5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов`язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню; 6) в інших випадках, передбачених законодавством.

Як встановлено судом, відповідачем не нараховані щомісячні страхові виплати позивачу на підставі протоколу рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 21.10.2016 №44. Водночас, Законом №1105-XIV такої підстави для припинення страхових виплат не передбачено.

Зазначені обставини вказують на допущення відповідачем порушення вимог статті 46 Закону № 1105-XIV, яка визначає вичерпний перелік підстав для припинення виплати страхових виплат.

Суд звертає увагу, що реалізація позивачем права на вільний вибір місця проживання в України, гарантованого Законом України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (далі - Закон № 1382-IV), не може позбавляти її права на отримання страхових виплат. Згідно з ч. 2 ст. 2 Закону № 1382-IV, реєстрація міста проживання чи міста перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Крім того, суд зазначає, що за приписами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Керуючись частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суд застосовує Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Стаття 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначає, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов`язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Суд повторив, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету "в інтересах суспільства2. Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов`язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

За рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Щокін проти України»: перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

У справі «Рисовський проти України» Європейський суд з прав людини підкреслив особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Приймаючи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що відповідач протиправно не виплатив страхові виплати позивачу у період з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2019 року, діяв не на підставі, не у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Згідно частини другої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб`єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.

З огляду на викладене, враховуючи, що позивачу не здійснено нарахування страхових виплат за спірний період, суд вважає за необхідне, з метою повного захисту прав і інтересів позивача, з урахуванням положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Конвенції, задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправними дії відповідача, щодо не нарахування та не випалти ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01.11.2016 по 31.12.2019 та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 щомісячні страхові виплати за період з 01.11.2016 по 31.12.2019.

Щодо позиції відповідача про порушення строку захисту порушеного права.

Відповідно до ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв`язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України "Про оплату праці".

Порушення прав позивача на отримання належних сум страхових виплат відбулося з вини органу, що призначає і виплачує страхові виплати, і мало триваючий характер. Процесуальний строк обмежує лише строк звернення до суду з позовом, і не обмежує строк захисту порушеного права, якщо спеціальними нормами матеріального права встановлені більші строки для такого захисту (в даному випадку на підставі ч. 7 ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» позивач має право захистити своє порушене право на виплату страхових за минулий час без обмеження будь-яким строком). На необхідність застосування крім процесуальних строків також й положень спеціальних норм неодноразово зазначалося і в рішеннях Верховного Суду України (зокрема, в рішенні від 25 травня 2016 року в справі № 21-1249а16), а також в постанові Верховного Суду від 03 травня 2018 року в справі № 805/402/18 (провадження №Пз/9901/20/18), які відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України мають бути враховані судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.

Крім того, ухвалою суду від 02 липня 2021 року позивачу було поновлено строк звернення до суду, встановлений для звернення до адміністративного суду.

Таким чином, з огляду на встановлені судом обставини, оцінюючи докази у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, підлягає задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцію від 20.06.2021, яка наявна в матеріалах справи

Згідно ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступає відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи викладене, витрати по сплаті судового збору стягуються з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 щомісячних страхових виплат за період з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2019 року.

Зобов`язати Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул.. Свободи, буд. 5; код ЄДРПОУ 41325231) нарахувати та виплатити ОСОБА_2 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) щомісячні страхові виплати за період з 01 листопада 2016 року по 31 грудня 2019 року.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області (місцезнаходження: Донецька область, м. Слов`янськ, вул. Свободи, буд.5; код ЄДРПОУ 41325231) на користь ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) 00 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до пункту 3 розділу VІ «Прикінцевих положень» Кодексу адміністративного судочинства України, суд за заявою особи продовжує процесуальний строк, встановлений судом, якщо неможливість вчинення відповідної процесуальної дії у визначений строк зумовлена обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua

Суддя М.М. Крилова