Рішення № 98677536, 29.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

Харків

29 липня 2021 року № 520/5913/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Бадюкова Ю.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Харкові в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області (далі по тексту – відповідач-1, ГУ ДМС в Харківській області), Державної міграційної служби України (далі по тексту – відповідач-2, ДМС України), в якому просить суд:

- визнати дії Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області неправомірними щодо винесення наказу від 17.03.2021 р. № 72-21 та скасувати наказ Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області від 17.03.2021 р. № 72-21;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Харківській області розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 26.08.2020р. у відповідності до порядку передбаченого Законом України “Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту”, “Правил розгляду та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказам МВС України №649 від 07.09.2011 року.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що 26.08.2020 він подав заяву про надання статусу біженця.

05.04.2021 отримав повідомлення № 17 про відмову в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту. Вважає зазначену відмову необґрунтованою, у зв`язку з чим звернувся до суду з вказаним позовом.

Ухвалою суду від 12.04.2021 року відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 262 Кодексу адміністративного судочинства України та запропоновано відповідачу надати відзив на позов, а позивачеві - відповідь на відзив.

Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана та вручена відповідачу, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення.

Представник відповідача-1, у встановлений судом строк, надав відзив на адміністративний позов, в якому представник позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на доводи викладені у відзиві. Зазначив, що оскаржуване рішення було прийнято не Головним управлінням ДМС України в Харківській області, а саме Державною міграційною службою України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 23 червня 2021 року залучено в якості другого відповідача по справі Державну міграційну службу України (код ЄДРПОУ 37508470; адреса: вул. Володимирська, 9, м. Київ, 01001). Розгляд адміністративної справи №520/5913/21 розпочато з початку.

Представник відповідача-2, у встановлений судом строк, надав відзив на адміністративний позов, в якому представник позов не визнав, просив відмовити у його задоволенні, посилаючись на доводи викладені у відзиві. Зазначив, що позивач не зміг довести, що має достатні підстави для побоювання стати жертвою переслідувань з боку державної влади в Ісламській Республіці Іран та не обґрунтував власні побоювання стати постраждалим від релігійної дискримінації. Також вказує, що позивач не повідомив і не надав жодних фактів та документів, які б свідчили про його переслідування або загрозу переслідування в країні походження за ознаками, викладеними у пункті 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється згідно до вимог ст. 229 КАС України.

Згідно положень ст. ст. 12, 257 КАС України даний спір віднесено до категорії справ, що підлягають розгляду за правилами спрощеного позовного провадження, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження, враховуючи, що відповідача повідомлено належним чином про наявність позову щодо оскарження його рішення.

Згідно ч. 5 ст. 262 КАСУ суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Суд, повно та всебічно дослідивши письмові докази, що містяться в матеріалах справи, встановив наступні обставини.

13 березня 2020 року Київським районним відділом у місті Харкові ГУ ДМС України в Харківській області винесено постанову про накладення на ОСОБА_1 адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700,00 грн. за порушення ч. 1, 3 ст. 3 ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (а.с.45-46).

У серпні 2020 року позивач звернувся до Головного управління Державної міграційної служби в Харківській області із заявою про визнання біженцем (а.с.25-34).

26 серпня 2020 року Головним управлінням Державної міграційної служби в Харківській області прийнято наказ № 223 «Про розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Ісламської республіки Іран ОСОБА_1 », яким прийнято до попереднього розгляду заяву про визнання біженцем або особою, видано довідку про звернення за захистом в Україні на ім`я ОСОБА_1 , а також наказано провести процесуальні дії з виконання Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та наказу МВС України від 07.09.2011 №649 (а.с.47).

Висновком від 15.09.2020 щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 визначено, що доцільно прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.56-57).

Наказом Головного управління ДМС України в Харківській області від 15.09.2020 № 256 наказано прийняти рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 . Також головному спеціалісту відділу з питань шукачів захисту та соціальної інтеграції управління у справах іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України в Харківській області Скрипкар О.О. провести процесуальні дії з виконання Закону Украпи «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» та наказу МВС України від 07.09.2011 р. № 649 (а.с.58).

У Висновку про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту громадянина Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 ГУ ДМС України в Харківській області встановлено, що заявнику, громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , при поверненні до країни громадянської належності, не існує об`єктивних підстав побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, національності, віросповідання, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, тобто умови, передбачені пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Також встановлено, що при поверненні до країни громадянської належності, життю, безпеці чи свободі заявнику не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуації внутрішнього збройного конфлікту та систематичного порушення прав людини.

На підставі викладеного, враховуючи відсутність умов, передбачених пунктами 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», спеціаліст ГУ ДМС України в Харківській області вважав доцільним відмовити громадянину Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.70-81).

17 березня 2021 року рішенням Державної міграційної служби України № 72-21 позивачу відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту відповідно до абзацу четвертого частини першої статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту», як особі стосовно якої встановлено, що умови передбачені пунктами 1 та 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні (а.с.82).

Позивач, вважаючи, що його права та законні інтереси такою відмовою було порушено, звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Згідно зі статтею 14 Загальної декларації прав людини кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.

Відповідно до статті 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року жодна людина не може бути піддана катуванням, нелюдському або такому, що принижує її гідність, поводженню чи покаранню.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 № 3671-VІ (далі - Закон № 3671) біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.

Згідно пункту 13 частини 1 статті 1 Закону № 3671 особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

Відповідно до статті 6 Закону № 3671 не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа: яка вчинила злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людства і людяності, як їх визначено у міжнародному праві; яка вчинила злочин неполітичного характеру за межами України до прибуття в Україну з метою бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, якщо таке діяння відповідно до Кримінального кодексу України належить до тяжких або особливо тяжких злочинів; яка винна у вчиненні дій, що суперечать меті та принципам Організації Об`єднаних Націй; стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні; яка до прибуття в Україну була визнана в іншій країні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; яка до прибуття в Україну з наміром бути визнаною біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, перебувала в третій безпечній країні. Дія цього абзацу не поширюється на дітей, розлучених із сім`ями, а також на осіб, які народилися чи постійно проживали на території України, а також їх нащадків (дітей, онуків).

Частиною 5 статті 10 Закону № 3671 встановлено, що за результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади (Державна міграційна служба України), що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Виходячи зі змісту Конвенції про статус біженців від 1951 року та статті 1 Закону № 3671 - поняття "біженець" включає чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути наданий статус біженця.

До таких підстав відносяться: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або якщо особа не має визначеного громадянства за межами країни свого попереднього місця проживання; неможливість або побоювання користуватись захистом країни походження; наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов`язано з причинами, які вказані в Конвенції про статус біженців 1951 року, а саме расова належність, релігія, національність (громадянство), належність до певної соціальної групи, політичні погляди.

Зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що підставою для його прийняття був абзац 5 частини 1 статті 6 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» - як особі, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктом 1 та 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», відсутні.

Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття "біженець" включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов`язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів; неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.

Обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Таким чином, особа може бути визнана біженцем тільки у випадку, якщо відповідає вищевказаним критеріям. Економічні, особисті, побутові або інші обставини, через які особа залишила та не може або не бажає повернутися до країни походження, не дають підстав для отримання статусу біженця в Україні.

Управлінням Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.

Відповідно до Директиви Європейського Союзу "Про мінімальні стандарти кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи осіб, що потребують іншої форми міжнародного захисту, та суть захисту, що надається" від 29 квітня 2009 року, яка використовується у практиці Європейського Суду з прав людини, заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними, не суперечать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутності поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Відповідно до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об`єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатись біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа повинна надати свідоцтва повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. Тобто, особа, яка звертається із заявою про надання статусу біженця повинна надати конкретні документи, які б давали підстави вважати реальною наявність цілком обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.

Згідно з Позицією УВКБ ООН "Про обов`язки та стандарти доказів у біженців" від 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов`язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.

Обов`язок доказування покладається на заявника, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, і щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте належне рішення. Це означає, що заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень.

Згідно з пунктом 5 статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу "Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається" від 27 квітня 2004 року №8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.

Верховним судом у постанові від 23.06.2021 року по справі № 640/7563/19 зроблено наступні висновки стосовно аналогічних правовідносин, а саме:

«Разом з тим, слід урахувати, що в заяві про надання статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Заявник повинен переконати посадову особу органу міграційної служби в правдивості своїх фактичних тверджень. При цьому, суди правильно зазначили, що при розгляді цієї категорії справ слід ураховувати, що обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця.

Суд звертає увагу, що «Побоювання стати жертвою переслідувань» складається із суб`єктивної та об`єктивної сторін. Суб`єктивна сторона полягає у наявності в особи «побоювання». «Побоювання» є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Термін «побоювання» означає, що особа не обов`язково постраждала від дій, які змусили її покинути країну, а відтак побоювання можуть випливати не з власного досвіду біженця, а з досвіду інших людей (рідних, друзів та інших членів тієї ж расової або соціальної групи, тощо). Об`єктивна сторона пов`язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.

Оцінка таким побоюванням обов`язково повинна була надаватися з урахуванням аналізу інформації про країну походження особи, яка шукає притулку. Факти обґрунтованості побоювань переслідування можуть отримуватись від біженця, та незалежно від нього - з різних достовірних джерел інформації, наприклад, з публікацій у засобах масової інформації, з повідомлень національних чи міжнародних неурядових правозахисних організацій, із звітів Міністерства закордонних справ України тощо.

Ситуація в країні походження при визнанні статусу біженця чи особою, яка потребує додаткового захисту є доказом того, що суб`єктивні побоювання стати жертвою переслідування є цілком обґрунтованими, тобто підкріплюються об`єктивним положенням у країні.

Як міжнародно-правові норми, так і положення законодавства України, що регулює питання надання особі статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, не визначають конкретну кількість випадків з аналогічними або зі схожими обставинами, яка має викликати в особі, яка звертається за захистом до міграційної служби, побоювання настання негативних наслідків для неї в країні походження. Відтак, достатньо лише наявності правдоподібної інформації про таку можливість, наданої заявником, що ґрунтується як на його особистому припущенні, так і на отриманих відомостях з якнайбільшої кількості джерел, використаних органом влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, в процесі розгляду ним заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Водночас, у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій немає посилань на зібрану та проаналізовану відповідачем або самостійно використану інформацію по країні походження позивача (Іран) (включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті), яка б дозволяла стверджувати про відсутність умов, зазначених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону № 3671-VI.

Підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування (через інформацію про можливість таких переслідувань у країні походження біженця) можуть отримуватися від особи, яка шукає статусу біженця, та незалежно від неї з різних достовірних джерел інформації, наприклад, із резолюцій Ради Безпеки ООН, документів і повідомлень Міністерства закордонних справ України, інформації, зібраної та проаналізованої Державною міграційною службою України, Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців, Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649, інших міжнародних, державних та неурядових організацій, із публікацій у засобах масової інформації, а також з інформаційних носіїв, які розповсюджуються Регіональним представництвом Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців у Білорусі, Молдові, Україні. Для повноти встановлення обставин у таких справах, як правило, слід використовувати більш ніж одне джерело інформації про країну походження.

Однак, суди попередніх інстанцій у рішеннях не надали оцінку інформації про ситуацію в країні походження позивача - Ісламській Республіці Іран.»

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Наявні у справі докази свідчать, що оскаржуване рішення прийнято на підставі висновку Головного управління ДМС у Харківській області щодо відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (справа№2020КН0063).

Згідно із вказаним висновком Головне управління ДМС у Харківській області надало оцінку інформації про ситуацію в країні походження позивача - Ісламській Республіці Іран, а також інформації, яка була повідомлена позивачем при зверненні з відповідною заявою про визнання біженцем та інформації, що була повідомлена позивачем під час проведення співбесід.

Вказаним висновком встановлені наступні обставини:

« 2. ПОБОЮВАННЯ ПОВЕРНЕННЯ ДО КРАЇНИ ПОХОДЖЕННЯ:

У своєму зверненні про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 26.08.2020 року заявник зазначає, що на даний момент, він не може та не бажає повернутися до країни його походження - Ісламської Республіки Іран, оскільки для нього існує загроза його життю, через побоювання стати жертвою переслідувань з боку державної влади Ірану, а саме через зміну свого віросповідання.

Так у заяві-анкеті від 26.08.2020 року заявник власноруч визначає наступне: «... Я вважаю себе християнином та релігійним активістом. В мене були б проблеми з Іранським урядом, якщо б вони дізнались про зміну релігії. В Ірані це вважається великим злочином та гріхом. Я ніколи не повернусь до Ірану....».

3. АНАЛІЗ ПРАВДОПОДІБНОСТІ:

Відповідно до Керівних положень УВКБ ООН «Про обов`язки та стандарти доказу в заявах біженців» від 16 грудня 1998 року, пункт 5 і 6: «Факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Обов`язок надання доказів на користь повідомлених фактів вважається «обов`язком доказування». У відповідності до загальних правових принципів доказового права, цей обов`язок покладається на особу, яка виказує твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов`язок доказу реалізовується заявником у формі надання правдивих фактів, що стосуються його заяви, щоб на підставі цих фактів могло бути прийняте відповідне рішення. Проте у зв`язку із особливостями ситуації біженців, посадова особа розділяє обов`язок підтверджувати чи оцінувати всі факти, які стосуються справи. Це досягається у найбільшій мірі тим, що посадова особа володіє об`єктивною інформацією щодо відповідної країни походження, щодо питань загальновідомого характеру, направляє заявника в процесі надання ним відповідної інформації та адекватно перевіряє допустимі факти, які можуть бути обґрунтовані» (http://www.unhcr.org/refworld/docid/3ae6b3338.html).

З метою забезпечення попереднього розгляду заяви та у підтвердження своїх слів громадянин Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 у якості доказів додав документи, а саме: фотокопію 1ї сторінки національного паспорта громадянина Ісламської Республіки Іран № НОМЕР_1 , який виданий 06.09.2017 терміном дії до 06.09.2022 року; фотокопію 1ї сторінки смарт-карти № НОМЕР_2 ; фотокопію свідоцтва про народження; фотокопія сертифікату про кваліфікацію; фотокопія постанови Другого апеляційного адміністративного суду від 07.10.2019 року у справі № 638/12066/19; протокол про адміністративне правопорушення серії ПР МХК №000714 від 13.03.2020 року; медичні довідки про проходження медичних обстежень.

За змістом пункту 45 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженців Управління Верхового комісара ООН у справах біженців (1992 рік) особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування.

Пунктами 66 та 195 названого Керівництва передбачено, що для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення достатньо обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками. У кожному окремому випадку усі необхідні факти

повинні бути надані в першу чергу самим заявником, а потім особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити усі доводи та достовірність тверджень заявника.

Таким чином, особа, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, має навести факти, що її подальше перебування у країні находження або повернення до неї реально загрожує її життю та свободі і така ситуація склалася внаслідок її переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань, або вона змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.

З викладеної інформації у заяві-анкеті від 26.08.2020 року про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту та проведених з заявником співбесід вбачається, що заявник побоюється повертатися в країни громадянської належності, у зв`язку з тим, що він змінив віру, внаслідок чого в Ісламській Республіці Іран він може зазнати переслідування за ознакою віросповідання.

Таким чином, на підставі всебічного аналізу матеріалів справи вбачаються наступні важливі елементи заяви (твердження заявника, що потребують детального аналізу для оцінки правдоподібності):

1. Чи заявник навів достовірні особові дані?

2. Чи підтверджується той факт, що заявник змінив своє віросповідання? Чи є підстави вважати, що у заявника існує реальна загроза життю та безпеці заявника у разі його повернення до Ісламської Республіки Іран з боку державної влади країни у зв`язку зі зміною віросповідання?

1. Чи заявник навів достовірні особові дані?

Заявник зазначає, що він є громадянином Ісламської Республіки Іран, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 в місті Шіраз, де і постійно проживав до виїзду з Ісламської Республіки Іран, за етнічним походженням фарс, свідок Єгови за релігійними переконаннями, неодружений.

При зверненні із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту заявник не надав жодного оригіналу документа, який би посвідчував його особу. Заявником було долучено роздруковані фотокопії перших сторінок його національного паспорта, смарт-карти та свідоцтво про народження, де зазначено, що він є громадянином Ісламської Республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до листа Чернігівського ПТПІ ДМС України від 08.09.2020 , фотозображення громадянина Ісламської республіки Іран ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 співпадає з фотозображенням з особової справи громадянина Ісламської ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Окрім того, заявник долучив фотокопії документів, в яких зазначено, що раніше заявник до звернення за міжнародним захистом в Україні визначав себе за іншим іменем, а саме ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

У ході співбесіди проведеної 02.09.2020 року, заявник розповідає причини, чому він перебуваючи на території України спочатку визначав себе за вигаданим ім`ям: « ОСОБА_4 вказав ОСОБА_3 , тому шо злякався, що мене депортують в Харкові. Таке ім`я дуже розповсюджене. Я злякався і на думку прийшла е прізвище. Там я зазначив, що мені 20 років. Я вказав 1999 рік народження, а дату вказав таку ж саму. Агенти сказали, що якщо сказати, що тобі менше років, то тебе можуть відпустити» (протокол співбесіди від 02.09.2020).

Однак під час співбесіди від 22.09.2020 року заявник вказав про інші обставини зазначеної події: «Коли я був у таборі, я назвав себе ОСОБА_5 , аби мене не депортували. Я вказав, що мені 20 років, без дати народження. У однокласника було таке прізвище, ось я його і згадав» протокол співбесіди від 22.09.2020).

Варто також зазначити, що заявник плутався у наданих свідченнях щодо шляху з Ірану до України.

Протокол співбесіди від 02.09.2020 «З Ірану я йшов пішки. Влітку 2019 року я покинув ОСОБА_6 . До кордону я їхав на машині. Ми приїхали на кордон з ОСОБА_7 , потім добу до кордону з Росією ми йшли пішки... В Росії ми спочатку потрапили в ОСОБА_8 , а потім до ОСОБА_9 . Потім ми поїхали до Бєлгорода на автомобілі.»

Протокол співбесіди від 22.09.2020 «Нас через місто Астара (це в Ірані) пішки перевели до Азербайджану, місто не пам`ятаю. На автомобілі нас довезли до кордону з Росією. На автомобілі ми потрапили до Москви. Потім ми приїхали до Воронежу»

Висновок: Враховуючи вищевикладене, на основі досліджених матеріалів справи, можливо вважати, що інформації, яка б викликала сумніви у твердженнях заявника щодо його особи та походження не встановлено.

2. Чи підтверджується той факт, що заявник змінив своє віросповідання? Чи є підстави вважати, що у заявника існує реальна загроза життю та безпеці заявника у разі його повернення до Ісламської Республіки Іран з боку державної влади країни у зв`язку зі зміною віросповідання?

Заявник зазначив, що спілкувався за допомогою соціальної мережі Facebook зі своїм другом ОСОБА_10 , котрий прийняв християнство та вимушений був мігрувати закордон. Під час спілкування ОСОБА_10 розповідав заявникові про культ Свідків Єгови. : « Завдяки моїй наполегливості, в 2018 році він познайомив мене з одним із прихильників свідків ОСОБА_11 , він був відомою особою та погодився викладати мені Біблію через свого друга, який знав персидську мову.» (заява-анкета від 26.08.2020).

У ході співбесіди, проведеної 02.09.2020 року, заявник пояснив, що він підтримує напрямок Свідків Єгови : « За допомогою Skype та WhatsАрр я знайшов організацію «Свідки Єгови»... ОСОБА_12 та ОСОБА_13 це наші вчителі в WhatsАрр. Ми з ними спілкувались, вони надсилали нам тексти Біблії з перекладом....Нам надсилали кожного тижня журнали про релігію, ми їх друкували та читали..» (протокол співбесіди від 02.09.2020).

Заявник визначив, що вже як 2 роки сповідує цю віру. Заявник повідомив, що батьки не знали, про зміну його релігійного напрямку, проте одного разу, його друг Дані, разом з яким він вивчав християнство, випадкового впустив роздрукований журнал християнського спрямування. Під час співбесіди від 22.09.2020 заявник повідомив : «Батьки не знали нічого, тільки мама, вона бачила, що я щось читаю, але що саме вона не знала. Через деякий час, я покликав свого друга ОСОБА_14 . Це був кінець квітня. Спочатку ми збирались на вулиці, він мешкав один. У більшості ми були в нього в дома. Разом з ним ми зв`язувались з майстром (наставником) ОСОБА_15 . Він казав нам, які саме розділи читати. Через сайт нам давали журнали, ми завантажували їх, а потім друкували в кафе. Одного разу, мій друг ОСОБА_16 мав прийти до мене додому, але несподівано мій батько повернувся додому. Коли ОСОБА_16 хотів привітатись з батьком, то у нього впав журнал, на обкладинці котрого було написано «Краще познайомитись з Ісусом». Тато заборонив мені спілкуватись з ОСОБА_17 , та сказав аби я більш таким не займався» (протокол співбесіди від 22.09.2020).

Однак проводячи співбесіди з заявником на тему щодо віри, заявник плутається у своїх же твердженнях, і тому викликає сумнів, той факт чи орієнтується заявник у своїй вірі, оскільки як зазначає останній він сповідує християнство, а точніше є прихильником напрямку Свідків Єгови вже 2 роки, оскільки у ході співбесіди від 22.09.2020 повідомляє наступне: «...Яку релігію Ви сповідуєте ? - Свідки Єгови...», тобто він називає одразу два протилежних релігійних напрямів, не розуміючи цього.

Так заявнику у ході проведених співбесід були задані питання щодо основних догматів організації «Свідки Єгови» , відповідаючи на які, заявник почав плутатись. Під час співбесіди від 02.09.2020 заявник повідомив наступне: «Питання : Що являє собою організація «Свідки Єгови»? Яка структура цієї організації? Які основні догмати? Відповідь: Це все незаконна таємна організація в Ірані. Перше, що я дізнався про Бога, там 12 заповідей, є переклад Біблії, це свята книга. Питання: Які основні свята для Свідків Єгови? Що святкую в ці дні? Відповідь: Великдень - але там, його не святкують, там це заборонено. Якщо тут буде це свято святкуватись, то я візьму участь в святкуванні.. Я не знаю, коли це свято. Я хотів все це дізнатись, але був вимушений тікати. Наскільки мені відомо, то в цей день фарбують яйця та випікають пасхи. Напевно святкують день народження ОСОБА_18 . Питання: З кількох частин складається Біблія? Про що вона розповідає? Відповідь: я думаю з 68 частин, точніше глав, є ще є стара і нова Біблія. Стара була в тому столітті, а нова в цьому. В Біблії вчать дружбі та повазі. Питання: Ви святкували свої дні народження? Вас вітали ваші брати та сестри з організації Свідки Єгови? Відповідь: Так, святкував, звісно з друзями в основному. Але і друзі з Свідків ОСОБА_19 мене, дарували мені подарунки. Два роки, як я член цієї організації» (протокол співбесіди від 02.09.2020 року).

Варто заначити, що знання заявника про вказану організацію не знаходять свого підтвердження, а також суперечать основним цінностям, які сповідують учасники цієї організації.

Міжнародна некомерційна радіомовна організація «Радіо Свобода» зазначає: «Свідки Єгови, як кажуть релігієзнавці - це новий релігійний рух, який виник на протестантському ґрунті, тобто взявши якісь риси від протестантизму. Це перш за все стосується місіонерської діяльності. Свідки Єгови все-таки взяли за основу свого світогляду Святе Письмо, Біблію, і саме це в якійсь мірі пов`язує їх з християнської ґрунтом, на якому вони виросли. Але при цьому вони, з точки зору інших християнських конфесій, відкидають Христа на користь ідолопоклонницького відношення до ОСОБА_20 як до певного абсолюту, який визначає їхнє життя у всьому і який обере кількох врятованих для життя в деякому майбутньому царстві Божому, Царстві Єгови, куди увійдуть далеко не всі, а тільки кілька сотень тисяч віруючих Свідків Єгови ( ІНФОРМАЦІЯ_4

Інтернет-видань «Релігійна правда» надає наступне визначення даній організації: «Свідки Єгови” - міжнародна релігійна організація, заснована у 1880-х роках у США. Станом на 2018 рік найвища кількість активних членів організації у світі становила більше 8,5 млн осіб. Штаб-квартира розташована у Нью-Йорку (США). Православні, а також ОСОБА_21 , ОСОБА_22 та протестантські Церкви заперечують приналежність релігійної організації “Свідки Єгови” до християнства тому, що вона не приймає основних релігійних доктрин загальновизнаного християнства» ((https://religionpravda.com.ua/?p=34210).

Аналізуючи інформацію, вказану заявником у ході розгляду заяви та під час проведених співбесід, слід значити, що представникам організації Свідки Єгови заборонено здійснювати святкування традиційних християнських свят, а також інших особистих, політичних чи соціальних подій.

Офіційна веб-сторінка організації Свідків Єгови «Watch Towel Bible and Tract Society of Pennsylvania» зокрема наголошує: «Свідки Єгови не відзначають днів народження, бо переконані, що це не подобається Богові. Хоча Біблія прямо не забороняє святкування днів народження, вона допомагає нам зрозуміти, що воно в собі криє і як на нього дивиться Бог. Ми переконані, що наше рішення не святкувати Великодня повністю ґрунтується на Біблії: вона заохочує керуватися не людськими традиціями, а «добрим розумом і розважністю» (Приповістей 3:21; Матвія 15:3). Коли люди нас запитують, ми розповідаємо їм про наші погляди щодо Великодня, але водночас поважаємо їхнє право робити особисті рішення (1 Петра 3:151). Свідки Єгови не святкують Різдва, Пасхи і свята яке в багатьох країнах відзначають першого травня. У минулому ці свята були пов`язані з поклонінням не Богу Єгові, а язичницьким богам» (https://www.jw.org).

Виходячи з вищевикладеного, перехід від мусульманства до християнства чи сповідування ідей «Свідків Єгови» є недоведеним.

Отже, надана заявником інформація, спростовує його перехід з ісламу до християнства, щирих мотивів того, а повідомлена інформація про основні постулати нової віри, у якості доказів зміни віросповідання не відповідають інформації по країні походження.

Таким чином, заявник вказує, що при повернення до країни громадянської належності - до Ісламської Республіки Іран, його будуть переслідувати з боку державної влади, саме за зміну віросповідання.

Отже потрібно дослідити становище християн в Ірані та факту покарання віровідступників в Ірані.

За матеріалами інформаційного агентства « ІНФОРМАЦІЯ_5 » від 25.08.2015 (стаття «Християни в Ірані: межі релігійної свободи», автор ОСОБА_23 ): «...Іран поки залишається для християнських громад однією з небагатьох «тихих гаваней» на охопленому кризами Близькому Сході. Конституція ІРІ гарантує їм свободу віросповідання, право діяти згідно зі своїми традиціями в повсякденному житті, оформляти шлюб, розлучення і спадкування, навчати своїх дітей в окремих школах. Якщо говорити коротко, свобода віросповідання покладена християнам по народженню. Серед місцевих громад слід назвати прихожан Вірменської апостольської церкви, Вірменської католицької церкви, Ассірійської церкви Сходу, Халдейської католицької церкви, різні протестантські деномінації. У Тегерані є також російська православна, грецька православна, римо-католицька церкви, а також ряд протестантських - євангелічні, англіканська і адвентистська. Всього на території Ірану розташовано кілька сотень християнських храмів... » (https://regnum.ru/news/1956910.html).

За даними провідного порталу про православ`я та життя Суспільства «Православ`я та світ»: «...Ісламська республіка Іран є переважно ісламською країною. 90% населення сповідують іслам шиїтського толку, ще 8% - сунітського. Близько 169 тисяч чоловік, що складає 0,5% населення Ірану, сповідують християнство...» (https://www.pravmir.ru/ravny-li-religii-v-irane-intervyu-s-poslom-irana-v-rossii-mneniya-ekspertov/).

Провідний інтернет-сайт з питань надання захисту УВКБ ООН «Refwold» «Керівництво країни застосовується до заяв про захист від іранців, які стверджують, що перейшли з ісламу в християнство від 20.02.2020: «Щодо переходу з мусульманства до християнства в Ірані : «Усі джерела, вказують на те, що навернення мусульман в Ірані до Християнства - явище, яке зростає. Розчарування ісламом (вірніше соціально- консервативною маркою ісламу, яку іранці розглядали як ортодоксальність режиму) визначається як один із рушійних факторів. Як держава прирівняла себе до Дванадцять шиїзмів так багато іранців приєдналися до негативних аспектів повсякденного життя - соціально-економічної деривації, політичні та релігійні репресії - з їх традиційною вірою. Вони навпаки асоціюють привабливість Заходу - багатство, соціальна та політична свобода - з її традиційною вірою християнством. Академіки, на які посилається Landinfo, зазначають, що таких перетворень робиться більше. Інші дослідження виявили нові розповіді про іслам як про колоніальний імпорт, нав`язаний Персією, арабами та завойовниками. Старійшина церкви сказав Landinfo, що він вважає, що деякі іранці прагнуть до хрещення лише для того, щоб сприяти їхній еміграції за кордон, зокрема до Сполучених Штатів, які протягом багатьох років пропонували програму переселення біженців для іранських християн.

Євангельські супутникові телеканали можуть нараховувати мільйонів глядачів і християнські видавці можуть знати, скільки у них Біблій на фарсі вироблено, але перегляд певного каналу або отримання Біблії не робить Вас християнином. Як пояснила пані Енайят, ці канали показують безліч програм, включаючи кулінарні шоу та контент для дітей: це прекрасно можливо, що у них багато глядачів, які взагалі не цікавляться релігією.

Щодо вивчення християнства за допомогою Інтернет мережі: «По-перше, воно (вивчення християнства) залишається відкритим для окремих осіб для доступу до християнського контенту через супутникові телеканали, веб-сайти, WhatsАрр або інші соціальні мережі. Для цих людей, які вирішили не приєднуватися до домашньої церкви, їх інтереси або віра - це справа самотності. Всі джерела, до яких ми зверталися, підтверджують, що таких людей може бути багато, але немає надійного методу підраховуючи їх кількість. ОСОБА_24 погодилася, що перспектива таких новонавернених щодо зіткнення з іранським урядом буде мінімальною. Вони будуть регулярно використовувати VPN, щоб приховати свою ІР-адресу при використанні Інтернету, і будуть дуже обережні, обговорюючи свою віру поза домом або по телефону. Хоча іранський уряд спробував перешкодити використанню таких технологій - наприклад, заборонивши популярні зашифровані месенджери як наприклад Те1еgram в 2018 році - успіх був обмежений. Ймовірність того, що такі ізольовані «приховані віруючі» потраплять в поле зору служби безпеки через послуги онлайн-спостереження невеликі. Ризик від перегляду євангелічних телеканалів також малий: з-за меж будинку це неможливо визначити, які програми дивилися, а «коробочка» всередині в будинку буде показувати тільки останню годину змісту. Місіс Енаят подумала ймовірно, що будь-який, хто дивиться християнську трансляцію, обов`язково "зітре" своє або її коробка відразу після перегляду. У тій мірі, в якій ця особиста взаємодія через технології може вважатись християнським поклонінням, джерела погодилися з тим, що ці новонавернені в цілому можуть займатися цим без будь-яких труднощів.» (https://www.refworld.org/cases,GBR_UTIAC,5e53bc644.html).

Слід зазначити, що у Доповіді Генерального секретаря ООН «Становище в області прав людини в Ісламської Республіці Іран» (розділ Н: «Поводження з представниками релігійних і етнічних меншин») від 06.09.2016, щодо дискримінації та переслідування християн навіть не згадується - зазначено лише, що Конституція Ісламської Республіки Іран визнає християн, мусульман, зороастрійців та іудеїв, що свідчить про відсутність гостроти питання християн, як релігійної меншини в Ірані.

Щодо загальної ситуації в країні походження заявника - Республіці Іран, згідно з новою інтерактивною картою, що показує рівень ризику в усьому світі, Іран є настільки ж безпечним, як і Великобританія, згідно з повідомленням The Independent. запущена 2019 Подорож Карти ризиків глобальних експерти ризику International SOS у співпраці з ризиками управління, показує рівень небезпеки в кожній країні і територіях на основі поточної загрози для мандрівників політичного насильства (включаючи тероризм, бунти політично вмотивований заворушення і війни ), соціальні заворушення (включаючи сектантське, комунальне та етнічне насильство) та насильницькі та дрібні злочини. Також беруться до уваги такі фактори, як надійність транспортної інфраструктури, стан виробничих відносин, ефективність служб безпеки та надзвичайних ситуацій та сприйнятливість країни до стихійних лих. (https://surfiran.com./the-independent-iran-safety-matches-europe/).

Вищевикладене вказує, що заявник надав недостовірну інформацію щодо обставин своєї справи, а саме щодо подальшого переслідування з боку влади країни через зміну його віросповідання.

4. АНАЛІЗ ВІДПОВІДНОСТІ ЗАЯВИ ВИМОГАМ П.1 Ч.1 СТАТТІ 1 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «ПРО БІЖЕНЦІВ ТА ОСІБ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ДОДАТКОВОГО АБО ТИМЧАСОВОГО ЗАХИСТУ»:

Закон надає наступне визначення терміну біженець у пункті 1 частини першої статті 1: біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань» (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3617-17).

Відповідно до п.45 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженців особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідувань (http:unhcr.org.ua/img/uploads/docs/RSD%201992.pdf).

Матеріали справи свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно заявника. Заявник до жодної громадської, військової чи релігійної організації не належав, жодної дискримінації, погроз та переслідувань ніколи не мав. До інцидентів із застосуванням фізичного насильства, які були пов`язані з расовою, національною, релігійною належністю, політичними поглядами, причетним ніколи не був.

Та з матеріалів справи вбачається, що заявник побоюється повертатися до країни громадянської належності, у зв`язку з тим, що він змінив своє віросповідання , зокрема почав поглиблено вивчати діяльність організації «Свідки Єгови». Відповідно до релевантної та актуальної інформації по країні походження, викладеній у попередньому пункті цього висновку, заявник, як особа, може повернутися до останнього, не афішуючи свою приналежність до християн, що дозволить йому уникнути будь-яких переслідувань з боку влади країни. Однак потрібно зазначити, що заявник намагається визначити себе біженцем за релігійною ознакою, однак не довів повідомлені ним побоювання повернення до країни походження та переслідування з боку влади країни. Дані побоювання спростовуються в пункті 3 цього ВИСНОВКУ, де вказано, що факт зміни віросповідання має суперечливий, сумнівний характер та може вважатися неправдоподібним, що спростовує той факт що заявника будуть переслідувати в Ісламській Республіці Іран.

Тобто немає підстав вважати, що заявник має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.

Заявник не надав фактів недозволеного поводження ні відносно себе, ні відносно близьких членів сім`ї. Заявник не довів можливості переслідування у разі повернення на батьківщину з жодних з наведених конвенційних ознак.

Відповідно до п.45 Керівництва заявник не виявив ризику загрози своєму життю та свободі, не навів достатньої аргументації своїм побоюванням, або інших доказів того, що ці побоювання є аргументованими.

Висновок: Заявник не відповідає критерію включення за Конвенцією про статус біженців від 28 червня 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців від 31 січня 1967 року та не має підстав для визнання його біженцем, відповідно до умов, передбачених пунктом 1 частини першої статті 1 Закону.

5. АНАЛІЗ ВІДПОВІДНОСТІ ЗАЯВИ ВИМОГАМ П.13 Ч. 1 СТАТТІ 1 ЗАКОНУ УКРАЇНИ «Про БІЖЕНЦІВ ТА ОСІБ, ЯКІ ПОТРЕБУЮТЬ ДОДАТКОВОГО АБО ТИМЧАСОВОГО ЗАХИСТУ»:

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 1 Закону, особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3617-17).

Аналіз повідомлених заявником побоювань повернення до країни походження не дають підстав для визначення його особою, яка потребує додаткового захисту.

Стаття 3 Європейської Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначає, що «нікого не може бути піддано катуванню або нелюдському чи такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню».

Директива Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/ЕU від 13 грудня 2011 року у статті 15 визначає підстави для надання додаткового захисту як ризик отримання серйозної шкоди у формі: (а) смертна кара або приведення її у виконання; (b) катування чи нелюдське або таке, що принижує гідність поводження чи покарання заявника в країні походження та (с) серйозна і індивідуальна загроза життю або особистості цивільних осіб з причин повального насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту.

Формування статті 3 Європейської Конвенції та статті 15 Директиви Ради Європарламенту та Ради ЄС 2011/95/ЕU співпадають з підставами для надання додаткового захисту у відповідності до п.13 частини 1 ст.1 ЗУ «Про біженці та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Отже, якщо повернення до країни походження вважається таким, що може порушувати статтю 3 Європейської Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, то особа, якій загрожує повернення до країни походження, може вважатися такою, що потребує додаткового захисту.

Заявник на батьківщині до адміністративної або кримінальної відповідальності не притягався, з цих приводів державними органами не переслідувався. Отже, загроза життю, безпеці чи свободі заявнику в країні походження через побоювання застосування щодо нього смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання, з цих приводів відсутня.

Інформація по країні походження заявника вказує на відсутність в Ірані ситуації міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту та, як слідство, відсутність загальнопоширеного насильства та порушення прав людини через зазначене.

Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що у разі повернення до країни походження, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту.

Проаналізувавши вищевказані факти (Пункт 3 цього висновку) можна дійти висновку, що такі побоювання не підтверджені переконливими доказами та є необґрунтованими, а заявник не бажає повертатися до країни громадянської належності не через будь-яку особисту загрозу, а у зв`язку з тим, що він хоче легалізуватися на території України. У ході співбесіди 02.09.2020 заявник повідомив наступну інформацію, «...Моя мета була Німеччина. Нам сказали, що з України можливо потрапити в Чехію, а звідти потім в Німеччину ...». У протоколі співбесіди від 22.09.2020 також зазначено, що «Ви мали на меті поїхати у будь-яке безпечне місце? - Коли я пояснив всю ситуацію, мені сказали, що довезуть мене до Німеччини. Питання: Ви хотіли потрапити в безпечне місце чи конкретно в Німеччину? - Через суму, яку я дав агенту, він сказав, що довезе мене до Німеччини.... ». У ході співбесіди від 22.09.2020 заявник вказав, «... Чому ви вирішили звернутись за статусом біженця в Україні? - По-перше, нас затримали, а по-друге, я побачив, що тут добре. Вирішив залишитись ...».

Відповідно до пункту 62 Керівництва мігрант - «это лицо, которое по причинам,1 отличающимся от содержащихся в определении, добровольно покидает свою страну, чтобы поселится в другом месте. Он может быть движим желанием перемен или приключений, семейными или иными причинами личного характера. Если лицо переезжает исключительно по экономическим соображениям, то оно является экономическим мигрантом, а не беженцем».

Окрім того, заслуговує той факт, що заявник перебуває на території України з серпня 2019 року. Навіть перебуваючи в Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, заявник не звертався за міжнародним захистом. Тільки вже після того, як заявник був звільнений та переїхав до Харкова, де проживав близько року, тільки тоді 26.08.2020 року, заявник вирішив звернутися за міжнародним захистом.

Таким чином встановлено, що заявником порушено порядок звернення за захистом, передбачений п.5 ст.5 чинного Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту в Україні», тобто - особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.

Слід зазначити, що вказана стаття не встановлює будь-яких санкцій за порушення строку подання заяви. Водночас, відображає рівень побоювань заявника зазнати переслідувань чи серйозної шкоди. Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 25.06.2009 № 1 «Про судову практику розгляду спорів щодо статусу біженця та особи, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, примусового повернення і примусового видворення іноземця чи особи без громадянства з України та спорів, пов`язаних із перебуванням іноземця та особи без громадянства в Україні» (редакція від 15.05.2014): «...значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в окремих випадках може свідчити про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань. При цьому мотив звернення з вищезгаданою заявою може бути іншим...» (https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v_001760-09).

Висновок. Враховуючи вищевикладене, слід дійти висновку, що у разі повернення до країни походження, життю, безпеці чи свободі заявника не буде загрожувати смертна кара або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдське або таке, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширене насильство в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини, тобто заявник не підпадає під перелік підстав, викладених у пункті 13 частини першої статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» для надання додаткового захисту».

Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Частиною другою статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши інформацію з відкритих джерел про ситуацію в країні походження позивача - Ісламській Республіці Іран, приймаючи до уваги інформацію зазначену у висновку ГУ ДМС у Харківській області, суд звертає увагу на відсутність у справі доказів, які б свідчили про обґрунтовані та реальні побоювання позивача стати жертвою переслідувань у країні походження, у зв`язку зі зміною ним віросповідання.

Позивач також не надав належних та допустимих, достатніх та достовірних в розумінні приписів ст. ст. 73-76 КАСУ доказів, які б підтверджували здійснення над ним фізичного насильства або здійснення будь-якого тиску відповідних органів з країни походження, що унеможливлювало його безпечне проживання.

Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суд перевіряє чи прийнято такі рішення на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, безсторонньо (неупереджено), добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення, з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Оцінюючи подані сторонами докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням обставин зазначених вище, суд прийшов до висновку, що у задоволені позовних вимог слід відмовити у повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 14, 22, 194, 243, 246, 249, 250, 255, 263, 295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, Державної міграційної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – залишити без задоволення.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку, передбаченому п.п. 15.5. п. 15 ч. 1 Розділу VII Перехідних положень КАС України до Другого апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів, з дня його проголошення .

В разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 29 липня 2021 року.

Суддя Бадюков Ю.В.