Рішення № 98686704, 02.07.2021, Мостиський районний суд Львівської області

Єдиний унікальний номер: 448/90/20

Провадження № 2/448/39/21

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

02.07.2021 року Мостиський районний суд Львівської області в складі:

головуючого судді Кічака Ю.В.,

при секретарі судового засідання Мриц Н.І.

з участю позивачки ОСОБА_1

та представника відповідача – ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Мостиська цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області та Мостиської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ у Мостиському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання права на земельну частку (пай), -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, покликаючись на те, що з 15.08.1984р. по 31.08.1996р. працювала вчителем у Пнікутській середній загальноосвітній школі Мостиського району Львівської області, проживала в сільській місцевості та відповідно як працівник соціальної сфери мала право на земельну частку (пай) на території Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області. Однак з невідомих причин її (позивачку) не було включено в списки осіб, які мали право на земельну частку (пай) на території Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області.

Зазначає, що зверталася до Мостиської міської ради Львівської області із заявою про включення її в списики осіб, які мають право на земельну частку (пай) на території Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області, однак отримала відповідь про неможливість включення її (позивачки) в дані списки, оскільки такі вже були затверджені ухвалою Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області від 27.07.1995р. Натомість Мостиська районна державна адміністрація Львівської області та Відділ у Мостиському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області повідомили її (позивачку) про те, що належне їй право на земельну частку (пай) може бути встановлено виключно у судовому порядку та відповідно рекомендували звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.

З огляду на наведені обставини, просить суд ухвалити рішення, яким визнати за нею (позивачкою) право на середню земельну частку (пай) площею 2,20 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) на території Мостиської міської ради Львівської області (як правонаступника Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області).

Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні підтримала заявлені нею позовні вимоги. Пояснила, що в період роздержавлення і приватизації земель КСП «Дружба» вона працювала вчителем у Пнікутській середній загальноосвітній школі Мостиського району Львівської області, а в подальшому працювала вчителем в с.Садковичі Самбірського району Львівської області; в список осіб, які мають право на середню земельну частку, який є додатком до проекту роздержавлення і приватизації земель КСП «Дружба» Пнікутської сільської ради Мостиського району, її (позивачку) з невідомих причин не включено, хоча в переліку даного списку є особи соціальної сфери, в тому числі особи – вчителі Пнікутської середньої загальноосвітньої школи, з якими вона (позивачка) працювала. Зазначила, що їй відомо було, що саме директор Пнікутської школи подавав список працівників, які мали право на пай, однак вона (позивачка) в той час зазначеного списку не перевіряла. Ствердила, що за місцем свого проживання на території Самбірського району Львівської області не отримувала середньої земельної частки (паю), оскільки в той час, коли почала працювати вчителем в школі в с.Садковичі Самбірського району, процес роздержавлення і приватизації земель місцевого колективного сільського господарства вже був завершений.

Представник відповідача – Мостиської міської ради Львівської області в судовому засіданні поклав вирішення даного цивільного спору на розсуд суду. Зазначив, що якщо позивачка ОСОБА_1 як працівник соціальної сфери дійсно мала право на середню земельну частку (пай) на території Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області, правонаступником якої є Мостиська міська рада Львівської області, то її право підлягає захисту, а позовні вимоги – задоволенню.

Інші учасники справи, зокрема представники Мостиської районної державної адміністрації Львівської області та Відділу у Мостиському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, у судове засідання не з`явилися без поважних причин, клопотань про відкладення або про розгляд справи за їх відсутності до суду не надходило.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні повідомив наступне: він (свідок) тривалий період часу був головою Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області та відповідно приймав участь в процесі роздержавлення і приватизації земель місцевого колективного сільського господарства «Дружба». Підтвердив ті обставини, що працівники соціальної сфери Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області були включені в список осіб, які мали право на середню земельну частку (пай), в тому числі вчителі Пнікутської середньої загальноосвітньої школи Мостиського району Львівської області; перелік працівників школи на включення до відповідного списку подавав директор школи; всі педагоги мали право на середню земельну частку (пай) та такі повинні бути в зазначеному списку осіб, натомість чому відсутня у даному списку позивачка ОСОБА_1 , яка в період роздержавлення і приватизації земель дійсно працювала вчителем в Пнікутській школі, - йому (свідку) невідомо.

Заслухавши пояснення сторін, показання свідка та дослідивши матеріали цивільної справи у їх сукупності та взаємозв`язку, суд встановив наступні обставини справи та відповідні до них правовідносини.

Стаття 6 ЗК України в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, визначала право приватної власності громадян на землю і підстави набуття такого права.

Судом встановлено, що 13.03.1992 року Верховною Радою України прийнято постанову «Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі», а 07.07.1992 року постанову «Про державну програму приватизації майна державних підприємств». Зазначеними документами постановлено наступне: до 15 травня 199 року визначити перелік сільськогосподарських підприємств та організацій, землі яких підлягають передачі в колективну і приватну власність у 1992 році. Перелік господарств, землі яких передбачається передавати у власність у наступні роки, визначати не пізніш як за один місяць до початку наступного року; місцевим Радам народних депутатів забезпечити передачу землі громадянам України в порядку і розмірах, встановлених статтями 52, 56, 57, 67 Земельного кодексу України, починаючи з 15 травня 1992 року; встановити, що роздержавлення і приватизація земель сільськогосподарських підприємств і організацій, провадяться починаючи з 15 травня 1992 року відповідно до проектів, які розробляються керівництвом (адміністрацією) цих підприємств та організацій за участю експертів і державних землевпорядних організацій, схвалюються трудовими колективами і затверджуються за поданням сільської (селищної) Ради районною (міською) Радою народних депутатів; Кабінету Міністрів України до 15 травня 1992 року розробити і затвердити рекомендації по складанню цих проектів.

Крім того, комісією Верховної Ради України з питань агропромислового комплексу, земельних ресурсів та соціального розвитку села 15.05.1992р. розроблені Рекомендації по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, що затверджені Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України.

Згідно п. 2.3 даних рекомендацій, з метою обчислення розміру середньої земельної частки сільською, селищною, міською радами народних депутатів складаються та затверджуються списки:

- осіб, які працюють у колективних сільськогосподарських підприємствах, підсобних сільських господарствах, селянських (фермерських) господарствах, інших сільськогосподарських підприємствах, установах, організаціях, а також пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості;

- осіб, зайнятих у соціальній сфері села, до яких належать працівники освіти, охорони здоров`я, культури, побутового обслуговування населення, зв`язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів, а також пенсіонерів з числа цих осіб, що проживають у цій місцевості.

На реалізацію права громадян на землю Львівською обласною радою була прийнята ухвала №277 від 01.02.1993 року, якою затверджена Програма приватизації майна і землі в агропромисловому комплексі Львівської області, а 08.12.1993 року ухвалою №351 Львівська обласна рада затвердила положення і статути до згаданої Програми приватизації.

Зокрема, на виконання постанов Верховної Ради України Про прискорення земельної реформи та приватизацію землі» від 13.03.1992р. та постанови «Про державну програму приватизації майна державних підприємств» від 07.07.1992р., Львівська обласна рада прийняла Ухвалу №277 від 01.02.1993р., якою затвердила Програму приватизації майна і землі в агропромисловому комплексі Львівської області. Даною програмою зобов`язано сільські, селищні міські і районні ради скласти список об`єктів агропромислового комплексу, майна і земля яких підлягає приватизації, завершити складання списків громадян, які мають право на одержання у власність земельної ділянки у межах середньої земельної частки та створити комісії з питань приватизації; встановлено що дана програмам є обов`язковою до виконання місцевими органами влади і управління, власниками майна і землі та землекористувачами незалежно від форм власності та відомчої належності.

Відповідно до розділу 6 Програми приватизації майна і землі в агропромисловому комплексі Львівської області, приватизація майна радгоспів та держгоспів, в тому числі створених на базі колишніх колгоспів, здійснюється шляхом реорганізації їх у колективні сільськогосподарські підприємства, за бажанням трудового колективу і рішення власника чи уповноваженого органу, та безоплатної передачі майна цих підприємств їх працівниками з наступним його паюванням між ними.

Розділ 7 даної Програми передбачає послідовність її реалізації, в тому числі складення проектів роздержавлення і приватизації, порядок затвердження сільською, селищною, міською радами народних депутатів відповідних списків осіб, які мають право на земельну частку.

Так, п.7.6 Програми передбачає, що сільською, селищною, міською радами народних депутатів складаються та затверджуються списки:

- осіб, які працюють у колективних сільськогосподарських підприємствах, підсобних сільських господарствах, селянських (фермерських) господарствах, інших сільськогосподарських підприємствах, установах, організаціях, а також пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві та проживають у сільській місцевості і мають право на майновий пай і середню земельну частку;

- осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі (працівники освіти, охорони здоров`я, культури, побутового обслуговування населення, зв`язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів), а також пенсіонерів з числа цих осіб, що проживають у даній місцевості, які мають право на земельну частку.

Ухвалою XIV сесії Львівської обласної ради №351 від 08.12. 1993р. затверджено Положення про паювання і приватизацію землі в агропромисловому комплексі Львівської області. Пунктом 3 згаданого Положення регламентований порядок проведення роздержавлення і приватизації землі. Початком роботи з приватизації є розробка самого проекту, який передбачає створення приватизаційної комісії, складання списків осіб, які мають право на безоплатне отримання земельного паю. Пунктом 3.2 Положення про паювання і приватизацію землі в агропромисловому комплексі Львівської області було передбачено підстави для складання списку осіб, які мають право на землю.

До цих списків згідно п.3.2 Положення заносяться:

- особи, які працюють у колективних сільськогосподарських підприємствах, підсобних сільських господарствах, селянських (фермерських) господарствах, інших сільськогосподарських підприємствах, установах, організаціях, а також пенсіонери, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості;

- особи, зайняті у соціальній сфері на селі (працівники освіти, охорони здоров`я, культури, побутового обслуговування населення, зв`язку, торгівлі та громадського харчування, правоохоронних органів, Рад народних депутатів та їх виконавчих комітетів), пенсіонери з числа цих осіб, що проживають у даній місцевості.

Таким чином, зазначеними вище актами передбачено, що особи, які працювали в соціальній сфері на селі, належали до осіб, що мають право на земельну частку (пай).

В матеріалах даної цивільної справи мітиться проект роздержавлення і приватизації земель КСП «Дружба» Мостиського району Львівської області, з якого вбачається, що роздержавлення і приватизація земель даного КСП відбувалась в період з 25.02.1995р. по 20.02.1996р.; на виконання Програми приватизації майна і землі в агропромисловому комплексі Львівської області, затвердженої ухвалою Львівської обласної ради №277 від 01.02.1993р., рішенням Пнікутської сільської ради Мостиського району від 05.05.1995р. утворено приватизаційну комісію ради з роздержавлення і приватизації землі; ухвалою Пнікутської сільської ради Мостиського району від 27.07.1995р. затверджено списки осіб, які мають право на середню земельну частку згідно з Додатком 1; на загальних зборах уповноважених членів Пнікутської сільської ради Мостиського району 20.02.1996р. схвалено даний проект роздержавлення і приватизації земель; розмір середньої земельної частки (паю) згідно проекту складає 2,20 га; кількість осіб, які мають право на середню земельну частку становить 595 чол., з них працюючих в КСП – 143 особи та 65 осіб соціальної сфери, а також пенсіонерів, які працювали в КСП – 348 та з соціальної сфери – 39 осіб; у зазначеному списку осіб, які мають право на середню земельну частку, зокрема у розділі 3, наявний перелік осіб, які належали до соціальної сфери на селі, серед них і вчителі, однак відомості про позивачку ОСОБА_1 в зазначеному списку відсутні.

Отже, як вбачається з проекту роздержавлення і приватизації земель КСП «Дружба» Мостиського району Львівської області, особи, зайняті у соціальній сфері села, в тому числі працівники освіти - вчителі були включені до списку осіб, які мають право на середню земельну частку.

Позивачка ОСОБА_1 з 15.08.1984 року по 31.08.1996 року була працівником освіти, зокрема працювала вчителем в Пнікутській середній загальноосвітній школі Мостиського району Львівської області, а отже, з урахуванням того, що така працювала вчителем саме з 15.08.1984 року по 31.08.1996 року, тобто у період, який охоплює період, протягом якого відбувалось роздержавлення і приватизації земель КСП «Дружба» Мостиського району Львівської області, така, як вважає суд, вважалась особою, зайнятою у соціальній сфері села Пнікутської сільської ради Мостиського району та відповідно мала право на середню земельну частку (пай) на території даної сільської ради в розмірі 2,20 га.

Матеріалами справи також підтверджено, що з 01.09.1996р. позивачка ОСОБА_1 працевлаштувалась вчителем в Садковицькій неповній школі Самбірського району. На території с.Садковичі Самбірського району існувала спілка власників селянських господарств « ІНФОРМАЦІЯ_1 », процес роздержавлення та приватизації земель якого розпочався у 1994р. Відтак, позивачка ОСОБА_1 не являлась працівником соціальної сфери даного господарства, оскільки працювала вчителем в школі с.Пнікут Мостиського району Львівської області. Відповідно права на земельну частку (пай) в СВСГ «Перемога» не мала. В той час, коли позивачка ОСОБА_1 почала працювати вчителем в школі с.Садковичі Самбірського району, процес роздержавлення і приватизації земель СВСГ «Перемога» вже був завершений. Наведені обставини підтверджуються копією трудової книжки позивачки ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , а також відомостями, наданими Бісковицькою сільською радою Самбірського району Львівської області у листі вих.№62 від 29.01.2021р.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку.

Відповідно до ст.2 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", який визначає організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, а також порядок обміну цими земельними ділянками, особливості розпорядження землями та використання земель, що залишилися у колективній власності після розподілу земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв), передбачено, що право особи на земельну частку (пай) може бути встановлено в судовому порядку. У такому випадку рішення суду про визнання права на земельну частку (пай) буде документом, що посвідчує право на земельну частку (пай).

Пунктом сьомим Указу Президента України від 08.08.1995 р. № 720\95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" передбачено, що при неможливості надати особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Згідно п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16.04.2004 року №7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» невнесення до списку осіб, які мають право на земельну частку, не може позбавити її права на земельну частку (пай). При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до п.7 Указу Президента України від 08.08,1995року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам, організаціям» має бути надана із земель запасу. Позови громадян, пов`язані з паюванням земель (зокрема, про визнання права на земельну частку (пай), її розмір, незаконність відмови у видачі сертифіката, виділення паю в натурі), можуть бути предметом розгляду судів. Відповідачами в таких справах є КСП, сільськогосподарські кооперативи, районна державна адміністрація, яка затверджувала розмір паю, вирішувала питання про видачу сертифіката, а також виконавчий орган чи орган місцевого самоврядування, що має вирішувати питання про виділення земельної частки (паю) в натурі тощо.

Статтею 55 Конституції України передбачено право кожного на захист своїх прав і свобод від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є, зокрема, визнання права.

Права власника майна підлягають захисту шляхом пред`явлення позову про визнання права на належне йому майно за умови, якщо власник не може належним чином реалізувати свої правомочності у зв`язку з наявністю щодо цього права сумнівів або претензій з боку третіх осіб.

Згідно ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Підсумовуючи вищенаведене, керуючись принципом верховенства права, виходячи із системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, з врахуванням викладеного, зокрема того, що судом достовірно встановлено, що в період роздержавлення і приватизації земель на території Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області (правонаступником якого є Мостиська міська рада Львівської області), позивачка ОСОБА_1 була працівником освіти в межах Пнікутської сільської ради Мостиського району Львівської області, відтак вважалась особою, зайнятою у соціальній сфері села, однак при паюванні земель не була включена у список осіб на отримання земельної частки (паю), суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивачки ОСОБА_1 є підставними та такими, що підлягають до задоволення.

Керуючись ст.ст.12, 13, 76-81, ст.ст.258, 259, 264, 265, 268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Мостиської міської ради Львівської області та Мостиської районної державної адміністрації Львівської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Відділ у Мостиському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, про визнання права на земельну частку (пай) – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , право на середню земельну частку (пай) площею 2,20 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) на території Мостиської міської ради Львівської області.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 12.07.2021р.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженка, проживає та зареєстрована за адресою: с.Садковичі Самбірського району Львівської області, РНОКПП – НОМЕР_2 .

Відповідач: Мостиська міська рада Львівської області, код ЄДРПОУ: 26307500; місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 6 Яворівського району Львівської області.

Відповідач: Мостиська районна державна адміністрація Львівської області, код ЄДРПОУ: 04056434, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 22 Яворівського району Львівської області.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Відділ у Мостиському районі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, місцезнаходження: 81300, м.Мостиська, вул.Грушевського, 22 Яворівського району Львівської області.

Суддя Ю.В. Кічак