Рішення № 98676122, 30.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/8315/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Радчука А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні Одеського окружного адміністративного суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А3438 (с. Красносілка, Лиманський район, Одеська область, 67560, код ЄДРПОУ 07947228) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії, суд -

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини А3438 за результатом якого позивач просить суд:

визнати протиправними дії Військової частини А3438, які виразилися у відмові нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 р відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, та роз`яснень Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 11.04.2019 року № 248/2839 щодо індексації грошового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України;

зобов`язати Військову частину А3438 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період січень 2008 року, з урахуванням сплаченої суми.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рiшенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 р. у справі № 420/11843/20, яке набрало законної сили 11.02.2021 року, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини А3438 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано військову частину А3438 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

21 квітня 2021 року на картковий рахунок ОСОБА_1 надійшли грошові кошти розмiрi 5404, 68 грн. Як вбачається з коментарю до платежу, виплата здійснена ОСОБА_1 на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 року у справі №420/11843/20.

З метою отримання інформації щодо складових вищезазначеної виплати, 23 квітня 2021 року ОСОБА_1 , через представника, звернувся до Військової частини A3438 з адвокатським запитом.

05 травня 2021 року за вих. №3438/1/707 від відповідача надійшов лист у якому зазначено, що на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду вiд 11 січня 2021 року у справі № 420/11843/20 військовою частиною A3438 здійснено нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року у розмірі 5486, 98 грн. та виплату у розмірі 5404,68 грн. з відрахуванням військового збору. До відповіді надано, окрім іншого розрахунок суми індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року. Як вбачається зі змісту розрахунку, обчислення відповідачем індексації грошового забезпечення позивача у вказаному періоді здійснено з урахуванням місяця підвищення тарифних ставок (окладів) - вересень 2015 року, замість - січень 2008 року.

Позивач, вважаючи, що відповідачем протиправно було нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період вересень 2015 року, звернувся до суду з даним позовом.

Ухвалою судді від 01.06.2021 року прийнято справу до провадження та вирішено розглядати справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

24.06.2021 року до суд надійшов відзив, в якому відповідач заперечував проти задоволення позовних вимог, зазначивши, що резолютивна частина рішення від 11.01.2021 р. по справі №420/11843/20, відповідачем була виконана, а саме нарахована та виплачена позивачу індексація за вказаний період, що підтверджується наданими представником позивача копіями листів з розрахунками та виплатою позивачу грошової індексації. Тобто на виконання судового рішення відповідач здійснив активну дію з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішеннi по справі №420/11843/20.

В позовнiй заяві позивач не надає доказів на підтвердження того, що основний розмір його грошового забезпечення був встановлений саме в січні 2008 року та був незмінним до лютого 2018 року. Таким чином вимоги позивача щодо встановлення параметру для розрахунку iндексації грошового забезпечення («базового місяця») без врахування фактичного розміру грошового забезпечення (в т.ч. посадового окладу військовослужбовця) та його просування по посаді є необгрунтованими, помилковими, та такими що не носять персоніфікований характер.

В той же час військова частина не може погодитися із позивачем про необхідність визначення січня 2008 року, як місяця в якому відбулося підвищення посадових окладів військовослужбовців, для розрахунку індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, оскільки норма права, яка передбачає встановлення місяця обчислення індексу споживчих цін в залежності від місяця підвищення окладів, набрала чинності лише з грудня 2015 року, а тому застосування її для визначення індексації починаючи з січня 2008 року буде суперечити закріпленому в статті 58 Конституції України принципу дії нормативно-правового акту в часі, відповідно до якого закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип треба розуміти так, що дiя нормативно-правового акту починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині А3438.

За період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року позивачу не була нарахована та виплачена індексація грошового забезпечення.

Рiшенням Одеського окружного адміністративного суду від 11 січня 2021 р. у справі № 420/11843/20, яке набрало законної сили 11.02.2021 року, задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 , а саме: визнано протиправною бездіяльність військової частини А3438 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано військову частину А3438 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

На виконання рішення суду відповідачем проведено нарахування та виплату індексації у вказаний період із застосуванням вересня 2015 року як базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період, що підтверджується розрахунком від 17.02.2021 року №251/ФЕС.

Позивач вважає, що нарахування та виплату індексації у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року необхідно здійснювати із застосуванням січня 2008 року, як базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу”, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.

Згідно з ст.1-2 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей”, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Відповідно до частин 2, 3 ст. 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до Закону.

Згідно з положеннями ст.8 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”, законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії, зокрема, щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.

Преамбулою Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” від 03.07.1991 №1282-XII встановлено, що цей Закон визначає правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України.

Відповідно до ст.1 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.

Згідно з положеннями ст.2 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).

Таким чином, основною метою індексації грошових доходів населення є забезпечення достатнього життєвого рівня населення України за рахунок відшкодування подорожчання споживчих товарів і послуг.

Частиною 1 статті 4 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” визначено, що індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Вирішуючи це спір, суд зазначає, що питання щодо підтвердження права позивача на індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року не є предметом спору у даній справі.

Вказане питання вирішено судом в межах адміністративної справи №420/11843/20, за результатом розгляду якої визнано протиправною бездіяльність військової частини А3438 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року; зобов`язано військову частину А3438 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно.

Відповідно до ч. 4 ст. 78 КАС України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Звільнення від доказування з підстав установлення преюдиційних обставин в іншому судовому рішенні, варто розуміти так, що учасники адміністративного процесу не зобов`язані повторно доказувати ті обставини, які були встановлені чинним судовим рішенням в іншій адміністративній, цивільній або господарській справі, якщо в цій справі брали участь особи, щодо яких відповідні обставини встановлені.

Суд приймає доводи позивача стосовно того, що хоча він і вдруге звертається до суду з питання нарахування і виплати йому індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, однак предмети даних позовів різні, оскільки у справі 420/11843/20предметом спору було право позивача на індексацію грошового забезпечення, а предметом даного позову є розмір даної індексації.

Що стосується застосування січня 2008 року базовим місяцем для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення за період за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, суд зазначає наступне.

Відповідно ч. 2 ст. 6 Закону України “Про індексацію грошових доходів населення” порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, що поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників, визначає Порядок проведення індексації грошових доходів населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003 року (далі - Порядок №1078).

Відповідно до п.1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.

Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (застосовується з 01 січня 2016 року).

Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".

Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п. 2 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.

У відповідності з п. 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Враховуючи, що предметом спору є порядок обчислення позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року з урахуванням січня 2008 року як базового місяця при її обчисленні, суд застосовує до спірних правовідносин пункт 5 Порядку № 1078, в редакції Постанови КМУ № 1013 від 09.12.2015 року, яка застосовується з 01.12.2015 року.

Так, відповідно до пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.

Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Аналіз наведених норм законодавства України, дає підстави суду дійти наступних висновків, по-перше, місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації; по-друге, наведеними вище нормами законодавства встановлено, що підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення посадових окладів особи.

Тобто точкою відліку для обчислення індексу споживчих цін є місяць підвищення посадового окладу. З цього місяця значення індексу споживчих цін приймають за 1 або 100%, а приріст індексу розраховується з наступного місяця. При цьому нарахування індексації проводиться в місяці, наступному за місяцем, у якому був офіційно опублікований індекс інфляції.

Разом з тим, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 07.11.2007 року №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п. 13 Постанови №1294, вона набрала чинності з 01 січня 2008 року.

Вищевказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб” від 30.08.2017 року № 704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.

Проаналізувавши постанову Кабінету Міністрів України №1294 в період її дії з 01.01.2008 року по 01.03.2018 року, тобто періоду який охоплює період оскаржуваних правовідносин, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

Військовою частиною А3438 жодним чином не доведено наявність обставин зміни посадового окладу позивача станом на дату виникнення оскаржуваних правовідносин, що з урахуванням стабільності відносин щодо встановлених державою розмірів посадових окладів військовослужбовців свідчить про можливість встановлення січня 2008 року базовим місяцем для перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення позивача у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року.

Натомість, відповідачем, всупереч вищенаведеного нормативного регулювання, базовим місяцем для розрахунку індексації за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року ОСОБА_2 визначено вересень 2015 року.

Суд не приймає зазначені доводи відповідача та зазначає, що зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації, а тому відповідачем було безпідставно застосовано при нарахуванні індексації у якості базового місяця - вересень 2015 року.

Таким чином, враховуючи те, що судом не встановлено зміну розміру посадового окладу позивача у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, що свідчить про необхідність застосування у якості базового місяця – січень 2008 року.

Вирішуючи даний спір, суд враховує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним і таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, і у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення суду.

Положеннями ч. 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

На законодавчому рівні поняття “дискреційні повноваження” суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, суд виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов`язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Водночас, суд не підміняє суб`єкта владних повноважень, оскільки не проводить розрахунок індексації грошового забезпечення, а зобов`язує відповідача провести такий розрахунок, нарахувати та виплатити з урахуванням вимог чинного законодавства за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.

Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов`язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що оскільки відповідачем нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року проведено з порушенням Порядку № 1078, та не застосовано базовий місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період – “січень 2008 року”, такі дії відповідача слід визнати протиправними, а порушені права позивача підлягають відновленню шляхом зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період – “січень 2008 року”, з урахуванням сплаченої суми.

У пунктах 21, 24 рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, сформулював правову позицію, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31). Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі Стретч проти Сполучного Королівства (Stretch - United Kingdom, №44277/98, рішення від 24.04.2003 року).

У контексті оцінки кожного аргументу (доводу), наданого стороною, суд звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах “Проніна проти України” (пункт 23) і “Серявін та інші проти України” (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів і інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі “Бендерський проти України” від 15 листопада 2007 року, заява № 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

З огляду на такий підхід Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд вважає, що решта аргументів позивача, які мають значення для правильного вирішення спору, на вирішення спірних правовідносин не впливають та не змінюють судовий розсуд цього спору за результатами судового процесу.

В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов`язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.

Згідно з статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.

Крім цього, позивач також просить стягнути витрату на правову допомогу у розмірі 5940 грн.

Відповідно до ч.3 ст.134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених судових витрат на правову допомогу представником позивача були надано наступні докази: договір про надання правової допомоги від 16.09.2020 року; додаток №1 від 16.09.2020 року до договору про надання правової допомоги від 16.09.2020 року, акт прийому-передачі від 19.05.2021 року, довідка про отримання грошових коштів від 19.05.2021 року у розмірі 5940 грн.

Відповідно до ч.6 ст.134 КАС України, у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч.7 ст. 134 КАС України).

Відповідач у відзиві заперечував проти стягнення витрат на правову допомогу, з огляду на те, що сума витрат є завищеною.

При вирішенні питання щодо розподілу витрат на професійну (правничу) допомогу суд, відповідно до положень ч.5, ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій та статус суддів”, ч.5 ст.242 КАС України враховує висновки Верховного суду щодо застосування норм права.

Так, у відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.

Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.

Суд враховує складність розгляду саме цієї справи, заявлені позовні вимоги та їх співвідношення із заявленим розміром судових витрат, наявність сталої судової практики з розгляду такої категорії спорів, в тому числі, наявність відповідних рішень Верховного суду.

При визначенні суми відшкодування вказаного виду судових витрат суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ), присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі “Двойних проти України” (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі “Гімайдуліна і інших проти України” (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, від 26 лютого 2015 року у справі “Баришевський проти України” (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

З урахуванням категорії та складності справи, наявності численно обсягу сталої судової практики з подібних правовідносин, суд вважає справедливим розміром професійної правничої допомоги, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача в розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 2270 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 9, 72, 77, 90, 139. 205, 229, 242-246, 255, 293, 295 КАС України, суд –

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини А3438 (с. Красносілка, Лиманський район, Одеська область, 67560, код ЄДРПОУ 07947228) про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини А3438, які виразилися у не нарахуванні та не виплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період 1 січня 2016 року по 28 лютого 2018 р відповідно до вимог Закону України “Про індексацію грошових доходів населення”, Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078, із застосуванням базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період січень 2008 року.

Зобов`язати Військову частину А3438 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення в цей період, з урахуванням сплаченої суми.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А3438 (с. Красносілка, Лиманський район, Одеська область, 67560, код ЄДРПОУ 07947228) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 2270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн.

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя А.А. Радчук