Рішення № 98697944, 02.03.2021, Заводський районний суд м. Дніпродзержинська

справа № 208/4304/19

№ провадження 2/208/294/21

РІШЕННЯ

Іменем України

02 березня 2021 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді - Івченко Т.П.,

за участю: секретаря судового засідання - Корнієнко К.Є.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у місті Кам`янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного письмового провадження у місті Кам`янське Дніпропетровської області цивільну справу за позовом Акціонерного товариства комерційного банка «ПриватБанк» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості»,-

встановив:

У липні 2019 року до провадження Заводського районного суду міста Дніпродзержинська Дніпропетровської області надійшов зазначений позов, за яким позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» просив стягнути з відповідача - ОСОБА_1 на їх користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг № б/н від 20.09.2011 року у розмірі 126909,74 грн., яка складається з наступного: 8825,74 грн. - заборгованість за кредитом та 118084,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 20.09.2011 року по 02.05.2018 рік, а також судові витрати у розмірі 1921.00 грн. судовий збір.

Відповідно до статуту Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 21.05.2018 № 519, змінено найменування Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» на Акціонерне Товариство Комерційний Банк «ПриватБанк».

В обґрунтування своїх вимог послався на те, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим 20.09.2011 року підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг за умовами яких відповідач отримала кредит у розмірі 6000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 27,60% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Зазначає, що відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві.

Відповідач свої зобов`язання за договором належним чином не виконує, внаслідок чого станом на 11.06.2019 року має заборгованість за кредитним договором у розмірі 325865,97 грн., з наступними складовим: 8825,74 грн. - заборгованість за кредитом; 312440,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 4600,00 грн. - заборгованість за пенею та комісією. Позивач звертає увагу суду, що законодавством не передбачено вимагати від боржника повернення лише повної суми заборгованості, а кредитодавець на свій розсуд може вимагати від боржника будь-яку частину суми заборгованості за кредитом. Тому просить стягнути з відповідача 126909,74 грн., яка складається з наступного: 8825,74 грн. - заборгованість за кредитом та 118084,00 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом з 20.09.2011 по 02.05.2018.

Позивач просить стягнути з відповідача вказану заборгованість та судові витрати по справі.

Ухвалою заводського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09.08.2019 року відкрито провадження по справі, призначено справу до розгляду у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін та надано відповідачу строк для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Крім того, відповідачу надано строк для подання відзиву на позовну заяву.

Відповідачем подано до суду відзив на позов, в якому вона просила відмовити в задоволенні позову застосувавши строк позовної давності, зазначив, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, оскільки наданий позивачем розрахунок заборгованості не ґрунтується на доказах, які б підтверджували суму отриманих нею коштів відповідно до договору, тому розрахунок не підтверджує наявності заборгованості, на яку претендує позивач. Розрахунок заборгованості позивача базується на його власних припущеннях та не підтверджений первинними документами у відповідності до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні». Позивачем розрахунок не оформлений належним чином, не має зазначення прізвища посадової особи, яка має право складати такий розрахунок, підпису цієї особи та печатки банку, що не відповідає нормативним вимогам до оформлення документів. Законодавством чітко вказані документи, які можуть підтверджувати наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір відміченої заборгованості. Умови та правила надання банківських послуг підписані головою правління банку Дубілет О.В., але не мають підпису відповідача, його реквізитів, відсутня дата їх складення чи затвердження, термін з якого часу та по який вони діють, немає жодної ідентифікуючої ознаки на предмет їх невід`ємності від заяви позичальника. У заяві не зазначено, що неврегульовані у ній питання регулюються відповідно до умов та правил надання банківських послуг. Таким чином, підстав вважати, що банком отримана згода ОСОБА_1 на укладення кредитного договору з у урахуванням вказаних умов, на які посилається позивач немає, а тому правовідносини між сторонами з приводу кредитування регулюються тільки Заявою позичальника, а Умови надані позивачем не є допустимим доказом у справі. Відповідно до правил користування платіжною карткою, які є складовою кредитного договору, картка діє в межах визначеною нею строку 09.2011 р. до 09.2014 р. За таким договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту, перебіг позовної давності, щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі - зі спливом останнього дня місяця дії картки, а не із закінченням строку дії договору. У своїй позовній заяві позивач стверджує, що 20.09.2011 р. відповідачем отримано кредит у сумі 6000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. В свою чергу, позичальник згідно умов погашення, повинен був своєчасно сплачувати на рахунок позивача кредит та відсотки по ньому. Позичальник не виконував належним чином умов погашення кредиту, своєчасно не сплачував заборгованість по кредиту. В зв`язку з зазначеними порушеннями зобов`язань за кредитним договором відповідач станом на 11.06.2019 р. має заборгованість 325865.97 грн.

Отже, поряд з установленням строку дії договору сторони встановили й строки виконання боржником окремих зобов`язань (внесення щомісячних платежів), що входить до змісту зобов`язання, яке виникло на основі договору. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Для обчислення позовної давності застосовується загальні положення про обчислення строків. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на - позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами кредитного договору (графіком погашення кредиту) встановлені окремі самостійні зобов`язання, які деталізують обов`язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового траншу, а відтак і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Таким чином, якщо за умовами договору погашення кредиту та процентів повинно здійснюватись позичальниками частинами кожного місяця, у рахунок чого вносяться кошти, початок позовної давності для стягнення цих платежів необхідно обчислювати з моменту (місяця, дня) невиконання позичальниками кожного із цих зобов`язань.

Заборгованість у сумі 93,07 грн. виникла на 26.05.2014 p., а на момент закінчення строку дії картки - 29.09.2014 складала 169,03 грн., тобто можна вважати, що саме з цього моменту у Позивача виникло право звернення до суду за захистом своїх прав.

Виходячи зі змісту зазначеного, відсутність позовної заяви Позивача до моменту спливу строку позовної давності та відсутності своєчасного реагування Позивача на начебто існуюче порушення його права, слідує висновок про те, що банк свідомо нехтує діючим законодавством, що ще раз підтверджує не доведеність Позивачем своїх позовних вимог про порушення відповідачем зобов`язань договору та наявність заборгованості, а також є підставою для звернення до суду з заявкою про застосування строків позовної давності. Користуючись процесуальними правами сторони Відповідач вважає за необхідне звернутися до суду з заявою про застосування строку позовної давності. Наслідками пропущення строку позовної давності є відмова у задоволенні позову. Просить застосувати до даних правовідносин позовну давність та відмовити у задоволенні позовних вимог за спливом позовної давності.

Представником позивача подано до суду відповідь на відзив, та пояснення де позивач зазначив, що при підписанні заяви-анкети відповідач засвідчила своїм підписом про те, що вона ознайомлена та згідна з умовами та правилами кредитування. Даний договір ніким не оспорений. Після отримання кредиту відповідач користувалася грошима, отримувала кошти через банкомат, здійснювала розрахунки через термінали в касах магазинів, отримавши кредитну картку «Універсальна». З розрахунку заборгованості та виписки по руху коштів вбачається, що відповідач частково сплачувала заборгованість за договором. Вважає, що належним та допустим доказом є виписка по картковому рахунку та розрахунок заборгованості, які надані до суду. Зазначає, що відповідачем розрахунок заборгованості не спростований належними та допустимими доказами.

Посилаючись на норми чинного законодавства та правові позиції Верхового Суду зазначає, що правовідносини між сторонами у даній справі тривають, а зобов`язання належним чином не виконане. Вважає, що сторони уклали договір про надання банківських послуг у формі договору приєднання, а посилання відповідача на правові позиції суду касаційної інстанції вважає необґрунтованими та таким, що не відповідають обставинам справи. Вказує, що надані до суду позивачем документи підтверджують чинність редакції Умов та правил надання банківських послуг, а також укладання саме кредитного договору та його подальше виконання. Звертає увагу, що відповідно до виписки по рахунку вбачається активне використання відповідачем кредитного рахунку. Відповідні операції підтверджують надання банком кредитного ліміту, його використання відповідачем та сплату відсотків за його користування. Вважає, оскільки відповідач на даний час не зверталася до банку з повідомленням про незгоду з внесеними змінами та не ініціювала розірвання договору та активно користується карткою, то це свідчить про прийняття відповідачем умов договору та її заперечення є необґрунтованими.

Вказує, що строк дії картки зазначено на самій картці. Картка діє до останнього календарного дня вказаного місяця. Строк дії перевипущеної картки до останнього дня 02.2018 року. Вказує, що відповідно до п.1.1.7.31 умов договору строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, винагороди, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років. Позивач звернувся з позовом до відповідача 22.06.2019 року - до спливу строку позовної давності.

Також вважає, що оскільки зобов`язання за кредитним договором відповідач не виконала, тому позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Представником відповідача, адвокатом Бразалуком С.О. подано заперечення на відповідь на відзив, в яких зазначено, що Відповідачем не заперечується той факт, що відповідно до укладеного договору № б/н від 20.09.2011 року ОСОБА_1 (далі-відповідач) отримала кредит у розмірі 6000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 26,70% відсотків на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Строк дії картки «Універсальна" позивачем не вказано ні в позовній заяві, ні в відповіді на відзив. В подальшому відповідачу була видана картка № НОМЕР_1 зі строком дії картки до останнього дня 01.2018 року. Однак відповідачу була видана картка «GOLD», а це продукт зовсім іншої якості та з іншими умовами. Позивач посилається на те, що між ним та відповідачем було укладено договір приєднання. Заявляючи позовні вимоги, AT КБ ПРИВАТБАНК посилалося на те, що 20 вересня 2011 року між банком та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, шляхом підписання анкети - заяви про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ відповідно до якого AT КБ ПРИВАТБАНК надало відповідачу грошові кошти у розмірі 6000 гривень у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків за користування кредитом.

На підтвердження умов договору представник AT КБ ПРИВАТБАНК надав суду копію анкети - заяви відповідача витяг Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», витяг з Умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ, розрахунок заборгованості.

Разом з тим, вказані документи не підтверджують погодження між сторонами умов кредитування. Як вбачається з матеріалів справи, ні довідка про умови кредитування з використанням кредитки «Універсальна», ні витяг з умов та правил надання банківських послуг ПРИВАТБАНКУ не містять підпису ОСОБА_1 . Анкета - заява містить лише анкетні дані відповідача, її контактну інформацію, але не містить даних про умови кредитування.

З урахуванням зазначеної позиції Великої Палати Верховного Суду AT КБ ПРИВАТБАНК має право виключно на повернення суми фактично виданих коштів.

З наданої до відповіді на відзив виписки з карткового рахунку неможливо встановити, який саме ліміт було встановлено на кредитну картку, так як виписка починається з 16/04/2014 року, в першій строфі якої вказано, що кредитний ліміт - 3000 гривень, а у примітці сказано, що це збільшення кредитного ліміту. З цієї ж виписки видно, що в цей же день виникла заборгованість за кредитом в сумі 1798 гривень 01 копійка, тобто з цього моменту у позивача виникло право на звернення до суду з позовною заявою. Позивач же звернувся до суду з позовом до відповідача 22.06.2019 року. А до цього, орієнтовно в 2014 році, видав відповідачу кредитну картку «GOLD», яка є продуктом зовсім іншої якості і не може бути тотожною кредитній картці «Універсальна». Це вбачається з виписки по заборгованості, де 27.05.2014 року з відповідача було стягнуто членський внесок за участь в GOLD-клубі.

Виходячи зі змісту зазначеного відсутність позовної заяви позивача до моменту спливу строку позовної давності є підставою для звернення до суду з заявою про застосування строків позовної давності. Представник Відповідача просить застосувати строк позовної давності.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в матеріалах справи є заява про розгляд справи у відсутності представника АТ КБ «ПриватБанк», позивач позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, надав до суду заяву у якій просив розглядати справу у його відсутності та у відсутності відповідача, у задоволенні позову просив відмовити з підстав вказаних у відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив.

Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд, дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Так, відповідно до ч.1 ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зокрема, як вбачається з матеріалів справи, відповідно до Заяви № б/н від 20.09.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого остання отримала кредит шляхом підписання анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у Приватбанку, отримавши платіжну картку та персональний ідентифікаційний номер для авторизації (а.с.11).

Відповідно до довідки АТ КБ ПриватБанк» відповідачу ОСОБА_1 згідно кредитного договору № б/н від 20.09.2011, надано картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня лютого 2018 року (а.с.79).

Згідно виписки з карткового рахунку, яка починається з 16.04.2014 року, в першій строфі вказано, що кредитний ліміт - 3000 гривень, а у примітці зазначено, що це збільшення кредитного ліміту (а.с.80-83, 95-98).

До кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг, затверджений наказом від 06.03.2010 року № СП-2010-256 (а.с.12, 13-36).

Згідно з наданим банком розрахунком заборгованості ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 11.06.2019 року має заборгованість у розмірі 126909 ( сто двадцять шість тисяч дев`ятсот дев`ять) гривень 74 копійки, яка складається з наступного: 8825 (вісім тисяч вісімсот двадцять п`ять) гривень 74 копійки - заборгованість за кредитом та 118084 (сто вісімнадцять тисяч вісімдесят чотири) гривні 00 копійок - заборгованість по процентам за користування кредитом з 20.09.2011 по 02.05.2018 (а.с.9-10).

Відповідно до частин першої, другої статті 207ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цьогоКодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦКУкраїни встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно із частиною першою статті 633 ЦКУкраїни публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом статті 634 цьогоКодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку - АТ КБ «ПриватБанк»).

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому ці умови повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 ЦПК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника процентна ставка не зазначена. Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема, відсотки за несвоєчасну сплату кредиту за відповідний період.

Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких, зокрема, визначено дію договору.

При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розумів відповідач та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема, щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування.

Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування.

В даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (20.09.2011 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (02.07.2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

При цьому, згідно з частиною шостою статті 81ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях.

Крім того, обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 20.09.2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань.

Таким чином, вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема, статтями 625, 1048 ЦК України, позивач не пред`явив.

З урахуванням основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг - це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів», щодо повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Вказана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17.

Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, суд вважає, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Таким чином, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення в примусовому порядку з боржника заборгованості за тілом кредиту в розмірі 8825 (вісім тисяч вісімсот двадцять п`ять) гривень 74 копійки.

Що стосується вимог про застосування до даних правовідносин позовної давності слід зазначити наступне.

Згідно зі ст.1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» платіжна картка - електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором.

Відповідно до вимог ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки. За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Кредитна картка діє в межах визначеного нею строку. За договором, що визначає щомісячні платежі погашення кредиту та кінцевий строк повного погашення кредиту перебіг позовної давності (ст. 257 ЦК України) щодо місячних платежів починається після несплати чергового платежу, а щодо повернення кредиту в повному обсязі зі спливом останнього дня місяця дії картки (ст. 261 ЦК України), а не закінчення строку дії договору.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-14цс14.

Згідно наданої АТ КБ «Приватбанк» довідки вбачається, що ОСОБА_1 згідно кредитного договору б/н від 20.09.2011 року отримала кредит у розмірі 6000.00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку, строк дії картки «Універсальна" позивачем не вказано ні в позовній заяві, ні в відповіді на відзив, ні в наданих додатках. В подальшому відповідачу були видані картки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , зі строком дії перевипущеної картки до останнього дня лютого 2018 року (а.с.79), хоча це відповідачу була видана картка «GOLD», а це продукт зовсім іншої якості та з іншими умовами. Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за договором б/н від 20.09.2011 року (а.с.9-10) та виписки по картковому рахунку, яка починається з 16.04.2014 року, в першій строфі вказано, що кредитний ліміт - 3000 гривень, а у примітці зазначено, що це збільшення кредитного ліміту (а.с.80-83, 95-98). (а.с. 45-49), останній платіж відповідачем був здійснений 25.11.2014 року (а.с. 95 зв.), а отже і з цього часу право позивача вважається порушеним, що і є початком перебігу строку позовної давності.

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача 02.07.2019 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності, про застосування якої просив відповідач.

Доводи банку про те, що за умовами договору між сторонами строк позовної давності був збільшений до 50 років є безпідставними виходячи з наступного.

Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов`язання, які деталізують обов`язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов`язку, то незалежно від визначення у договору строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу.

Тому перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з ч. 5 ст. 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов`язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Вказане унеможливлює визначення початку перебігу позовної давності окремо для погашення всієї заборгованості за кредитним договором.

У разі порушення позичальником терміну внесення чергового платежу, передбаченого договором (прострочення боржника), відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитодавець до спливу визначеного договором строку кредитування вправі заявити вимоги про дострокове повернення тієї частини кредиту, що залишився, і нарахованих згідно із ст. 1048 ЦК України, але не сплачених до моменту звернення кредитодавця до суду процентів, а також попередніх не внесених до такого моменту щомісячних платежів у межах позовної давності щодо кожного із цих платежів.

Частиною 1 статті 259 ЦК України дійсно передбачено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Проте в матеріалах справи відсутня письмова згода позичальника на збільшення позовної давності та позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували надання такої згоди відповідачем.

Позивач, обґрунтовуючи свої вимоги, посилається на «Витяг з Умов та правил надання банківських послуг», «Тарифи Банку», які розміщені на сайті, як невід`ємні частини спірного договору. Роздруковані копії Витягу з Умов та правил надання банківських послуг надані суду позивачем до позовної заяви на підтвердження позовних вимог. Зокрема, позивач вказує, що між сторонами строк позовної давності за кредитним договором щодо вимог про повернення кредиту, відсотків, неустойки (пені та штрафів) був збільшений до 50 років відповідно до пункту 1.1.7.31 зазначених Умов.

При цьому, наданий позивачем Витяг з Умов та правил надання банківських послуг не містить підпису позичальника. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування. Таким чином, надані позивачем умови та правила надання банківських послуг ПриватБанку не можна вважати складовою кредитного договору, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником.

В матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази, які б підтверджували, що саме ці умови та правила надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови щодо збільшеного строку позовної давності в момент підписання заяви позичальника, або в подальшому такі умови, зокрема щодо збільшення строку позовної давності, не змінювались.

Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року у справі № 6-16цс15, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року по справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Крім того, такої ж практики притримується Верховний Суд, зокрема, у постановах: від 25 січня 2018 року у справі № 212/10084/13-ц (провадження № 61-1565св18), від 30 січня 2018 року у справі № 734/1905/16-ц (провадження № 61-245св18), від 20 червня 2018 року у справі № 554/2254/16-ц (провадження № 61-19530св18), від 04 липня 2018 року у справі № 438/489/16-ц (провадження № 61-3365св18), ухвалених колегією суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду, та у постановах: від 29 січня 2018 року у справі № 229/2048/16-ц (провадження № 61-1475св18), від 07 лютого 2018 року у справі № 751/5977/17 (провадження № 61-560св17), ухвалених колегією суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем не доведено того, що сторони уклали договір про збільшення позовної давності на підставі ч.1 ст.259 ЦК України, та оскільки позивачем заявлено позов після спливу позовної давності, у відповідності до вимог ч.5 ст.267 ЦПК України, не наведено перед судом обґрунтованих доводів про поважність причин пропуску трирічного строку на звернення до суду, а також про наявність обставин зупинення, переривання, чи досягнутої домовленості між сторонами про збільшення строку позовної давності, суд приходить до висновку про необхідність застосувати правила загальної позовної давності у три роки, передбаченої статтею 257 ЦК України та відмовити у задоволенні позову АТ КБ «ПриватБанк» у зв`язку зі спливом позовної давності.

Відмовляючи у задоволенні позову, у відповідності до ст.141 ЦПК України, у суду відсутні підстави для покладення на відповідача судових витрат.

Керуючись вимогами ст.ст. 10, 76, 141, 259, 260, 263-265, ЦПК України, суд

ухвалив:

В задоволені позов у Акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_1 «про стягнення заборгованості» - відмовити повністю.

Судові витрати залишити за позивачем.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення, безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Дніпровського апеляційного суду.

Згідно до п.п.15.5 Розділу XIII Перехідних положень ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Заводський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - http://zv.dp.court.gov.ua.

Позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», юридична адреса реєстрації: місто Київ, вулиця Грушевського, будинок № 1Д, ЄДРПОУ 14360570.

Відповідач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення був складений у строк передбачений ч. 6 ст. 259 ЦПК України.

Суддя Івченко Т. П.