Рішення № 98676120, 30.07.2021, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/9139/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 липня 2021 року м. Одеса

Суддя Одеського окружного адміністративного суду Токмілова Л.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії, –

ВСТАНОВИВ:

01.06.2021 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, в якій позивач просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення № 951060111963 від 14.04.2021 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2014 року по 06.09.2019 року в органах державної податкової служби і перевести її на пенсію за віком, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № З723-XII з 13.04.2021 року та здійснити нарахування та виплату пенсійного забезпеченні з врахуванням заробітної плати вказаної у довідках №42/14/28-10-10102-55 від 18.03.2021 року, № 6/34-00-10 від 24.03.2021 року.

В обґрунтування позовної заяви зазначено, що рішенням відділу обслуговування громадян № 8 ГУ ПФУ в Одеській області № 951060111963 від 14.04.2021 року позивачу відмовлено у призначанні пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», оскільки згідно трудової книжки 01.04.2014 року позивачу присвоєно спеціальне звання «інспектор податкової і митної справи 1 рангу», тому стаж роботи на державній службі зараховано по 31.12.2013 року який складає 11 років 08 місяців 06 днів, а період роботи з 01.01.2014 по 06.09.2019 не підлягають зарахуванню до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, тому вважають що станом на 01.05.2016 року позивач не працювала на посаді, яка дає право на зарахування стажу як державному службовцю. Позивач вважає доводи відповідача безпідставними, необґрунтованими та такими, що порушують вимоги діючого законодавства України. Позивач зазначає, що період роботи осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховуються до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. Відповідно до ст.343 ПК України посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються, зокрема і спеціальні звання. На переконання позивача, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу».

07.06.2021 року ухвалою судді відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.

06.05.2021 року представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Відповідач зазначає, що віднесення існуючих посад державних службовців, не перелічених у ст. 25 Закону України «Про державну службу», яка встановлює класифікацію посад державних службовців статті, а також віднесення до відповідної категорії нових посад державних службовців проводиться Кабінетом Міністрів України (703-2013-п) за погодженням з відповідним державним органом. Спеціальне звання позивача “Інспектор податкової та митної справи 1 рангу” не відноситься до посад державних службовців, а отже стаж з 01.01.2014 року неможливо включити до стажу державної служби. Таким чином стаж роботи на державні службі позивача складає 11 років 08 місяців 06 днів (зараховано по 31.12.2013), що є недостатнім для переведення на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу».

Вивчивши матеріали справи, дослідивши та проаналізувавши надані докази, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с.7).

Згідно записів у трудовій книжці, ОСОБА_1 :

27.05.2002 року призначена на посаду головного спеціаліста відділу кадрів Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі;

15.07.2002 року переведена на посаду начальника відділу кадрів Спеціалізованої Державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Одесі;

14.08.2002 року присвоєно 11 ранг державного службовця;

11.08.2003 року переведена на посаду начальника відділу управління персоналом у зв`язку зі зміною організаційної структури та штатного розпису;

31.03.2004 року звільнена з посади у зв`язку з ліквідацією інспекції в порядку переведення на роботу до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в Одеській області;

01.04.2004 року призначена на посаду начальника відділу управління персоналом в порядку переведення на роботу до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в Одеській області;

17.08.2004 року присвоєно 10 ранг державного службовця;

05.04.2005 року звільнена з посади у зв`язку з реорганізацією інспекції;

06.04.2006 року призначена на посаду начальника відділу управління персоналом в порядку переведення на роботу із Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків в Одеській області;

01.09.2006 року присвоєно 9 ранг державного службовця;

04.04.2012 року звільнена з посади у зв`язку з реорганізацією інспекції у порядку переведення на роботу до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби;

05.04.2012 року призначена на посаду начальника відділу управління персоналом в порядку переведення;

26.06.2013 року звільнена з посади у зв`язку з реорганізацією інспекції у порядку переведення на роботу до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Міжрегіонального управління Міндоходів;

27.07.2013 року призначена на посаду начальника відділу управління персоналом в порядку переведення зі Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Державної податкової служби;

01.01.2014 року присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової та митної справи І рангу;

05.05.2016 року звільнена з посади у зв`язку з реорганізацією інспекції у порядку переведення на роботу до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Міжрегіонального головного управління ДФС;

06.05.2015 року призначена на посаду начальника відділу управління персоналом в порядку переведення зі Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків по роботі з великими платниками податків у м. Одесі Міжрегіонального управління Міндоходів;

21.08.2015 року присвоєно спеціальне звання «Радник податкової та митної справи ІІІ рангу;

16.02.2016 року переведена на посаду начальника відділу по роботі з персоналом у зв`язку зі зміною організаційної структури та скороченням штатної чисельності;

03.02.2017 року у зв`язку з організаційно-штатними змінами переведена на посаду заступника начальника відділу забезпечення організаційної роботи Одеського управління офісу ВПП ДФС;

27.06.2017 року присвоєно достроково спеціальне звання радника податкової та митної служби ІІ рангу;

06.09.2019 року звільнена з посади у зв`язку з реформацією та скороченням (а.с.10-14).

Як встановлено судом та не заперечується сторонами, ОСОБА_1 , призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Відповідно до довідки від 11.12.2018 року до акта огляду медико-соціальною експертною комісією № 041653 серія 12 ААБ позивачу безстроково встановлено ІІ групу інвалідності (а.с.15).

02.07.2019 року ОСОБА_1 , переведено на інший вид пенсії – по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (а.с.40).

18.10.2019 року позивачу здійснено перерахунок пенсії, підстава: факт працевлаштування/звільнення (а.с.73).

08.10.2020 року позивачу здійснено перерахунок пенсії, підстава: факт працевлаштування/звільнення (а.с.89).

13.04.2021 року ОСОБА_1 , позивач звернулась до Центрального об`єднаного управління ПФУ в м.Одесі із заявою, в якій просила здійснити переведення на інший вид пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» (а.с.16).

До вказаної заяви додано довідку про заробітну плату, ідентифікаційний код, паспорт, трудова книжка, довідка із СПОВ про заробітну плату з 01.07.200 року по день звернення.

14.04.2021 року Покровським об`єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької облаві за результатом розгляду заяви від 13.04.2021 року, прийнято рішення № 951060111963, в якому управлінням зазначено, що при розгляд документів встановлено, що згідно трудової книжки заявниці з 01.01.2014 року присвоєно спеціальне звання «Інспектор податкової та митної справи 1 рингу». Таким чином, стаж роботи на державній службі зараховано по 31.12.2013 року та складає 11 років 08 місяців 06 днів. Виходячи з вищевикладеного, вирішено відмовити гр. ОСОБА_1 в переведенні з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу» так, як станом на 01.05.2016 заявниця не працювала на посаді, яка дає право на зарахування стажу як державному службовцю та не має 20 років державної служби (а.с.21).

Отже, позивачу відмовлено у переведенні з пенсії за віком на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», що є предметом спірних правовідносин.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступних положень законодавства.

Стаття 19 Конституції України встановлює правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом.

Стаття 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Пенсійне забезпечення державних службовців до 01.05.2016 року було врегульованим Законом України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року.

З 01.05.2016 року набрав чинності Закон України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року, згідно Прикінцевих та перехідних положень втратив чинність Закон України «Про державну службу» від 16.12.1993 року № 3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.

Пунктом 10 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року встановлено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Відповідно до положень п. 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України «Про державну службу» та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Отже, Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року передбачено, що за наявності в особи станом на 01 травня 2016 року певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01 травня 2016 року на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року, але за певної додаткової умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.

Обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених ч. 1 ст. 37 вказаного Закону та Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015, а саме щодо віку, страхового стажу, стажу державної служби.

Тобто, після 1 травня 2016 року (дата набрання чинності Законом України "Про державну службу" № 889-VIII від 10.12.2015) зберігають право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 року лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015 року та мають передбачені ч. 1 ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 вік і страховий стаж.

Аналогічні правові позиції викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року по справі № 822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 року по справі № 676/4235/17.

Відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 (у редакції на час набрання чинності Законом України «Про державну службу» № 889-VIII від 10.12.2015) на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Пунктом 8 розділу XI «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII регламентовано, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.

Отже, стаж державної служби за періоди роботи до 01 травня 2016 року обчислюється відповідно до законодавства, що діяло раніше, та на тих умовах і в порядку, що були ними передбачені.

Стаж державної служби до набрання чинності Законом № 889-VIII обчислювався відповідно до Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 травня 1994 року № 283 (далі - Порядок № 283), та додатку до нього (були чинними до 01 травня 2016 року).

Пунктом 5 постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення стажу державної служби» від 03 травня 1994 року № 283, якою затверджено Порядок обчислення стажу державної служби, регламентовано, що обчислений відповідно до цього Порядку стаж державної служби застосовується для встановлення державним службовцям надбавки за вислугу років, надання додаткових оплачуваних відпусток та призначення пенсії.

Пунктом 1 Порядку № 283 встановлено, що цим Порядком визначаються посади і органи, час роботи в яких зараховуються до стажу державної служби.

Згідно з п. 2 Порядку № 283 до стажу державної служби зараховується робота (служба): на посадах державних службовців у державних органах, передбачених у статті 25 Закону України «Про державну службу», а також на посадах, віднесених Кабінетом Міністрів України до відповідної категорії посад державних службовців; на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.

Пунктом 4 Порядку № 283 закріплено, що Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи. Скарги, пов`язані з визначенням стажу роботи державних службовців, розглядаються згідно з чинним законодавством.

Частиною 17 статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-XII від 16.12.1993 регламентовано, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.

Крім того, спеціальним законом, що визначає статус посадових осіб митних органів в Україні, є Митний кодекс України від 13 березня 2012 року № 4495-VI (далі - Митний кодекс).

Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.

Згідно з ч. 1 ст. 588 Митного кодексу, пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.

Отже, доводи Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про те, що стаж роботи з 01.01.2014 року по 06.09.2019 року в органах державної податкової служби у зв`язку із присвоєнням з 01.01.2014 року спеціального звання «Інспектор податкової та митної справи відповідного рангу» не може бути зарахований як стаж державного службовця, який за наявності відповідного стажу дає право на призначення пенсії державного службовця – є безпідставними.

Разом з цим, як зазначалося судом вище, обов`язковою умовою для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ від 16 грудня 1993 року після 1 травня 2016 року є дотримання сукупності вимог, визначених частиною 1 статті 37 цього Закону і Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ від 10 грудня 2015 року, а саме щодо віку, страхового стажу та стажу державної служби.

Суд дійшов висновку, що стаж роботи позивача на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, на день набрання чинності Закону України «Про державну службу» № 889-VІІІ – 01.05.2016 року, становив більше 10 років, при цьому позивач працювала на посадах державної служби станом на день набрання чинності Законом № 889-VIII, що дає їй право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу».

Таким чином, відмова відповідача у переведенні позивача на пенсію державного службовця, відповідно до Закону України «Про державну службу» є протиправною.

При цьому, будь яких заперечень чи наявності підстав відмови для збереження в особи права на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» за іншими ознаками (віку, страхового стажу) відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.

Суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше, як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Суд зазначає, що судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.

З практики Європейського суду слідує, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.

Статтею 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.

Правову позицію, щодо вирішення питання призначення пенсії, висловлено Верховним Судом у постанові від 07.03.2018 у справі №233/2084/17. Останнє є виключною компетенцією Пенсійного фонду, у зв`язку з чим належним способом захисту прав позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву про призначення пенсії.

З огляду на встановлені обставини справи та наведені норми законодавства, якими регулюються спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог з застосуванням положень КАС України, а саме, обрання іншого способу захисту, який необхідний для повного відновлення порушеного права. З урахуванням дискреційних повноважень пенсійного органу на прийняття рішення про призначення пенсії та визначення підстав, за яких призначається пенсія або приймається рішення про відмову в її призначенні, суд дійшов висновку про зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про переведення її на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу», з урахуванням висновку суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно з частиною 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно ч 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Згідно зі ст. 242 КАС країни рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 року, заява 4909/04, Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 143, 241-246, 250-251 КАС України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (адреса: 65012, м.Одеса, вул. Канатна 83, код ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення № 951060111963 від 14.04.2021 року про відмову у переведенні ОСОБА_1 з пенсії за віком, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», на пенсію за віком відповідно до Закону України Про державну службу.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до стажу державної служби ОСОБА_1 період роботи з 01.01.2014 року по 06.09.2019 року в органах державної податкової служби та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13.04.2021 року про переведення її на пенсію за віком, відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16 грудня 1993 року № 3723-XII.

У задоволенні іншої частини позовних вимог – відмовити.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області за рахунок державних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 908,00 (дев`ятсот вісім гривень).

Рішення набирає законної сили в порядку і строки, встановлені ст. 255 КАС України.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки встановлені ст. ст. 293, 295 КАС України.

Суддя Л.М. Токмілова