Ухвала суду № 98705863, 30.07.2021, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

30 липня 2021 року Справа 160/12461/21

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Тулянцева І.В. перевіривши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

23 липня 2021 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду засобами поштового зв`язку надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії у сумі 224580,67 грн.;

- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (п/і - 49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд. 26, ЄДРПОУ - 21910427,) на користь ОСОБА_1 заборгованість з пенсії в сумі 231932,67 грн.

За приписами частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи: 1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; 2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); 3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу; 4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; 5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); 6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Ознайомившись з позовною заявою і доданими до неї матеріалами, суд дійшов висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без руху, з огляду на наступне.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З матеріалів позовної заяви та відомостей комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" судом встановлено, що ОСОБА_1 у 2020 році вже звертався до суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, заявляючи вимоги, зокрема, про:

- визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у призначенні позивачу з 26.06.2020 пенсії згідно із ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру»;

- зобов`язання відповідача призначити позивачу пенсію згідно із ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 26.06.2020, виходячи із розрахунку 90% від розміру заробітної плати відповідно до довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Дніпропетровської області від 17.06.2020 №18-34 вих.120 відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону від 12.07.2001 №2663-ІІІ без обмеження максимального розміру пенсії та довічно здійснювати належні позивачу виплати пенсії за вислугу років щомісячно.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі №160/8773/20 адміністративний позов задоволено та зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію згідно із ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 26.06.2020, виходячи із розрахунку 90% від розміру заробітної плати відповідно до довідок про складові заробітної плати, виданих Прокуратурою Дніпропетровської області від 17.06.2020 №18-34 вих.120 відповідно до ст.50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 №1789-ХІІ, з доповненнями згідно із Законом України №3662-12 від 26.11.1993, у редакції Закону України від 12.07.2001 №2663-ІІІ без обмеження максимального розміру пенсії.

Як зазначає позивач, після прийняття вказаного рішення та звільнення його 12.03.2021 року із органів прокуратури, він звернувся до відповідача із адвокатським запитом щодо розміру виплати пенсії. Отримавши лист від 07.07.2021 року №0400-010506-8/89965 та ознайомившись з його змістом, позивачем зазначено, що з таким виконанням Головним управлінням ПФУ в Дніпропетровській області рішення суду від 21.09.2020 року №160/8773/20 не погоджується, оскільки відповідачем у листі вказано, що ч.15 ст.86 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VI «Про прокуратуру» передбачено, що з 01 січня 2018 року пенсія, призначена відповідно до цієї статті, у період роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії у порядку та на умовах, передбачених цим Законом виплачується у розмірі, обчисленому відповідно до Закону України від 09 липня 2003 року №1058-IV та після звільнення з роботи виплата пенсії відповідно до цього Закону поновлюється. Доплата за рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року по справі №160/8773/20 за період 26.06.2020 року по 31.01.2021 року в розмірі 42 389,04 грн. буде виплачена після виділення додаткових бюджетних призначень Пенсійного фонду України для виплати сум, нарахованих за рішенням суду. При цьому, позивач звертає увагу суду, що йому відповідно до рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі №160/8773/20 пенсія була призначена не згідно статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VI «Про прокуратуру», а згідно статті 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року №1789-ХІІ з наступними змінами та доповненнями згідно із законами №3662 -12 від 26.11.1993 та законом №2663 -III від 12.07.2001 року та без обмеження максимального розміру пенсії, а тому застосування відповідачем обмежень у розмірі сплачуваної ним пенсії є неправомірним та таким, що суперечить рішенню суду від 21.09.2020 року по справі №160/8773/20, у зв`язку з чим, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Отже, як вбачається із позовної заяви, позовні вимоги позивача фактично зводяться до оскарження дій відповідача – Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області щодо неналежного, на його думку, виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі №160/8773/20, яке набрало законної сили. Позивач вважає, що при виконанні зазначеного рішення суду, відповідачем безпідставно та протиправно призначено пенсію згідно статті 86 Закону України від 14 жовтня 2014 року №1697-VI «Про прокуратуру» та не виплачено заборгованості з пенсії за певний період 26.06.2020 року по 31.01.2021 року, у зв`язку з чим, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Тобто, предметом спору у цій справі є невиконання (неналежне виконання), на думку позивача, рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.09.2020 року у справі №160/8773/20.

Статтею 14 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Відповідно до статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

За приписами статті 373 Кодексу адміністративного судочинства України, виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

В свою чергу, відповідно до частини першої статті 382 Кодексу адміністративного судочинства України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Згідно з частини першої статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України, особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.

Аналіз зазначених норм свідчить, про наступні види судового контролю за виконанням судового рішення, такі як зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення, накладення штрафу (ст.382 КАС України) та визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб`єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду (ст.383 КАС України).

Верховний Суд у постанові від 20 лютого 2019 року у справі №806/2143/15 (адміністративне провадження №К/9901/5159/18) звернув увагу, що зазначені правові норми Кодексу адміністративного судочинства України мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення. Підставами їх застосування є саме невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, пов`язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.

Крім того, Верховний Суд зазначив, що наявність у Кодексі адміністративного судочинства України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача шляхом подання позову. Судовий контроль за виконанням судового рішення здійснюється в порядку, передбаченому Кодексом адміністративного судочинства України (ст.382 КАС України), який не передбачає можливості подання окремого позову, предметом якого є спонукання відповідача до виконання судового рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03.04.2019 року по справі №820/4261/18.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

З огляду на вищенаведене, у разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, за Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.

Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Проаналізувавши предмет позову у цій справі, та враховуючи наведені норми процесуального закону, суд дійшов висновку, що вказаний позов спрямований на виконання іншого судового рішення.

Обраний позивачем у цій справі спосіб захисту є одним із способів виконання рішення суду. Отже, спір у справі є тотожним, виник між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, але на стадії виконання судового рішення.

Відповідно, якщо позивач вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача на виконання вказаного судового рішення порушувалися його права, свободи чи інтереси, то він повинен був звертатися до суду в порядку статті 383 Кодексу адміністративного судочинства України із заявою про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності відповідача (тобто в порядку судового контролю за виконанням рішення), а не пред`являти новий адміністративний позов. Відтак, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.

Відповідно до ч.1 ст.160 Кодексу адміністративного судочинства України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. У позовній заяві зазначається зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги (п.4 ч.5 ст.160 КАС України), а у справах щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень - обґрунтування порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача (п.9 ч.5 ст.160 КАС України).

Частиною 1 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити) (ч.2 ст.169 Кодексу адміністративного судочинства України).

За викладених обставин, суд приходить до висновку, що позовну заяву слід залишити без руху та запропонувати позивачу визначитись із тим, чи існує предмет спору по справі та за якими правилами (в порядку позовного провадження, або в порядку ст.383 КАС України) слід розглядати справу.

На підставі викладеного та керуючись статтями 160, 161, 169, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, –

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення заборгованості – залишити без руху.

Надати позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом п`яти днів з дня отримання ухвали суду.

Копію ухвали про залишення позовної заяви без руху невідкладно направити на адресу позивача.

Роз`яснити позивачу, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та оскарженню не підлягає.

Суддя І.В. Тулянцева