Рішення № 98678331, 30.07.2021, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2021 року Чернігів Справа № 620/5165/21

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Скалозуба Ю.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників адміністративну справу

за позовомОСОБА_1 доВійськової частини А 4444простягнення середнього заробітку, У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини А4444, в якому просить стягнути з Військової частини А4444 на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час не проведення остаточного розрахунку при звільненні за період з 20.10.2020 по 17.05.2021.

Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що остаточний розрахунок з ним при звільненні відповідачем був проведений 17.05.2021, при цьому звільнений зі служби він був 20.10.2020. Таким чином, вважає, що в силу приписів статей 166, 117 КЗпП України відповідач зобов`язаний виплатити позивачу грошову компенсацію у розмірі середнього заробітку (грошового утримання) за період з 20.10.2020 по 17.05.2021.

Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив незгоду із заявленими позовними вимогами, оскільки, на день звільнення позивача зі служби (20.10.2020) між ним та Військовою частиною А4444 не існувало спору щодо нарахування та виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Отримавши виплати, нараховані йому при звільнені, позивач не заявив відповідачу про свою незгоду з їх розміром та складовими. Право позивача на отримання грошової компенсації вартості за неотримане речове майно встановлене рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 620/511/21. При цьому, статтею 117 КЗпП України не встановлена відповідальність власника або уповноваженого ним органу у вигляді виплати середнього заробітку у разі, коли спірним є питання не розміру виплати, а самого права особи на певні виплати при звільненні. Також зазначає, що правило статті 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.

Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 26.05.2021 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.

Ухвалою суду від 08.07.2021 витребувано у відповідача відомості про розмір заробітної плати за останні два календарні місяці роботи, що передували звільненню ОСОБА_1 та про кількість відпрацьованих ним днів за вказаний період.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині А4444, звідки був звільнений та виключений зі списків особового складу частини з 20.10.2021 (а.с. 3).

Копією виписки з банківського рахунку позивача підтверджується перерахування 17.05.2021 йому коштів в/ч А4444 у розмірі 19002,24 грн. У графі «Деталі операції» зазначено: «компенсація за речове майно» (а.с. 5).

Згідно з Довідками в/ч А4444 від 20.07.2021 № 70/6/254 та № 20/228 грошове забезпечення позивача за два календарних місяця до звільнення (жовтень 2020 року) складало: серпень 2020 року – 11064,30 грн; вересень 2020 року – 11064,30 грн. Кількість відпрацьованих днів: серпень 2020 року – 12; вересень 2020 року – 6 (а.с. 28, 29).

Надаючи нормативно-правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Згідно частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який відповідно до Конституції України визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ).

Відповідно до абз. 3 пункту 242 розділу ХІІ Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України № 1153/2008 від 10.12.2008, особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

З матеріалів справи вбачається, що позивач проходив військову службу у Військовій частині А4444, звідки був звільнений та виключений зі списків особового складу частини з 20.10.2021. Сторонами не заперечується, що на виконання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.03.2021 у справі № 620/511/21 позивачу на картковий рахунок 17.05.2021 відповідачем було перераховано суму компенсації за неотримане речове майно. Отже, остаточний розрахунок з позивачем В/ч А4444 був проведений 17.05.2021.

За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, у даному випадку, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, суд дійшов висновку про можливість застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 08.02.2018 у справі № 805/977/16-а (провадження № К/9901/8708/18), від 04.04.2018 у справі № 805/5111/15-а (провадження № К/9901/6929/18).

Статтею 116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 у справі № 810/451/17 вказала, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальності роботодавця протягом усього періоду прострочення. Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

При цьому, за правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

За таких обставин, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Також суд зауважує, що оскільки з огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати військовослужбовців, застосуванню до спірних правовідносин підлягають загальні положення, які регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників.

Подібну правову позицію висловив Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 22.08.2019 у справі № П/811/570/16 та від 28.10.2020 у справі № 826/7297/15.

Відповідно до статті 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі – Порядок № 100), відповідно до положень якого середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов`язана відповідна виплата (абз. 3 пункту 2).

Суми нарахованої заробітної плати враховуються у тому місяці, за який вони нараховані та у розмірах, в яких вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо, за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі (абз. 3 пункту 3 Порядку № 100).

Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (пункт 5 Порядку № 100).

Пунктом 8 Порядку № 100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

З матеріалів справи вбачається, що розмір середньоденного заробітку позивача становить 1229,37 грн (22128,60 грн (загальна сума заробітної плати позивача за серпень-вересень 2020 року) / 18 (кількість відпрацьованих позивачем днів у серпні-вересні 2020 року)).

Отже, середній заробіток (середнє грошове утримання) позивача за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 по 17.05.2021 становить 174570,54 грн (1229,37 грн х 142 робочих днів).

У пункті 74 рішення Європейського Суду з прав людини «Лелас проти Хорватії» суд звернув увагу на те, що «держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу».

Відповідно до частини першої статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Прохальна частина позовної заяви не містить посилання на те, якими діями чи бездіяльністю відповідача порушені права позивача.

Водночас, за приписами частини четвертої статті 9 КАС України суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Слід наголосити, що стаття 160 КАС України не вимагає від позивача юридичної оцінки дій відповідача, оскільки зазначена стаття не містить таких вимог до позовної заяви.

Згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

Подібна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, а також Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 12.04.2021 у справі № 804/6512/17.

Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина друга статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України).

З огляду на викладені обставини, з урахуванням наведених норм права, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог шляхом: визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нарахування та виплати позивачу середнього грошового утримання за час затримки розрахунку при звільненні за період з 21.10.2020 (наступний день після звільнення) по 17.05.2021 (день проведення остаточного розрахунку); стягнення з Військової частини А4444 на користь ОСОБА_1 середнього грошового утримання за час не проведення остаточного розрахунку при звільненні зі служби за період з 21.10.2020 по 17.05.2021 у розмірі 174570,54 грн.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи викладене вище, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд вважає, що наявні правові підстави для часткового задоволення позову.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина третя статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Військової частини А4444 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини А4444 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього грошового утримання за час затримки розрахунку при звільненні зі служби за період з 21.10.2020 (наступний день після звільнення) по 17.05.2021 (день проведення остаточного розрахунку).

Стягнути з Військової частини А4444 на користь ОСОБА_1 середнє грошове утримання за час не проведення остаточного розрахунку при звільненні зі служби за період з 21.10.2020 по 17.05.2021 у розмірі 174570,54 грн.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А4444 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 904,00 грн.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Позивач: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Відповідач: Військова частина А4444, вул. Стрілецька, 1, м. Чернігів, 14033, код ЄДРПОУ 26614573.

Дата складення повного рішення суду - 30.07.2021.

Суддя Ю. О. Скалозуб