Рішення № 98697897, 28.07.2021, Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 201/10896/21

Провадження № 2/201/766/2021

РІШЕННЯ

Іменем України

28 липня 2021 року м. Дніпро

Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська

у складі головуючого судді Наумової О.С.,

за участю секретаря судового засідання Мілової Д.Г.,

за участю позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - адвоката Патики А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська у м. Дніпрі в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Феодасіївський», Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні спільним майном, скасування рішень про державну реєстрацію прав власності,

ВСТАНОВИВ:

16.11.2020р. ОСОБА_1 звернувся до Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 , приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Л.Г. про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні спільним майном, скасування рішень про державну реєстрацію прав власності, визначивши третіми особами без самостійних вимог на предмет спору Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Феодасіївський», ОСОБА_3 (а.с. 2 - 13 т. 1).

Ухвалою судді Наумової О.С. від 20.11.2020р. відкрито провадження по справі та справа призначена до розгляду у порядку загального позовного провадження (а.с. 49 т. 1).

Ухвалою судді від 27.11.2020р. відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні заяви про забезпечення позову (а.с. 51 - 53 т. 1).

06.01.2021р. позивач уточнив позовні вимоги, виключивши зі складу відповідачів приватного нотаріуса Дніпровського МНО Батову Л.Г. і залучивши останнього третьою особою без самостійних вимог на предмет спору (а.с. 145 - 148 т. 1).

Ухвалами суду, постановленими без виходу до нарадчої кімнати від 27.01.2021р., вирішені клопотання позивача про виклик свідків, задоволено клопотання про виклик і допит у якості свідка керуючого ОСББ «Феодосіївський» ОСОБА_5 і самого позивача (а.с. 165 - 166 т. 1).

Ухвалою суду від 24.02.2021р. за клопотанням позивача витребувано докази - витребувано від архітектора ОСОБА_6 належним чином завірені копії документів, що мають назву: «Мастерская САУ Славинский Объект: Переоборудование и перепланировка нежитлового помещения АДРЕСА_1 . Заказчик ОСОБА_2 , Объект 323-3, Днепр 2020, головний архітектор проекта ОСОБА_8 сертифікат НОМЕР_5» (а.с. 218 т. 1).

Ухвалою суду від 24.02.2021р., постановленою без виходу до нарадчої кімнати, за клопотанням позивача у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору залучено ОСОБА_4 (а.с. 180 т. 1).

Підготовче засідання у справи закрите 07.04.2021р. (а.с. 14 т. 2).

В обґрунтування позовних вимог (з урахуванням уточнень) позивач посилався на те, що йому належить на праві власності два об`єкти нерухомості в багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_1 - квартира № 117 і нежитлове приміщення на другому поверсі № 143 (офіс № 5).

На другому поверсі цього будинку розташоване нежитлове приміщення № 146 (офіс), власником якого є ОСОБА_2 . Позивач вважає, що ОСОБА_2 незаконно збудував і зареєстрував право власності на приміщення № 146А , оскільки на момент введення в експлуатацію будинку такого нежитлового такого приміщення не існувало, що підтверджено технічним паспортом на будинок на момент введення в експлуатацію, а порядок документального створення приміщення є протиправним та переслідував мету незаконного збільшення площі нежитлового приміщення № 146. У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно станом на 26.08.2019р. ОСОБА_2 є власником нежитлового приміщення № 146А, загальною площею 47,3 кв.м. (опис: 1-коридор, 2 - сан вузол, 3- приміщення, 4-кухня) за адресою: АДРЕСА_1 ). Державну реєстрацію проведено приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Батовою Л.Г. 20.08.2019р. на підставі свідоцтва від 30.01.2019р. та висновка № 16/08/19-1 від 16.08.2019р., виданого ФОП ОСОБА_9 .

Також позивач вказує, що в будинку власниками квартир та нежитлових приміщень створене ОСББ «Федосіївський», діє на підставі статуту. На підставі норм Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку», який регулює поняття спільного майна багатоквартирного будинку, позивач і ОСОБА_2 , що є членами ОСББ, є співвласниками підсобних приміщень, маршів, площадок, вікон, вітражних вікон (блоків), даху та іншого.

Власником нежитлового приміщення № 134 в будинку, яке знаходиться на першому поверсі, є ОСОБА_3 . Частина нежитлового приміщення № 134 не мала над собою другого поверху та закінчувалася дахом, який знаходиться навпроти вікон нежитлового приміщення № 146. З 21.09.2020р. на даху приміщення № 134 розпочалось будівництво підлоги, стін і даху до рівня третього поверху. Будівництво здійснювалось з використанням приміщення № 146 (підключення до мереж, доступ будівельників на дах), про що складені акти співвласниками будинку ОСББ «Федосіївський». Рішенням загальних зборів ОСББ «Федосіївський» від 30.10.2019р. відмовлено ОСОБА_2 у переобладнання даху.

Позивач вважає рішення приватного нотаріуса Батової Л.Г. незаконними і такими, що підлягають скасуванню, оскільки ними зареєстроване право власності за ОСОБА_2 на неіснуючий об`єкт, тобто на об`єкт, якого не було на момент введення в експлуатацію будинку, збудованого ОСОБА_2 самостійно без дозволу ОСББ.

На підставі викладеного, просив зобов`язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні спільним майном будинку АДРЕСА_1 , а саме, дахом першого поверху нежитлового приміщення № 134, шляхом зупинення будівництва на даху, демонтажу надбудов на криші, з приведенням криші у стан, який був до початку будівництва і відповідав даним технічного паспорту будинку № 17 станом на 12.12.2008р.

Також просив скасувати відповідні записи про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, вчинені 20.08.2019р. приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Батовою Д.Г. про реєстрацію права власності на нерухоме майно на нежитлові приміщення № 146 і № 146А в АДРЕСА_1 за власником ОСОБА_2 .

Відповідач - ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав. 16.12.2020р. представник відповідача - адвокат Патика А.В. (діє на підставі договору від 01.12.2020р. - а.с. 75 - 78 т. 1) надав відзив на позовну заяву (а.с. 66-73 т. 1), у якому зазначив, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» і Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127 не вимагає від відповідача і державного реєстратора перевіряти висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, складеного уповноваженою особою. Державний реєстратор (нотаріус), перевіривши відповідні обмеження та документи подані заявником на відповідність чинному законодавству, прийняв рішення про поділ нежитлового приміщення № 146 в житловому будинку АДРЕСА_1 на нежитлові приміщення № 146 і 146А. Це рішення жодним чином не порушує права та інтереси позивача та інших співвласників багатоквартирного житлового будинку, у т.ч. ОСОБА_3 - власниці приміщення № 134 , на даху якого розташоване приміщення № 146.

Також вважав, що позивач обрав невірний спосіб захисту, оскільки нотаріус не є належним відповідачем по даній справі, а рішення нотаріуса не підлягають скасуванню. окрім того, зауважив, що позивач надав докази, які отримані ним у невстановленому законом порядку, у завірених копіях, хоча оригінали не були у його розпорядженні.

На підставі вищенаведеного, просив відмовити в задоволенні позовних вимог, стягнути з позивача на користь відповідача понесені судові витрати на професійну правничу допомогу.

Третя особа - приватний нотаріус Дніпровського МНО Батова Л.Г. позовні вимоги не визнав. 16.12.2020р. представник позивача - адвокат Погрібна О.А. (діє на підставі договору від 14.12.2020р. - а.с. 14 - 93 т. 1) надала відзив на позовну заяву (а.с. 84 - 88 т. 1), у якому зазначила, що Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» і Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015р. № 1127 не вимагає від державного реєстратора (нотаріуса) перевіряти висновок щодо технічної можливості поділу об`єкта нерухомого майна, складеного уповноваженою особою. Державний реєстратор (нотаріус), перевіривши відповідні обмеження та документи подані заявником на відповідність чинному законодавству, прийняв рішення про поділ нежитлового приміщення № 146 на нежитлові приміщення № 146 і 146А. Окрім того, нотаріус не може бути відповідачем по даній справі, з огляну на правову позицію Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018р. по справі № 915/127/18.

Позивач 06.01.2021р. надав відповідь на відзив відповідача ОСОБА_2 (а.с. 100 - 109 т. 1), у якому наполягав на задоволенні позовних вимог, заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу на користь відповідача, оскільки його представник не має повноважень на представництво, з огляду на те, що ОСОБА_2 постійно проживає у США, і тому не міг укласти договір з адвокатом.

Представник відповідача - адвокат Патика А.В. 14.01.2021р. надав пояснення по справі (а.с. 128 - 129 т. 1) про те, що він уклав договір з ОСОБА_2 , надіславши йому проект електронною поштою, а вже підписаний договір був переданий йому в Україну тещею відповідача. Для оплати послуг ОСОБА_2 надав синові ОСОБА_11 довіреність (а.с. 136 - 137 т. 1), а останній сплачував кошти на користь адвокатського об`єднання (а.с. 130 т. 1).

Треті особи - представник ОСББ «Феодосіївський», ОСОБА_3 , ОСОБА_4 в судове засідання не з`явилися, про дату, місце і час судового засідання повідомлялися неодноразово, заяв, клопотань не заявляли. За згодою сторін, справа розглянута без їх участі.

Позивач в судовому засідання позовні вимоги підтримав повністю і просив їх задовольнити. 28.07.2021р. надав заяву про завершення розгляду справи без його участі (а.с. 28 т. 2).

Представник відповідача ( ОСОБА_2 ) в судовому засідання проти позовних вимог заперечував, просив відмовити у їх задоволенні. 28.07.2021р. надав заяву про завершення розгляду справи без його участі, підтримав відзив на позов (а.с. 29 т. 2).

Суд, вислухавши в судовому засіданні сторін, вивчивши матеріали справи, оцінивши позиції сторін та докази у справі, встановив такі обставини справи та відповідні ним правовідносини.

Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів (ч. 1. ст.4 ЦПК України).

Суд розглядає цивільні справи не інакше, як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Встановлено, що позивач ОСОБА_1 є власником двох приміщень у багатоповерховому житловому будинку АДРЕСА_1 , а саме, квартири № 117 і нежитлового приміщення № 143 (офіс № 5), що підтверджено витягами з від 13.04.2010р. та від 10.06.2010р. про реєстрацію права власності (а.с. 14-15 т. 1).

Відповідач ОСОБА_2 був власником нежитлового приміщення АДРЕСА_1 , на підставі свідоцтва від 30.01.2019р., виданого приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Вдовіною Л.Л., зареєстрованого в реєстрі № 538, про те, що відповідно до ст. 61 Закону України «Про виконавче провадження» та на підставі акта про проведені електронні торги ОСОБА_2 належить на праві власності майно, що знаходиться за адресом АДРЕСА_1 , загальною площею 94,4 кв. м., та має характеристики: I- хол, 2-зал, 3,4,5-кімнати, 6-кімната персоналу, 7-санвузол (а.с. 16 т. 1).

Право власності зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.01.2019р., що підтверджено відповідною інформаційною довідкою (а.с. 17 т. 1).

З інформаційної довідки № 178664299 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 26.08.2019р. видно, що 20.08.2019р. приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Батовою Л.Г. на підставі свідоцтва № 538 від 30.01.2019р., висновку серія та номер 16/08/19-1, виданого 16.08.2019р. ФОН ОСОБА_9 , прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 146 по АДРЕСА_1 загальною площею 109,5 кв. м. (опис: 1 - приміщення, 2 - приміщення, 3 - сан. вузол) за ОСОБА_2 (а.с. 18, т. 1).

Згідно інформаційної довідки № 190001203 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом 26.08.2019р. приватним нотаріусом Дніпропетровського МНО Батовою Л.Г. на підставі свідоцтва № 538 від 30.01.2019р., висновку серія та номер 16/08/19-1, виданого 16.08.2019р. ФОН ОСОБА_9 , прийнято рішення про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення 146А по АДРЕСА_1 загальною площею 47,3 кв.м, (опис: 1-коридор,. 2 - сан вузол, 3- приміщення, 4-кухня) за ОСОБА_2 (а.с. 18, т. 1).

Також судом установлено, що власником приміщення АДРЕСА_1 , на даний час вже є ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору іпотеки від 16.09.2019р. Право власності на приміщення зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухомого майна 07.10.2020р., що підтверджено відповідною інформаційною довідкою (а.с. 158 - 160 т.1 ).

Як вказує позивач, на момент введення в експлуатацію будинку № 17 нежитлового приміщення № 146А не існувало, на підтвердження чого надав отриману ним у ОСББ «Федосіївський» копію Технічного паспорту на будинок АДРЕСА_1 від 12.12.2008р., де у розділі «План квартирного (багатоквартирного) будинку літ. А-15, АДРЕСА_1 » існує лише приміщення № 146 (а.с. 20-23 т. 1).

Також позивач вказує, що в будинку створене ОСББ «Федосіївський», яке має власний статуту від 12.04.2019р. (а.с. 24 - 26 т. 1). Позивач і ОСОБА_2 є членами ОСББ «Федосіївський» як власники нерухомого майна є співвласником інших об`єктів нерухомості будинку № 17 , підсобних приміщень, маршів, площадок, вікон, вітражних вікон (блоків), даху та іншого.

Також позивач надав інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно станом на 01.04.2020р. (копію), з якої видно, що власником нежитлового приміщення № 134 , загальною площею 167,6 кв. м. в будинку АДРЕСА_1 , розташованого на першому поверсі є ОСОБА_3 (а.с. 27 т. 1).

Позивач пояснив, що частина нежитлового приміщення № 134 розміром 10,25 м на 5,28 м не має над собою другого поверху і закінчується дахом, який знаходиться навпроти вікон нежитлового приміщення № 146, що видно із копії Технічного паспорта на квартирний (багатоквартирний) житловий будинок АДРЕСА_1 .

Як вказує позивач, з 21.09.2020р. на даху приміщення № 134 розпочалось будівництво підлоги, стін, та даху до рівня третього поверху. Будівництво здійснювалось з використанням приміщення № 146 (підключення до мереж, доступ будівельників на дах), про що співвласниками будинку ОСББ «Феолосіївський» складені акти (а.с. 28 - 31 т. 1).

На вимогу суду архітектором ОСОБА_6 наданий проект на об`єкт «Переоборудование и перепланировка нежитлового помещения АДРЕСА_1 », виготовлений на замовлення ОСОБА_2 (а.с. 2 - 12 т. 2).

ФОП ОСОБА_9 виданий відповідачеві ОСОБА_2 «Висновок щодо технічної можливості поділу об`єкту нерухомого майна» серія та номер 16/08/19-1 від 16.08.2019р. про те, що на підставі свідоцтва серія та номер 538 від 30.01.2019р., технічного паспорта серія та номер НОМЕР_4 , акт, серія та номер: б/н від 19.07.2019р. (розмір частки, назва об`єкта нерухомого майна) технічна характеристика: 1 - приміщення, 2 - приміщення, 3 - сан. вузол, 4 - коридор, 5 - сан. вузол, 6 - приміщення, 7 - кухня, загальна площа - 156,8 кв. м. розташовано АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 146. Склад новоутворених об`єктів нерухомого майна і їх адреси:

1) АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 146, складається з 1-приміщення, 2- приміщення, 3-сан. вузол, загальна площа - 1.09,5 м.кв.

2) АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення № 146А, складається з 1-коридор, 2-санвузол, - приміщення, 4-кухня, загальна площа 47,3м.кв.

За технічними показниками об`єкт може бути поділено.

Згідно примітки до висновку: 1) У зв`язку з упорядкуванням змінено нумерацію приміщень новоутворених об`єктів нерухомого майна; 2) Поділ об`єктів нерухомого майна проведено без будівельних робіт, які потребують введення в експлуатацію (а.с. 32 т. 1).

Позивачем також надана копія технічного паспорта, виготовлена ФОП ОСОБА_9 16.08.2019р. на приміщення № 146, яке складається з приміщення 1 площею 49,3 м.кв., приміщення 2 площею 58,1 м.кв., сан. вузла 3 площею 2,1 м.кв. Разом по приміщенню № 146 - 109,5 кв.м. Згідно із Планом поверхів громадського будинку нежитлове приміщення № 146 розташоване на II поверсі, складається з 2-х приміщень 1 і 2 (а.с. 33 - 35 т. 1).

Як пояснив позивач, розміри приміщення 2 - 58,1 кв.м фактично співпадають з розмірами частини нежитлового приміщення № 134 першого поверху з «Плану поверхів громадського будинку нежитлове приміщення № 134 І Поверх». які вказані у Технічному паспорті на весь будинок АДРЕСА_1 (а.с. 20 т. 1).

30.10.2019р. рішенням зборів ОСББ «Федосіївський» відмовлено ОСОБА_2 у наданні дозволу на переобладнання даху (а.с. 36 - 37 т. 1).

Допитаний у якості свідка позивач підтвердив викладені у позові обставини.

Допитаний у якості свідка керуючий будинку ОСОБА_5 (а.с. 20 - 22 т. 2) пояснив суду, що ОСОБА_2 без дозволу ОСББ на підставі розробленого проекту почав будівництво у 2019 році. Вважав, що будівництво здійснювалося із грубими порушенням будівельних вимог, оскільки збудоване приміщення навантажує основні несучі конструкції будинку.

Вирішуючи позовні вимоги, суд виходить з такого.

Щодо права позивача на звернення до суду із негаторним позовом .

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, при здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.

Згідно зі ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (негаторний позов).

За змістом статей 391, 396 ЦК України позов про усунення порушень права, не пов`язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов`язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.

Норми ст.ст. 15, 16, 386, 391 ЦК України гарантують власникові майна можливість вимагати усунення порушень його права незалежно від того, чи вони вже фактично відбулися, чи є підстави передбачати можливість такого порушення його права в майбутньому. Відповідно до положень норм ст.ст. 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Із негаторним позов позовом може звернутися також особа, яка відповідно до закону або договору має право володіння та користування майном, у тому числі у випадку, коли зазначені перешкоди чиняться власником такого майна.

Позов про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном - це позов про захист права власності від порушень, не пов`язаних із позбавленням володіння.

Однією з умов застосування негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки в такому разі здійснюється захист порушеного права власності за допомогою зобов`язально-правових способів.

Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод.

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, висловленим у постанові від 04.07.2018 р. по справі № 653/1096/16-ц, допоки особа є власником нерухомого майна, вона не може бути обмежена у праві звернутися до суду з позовом про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження цим майном, зокрема і шляхом виселення. А тому негаторний позов може бути пред`явлений упродовж всього часу тривання відповідного правопорушення.

Суд виходить з того, що позивач пред`явив саме негаторний позов, обравши спосіб захисту порушеного права шляхом усунення перешкод у користуванні власністю шляхом зупинення будівництва на даху, демонтажу надбудов на даху, з приведенням даху у стан, який був до початку будівництва.

Однак у позові позивач взагалі не вказує, які саме перешкоди спричинені у користуванні його власністю - квартирою № 117 і приміщенням № 143 , зокрема, чи то відсутній доступі до входу до приміщення позивача, чи то існує загроза руйнування, яка спричинить пошкодження його об`єктів нерухомості тощо.

Суд доходить висновку, що позивач не може вимагати усунення порушень його права, оскільки останнім не доведено, що діями відповідача порушується його право власності чи законного володіння.

Поза увагою позивача залишилося те, що позов ним пред`явлений до особи, яка не є власником спірних приміщень і не може на даний час жодним чином володіти і розпоряджатися даними приміщеннями, а отже, і усунути перешкоди у користуванні майном.

За клопотанням позивача ОСОБА_4 був залучений у якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору При цьому, після роз`яснення судом позивачеві права на уточнення кола відповідачів, позивач заявив, що ОСОБА_4 не може бути відповідачем по справі, а має бути саме третьою особою (а.с. 180 т. 1).

Щодо права позивача як співвласника багатоквартирного будинку на звернення до суду із цим позовом.

Позивач у своєму позові просить усунути з боку ОСОБА_2 перешкоди у користуванні спільним майном, яке належить співвласникам будинку, тобто фактично пред`являє позов в інтересах співвласників багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону України «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону спільне майно багатоквартирного будинку є спільною сумісною власністю співвласників. Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 1 Закону управління багатоквартирним будинком - вчинення співвласниками багатоквартирного будинку дій щодо реалізації прав та виконання обов`язків співвласників, пов`язаних з володінням, користуванням і розпорядженням спільним майном багатоквартирного будинку.

Відповідно до ч.ч. 1 ст. 10 Закону співвласники приймають рішення щодо управління багатоквартирним будинком на зборах у порядку, передбаченому цією статтею. Якщо у багатоквартирному будинку в установленому законом порядку утворено об`єднання співвласників, проведення зборів співвласників та прийняття відповідних рішень здійснюється згідно із законом, що регулює діяльність об`єднань співвласників багатоквартирних будинків. До повноважень зборів співвласників належить прийняття рішень з усіх питань управління багатоквартирним будинком, у тому числі про: 1) розпорядження спільним майном багатоквартирного будинку, встановлення, зміну та скасування обмежень щодо користування ним; 2) визначення управителя та його відкликання, затвердження та зміну умов договору з управителем; 3) обрання уповноваженої особи (осіб) співвласників під час укладання, внесення змін та розірвання договору з управителем, здійснення контролю за його виконанням.

Положеннями ч. 2 ст. 10 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Зазначене право передбачене також ч. 2 ст. 382 ЦК України, відповідно до якої власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.".

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 ст. 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічні приписи містить ч. 2 ст. 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Отже, нежиле приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).

При вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірних приміщень, а саме встановлення того, чи відносяться вказані приміщення до допоміжних чи є нежитловими приміщеннями в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень.

Така позиція викладена у постанові КГС Верховного Суду від 08.04.2020 № 915/1096/18

Таким чином, право володіння, користування та розпорядження допоміжними приміщеннями мають усі співвласники житлового будинку.

Згідно із ч. 2 ст. 369 ЦК України розпорядження майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою усіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена.

Позивач у позові посилається на норми Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» і зазначає, що у будинку утворене ОСББ «Феодосіївський», вважає, що порушене право користування спільною сумісною власністю.

Однак, позивач не є уповноваженою загальними зборами особою співвласників, який має право виступати від імені ОСББ щодо розпорядження спільною сумісною власністю будинку і даний позов не спрямованих на захист права співвласників, оскільки не стосується права користування допоміжними приміщеннями будинку.

Позивачем також не надано жодних доказів, які б свідчили про те, що відповідач вчинив дії, направлені на позбавлення його права користування допоміжними приміщеннями, вчинивши дії без отримання дозвільних документів або без її особистої згоди та інших співмешканців.

Разом із тим, наявність (до відчуження) самого по собі у відповідача права власності на приміщення не можна вважати належним і допустимим доказом порушеного права позивача.

Окрім того, позивач просить відповідача усунути перешкоди у користуванні дахом першого поверху нежитлового приміщення № 134, яке належить зовсім іншій особі - ОСОБА_3 (третій особі по справі), яка не уповноважувала позивача на подання даного позову до суду про усунення перешкод у користуванні дахом її приміщення.

Ураховуючи викладене, суд вважає, що позивач не має право на пред`явлення цього позову, з тих підстав, що він не уповноважений на те співвласниками житлового будинку. Позивач фактично пред`явив позов на захист свого особистого права власності, а не права спільної сумісної власності і не право користування місцем загального користування. Водночас, як було вказано вище, у позові взагалі не навів міркувань про порушення його права особистої власності.

Щодо вимог про скасування державної реєстрації записів про право власності.

У спорах про оскарження дій державних реєстраторів, вчинених на виконання Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», Велика Палата Верховного Суду сформувала єдину позицію, які спори повинні розглядатися за правилами адміністративного судочинства, а які за правилами господарського чи цивільного судочинства.

Якщо предметом спору є не стільки дії та рішення державного реєстратора як суб`єкта, наділеного владно-управлінськими функціями, скільки поновлення права власності позивача на нерухоме майно, а підставою позову є обґрунтування речового права на майно, то можна констатувати приватноправовий, а не публічно-правовий характер спірних правовідносин. Здійснення такого захисту судом залежить від вирішення питання про те, кому саме належить право користування спірним нерухомим майном та правомірності набуття такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.06.2018р. у справі №820/4146/17, від 18.09.2018р. у справі №823/235/16, від 29.08.2018р. у справі №807/719/15 звертає увагу, що оскарження рішення про державну реєстрацію, яке є наслідком реалізації сторонами у справі прав на спірне нерухоме майно, підлягає розгляду за правилами господарського чи цивільного судочинства.

За таких обставин спори до державного реєстратора, які пов`язані із захистом цивільного права на майно, підлягають розгляду у порядку цивільного судочинства.

Вимоги позивача про скасування записів про право власності суд вважає не належно обраним способом захисту порушеного права, оскільки він не відповідає засадам негаторного позову (ст. 391 ЦК України), що пред`являється з метою усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном і не пов`язаних із позбавленням володіння. Означене має наслідком відмову у позові.

Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи - ОСББ «Феодасіївський», приватний нотаріус Дніпровського МНО Батова Л.Г., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні спільним майном, скасування рішень про державну реєстрацію прав власності не підлягають задоволенню.

Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений ст. 141 ЦПК України, у відповідності до ч. ч. 1, 2 якої судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки суд дійшов до висновку про відмову у задоволенні позову, судові витрати відповідно до ст. 141 ЦПК України із відповідачів та третіх осіб не стягуються, а підлягають стягненню із позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону України № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Вказана правова позиція викладена у Постанові КАС ВС від 28.12.2020р. по справі № 640/18402/19.

Отже, якщо договором з адвокатом передбачено фіксовану вартість правової допомоги, то детальний опис робіт не є обов`язковим. Оскільки в такому разі розмір гонорару адвоката не залежить від обсягу послуг і часу, витраченого адвокатом, а отже є визначеним.

Таким чином, розмір винагороди за надання правової допомоги визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Окрім того, у Постанові КАС ВС від 21.01.2021 р. у справі № 280/2635/20 Верховий Суд дійшов висновку, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представник відповідача Красюка С.І. надав завірену належним чином копію договору про надання професійної правової допомоги № 01 від 01.12.2020р., укладеного відповідачем із АО «Погрібної Ольги та Патики Андрія», який містить вартість послуг (гонорар) у фіксованих сумах (п. 3.1), попередній орієнтований розрахунок судовий витрат, у якому вказано, що станом на 15.12.2020р. судові витрати на професійну правничу допомогу склали 9 000,00 грн. (а.с. 74 - 78, т. 1).

Відповідно до ч. 12 ст. 141 ЦПК України судові витрати третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, стягуються на її користь із сторони, визначеної відповідно до вимог цієї статті, залежно від того заперечувала чи підтримувала така особа заявлені позовні вимоги.

Представником приватного нотаріуса Дніпровського МНО Батової Л.Г. - адвокатом Погрібною О.А. був підготовлений відзив на позовну заяву (ще у статусі відповідача, до уточнення позовних вимог позивачем), представник приймала участь в судовому засіданні (а.с. 84 - 88, 165, 166 т.1).

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником третьої особи - приватного нотаріуса Дніпровського МНО Батової Л.Г. (яка первісно була залучена позивачем у якості відповідача) адвокат Погрібна О.А. надала завірену належним чином копію договору про надання професійної правової допомоги № 01 від 14.12.2020р., укладеного нотаріусом Батовою Л.Г. з АО «Погрібної Ольги та Патики Андрія», який містить вартість послуг (гонорар) у фіксованих сумах (п. 3.1), попередній орієнтований розрахунок судовий витрат, у якому вказано, що станом на 15.12.2020р. судові витрати на професійну правничу допомогу склали 9 000,00 грн. (а.с. 89 - 93, т. 1).

Витрати відповідача і третьої особи на професійну правничу (правову) допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а тому підлягають відшкодуванню з позивача на користь відповідача в сумі 9 000,00 грн. та третьої особи в сумі 9 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76-81, 82, 89, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (треті особи - Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Феодасіївський», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Батова Людмила Григорівна, ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ) про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні спільним майном, скасування рішень про державну реєстрацію прав власності - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу в сумі 9000,00 грн. (дев`ять тисяч гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Батової Людмили Григорівни витрати на правову допомогу в сумі 9000,00 грн. (дев`ять тисяч гривень 00 коп.).

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 273 ЦПК України.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 02 серпня 2021 року.

Суддя Наумова О.С.