Рішення № 98677066, 30.07.2021, Сумський окружний адміністративний суд

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 липня 2021 р. Справа №480/3014/21

Сумський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Шевченко І.Г., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (далі - відповідач, ГУ Держгеокадастру у Сумській області), в якій просив:

1) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 19.02.2021 №18-1516/16-21-СГ про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною (орієнтовною) площею 1,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Хмелівської сільської ради Краснопільського району Сумської області за межами населених пунктів ОСОБА_1 ;

2) зобов`язати відповідача надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства загальною (орієнтовною) площею 1,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення на території Хмелівської сільської ради Краснопільського району Сумської області за межами населених пунктів.

Свої вимоги мотивував тим, що наказ відповідача у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою суперечить нормам Земельного кодексу України. Відмітив, що підставою для відмови в наданні дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку. Однак, в даному випадку, відповідач жодної з них у наказі не навів.

Також у позові просив стягнути з відповідача судові витрати, що включають у себе витрати на правову допомогу та випрати зі сплати судового збору.

Ухвалою суду від 13.04.2021 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що на виконання рішення Сумського окружного адміністративного суду від 29.10.2020 по справі № 480/5810/20, яким зобов`язано Головне управління повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 1,0 та на території Хмелівської сільської ради Краснопільського району Сумської області за межами населеного пункту, Головним управлінням повторно розглянуто вказану заяву та наказом від 19.02.2021 № 18-1516/16-21-СГ відмовлено у наданні вказаного дозволу з таких підстав: відсутня інформація щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні зокрема схемі планування території.

Відповідно листа Департаменту містобудування та архітектури Сумської обласної державної адміністрації від 02.12.2020, Державним підприємством «НДПІ містобудування» розроблено схему планування території Сумської області, яка затверджена рішенням Сумської обласної ради 27 сесії 6 скликання від 16 серпня 2013 року «Про схему планування території Сумської області».

Окремим матеріалам Схеми присвоєно гриф «Для службового користування», ознайомлення з якими здійснюється у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 №736 «Про затвердження Типової інструкції про порядок та інших матеріальних носіїв інформації, що містять службову інформацію».

Відповідно до частини першої статті 4 Кодексу земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин.

У своїй діяльності відповідач має дотримуватись як законів так і підзаконних нормативно - правових актів.

Крім того, у відзиві зазначив, що вимога зобов`язати відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою є втручанням в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства. Суд не вправі зобов`язати відповідача до вчинення тих дій, які згідно із земельним законодавством України можуть здійснюватися лише за його розсудом.

Представник позивача, не погодившись з доводами відповідача, викладеними у позові, подав відповідь на відзив, в якій вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.

29.06.2021 представник позивача подав також заяву про розподіл судових витрат, в якому просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу у розмірі 4000,00грн.

Ухвалою суду від 19.07.2021 було відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залучення до участі у розгляді справи другого відповідача.

Дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що позивач звернувся до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою від 19.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність загальною площею 1,00 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населеного пункту на території Хмелівської сільської ради Краснопільського району Сумської області (а.с.11). До заяви було додано копію паспорту та РНОКПП, графічні матеріали земельної ділянки (а.с.7-8).

Листом від 14.07.2020 № П-23761-2646/21-20 відповідач повідомив ОСОБА_1 про неможливість задоволення поданої ним заяви з огляду на те, що бажана земельна ділянка накладається на масив, який включено до переліку земельних ділянок, право на які буде виставлено на земельні торги (а.с. 12).

Позивач, не погодившись з наданою відповіддю, звернувся до Сумського окружного адміністративного суду, рішенням якого від 29.10.2020 у справі №480/5810/20 було визнано протиправною та скасовано відмову ГУ Держгеокадастру у Сумській області, викладену в листі від 14.07.2020 № П-23761-2646/21-20 та зобов`язано ГУ Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1 га для ведення особистого селянського господарства та, за результатами її розгляду, прийняти рішення у формі наказу з урахуванням правової оцінки спірних правовідносин, наданої судом. У задоволенні іншої частини позовних вимог було відмовлено.

Так, на виконання вказаного рішення суду відповідач повторно розглянув заяву позивача від 19.06.2020 та наказом від 19.02.2021 №18-1516/16-21-СГ відмовив у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, з підстав відсутності інформації щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні, зокрема схемі планування території. Згідно п.7 ст.118 Земельного кодексу України підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (а.с.15, 25).

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що в даному випадку склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. “а” ч.3 ст. 22 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, далі – Земельний кодекс України) землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства. Згідно ч.4 ст. 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Порядок передачі земельних ділянок у власність громадян врегульовано ст.118 Земельного кодексу України відповідно до частин 6-7 якої громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, серед іншого, особистого селянського господарства, у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як вбачається з наведених норм, стаття 118 Земельного кодексу України містить виключний перелік підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Відповідач, в силу вимог Земельного кодексу України та покладених на нього обов`язків, зобов`язаний в кожному випадку дослідити фактичні обставини повно та всебічно для з`ясування наявності чи відсутності встановлених законом підстав для відмови в задоволенні заяви.

Визначена законом процедура є способом дій відповідного органу державної влади або органу місцевого самоврядування у відповідь на звернення громадян щодо того чи іншого “земельного” питання. З огляду на вимоги частини другої статті 19 Конституції України дотримання відповідним органом встановленої законом процедури є обов`язковим. Вказане узгоджується з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 13.02.2019 у справі №820/688/17, в якому Суд наголосив, що рішення відповідача про відмову в наданні позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, не може відповідати критеріям, установленим ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо не надає чіткої та зрозумілої відповіді стосовно наявності причини (причин), які унеможливлюють позитивне вирішення порушеного позивачем питання. Відповідно до частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України така відмова має бути мотивованою, а підставою відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Відмовляючи у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, ГУ Держгеокадастру у Сумській області оскаржуваним наказом повідомляє позивача, з посиланням на ч.7 ст.118 Земельного кодексу України, про відсутність інформації щодо відповідності місця розташування земельної ділянки містобудівній документації, що ведеться на регіональному рівні, зокрема схемі планування території.

Однак, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами ч.7 ст. 118 Земельного кодексу Україну.

Відповідач, розглядаючи заяву позивача, повинен був прийняти одне з двох рішень: надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надати мотивовану відмову у його наданні. При цьому, у випадку надання відмови, ГУ Держгеокадастру у Сумській області повинно було керуватись лише тими підставами, виключний перелік яких визначено у ст.118 Земельного кодексу України. Однак, в наказі, всупереч вказаним вище приписам ст.118 Земельного кодексу України, відповідачем не зазначено, в чому саме місце розташування земельної ділянки, що планується до відведення, не відповідає вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, чи генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд не приймає до уваги посилання представника відповідача у відзиві на лист Департаменту містобудування та архітектури Сумської обласної державної адміністрації від 02.12.2020, відповідно до якого державним підприємством «НДПІ містобудування» розроблено схему планування території Сумської області, яка затверджена рішенням Сумської обласної ради 27 сесії 6 скликання від 16 серпня 2013 року «Про схему планування території Сумської області», оскільки на даний лист відсутнє посилання в оскаржуваному наказі. Тим паче, представник відповідача не зазначає, яким саме чином зазначений лист підтверджує факт невідповідності місця розташування спірної земельної ділянки містобудівній документації.

При цьому, як вбачається з інформаційної довідки Міжрайонного управління у Великописарівському та Краснопільському районі ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 29.01.2021, земельна ділянка, яка планується для надання позивачу у власність, на момент виникнення спірних відносин відносилася до земель сільськогосподарського призначення, форма власності на землю - державна, бажане місце розташування земельної ділянки не порушуватиме вимоги раціональної організації території, раніше сформована не була, а також не відноситься до тих, які неможливо передавати у приватну власність (а.с.26).

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.

Таким чином, вказана підстава для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою є необґрунтованою та не передбачена приписами Земельного кодексу Україну та такий наказ не може відповідати критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи встановлені судом обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що відповідач, відмовляючи позивачу наказом в задоволенні заяви про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, не дотримався вимог Земельного кодексу України, тому суд вбачає необхідним визнати такий наказ протиправним, скасувавши його.

Щодо позовних вимог про зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, суд зазначає наступне.

Законом України від 28.04.2021 №1423-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення системи управління та дерегуляції у сфері земельних відносин", який набрав чинності 27.05.2021 (далі - Закон №1423-ІХ), внесені зміни до Земельного кодексу, зокрема розділ X “Перехідні положення” доповнено пунктом 24, яким встановлено, що з дня набрання чинності цим пунктом землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (у тому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б) оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; г) під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д) під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Земельні ділянки, що вважаються комунальною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст відповідно до цього пункту і право державної власності на які зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, переходять у комунальну власність з моменту державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Інші земельні ділянки та землі, не сформовані у земельні ділянки, переходять у комунальну власність з дня набрання чинності цим пунктом.

З дня набрання чинності цим пунктом до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад, органи виконавчої влади, що здійснювали розпорядження такими земельними ділянками, не мають права здійснювати розпорядження ними.

Тобто, з дня набрання чинності Законом № 1423-ІХ до державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки державної власності, що передаються у комунальну власність територіальних громад відповідач, як орган виконавчої влади, який здійснював розпорядження земельними ділянками державної власності, втратив права щодо розпорядження такими земельними ділянками.

Враховуючи вищевикладене, на час розгляду справи по суті ГУ Держгеокадастру у Сумській області не має повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а тому суд визнає, що законні підстави для зобов`язання відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення бажаної земельної ділянки у власність позивачу відсутні, відтак позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Разом з тим, на момент звернення позивача до ГУ Держгеокадастру у Сумській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність повноваження щодо розгляду таких заяв та прийняття відповідного рішення були покладені саме на ГУ Держгеокадастру у Сумській області, та Закон України від 28.04.2021 №1423-IX не був взятий до уваги під час розгляду заяви позивача. У той же час з новим розпорядником земель у позивача не виникло спірних правовідносин.

Враховуючи наведене, а також те, що судом визнано протиправним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Сумській області від 19.02.2021, суд, з урахуванням ч.2 ст.9 Кодексу адміністративного судочинства України, вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та зобов`язати саме відповідача повторно розглянути заяву позивача від 19.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою на спірну земельну ділянку, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду.

Щодо доводів відповідача про те, що суд не може зобов`язати орган владних повноважень до прийняття конкретного рішення, оскільки це буде фактичне втручання в його дискреційні повноваження, суд зазначає, що згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом таких повноважень є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова “може”.

При цьому, слід зазначити, якщо відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб`єкта владних повноважень за законом не існує, то суд має право зобов`язати такий орган влади вчинити конкретні дії, які б гарантували захист прав і свобод позивача.

Зважаючи, що судом визнано протиправним та скасовано оскаржуваний наказ відповідача, суд констатує наявність підстав для зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки у власність та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду.

Щодо розподілу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000,00грн. та судового збору у розмірі 908,00грн., суд зазначає наступне.

Згідно зі ст. 244 Кодексу адміністративного судочинства України, під час ухвалення рішення, суд, окрім іншого, має вирішити як розподілити між сторонами судові витрати.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд зазначає, що у відповідності до ст.134 Кодексу адміністративного судочинства України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Тобто, питання розподілу судових витрат пов`язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження) та суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Як вбачається з матеріалів справи, професійна правнича допомога у даній справі надавалася позивачу адвокатом Авраменком Олександром Вікторовичем (далі - адвокат, Авраменко О.В.).

Представником позивача для підтвердження витрат на професійну правничу допомогу до суду було подано наступні документи: копію договору про надання правової допомоги від 27.07.2020, укладеного між адвокатом Авраменком О.В. та позивачем (далі - Договір), копію додаткової угоди до договору від 27.07.2020, укладеного між позивачем та адвокатом Авраменком О.В. 30.03.2021, ордер на надання правничої (правової) допомоги та копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (а.с.5-6, 39-40).

Згідно п.п.1.1, 1.2 Договору надання позивачу правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу його діяльності в будь-якому статусі. Складення заяв, скарг, заперечень, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів Клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Адвокат приймає на себе обов`язки представляти права і законні інтереси Клієнта в суді та здійснювати професійну діяльність Адвоката без обмеження повноважень згідно з умовами цього Договору з усіма правами представника та/ або захисника, які передбачені Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кримінально-процесуальним кодексом України, а також Кодексом адміністративного судочинства.

Позивач відповідно до цього Договору має право давати адвокату окремі доручення на вчинення конкретних дій, складення процесуальних та інших документів. Окремі доручення узгоджуються сторонами у письмовій формі.

Відповідно до п.п.4.1, 4.2 Договору на визначення розміру гонорару адвоката впливають строки та результати вирішення спірних правовідносин, ступінь важкості справи, обсяг правових послуг, необхідних для досягнення бажаного результату та належного виконання окремих доручень позивача. Обсяг правової допомоги враховується при визначені обґрунтованого розміру гонорару. Сума гонорару та порядок розрахунків визначається у Додатковій угоді до цього Договору, яка є невід`ємною частиною даного Договору.

Так, відповідно до п.п.1,2 Додаткової угоди сторони дійшли згоди що, розмір гонорару адвоката за супроводження справи про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» від 19.02.2021 №18-1516/16-21- СГ, зобов`язання ГУ Держгеокадастру у Сумській області вчинити певні дії становить 4000,00 (чотири тисячі) гривень. Розмір гонорару є фіксованим та не залежить від кількості вчинених адвокатом дій та витраченого часу. Позивач зобов`язується сплатити адвокату гонорар, визначений пунктом 1 даної Додаткової угоди протягом 15 днів з дня набрання законної сили рішенням суду першої інстанції у справі про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Сумській області про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, зазначеного у пункті 1 даної Додаткової угоди, та зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Сумській області вчинити певні дії.

Розглянувши надані позивачем докази понесених витрат, суд зазначає наступне.

Верховний Суд в постанові від 21.01.2021 року в справі №280/2635/20 звернув увагу на те, що Кодекс адміністративного судочинства України у редакції, чинній з 15.12.2017 року, імплементував нову процедуру відшкодування витрат на професійну правову допомогу, однією з особливостей якої є те, що відшкодуванню підлягають витрати, незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною / третьою особою чи тільки має бути сплачено.

При цьому, як зазначалося вище, відповідно до ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.ч. 6 та 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Водночас, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі “Схід/Захід Альянс Лімітед” проти України” (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц, а також у постанові Верховного Суду від 21.01.2021 року по справі № 280/2635/20.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19 наголосив, що розмір винагороди за надання правової допомоги, визначений у договорі у вигляді фіксованої суми, не змінюється в залежності від обсягу послуг та витраченого адвокатом часу.

Таким чином, з урахуванням досліджених судом доказів щодо витрат на професійну правничу допомогу, враховуючи відсутність заперечення відповідача щодо розміру судових витрат на правничу допомогу заявленим позовним вимогам, суд дійшов висновку, що заявлені до відшкодування витрати на професійну правничу допомогу є неспівмірним зі складністю справи та обсягом наданих адвокатом послуг позивачу, тому суд, враховуючи критерії обґрунтованості та доцільності понесених позивачем витрат, з урахуванням складності даної справи та обсягу наданої послуги, а також значення справи для позивача, дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. є завищеними та підлягають стягненню з відповідача частково, зокрема, у розмірі 500,00грн.

При цьому, судом враховано, що сама по собі справа є не складною, а спірні правовідносини – не новими у судовій практиці, а тому, підготовка до вказаної справи не вимагала великого обсягу юридичної та технічної роботи, а також не потребувала затрат значного часу та коштів, які заявлені позивачем як витрати на правову допомогу.

Крім того, суд вважає за необхідне також стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору в розмірі 908,00грн., сплаченого позивачем за подання позовної заяви згідно квитанції від 07.04.2021 (а.с.4).

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Держгеокадастру у Сумській області (40030, м. Суми, вул. Герасима Кондратьєва, буд. 25, код ЄДРПОУ 39765885) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Сумській області від 19.02.2021 №18-1516/16-21-СГ, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовною площею 1,00 гектара за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Хмелівської сільської ради Краснопільського району Сумської області.

Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Сумській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.06.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність орієнтовно площею 1,00га за рахунок земель сільського сподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Хмелівської сільської ради Краснопільського району Сумської області, та прийняти рішення відповідно до вимог чинного законодавства України з урахуванням висновків суду.

Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Сумській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 в рахунок повернення сплачений при подачі позову судовий збір у розмірі 908 (дев`ятсот вісім) грн. 00коп., а також витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 500 (п`ятсот) грн. 00коп.

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 30.07.2021.

Суддя І.Г. Шевченко