Рішення № 98678241, 30.07.2021, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/852/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Роздорський Руслан Анатолійович до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

26.02.2021 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Роздорський Руслан Анатолійович (позивач) до Міністерства внутрішніх справ України (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо невинесення на розгляд комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни питання про надання позивачу ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;

зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 , датовану 14.11.2019 року та вирішити питання про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 з врахуванням його участі у збройному конфлікті на території автономної республіки Нагірний Карабах у 1988-1989 роках та наявності підстав віднести ОСОБА_2 до територій країн, де велися бойові дії, згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - відповідно до позиції "інші країни після 1979 року - примітка 6 та поширенням на ОСОБА_1 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу".

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що ОСОБА_1 звернувся до Міністерства внутрішніх справ України із заявою щодо надання йому статусу учасника бойових дій. В заяві вказав, що в період навчання в Київській вищій школі МВС СРСР ім. Ф.Е. Дзержинського в складі зведеного загону КВШ був відряджений для виконання спеціального завдання у Вірменську РСР з 19.09.1988 року по 18.12.1988 рік.

В зазначений період в республіці Вірменія відбувався Нагорно-Карабахський конфлікт між вірменським та азербайджанським населенням, для подолання якого були введені збройні війська та підрозділи Міністерства внутрішніх справа СРСР. Під час проходження служби ним, в бойовій екіпіровці з автоматом Калашникова та правом його застосування, виконувались завдання по охороні державних установ, разом з військами здійснював контроль по дотриманню населенням умов введення комендантського часу, проводив вилучення вогнепальної зброї, а також виконання заходів по забезпеченню громадського порядку та несення служби на блокпостах по охороні населених пунктів, в яких проживало вірменське населення від можливих нападів та насилля з боку конфліктуючої сторони.

На підставі вищевикладеного, у відповідності з Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року № 63, Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Положення про Комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасників бойових дій, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року № 16, просив вирішити питання про визнання його учасником бойових дій згідно чинного законодавства.

Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності при розгляді звернення ОСОБА_1 було винесене на розгляд комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни. Відповідач зазначив, що Перелік держав і періодів бойових дій на їх території визначається Постановою КМУ від 08.02.1994 року № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" в якій відповідно в пункті 2 затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, і періодів бойових дій на їх території. До цього переліку Вірменську РСР не включено.

Представник позивача зазначив, що хоча ОСОБА_2 і не включений до відповідного переліку держав і періодів бойових дій на їх території, однак позивач брав участь у заходах надзвичайного стану у складі зведеного загону спеціального призначення в Нагірно-Карабаській автономній республіці зі застосуванням вогнепальної зброї та віддавав ризику свої життя і здоров`я, фактично приймаючи участь у бойових діях здійснював захист мирного населення, забезпечував громадський порядок.

Як вбачається із Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", Вірменська РСР не входить до переліку держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ, військовослужбовців Збройних Сил Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ колишнього Союзу РСР. В згаданому нормативно-правовому акті відсутнє зазначення факту проведення бойових дій на території Вірменської СРСР. Проте, у вказаний Перелік включено і інші країни після грудня 1979 року" (примітка 6), до переліку яких є можливим віднесення Автономної Нагірно-Карабаської республіки.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами подав до суду відзив на позовну заяву в якому зазначив, що оскільки Закон та постанова Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" не передбачають надання статусу учасника бойових дій особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, які в 1988 році перебували у службових відрядженнях у Вірменській РСР для виконання службових обов`язків по охороні громадського порядку, підстав для направлення заяви позивача на розгляд Комісії не було.

Окрім того, звертав увагу суду, що відповідно до положень позовної заяви позивач сам стверджує, що конфлікт не включений до переліку, затвердженого Кабінетом Міністрів України у постанові № 63, однак вважає, що МВС мас повноваження самоправно на підставі "загальновідомих фактів, які висвітлені в засобах масово інформації", віднести конфлікт у Вірменській РСР до переліку та надати позивачу статус, попри відсутність законодавчо визначених підстав.

Звернення позивача було розглянуто Департаментом персоналу, організації освітньої та наукової діяльності MBC відповідно до Закону України "Про звернення громадян" та 05.12.2019 листом № 17491/22-2019 заявнику надано відповідь. Під час надання інформації ОСОБА_1 було повідомлено, що при розгляді питання були також враховані висновки Верховного Суду України при розгляді справ щодо умов та підстав для надання статусу учасника бойових дій відповідній категорії осіб.

Так, у постановi колегії суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 18 травня 2010 року у справі №21-74во10 наведено позицію, що у Переліку Вірменська та Азербайджанська РСР відсутні, а також зі змісту примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій, якщо такі мали місце в інших країнах після грудня 1979 року, та не названі у Переліку, вбачається, що її положення поширюються лише на військових фахівців, які направлялися Генеральним штабом збройних Сил колишнього Союзу РСР у країни, на території яких велися бойові дiї i пiльги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил СРСР про їх особисту участь у бойових діях.

Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду від 01.03.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Ухвалами суду від 23.03.2021 року та від 25.03.2021 року відмовлено у задоволенні клопотань представника позивача про призначення розгляду адміністративної справи №600/852/21-а у судовому засіданні з повідомленням сторін.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлені наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 виданий 26.03.1997 року Кіцманським РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 11-12).

Відповідно до Довідки Національної академії внутрішніх справ МВС України від 07.11.2019 року №46/01-4292 позивача 1986 року було зараховано слухачем денної форми навчання. Відповідно до наказу Київської вищої школи МВС СРСР ім. Ф.Е.Дзержинського від 19.09.1988 року №127дек "Про відрядження зведеного загону школи для виконання спеціального завдання", ім`я ОСОБА_1 зазначено у списку 2-го батальйону 2-го взводу, якого було відряджено з 19.09.1988 року (а.с. 19)

Відповідно до Наказу по Київській вищої школи МВС СРСР Ф.Е.Дзержинського від 28.07.1986 року №25л/с "По особовому складу" у відповідності із рішенням приймальної комісії протокол №8 від 28.07.1986 року зрахувано слухачем денної форми навчання Київської вищої школи МВС СРСР Ф.Е.Дзержинського (а.с. 22).

Відповідно до Наказу по Київській вищої школи МВС СРСР Ф.Е.Дзержинського від 19.09.1988 року №127дск "Про відрядження зведеного загону школи для виконання спеціального завдання", наказано: для безпосередньої участі у виконанні спеціального завдання передислокувати в м. Єреван з 19.09.1988 року по 18.12.1988 року постійний керівний склад та слухачів 2-х та 3-х курсів факультету №1 школи в кількості 657 чоловік, в тому числі старшого лейтенанта міліції ОСОБА_1 (а.с. 23).

Відповідно до Листка атестації за період з серпня 1986 року по липень 1989 року позивач знаходився у відрядженні в Армянському СРСР, приймав участь у ліквідації наслідків землетрусу, де проявив мужність та самовідданість, за що нагороджений грамотою ЦК ЛКСМ України (а.с. 25).

14.11.2019 року позивач звернувся до Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України із заявою в якій просив визначити його учасником бойових дій згідно чинного законодавства (а.с. 18).

Розглянувши вищевказану заяву, відповідач листом від 05.12.2019 року №17491/22-2019 повідомив позивача, що відсутні правові підстави для винесення на розгляд комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни питання про надання позивачу відповідного статусу (а.с. 17).

Вважаючи протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо невинесення на розгляд комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни питання про надання позивачу ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій, представник позивач звернувся до суду з даним позовом.

До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус учасника бойових дій визначається Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" від 22.10.1993 № 3551-ХІІ.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з`єднань, об`єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час. Перелік підрозділів, що входили до складу діючої армії, та інших формувань визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу" учасниками бойових дій визнаються:

1) військовослужбовці, які проходили службу у військових підрозділах, частинах, штабах і установах, що входили до складу діючої армії в період громадянської та Другої світової воєн, під час інших бойових операцій по захисту Батьківщини, партизани і підпільники громадянської та Другої світової воєн;

2) учасники бойових дій на території інших країн - військовослужбовці Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР (включаючи військових та технічних спеціалістів і радників), працівники відповідних категорій, які за рішенням Уряду колишнього Союзу РСР проходили службу, працювали чи перебували у відрядженні в державах, де в цей період велися бойові дії, і брали участь у бойових діях чи забезпеченні бойової діяльності військ (флотів).

Військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, поліцейські, особи рядового, начальницького складу і військовослужбовці Міністерства внутрішніх справ України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, які за рішенням відповідних державних органів були направлені для участі в міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки або у відрядження в держави, де в цей період велися бойові дії.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 6 цього Закону також передбачено, що учасниками бойових дій визнаються колишні військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, а також колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших формувань, що брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп фашистської Німеччини та інших незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР.

Повноваження відносно вивчення документів та прийняття рішення щодо надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов`язаних із встановленням статусу учасника війни, відповідно до пунктів 6 і 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", належать Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни (далі - Комісія) відповідно до Положення про останню, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 26.08.2016 року № 868.

Згідно з пунктом 1 вказаного Положення від 26.08.2016 року № 868, основними завданнями Комісії є вивчення документів та прийняття рішення щодо надання працівникам МВС статусу учасника бойових дій, розгляд питань, пов`язаних із встановленням статусу учасника війни відповідно до пунктів 6 і 13 статті 9 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

Пунктом 3 Положення № 868 передбачено, що Комісія приймає рішення щодо надання статусу учасника бойових дій, учасника війни в місячний строк з дня надходження документів (уточненої інформації).

Згідно з пунктом 4 Положення № 868, Комісія відмовляє в наданні статусу учасника бойових дій, учасника війни у разі: відсутності документів, що містять достатні підтвердні докази і є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; надання недостовірних даних про осіб, зазначених у пункті 1 розділу І цього Положення; виявлення факту підроблення документів, які є підставою для надання статусу учасника бойових дій, учасника війни; наявності обвинувального вироку суду, який набрав законної сили, за вчинення умисного тяжкого або особливо тяжкого злочину в період участі в антитерористичній операції.

Відповідно до Розділу V Положення № 868, формою роботи Комісії є засідання, що проводяться не рідше одного разу на місяць (за наявності документів для розгляду). Дата проведення засідання та порядок денний повідомляються членам Комісії не пізніше ніж за 2 робочі дні до засідання. Засідання Комісії є правомочним, якщо на ньому присутні не менше половини її членів. Рішення Комісії приймаються відкритим голосуванням простою більшістю голосів членів Комісії, присутніх на засіданні. У разі незгоди з прийнятим рішенням член Комісії письмово викладає свої заперечення у рапорті (доповідній записці), що додається до протоколу засідання Комісії і є його невід`ємною частиною. Результати засідання Комісії оформлюються протоколом не пізніше 3 робочих днів з дня його проведення. Протокол підписується головою Комісії, його заступником, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні.

З аналізу змісту пунктів 3, 4 Положення № 868 вбачається, що наслідком розгляду заяви особи про надання їй статусу учасника бойових дій у разі звернення до Комісії є рішення про надання/відмову у наданні статусу учасника бойових дії.

В той же час, з матеріалів справи встановлено, що на звернення позивача до Комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни, він отримав не рішення Комісії про надання/відмову у наданні статусу учасника бойових дії, а лист Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України про відсутність правових підстав для винесення на розгляд комісії МВС матеріалів про надання позивачу статусу учасника бойових дій.

Отже, всупереч вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Положення № 868, відповідач не розглянув у жоден визначений чинним законодавством спосіб заяву позивача та додані до неї документи.

Нормами Положення від 26.08.2016 року №868 не встановлено повноважень Департаменту персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України приймати рішення про наявність або відсутність правових підстав для винесення на розгляд комісії МВС матеріалів про надання позивачу статусу учасника.

Відповідно до Положення про Департамент персоналу, організації освітньої та наукової діяльності МВС України, затвердженого наказом МВС України від 24.05.2018 року №440, вказаний Департамент лише здійснює реєстрацію та видачу документів, необхідних для визнання персоналу апарату МВС, територіальних органів, підрозділів системи МВС, а також колишніх працівників органів внутрішніх справ учасниками бойових дій, учасниками війни /п. 62/, а також організаційно забезпечує роботу комісії МВС з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни /п. 63/.

Зважаючи на викладене, враховуючи, що МВС України не забезпечило належний розгляд заяви позивача про надання йому статусу учасника бойових дій, допустивши при цьому бездіяльність, суд вважає бездіяльність МВС України протиправною.

Постановою Кабінету Міністрів України № 63 від 08.02.1994 року "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" затверджено перелік держав, яким надавалася допомога за участю військовослужбовців Радянської Армії, Військово-Морського Флоту, Комітету державної безпеки та осіб рядового, начальницького складу і військовослужбовців Міністерства внутрішніх справ колишнього Союзу РСР, військовослужбовців Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, інших військових формувань, осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, і періодів бойових дій на їх території.

В згаданому нормативно-правовому акті відсутнє зазначення факту проведення бойових дій на території Азербайджанської РСР.

Водночас, в примітці 6 до вищевказаної постанови зафіксовано, що бойові дії велися і в інших країнах після грудня 1979 року, однак Генеральний штаб Збройних Сил України інформацією не володіє.

В ході розгляду справи суд дійшов висновку, що під визначенням "інші країни після 1979 року", яке міститься в Постанові Кабінету Міністрів України №63 від 08.02.1994, слід розуміти в т.ч. і колишній Союз РСР.

Так, 24 серпня 1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни в т.ч. і по відношенню до колишнього Союзу РСР. Таким чином, враховуючи те, що визначення "інші країни після 1979 року" міститься в Постанові Кабінету Міністрів України, яка прийнята у відповідності до законодавства незалежної держави України, то термін "інші країни" слід розуміти по відношенню саме до незалежної держави Україна, а не по відношенню до колишнього Союзу РСР.

При цьому, судом приймаються до уваги загальновідомі факти про те, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік Союзу СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1992 роки в СРСР, зокрема, в середньоазійских республіках виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками, які призвели до людських жертв. Збройні сили СРСР і органи внутрішніх справ в даних регіонах виконували бойові завдання, метою яких були захист мирного населення та приборкання конфліктуючих сторін. На час існування Союзу РСР не визнавалось, що в союзних республіках могли вестись бойові дії і реальна інформація про їх трагічні наслідки замовчувалась, що не дає можливості встановити виключно з офіційних документів, чи мало зазначене спеціальне завдання МВС СРСР, на виконання якого був направлений зазначений підрозділ, характер бойового і чи приймав особовий склад цього підрозділу, і позивач в тому числі, участь у бойових діях на території Армянської РСР.

Отже, позивач відноситься до МВС України, а тому відмова останнього про розгляд на комісії його звернення є протиправною.

Суд враховує, що на виконання доручення Кабінету Міністрів України № 42048/4/1-05 від 05.09.2005 року МЗС України в листі від 21.09.2005 року вих. № 620/14-110-1410 надало інформацію щодо юридично визначених періодів бойових дій на територіях держав Кавказу та Молдови, а саме: Нагірно-карабаський конфлікт - Азербайджанська республіка визнає ведення бойових дій на території АР у період з жовтня 1988 року по квітень 1994 рік.

Суд вважає визначальним для отримання учасниками Нагірно-Карабаського конфлікту, факт проходження особою служби у відрядженні на території Вірменської РСР, де в цей період велися бойові дії і участь особи у бойових діях.

Також, суд надає правову оцінку спірним правовідносинам, з огляду на наявність висновків застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду України від 3 жовтня 2011року (№ 21-162а11) на яку посилається у відзиві відповідач.

У даній постанові Верховний Суд України дійшов висновку, що положення примітки 6 до Переліку стосовно можливості визнання осіб учасниками бойових дій після грудня 1979 року поширюються лише на військових фахівців, яких Генеральний штаб Збройних Сил колишнього Союзу РСР направляв у країни, на території яких велися бойові дії, і пільги яким надавалися на підставі довідок 10 Головного управління Генерального штабу Збройних Сил колишнього Союзу РСР про їх особисту участь у бойових діях. Відсутність вищезазначених обставин виключає можливість визнання учасниками бойових дій після грудня 1979 року осіб, які виконували спеціальні завдання в умовах надзвичайного стану та при вирішенні збройних конфліктів, відновлення законності та правопорядку на території колишніх республік Союзу РСР (у тому числі Вірменської РСР).

Одночасно з цим, суд зазначає, що помилковими є посилання відповідача на зазначені правові позиції Верховного Суду України, оскільки відрядження позивача здійснювались відповідно до наказів МВС Української РСР, які відповідно до ст. 71 Конституції Української РСР являлись обов`язковими на той час, а позивач у складі батальйону, сформованого відповідно до наказу № 183, виконував службово-бойові завдання на території Азербайджанської РСР, Вірменської РСР - республік колишнього Союзу РСР, які не відносились до інших країн.

Щодо доводів відповідача про те, що факт виконання позивачем службових обов`язків по охороні громадського порядку на території Вірменської PCP в 1988-1989 роках не може слугувати підставою для визнання останнього учасником бойових дій, оскільки не є підтвердженням самої участі у бойових діях, суд зауважує на таке.

З 24.08.1991 року внаслідок проголошення України незалежною демократичною державою, Україна стала незалежною державою по відношенню до будь-якої країни, в тому числі і по відношенню до колишнього Союзу РСР.

Разом з тим, у період входження Української РСР до складу союзної держави (СРСР) громадяни України, призиваючись на військову службу, приймали військову присягу на вірність Батьківщині.

Відповідно до ст. 29 Конституції Українcької РСР захист Соціалістичної Вітчизни належить до найважливіших функцій держави і є справою всього народу. З метою захисту соціалістичних завоювань, мирної праці радянського народу, суверенітету і територіальної цілісності держави створено Збройні сили СРСР і встановлено загальний військовий обов`язок.

Військова служба - це особливий вид державної служби, що полягає у виконанні радянськими громадянами конституційного військового обов`язку у складі ЗС СРСР (ст. 63 Конституції СРСР).

Військова служба була найбільш активною формою здійснення громадянами свого конституційного обов`язку захищати соціалістичну Вітчизну, була почесним обов`язком і покладалася тільки на громадян СРСР (ст.ст. 31 і 62, Конституції СРСР).

Відповідно до ст. 7 Закону про загальний військовий обов`язок (1967 року) всі військовослужбовці та військовозобов`язані приймали військову присягу на вірність своєму народові, своїй Радянській Батьківщині і Радянському уряду.

Таким чином, виконання бойових завдань на територіях колишніх республік, як території колишнього Союзу, у період до проголошення України суверенною незалежною державою, в силу вказаних норм, є виконанням бойових операцій по захисту Батьківщини.

Крім того, слід зазначити, що чинне законодавство України не містить визначення терміну "бойові дії", а також вичерпних характеристик, які б давали можливість визначити певні дії як бойові.

Таким чином, при визначенні, чи мають дії, в яких позивач брав участь на території Вірменської РСР характер бойових, слід враховувати в повному обсязі обставини, які супроводжували його перебування на зазначених територіях.

Так, факт того, що в період, який передував відокремленню колишніх союзних республік СРСР та створення на їх території незалежних держав, а саме з 1988 по 1991 в СРСР, зокрема, в республіках Закавказзя, виникали непоодинокі етнічні конфлікти, що супроводжувались збройними сутичками, є загальновідомим.

На той час на території зазначених республік відбулись масові заворушення та безпорядки з використанням вогнепальної зброї, які супроводжувались чисельними людськими жертвами серед громадського населення та постраждалими серед працівників правоохоронних органів та військовослужбовців.

Хоча територія автономної республіки ОСОБА_2 не включена в перелік держав і періодів бойових дій на їх території, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 № 63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", при розгляді справи встановлено і неспростовано, що позивач брав участь у заходах надзвичайного стану в складі окремого батальйону навчального закладу Міністерства внутрішніх справ СРСР та виконував завдання в умовах збройних конфліктів в Нагірно-Карабахській автономній республіці із застосуванням вогнепальної зброї і піддавав ризику своє життя і здоров`я.

Згідно виписок з наказів органів МВС СРСР, позивач перебував у відрядженні у складі окремого батальйону Дніпропетровської спеціальної школи міліції МВС СРСР у Нагірному Карабасі (м. Єреван), де в цей період велись бойові дії і брав участь у військових операціях.

Таким чином, хоча Вірменська РСР не включена у перелік держав і періодів бойових дій, в ході розгляду справи встановлено, що позивач виконував свій обов`язок по захисту Вітчизни в умовах масових заворушень та безпорядків при міжетнічних збройних конфліктах, які відбувались на території колишніх республік радянського Союзу, а тому доводи відповідача про відсутність підстав для визнання позивача учасником бойових дій, оскільки немає доказів самої участі у бойових діях, є не обґрунтованими.

Окрім того, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на пункт 5 ч. 1 ст. 6 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", яким передбачено, що учасниками бойових дій визнаються колишні військовослужбовці, особи вільнонайманого складу, а також колишні бійці винищувальних батальйонів, взводів і загонів захисту народу та інших формувань, що брали безпосередню участь у бойових операціях по ліквідації диверсійно-терористичних груп фашистської Німеччини та інших незаконних формувань і груп на території колишнього Союзу РСР.

В свою чергу, з огляду на той факт, що всупереч вимогам Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та Положення № 868, відповідач не розглянув у жоден спосіб заяву позивача та додані до неї документи, забезпечуючи належний захист порушених прав позивача, суд дійшов висновку про необхідність зобов`язати МВС України розглянути заяву позивача, датовану 14.11.2019 року, про надання йому статусу учасника бойових дій з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні суду.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В ході судового розгляду відповідачем не доведено правомірності оскаржуваних позивачем дій та дотримання ним визначених ч. 2 ст. 2 КАС України критеріїв, що стало підставою для звернення до суд, а тому, враховуючи висновки суду по суті спору, позовні вимоги підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 , в інтересах якого звернувся адвокат Роздорський Руслан Анатолійович до Міністерства внутрішніх справ України про визнання дій неправомірними та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність Міністерства внутрішніх справ України щодо невинесення на розгляд комісії Міністерства внутрішніх справ України з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій, учасниками війни питання про надання позивачу ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій.

3. Зобов`язати Міністерство внутрішніх справ України розглянути заяву ОСОБА_1 , датовану 14.11.2019 року та вирішити питання про надання статусу учасника бойових дій ОСОБА_1 з врахуванням його участі у збройному конфлікті на території автономної республіки ОСОБА_2 у 1988-1989 роках та наявності підстав віднести ОСОБА_2 до територій країн, де велися бойові дії, згідно Переліку держав і періодів бойових дій на їх території, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1994 року №63 "Про організаційні заходи щодо застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" - відповідно до позиції "інші країни після 1979 року - примітка 6 та поширенням на ОСОБА_1 статті 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу".

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства внутрішніх справ України на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн, сплачений відповідно до квитанції №48 від 22.02.2021 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , с. Драчинці, Кіцманський район, Чернівецька область, 59353);

Представник позивача - Роздорський Руслан Анатолійович (вул. Університетська, 50, м. Чернівці, Чернівецька область, 58008);

Відповідач - Міністерство внутрішніх справ України (код ЄДРПОУ 00032684, с. Богомольця, 10, м. Київ, 01601).

Суддя В.О. Григораш