Рішення № 98684543, 30.07.2021, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 760/19331/20

2-а-2584/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2021 року Солом`янський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Калініченко О.Б.

при секретарі Мельник Ю.О.,

розглянувши за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

До суду надійшла позовна ОСОБА_1 до ТОВ «ФК «Є ГРОШІ КОМ» про визнання правочину недійсним.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначає, що 24.04.2020 року між сторонами був підписаний договір позики № 3467510262-737066 строком до 07.05.2020 року на суму 4000 грн., зі сплатою за користування позикою одноразової комісії у розмірі 4.00 %, але не менше 150 грн. від суми позики.

Вважає, що підписаний договір є недійсним з підстав невідповідності вимогам законодавства про захист прав споживачів.

Так, на думку позивача, їй кредитодавцем всупереч вимогам ч. 2 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» не було повідомлено про кредитні умови щодо орієнтовної сукупності вартості кредиту як у процентному значенні, так і в грошовому виразі; не надано перелік витрат, пов`язаних, зокрема, з обслуговуванням кредиту, витрат на страхування; не надано варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоту та обсяги. Тобто, не було надано істотної інформації про кредитні умови.

Зазначає, що, як вбачається зі змісту спірного правочину, останній не містить детального розпису сукупної вартості кредиту для споживача з урахуванням відсоткової ставки за кредитом та вартості всіх послуг (реєстратора, нотаріуса, страховика, оцінювача тощо), переліку, розміру і бази розрахунку всіх комісій (тарифів) банку, що пов`язані з наданням, обслуговуванням і погашення кредиту. Детальний розпис не був наданий позивачу і після укладення правочину у вигляді додатку до нього.

Викладене свідчить про порушення її права на одержання необхідної, доступної достовірної та своєчасної інформації про кредит, яке гарантоване Законом.

Таким чином, позивач вважає, що викладені обставини свідчать про використання відповідачем нечесної підприємницької практики шляхом ненадання у спосіб, визначений Законом України «Про захист прав споживачів», інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору, а тому спірний правочин є недійсним згідно з ч. 6 ст. 19.

Оскільки кредитодавцем внаслідок здійснення нечесної підприємницької практики порушено права позивача, а саме не надано інформації, яка є суттєвою, то відсутні підстави вважати, що спірний правочин був укладений з додержанням вимог необхідних для його чинності, так як не зазначення такої інформації у відповідності до Закону, вказує на те, що він суперечить актам цивільного законодавства.

Позивач також посилається на те, що вимога про нарахування та сплату неустойки за спірним правочином є завищеною, суперечить принципам розумності та добросовісності та становить несправедливо непомірний тягар для споживача.

Враховуючи викладене, просить визнати недійсним договір позики № 3467510262-737066 від 12.04.2020 року.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11.09.2020 року відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою Солом`янського районного суду м. Києва від 11.09.2020 року відмовлено в задоволення клопотання позивача про витребування доказів.

В ухвалі про відкриття провадження учасникам справи було визначено строк на подання відзиву, відповіді на відзив та заперечень.

24.11.2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому сторона відповідача просить відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.

Так, вся інформація, про яку позикодавець мав повідомити до укладення договору позики з позичальником, міститься на веб-сайті позикодавця.

Також всі домовленості, що були досягнуті під час укладання оспорюваного договору позики, містяться у самому його тексті, який був підписаний позивачем після ознайомлення з ним.

Оспорюваний договір позики був укладений за допомогою відповідного електронного сервісу, що міститься на офіційному сайті Товариства. Під час реєстрації в інформаційно-телекомункаційній системі позивач надала всі необхідні відомості шляхом заповнення обов`язкових реквізитів договору, після чого отримала можливість обрати необхідний кредитний продукт, а також суму та строк кредитування. Після схвалення рішення про можливість надання грошових коштів у позику позивачу, вона отримала доступ до тексту договору позики, який містить всі істотні умови, який підписала одноразовим ідентифікатором в розумінні Закону України «Про електронну комерцію».

За допомогою платіжної системи було здійснено перерахування грошових коштів з транзитного рахунку Товариства на номер банківської карти зазначений клієнтом у заявці на отримання кредиту.

Сторона відповідача посилається на те, що жодним доказом не підтверджується наявність в договорі несправедливих умов, щодо яких позивач перед укладенням договору не мав реальної можливості ознайомитися та зробити свідомий вибір. Позика надаєтья виключно після ознайомлення позичальника з правилами надання грошових коштів у вигляді позики та текстом самого договору позики. Таким чином, позивачу було надано в повному обсязі інформацію визначену законодавством.

Жодних інших документів до суду не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувається в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи, особи, які беруть участь у справі не викликались.

Дослідивши матеріали справи, проаналізувавши надані докази, суд приходить до наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

За ч.ч. 1, 2 ст. 207 цього Кодексу правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо: його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони; воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку; він підписаний його стороною (сторонами).

Судом встановлено, що 24.04.2020 року між ТОВ «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» та ОСОБА_1 було укладено договір позики № 3467510262-737066 в електронному вигляді.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір визначений як домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Згідно зі ст. 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

У розумінні Закону України«Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа, зокрема і електронного підпису, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа (ст.ст. 5, 6).

Тобто, наявність електронних підписів сторін у спірному договорі підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.

При цьому, важливою складовою є те, щоб електронний договір містив всі істотні умови для відповідного виду договору.

За положеннями ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір).

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно зі ст.ст. 1046, 1048 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. Позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Враховуючи викладене, вбачається, що істотними умовами договору позики є: сума позики; розмір відсотків (або безпроцентний характер позики); строк повернення.

Так, згідно з п. 1.1. укладеного сторонами договору Позичкодавець надає Позичальникові на умовах, що передбачені даним Договором, грошові кошти в позику в сумі 4000 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а Позичальник зобовязується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою зазначені у п. 1.5. цього Договору. Позика надається за вирахуванням комісії, вказаної в п. 1.4 Договору, з суми, що підлягає одержанню Позичальником у користування, шляхом перерахування на банківську картку позичальника НОМЕР_1 . Загальна сума позики за весь період її складає 4128 грн. Строк позики за цим Договором складає 14 днів, позика має бути повернута до 07.05.2020 року (п. 1.3.).

Як вбачається з позовної заяви, позивач не оспорює факту виконання відповідачем умов договору позики щодо надання їй грошових коштів, які не були повернуті у визначений строк, як передбачено договором.

Згідно договору сторони дійшли згоди щодо сплати: одноразової комісії у розмірі 4 % від суми позики (п. 1.4.), комісії за обслуговування позики - 0.15 % від суми позики щоденно (п.п. 1.4.1.), комісії за обслуговування особистого кабінету Позичальника - 10.00 грн. за тиждень, яка нараховується з другого дня після отримання позики та до дня її повернення (п.п. 1.4.2).

Пунктом 1.5. обумовлено нарахування відсотків. Так, протягом строку позики розмір відсотків за правомірне користування коштами складає 1.79 % від суми позики щоденно (п.п. 1.5.1). У випадку неповернення всієї суми позики в строк здійснюється нарахування процентів за неправомірне користування позикою у розмірі 1.79 % від суми неповернутої позики за кожен день прострочення, що складає 653.35 % річних. При цьому, зазначено, що такі проценти нараховуються у відповідності до ст. 625 ЦК України.

Додатково до основних процентів, Позичальник зобовязаний сплатити 4.00 % за неправомірне викристання коштів від суми позики за кожен день прострочення з першого дня прострочення. В разі прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більше ніж на 30 днів додаткові відсотки збільшується на 2 % (п.п. 1.5.2.). Згідно п.п. 1.5.4. орієнтовна реальна річна процентра ставка складає 708,60 %.

За умовами п. 3.2. строк та проценти за користування позикою та нарахування процентів за цим договором обчислюються за фактичну кількість календарних днів користування позикою.

При цьому, проценти за користування позикою складають 0.00 % з першого дня надання позики Позичальнику до, максимум 14-го дня повного погашення Заборгованості за позикою, включно. Якщо Позичальником було порушено строки виконання зобовя`зань згідно даного Договору, то в перший день прострочення, проводиться перерахунок процентів за весь строк користування позикою у розмірі 1.79 % за кожен день користувння кредитом. Нарахування і сплата процентів проводиться на залишок заборгованосты за позикою.

В разі прострочення заборгованості більше ніж на 61 днів, Позичальник зобовязується сплатити штраф у розмірі половини (50 %) суми кредиту (п. 4.3.).

Згідно з п. 1.6. Договору позика надається на споживчі цілі. Сума позики може бути використана позичальником для будь-якої мети, що не заборонена цим договором або чинним законодавством України.

Деталізована інформація щодо визначення сукупної вартості позики при нарахуванні відсотків за правомірне використання коштів у відповідності до п. 1.5.1 Договору зазначена у Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною цього Договору.

Попри викладене, позивач вважає укладений договір позики між сторонами недійсним.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені ст. 203 ЦК України.

Так, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, у суду немає правових підстав для задоволення позову (постанова Верховного суду України від 25.12.2013 року в справі № 6-94цс13).

За вимогами ст. 16 ЦК України, звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 12 ЦПК України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Так, позивач у позові зазначила, що відповідачем як субєктом господарювання використовувалася нечесна підприємницька практика, яка полягала у ненаданні у спосіб передбачений Законом України «Про захист прав споживачів» відповідної інформації, необхідної для здійснення свідомого вибору.

Стаття 19 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлює, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає: 1) вчинення дій, що кваліфікуються законодавством як прояв недобросовісної конкуренції; 2) будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Разом з тим, при розгляді справи було встановлено, що оспорюваний договір укладений в електронній формі, що не суперечить вимогам Цивільного кодексу України та іншого законодавства, зі змісту якого вбачається, що в ньому визначено основні істотні умови, характерні для такого виду договорів, а саме зазначено: суму позики, строк надання коштів, порядок повернення позики, нарахування та сплата процентів, підстави та розмір відповідальності за порушення умов договору позики, а також інші договірні умови.

При цьому, позивач погодилась на укладення договору саме з такими умовами, про що свідчить підписання нею вказаного договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому прийняла надані відповідачем кредитні кошти. Без здійснення необхідних дій, визначених Законом України «Про електронну комерцію», оспорюваний договір між сторонами не був би укладеним.

Таким чином, суд не вбачає обставин обставин, які б свідчили про невідповідність умов оспорюваного договору позики зазначеним вище вимогам, а доводи позивача щодо здійснення відповідачем нечесною підприємницької практики не доведені та до того ж спростовуються змістом самого договору.

Слід також звернути увагу, що у п. 7.2 Договору чітко вказано, що уклавши цей Договір Позичальник підтверджує, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов`язується і погоджується неухильно дотримуватись Правил надання грошових коштів у вигляді позики ТОВ «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ», які регламентують порядок надання грошових коштів у позику фізичним особам, текст яких розміщено на Сайті Позикодавця.

Також Законом України «Про захист прав споживачів» та п.п. 1.8.1 спірного Договору визначено право позичальника протягом 14 календарних днів з дня укладення Договору відмовитися від нього до закінчення строку дії за умов, що ним визначені. Проте, позивач таким правом не скористалася.

Відповідно до положень ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Крім того, ОСОБА_1 також у позові зазначає, що положення договору щодо сплати непропорційно великої суми компенсації є несправедливими і суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальникові, що в свою чергу є підставою для визнання такого договору недійсним.

Суд, дослідивши умови договору на предмет наявності такої обставини, приходить до наступного.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має гуртуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч.ч. 1, 3 ст.509 ЦК України).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом законодавства.

Згідно ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Статтями 11, 12 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг» встановлений обов`язок кредитора щодо неухильного дотримання вимог Закону України «Про захист прав споживачів».

Суд звертає увагу на ту обставину, що незалежно від виконання фінансовою установою вимог щодо надання усієї необхідної інформації про умови надання позики, відповідно до приписів ст. 18 цього ж Закону України «Про захист прав споживачів» не повинно бути включено до несправедливих умов.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача (ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів).

Відповідно до п. 5 ч. 3 ст.18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Проаналізувавши положення п. 1.5. спірного договору в частині розміру відсотків за кожен день прострочення, що складає 653.35 % річних, а також додаткових 4 %, які збільшуються на 2 % у випадку прострочення сплати заборгованості за кредитним договором більше ніж на 30 днів, суд вважає, що попри те, що умови спірного договору були обумовлені сторонами та погодженні позивачем, вказані положення договору є несправедливими та суперечить принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальникові, як споживачу послуг, оскільки встановлюють вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50%) у разі невиконання/неналежного виконання зобов`язань за договором позики, що є порушенням ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Відповідно до положень Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09.04.1985 року № 39/248 споживачі мають бути захищені від таких зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав у контрактах та незаконні умови кредитування продавцями.

Такого ж висновку дійшов Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/13.

Крім того, з огляду на приписи ст. 42 Конституції України, участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення повернення кредиту.

Межі дії принципу свободи договору визначаються законодавством з урахуванням критеріїв справедливості, добросовісності, пропорційності і розумності. При цьому держава має підтримувати на засадах пропорційності розумний баланс між публічним інтересом ефективного перерозподілу грошових накопичень, комерційними інтересами банків щодо отримання справедливого прибутку від кредитування і правами та охоронюваними законом інтересами споживачів їх кредитних послуг (абз. 3 п.п. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 10.11.2011 року № 15-рп/2011 у справі про захист прав споживачів кредитних послуг).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про визнання пункту 1.5 спірного договору позики недійсним, оскільки визначений в ньому розмір процентів є завищеним, не відповідає передбаченим у ч. 3 ст. 509 та ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Викладене узгоджується з позицією викладеною в постанові Верховного Суду від 07.10.2020 року (справа № 132/1006/19).

До того ж, в будь-якому випадку повернення коштів з відсотками, здійснюється в межах строку кредитування. Строк кредитування за договором позики становив 14 днів, що не опорюється сторонами.

Згідно з роз`ясненнями, що викладені в п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», судам необхідно враховувати, що згідно зі статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України та іншим нормативно-правовим актам. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відповідно до положень ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Визнання недійсними вказаних умов договору не впливає на дійсність решти його умов.

Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню частково та визнання договору недійсним в частині, що не відповідає закону.

З урахуванням часткового задоволення позову стягненню з відповдача на користь держави підлягає судовий збір у розмірі 420,40 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 6, 10, 11, 16, 203, 204, 205, 207, 215, 509, 525, 526, 536, 549, 551, 626, 627, 628, 629, 638, 1046, 1048 ЦК України, Законом України «Про захист прав споживачів»,Законом України «Про електронну комерцію», Законом України«Про електронні документи та електронний документообіг», Законом України«Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ст.ст. 3, 4, 5, 12, 13, 76-81, 141, 259, 263-265, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» про визнання правочину недійсним задовольнити частково.

Визнати договір позики № 3467510262-737066, укладений 24.04.2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» (м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 180, код ЄДРПОУ 43067861) та ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ), недійсним в частині нарахування відсотків, що визначено у п. 1.5 договору.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Є ГРОШІ КОМ» (м. Дніпро, просп. Богдана Хмельницького, 180, код ЄДРПОУ 43067861) на користь держави судовий збір в розмірі 420,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляцій скаргу подано не було.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя: