Рішення № 98678979, 28.07.2021, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 липня 2021 року м. Київ № 640/16726/21

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Новик В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовомОбслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський"доДепартаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції Українипровизнання протиправною та скасування постановипредставники сторін:позивача - Цилюрик О.В.; відповідача - Приступа О.О.

ВСТАНОВИВ:

Обслуговуючим кооперативом "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" (адреса: 08202, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, 155, ідентифікаційний код - 38256294) (далі - позивач, ОК "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський") подано на розгляд Окружному адміністративному суду міста Києва позов до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код - 00015622, ел. пошта - callcentre@minjust.gov.ua) (надалі - відповідач, Департамент ДВС), у якому позивач просить суд визнати протиправною та скасувати постанову від 22.04.2021 ВП № 48395352 відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" виконавчого збору у розмірі 4 497 125,60 грн.

Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що постанова від 22.04.2021 про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" виконавчого збору у розмірі 4 497 125,60 грн. є протиправною та такою, що підлягає скасуванню у судовому порядку.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 22.06.2021 (суддя Пащенко К.С.) відкрито провадження у адміністративній справі № 640/16726/21, постановлено розглядати справу за правилами, передбаченими ст. 287 Кодексу адміністративного судочинства України (скорочено - КАС України); призначено справу до розгляду у судове засідання на 08.07.2021; витребувано у Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 48395352.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.07.2021 повторно витребувано у Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України належним чином засвідчені копії усіх матеріалів виконавчого провадження № 48395352.

08.07.2021 судом відкладено розгляд справи до 28.07.2021.

Призначеного дня у судовому засіданні представник ОК "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" підтримав, за викладених у позові підстав, позовні вимоги у повному обсязі та просив задовольнити позовну заяву.

Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що 07.08.2015 було відкрите виконавче провадження № 48395352 за наказом № 911/1979/15 від 30.07.2015, виданим Господарським судом Київської області про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" на користь Акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Грейтберта інвестментс ЛТД" - 31 000 000 грн. боргу, 3 100 000 грн. пені, 568 191 грн. 78 коп. 3% річних, 10 230 000 грн. інфляційних втрат та 73 064 грн. 26 коп. судового збору.

22.04.2021, за заявою стягувача про повернення виконавчого документа, головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинською Оксаною Миколаївною, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу.

При цьому, як примічає позивач, 22.04.2021 вказаним державним виконавцем винесено постанову про стягнення виконавчого збору (по тексту - Постанова).

За обставин повернення виконавчого документу стягувачу, зважаючи, що виконавчий збір стягується лише з фактично стягнутої на користь стягувача суми, чого здійснено не було, тобто виконання судового рішення за наказом № 911/1979/15 від 30.07.2015 органом державної виконавчої служби не відбулося, позивач вважає Постанову протиправною.

У судовому засіданні цього дня відповідачем подано відзив на позовну заяву, у якому Департамент ДВС зауважив на тому, що виконавчий збір є обов`язковим до сплати за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби.

Окремо відповідач відзначив, що виконавчий збір не стягнуться у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд відмічає таке.

Наразі, в аспекті вчинення органами державної виконавчої служби примусового виконання рішень, суд акцентує, що частиною другою статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже для встановлення обставин протиправності Постанови, необхідним є перевірка судом такого рішення на відповідність критеріям, що встановлені в ч. 2 ст. 2 КАС України.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» (в тексті - Закон), «Інструкцією з організації примусового виконання рішень», та іншими нормативно-правовими актами (по рішенню - Інструкція) (тут і по тексту відповідні нормативно-правові акти наведено в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

За ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

Тобто можливим є стягнення державним виконавцем виконавчого збору у розмірі 10 відсотків від суми, що примусово стягується за виконавчим документом.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа.

Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 Закону (ч. 5 ст. 37 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом.

Таким чином у разі повернення виконавчого провадження з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 37 Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому Законом.

При цьому при стягненні виконавчого збору відповідно до частини третьої статті 40 Закону без реального примусового стягнення суми боргу з боржника у разі повернення виконавчого документа стягувачу за його заявою створюються умови для стягнення з боржника подвійної суми виконавчого збору або ж стягнення його без реального виконання рішення суду.

Поряд з цим варто примітити, що Кабінет Міністрів України своєю постановою від 08 вересня 2016 року № 643 затвердив «Порядок виплати винагород державним виконавцям та їх розміри і розмір основної винагороди приватного виконавця» (альтернативно - Порядок), що визначає механізм виплати винагород державним виконавцям, а також розміри винагород державних виконавців і основної винагороди приватного виконавця.

Відповідно до пункту 2 Порядку, у разі фактичного виконання (повного або часткового) виконавчого документа майнового характеру державним виконавцям, визначеним у частині першій статті 7 Закону України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів", виплачується винагорода у такому розмірі:

2 відсотки стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - державному виконавцю, на виконанні у якого перебував (перебуває) виконавчий документ;

0,5 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - керівнику органу державної виконавчої служби та його заступникам, яким безпосередньо підпорядкований державний виконавець (крім випадків, передбачених абзацами сьомим - одинадцятим цього пункту).

У разі коли примусове виконання здійснювалося відділом примусового виконання рішень в районі міста Києва Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту (далі - відділ примусового виконання рішень в районі міста Києва), крім винагороди, передбаченої абзацом другим цього пункту, винагорода виплачується у таких розмірах:

0,3 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - начальнику відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва;

0,2 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - розподіляється порівну між заступниками начальника відділу примусового виконання рішень в районі міста Києва;

0,1 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - начальнику Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту;

0,05 відсотка стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, але не більше 200 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року, - заступнику начальника Управління забезпечення примусового виконання рішень в місті Києві Департаменту державної виконавчої служби Мін`юсту.

Пунктом 4 Порядку передбачено, що фактичним виконанням вважається виконання рішення за виконавчим документом майнового характеру в повному обсязі або частково та виконавчого документа немайнового характеру в повному обсязі в порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження", якщо за такими документами стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Системний аналіз наведених вище норм Порядку свідчить, що у разі фактичного виконання виконавчого документа майнового характеру у повному обсязі або частково державному виконавцю виплачується винагорода у відсотковому співвідношенні від стягнутої суми або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом, якщо за таким виконавчим документом стягнуто виконавчий збір та витрати, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення виконання рішення.

Аналогічна правова позиція в частині застосування п.п. 2, 4 Порядку та ст.ст. 27, 37, 40 Закону викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 (справа № 2540/3203/18, посилання у мережі інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/Review/88601610).

Як свідчать матеріали справи 07.08.2015 головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Нідченко Дмитром Євгеновичем відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 911/1979/15 від 30.07.2015, виданого Господарським судом Київської області про: «Стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" (08292, Київська область, м. Буча, вул. Лісова, буд. 1; код ЄДРПО України 38256294) на користь Акціонерної компанії з обмеженою відповідальністю "Грейтберта інвестментс ЛТД" (Киріяку Матсі, 3.РУССОС ЛІМАССОЛ ТАУРЕ, 6-й поверх, кв./оф. 6А. 3040,м. Лімассол, Кіпр; реєстраційний код НЕ 328646) - 31000000 гривень 00 коп. боргу, 3100000 гривень 00 коп. пені, 568191 гривню 78 коп. 3% річних, 10230000 гривень 00 коп. інфляційних втрат та 73064 гривні 26 коп. судового збору», про що прийнято постанову ВП № 48395352.

Згідно мотивувальної частини постанови стягувачем є Акціонерна компанія з обмеженою відповідальністю "Грейтберта інвестментс ЛТД", а боржником - Обслуговуючий кооператив "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський".

22.04.2021, за заявою стягувача про повернення виконавчого документа на підставі п. 1 ч. 1 ст. 37 Закону України «Про виконавче провадження», відповідачем прийнято постанову про повернення документу стягувачу.

Водночас, цього ж дня головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Торбинською Оксаною Миколаївною винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору у розмірі 4 497 125,60 грн.

В розрізі наведених обставин, приймаючи до уваги приписи Закону та Порядку, суд зауважує, що доказів стягнення Департаментом ДВС фактичних сум за виконавчим документом № 911/1979/15 від 30.07.2015 матеріали справи не містять.

Водночас з матеріалів справи видно про винесення відповідачем 22.04.2021 постанови про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки, як було встановлено Департаментом ДВС, до відділу надійшла заява стягувача про повернення виконавчого документа стягувачу.

З огляду на висвітлене, з урахуванням того, що доказів стягнення Департаментом ДВС фактичних сум за означеним вище виконавчим документом до суду не подано, що свідчить про відсутність реального стягнення суми боргу з боржника, а відповідно виключає наявність правових підстав для стягнення виконавчого збору за Постановою, протиправною, за висновками суду, є спірна постанова відповідача.

Тому суд вважає, що так як оскаржувана постанова прийнята не у відповідності до приписів п.п. 1, 3, 6, 8 ч. 2 ст. 2 КАС України, наявними є правові підстави для скасування такої.

У відповідності до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

За переконанням суду відповідачем не доведено правомірності прийнятої Постанови.

Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

У пункті 50 рішення Європейського суду з прав людини «Щокін проти України» (№ 23759/03 та № 37943/06) зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Говорячи про «закон», стаття 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях цієї Конвенції (див. рішення у справі «Шпачек s.r.о.» проти Чеської Республіки» (SPACEK, s.r.o. v. THE CZECH REPUBLIC № 26449/95). Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні (див. рішення у справі «Бейелер проти Італії» (Beyeler v. Italy № 33202/96).

У Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 24.01.2020 (справа № 420/2921/19).

Отже виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих сторонами доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, проаналізувавши всі обставини справи, з урахуванням нормативного регулювання спірних правовідносин, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі.

В частині судових витрат у справі.

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Оскільки в даному випадку суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог, судові витрати підлягають відшкодуванню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, як то Міністерства юстиції України.

Окремо суд, враховуючи окреслення позивачем у позові обставин щодо отримання ним Постанови 02.06.2021, визначає, що відповідно до ч. 2 ст. 122 КАС України, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з ч. 3 ст. 123 КАС України, якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

У відповідності до ч.ч. 1, 2 ст. 121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Судом також враховується те, що статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) гарантується право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі.

Ключовими принципами ст. 6 Конвенції є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.

Право на суд покриває надзвичайно широке поле різноманітних категорій - воно стосується як інституційних та організаційних аспектів, так і особливостей здійснення окремих судових процедур. Своєрідним механізмом, який дозволяє розуміти, тлумачити та застосовувати Конвенцію є практика Європейського суду з прав людини, яку він викладає у своїх рішеннях.

Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

Так, у справі Delcourt v. Belgium Європейський суд зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення ст. 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення.

У справі Bellet v. France Європейський суд зазначив, що ст. 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

При цьому, як випливає з рішення Європейського суду з прав людини у справі Іліан проти Туреччини, правило встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання слід звертати увагу на обставини справи.

Таким чином, як свідчить позиція Європейського суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Як видно з матеріалів справи, юридичною адресою позивача є: 08202, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, 155, і дана адреса зазначена стягувачем у заяві про повернення виконавчого документа від 15.03.2021.

Так, спірну постанову позивач отримав 02.06.2021, обставини чого, між іншим, відповідачем не заперечуються.

Поряд з цим доказів реального вручення позивачу Постанови до зазначеної дати матеріали справи не містять.

З огляду на вказане, проаналізувавши у сукупності наведені позивачем у заяві доводи та наявні у матеріалах справи докази, беручи до уваги отримання ОК "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" оспорюваної постанови 02.06.2021, суд вважає обґрунтованими доводи позивача про звернення до суду з відповідним позовом в межах строку з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав та інтересів, що випливає з ч.ч. 1, 2 ст. 287 КАС України.

Керуючись ст.ст. 1, 2, 72-78, 123, 241-246, 268-271, 287 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" - задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову від 22.04.2021 ВП № 48395352 Відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про стягнення з Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" виконавчого збору у розмірі 4 497 125,60 грн.

3. Стягнути на користь Обслуговуючого кооперативу "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" (адреса: 08202, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Соборна, 155, ідентифікаційний код - 38256294) за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства юстиції України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13, ідентифікаційний код - 00015622 (Департамент державної виконавчої служби)) понесені ОК "Житлово-будівельний кооператив "Буча-Олімпійський" витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень).

Судові рішення за наслідками розгляду судами першої інстанції справ, визначених статтею 287 КАС України, набирають законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Відповідно до ч. 6 ст. 287 КАС України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Суддя К.С. Пащенко