
КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
30 липня 2021 року м. Київ № 320/6227/21
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Шевченко А.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини А1232 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,
в с т а н о в и в:
ОСОБА_1 (далі – позивачка) звернулася до Київського окружного адміністративного суду з позовом до військової частини А1232 (далі – відповідач), в якому позивачка просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини А1232 щодо ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям – січень 2008 року;
- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачці індексацію грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям – січень 2008 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачка має право на індексацію грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям – січень 2008 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення», проте відповідачем безпідставно відмовлено в нарахуванні та виплаті сум вказаної допомоги.
Ухвалою суду від 31.05.2021 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від представника відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, за результатом вивчення змісту якого судом установлено, що відповідач позов не визнав, у задоволення позовних вимог просив відмовити. Зазначив, що проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Крім того повідомлено, що у межах наявного фінансового ресурсу можливості виплатити індексацію грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України з січня 2016 року по лютий 2018 року у Міністерства оборони України не було. Крім того, посилався на телеграму Міністра оборони України від 31.12.2015 № 248/3/9/1/1150 щодо збільшення грошового забезпечення військовослужбовців, на виконання якої Департаментом фінансів Міністерства оборони України були доведені до військових частин (установ, організацій) роз`яснення від 04.01.2016 № 248/3/9/1/2, згідно з якими індексацію грошового забезпечення військовослужбовців слід не нараховувати до окремого роз`яснення.
Враховуючи зазначене, виплата сум індексації грошового забезпечення має здійснюватись у межах коштів установ та організацій, передбачених на ці цілі, у той час як відповідно до роз`яснень Міністерства соціальної політики України від 08.08.2017 № 13700/з та від 08.08.2017 № 78/0/66-17 механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.
Від позивачки до суду надійшла відповідь на відзив, за змістом якої ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила суд позов задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.
Розглянувши подані документи та матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та наділена адміністративною процесуальною дієздатністю, що підтверджено паспортом серії НОМЕР_1 .
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_2 від 09.11.2016, позивачка є учасником бойових дій.
Згідно з посвідченням серії НОМЕР_3 від 18.12.2020 позивачка є особою з інвалідністю 2 групи та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни – осіб з інвалідністю внаслідок війни.
З матеріалів справи та доданих до неї письмових доказів слідує, що в період з 16.03.2007 по 20.03.2020 позивачка проходила службу у військовій частині А1232, що підтверджено копією послужного списку.
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини А1232 (по стройовій частині) від 20.03.2021, старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця-зенітника зенітного взводу 3 зенітної ракетної батареї 1 зенітного ракетного дивізіону, звільненої наказом командира 1129 зенітного ракетного полку (по особовому складу) від 11.02.2020 № 15-РС у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я) пункту 2 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу», вважати, що справи та посаду здала і направлено для зарахування на військовий облік Білоцерківського ОМВК Київської області.
З 20.03.2020 позивачку виключено зі списків особового складу частини. Знято з усіх видів забезпечення з 21.03.2020.
Вислуга років у Збройних Силах України становить: календарна 13 років 0 місяців; пільгова вислуга років 1 рік 8 місяців; загальна вислуга років 14 років 8 місяців.
Виплачено щомісячну премію за особистий внесок у загальні результати служби в розмірі 123% від посадового окладу, надбавки за особливості проходження військової служби у розмірі 65% від посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років, за період з 01 по 20 березня 2020 року.
Щорічну основну відпустку за 2020 рік використано у кількості 35 діб. Грошову допомогу на оздоровлення за 2020 рік отримала.
Виплачено матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2020 рік, відповідно до наказу № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» у сумі 6000, 00 грн.
Виплачено грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 у розмірі 47 572, 84 грн.
Також виплачено грошову компенсацію за невикористані 70 днів додаткової відпустки за 2016, 2017, 2018, 2019, 2020 роки у сумі 25 868, 85 грн. та грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за 13 повних календарних років служби в розмірі 72 063, 23 грн.
Постійним або службовим житлом не забезпечувалася, компенсацію не отримувала.
22 березня 2021 року позивачка звернулася до відповідача з заявою, в якій просила нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) – січень 2008 року, з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
У відповідь на заяву позивачки відповідач листом від 23.03.2021 № 235 рекомендував звернутися до суду з метою прийняття законного рішення щодо нарахування та виплати сум спірної індексації.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям – січень 2008 року, позивачка звернулася з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходив з такого.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби регулює Закон України від 25.03.1992 № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі – Закон № 2232-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Частиною першою статті 2 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначає Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1-2 Закону № 2011-ХІІ, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
В силу вимог частини першої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до частин другої та третьої статті 9 Закону № 2011-ХІІ, до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 № 1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення» (далі – Закон № 1282-ХІІ).
В силу вимог статті 1 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення – це встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до статті 4 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв`язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
Статтею 5 Закону № 1282-ХІІ передбачено, що підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів.
Підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Відповідно до статті 9 Закону № 1282-ХІІ, індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 (далі – Порядок № 1078).
Пунктом 4 Порядку № 1078 передбачено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Згідно з пунктом 6 Порядку № 1078, виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: 1) підприємства, установи та організації підвищують розміри оплати праці у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів; 2) підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв`язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету; 3) об`єднання громадян підвищують розміри оплати праці за рахунок власних коштів; 4) індексація пенсій, страхових виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, щомісячного довічного грошового утримання, що виплачується замість пенсії, інших видів соціальної допомоги провадиться відповідно за рахунок Пенсійного фонду, фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування та коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Пунктом 1-1 Порядку № 1078 визначено, що обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року – місяця опублікування Закону України від 06.02.2003 № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до пункту 4 Порядку № 1078, індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексується, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Тобто, на підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов`язки проводити індексацію заробітної плати у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації.
Суд констатує, що індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці та відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації, у зв`язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією), є обов`язком для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
З матеріалів справи слідує, що за час проходження служби з березня 2007 року по березень 2020 року позивачці не проведено нарахування та виплату індексації її грошового забезпечення. Відповідач цей факт не заперечував.
При цьому суд зазначає, що підставою для невиплати позивачці індексації грошового забезпечення, за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не може бути неналежне фінансування військової частини.
Положеннями Закону № 1282-XII та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації.
Разом з тим, виплата індексації не ставиться вищевказаними нормативно-правовими актами у залежність від надходження коштів до власника підприємства, установи, організації.
Також суд зазначає, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів того, що у бюджеті відповідного рівня, з якого фінансується відповідач, кошти на індексацію грошового забезпечення відсутні, відтак суд не вбачає неможливості здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення позивачці.
Суд зауважує, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету.
Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства.
Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними.
Отже, реалізація особою права, що пов`язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Крім того державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.
Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 12.12.2018 року у справі № 825/874/17, який в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України врахований судом у спірних правовідносинах.
Суд звертає увагу, що роз`яснення Департаменту фінансів Міністерства оборони України, на які посилається відповідач у відзиві, не є нормативно-правовим актом, а тому не можуть бути підставою для невиплати позивачці сум спірної індексації грошового забезпечення, а відтак бездіяльність відповідача у ненарахуванні та невиплаті індексації грошового забезпечення з посиланням на лист Департаменту фінансів Міністерства оборони України є протиправною, оскільки відповідно до Порядку № 1078, роз`яснення щодо його застосування надає Мінсоцполітики.
З аналізу вищенаведених норм права вбачається, що місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), є базовим місяцем при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Водночас, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то базовий період не змінюється, а сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 07.11.2007 № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу» (набрала чинності 01.01.2008 та втратила чинність 01.03.2018), якою встановлювалися підвищені посадові оклади військовослужбовців.
Втім, підвищення тарифних ставок (окладів) військовослужбовцям після 01.01.2008 і до 01.03.2018, не відбувалося.
При цьому збільшення у січні 2016 року щомісячної грошової винагороди не є підвищенням тарифних ставок (окладів), що є підставою для визначення базового місяця при проведенні індексації грошового забезпечення військовослужбовців. Крім того, щомісячна додаткова винагорода військовослужбовцям не є постійною величиною, а з 01.03.2018 скасована взагалі, відповідно, така складова грошового забезпечення не впливає на розмір індексації грошового забезпечення.
Таким чином, нарахування індексації має здійснюватися до наступного підвищення розміру посадового окладу військовослужбовця, яке, як установлено судом, відбулося у березні 2018 року, на підставі наказу Міністерства оборони України від 01.03.2018 № 90 «Про встановлення тарифних розрядів осіб офіцерського складу Збройних Сил України».
Отже, доводи позивача про те, що базовими місяцями при проведенні індексації грошового забезпечення є, зокрема, січень 2008 року є обґрунтованими.
З огляду на зазначене суд дійшов висновку, що оскільки індексація грошових доходів позивача передбачена нормами законодавства, відповідачем така індексація не нарахована та не виплачена, що не заперечується учасниками справи, а отже бездіяльність суб`єкта владних повноважень у проведенні таких виплат з підстав відсутності фінансових ресурсів бюджетів є протиправною.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Пунктом 4 цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Зазначена постанова КМУ набрала чинності з 01.03.2018.
Згідно з абзацом 1 пункту 5 Порядку № 1078, у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Зважаючи на те, що підвищення посадового окладу позивачки з березня 2018 року відбулося у зв`язку з прийняттям Кабінетом Міністрів України 30.08.2017 постанови № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», якою змінено (підвищено) розміри окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців, саме березень 2018 року на думку суду в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу 1 пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача (базовим місяцем), а тому значення індексу споживчих цін у цьому місяці приймається за 1 або 100 відсотків.
Звідси, на законодавчому рівні розмір посадового окладу військовослужбовців встановився у січні 2008 року (постанова Кабінету Міністрів України № 1294 від 07.11.2007 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб») та в подальшому такий був змінений (зріс) у березні 2018 року (постанова Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»).
Таким чином, базовими місяцями для нарахування індексації грошового забезпечення військовослужбовців, повинні бути саме січень 2008 року та березень 2018 року. Натомість, всі інші місяці у даному проміжку часу не можуть бути базовими для нарахування індексації, оскільки з січня 2008 року по березень 2018 року посадові оклади військовослужбовців, з яких вираховується індексація, залишалися незмінними.
При цьому, як зазначалося вище, єдиною підставою для невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період стало виключно неналежне фінансування відповідача.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 у справі № 9-рп/2013 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги. Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов`язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.07.2019 у справі № 240/4911/18, від 23.10.2019 року у справі № 825/1832/17.
З урахуванням викладеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України доходить висновку про наявність в діях відповідача порушень вимог чинного законодавства щодо ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям – січень 2008 року.
Як установлено частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами частини третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до положень статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання вимог частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено належними та допустимими доказами правомірності його дій.
Натомість, позивачкою було надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені нею доводи не були спростовані відповідачем.
Під час розгляду справи відповідач, як суб`єкт владних повноважень, не надав до суду жодних належних і достовірних доказів, а відтак, не довів правомірності своїх дій (бездіяльності).
У підсумку, з урахування вищезазначеного у сукупності, суд дійшов висновку про протиправну бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно з застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям – січень 2008 року, а відтак вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Згідно з вимогами частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до пунктів 9 та 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», що підтверджено копіями посвідчень Серії НОМЕР_3 від 18.12.2020 та Серії НОМЕР_2 від 09.11.2016, питання про розподіл судових витрат не вирішується.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 159, 162, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
в и р і ш и в:
позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини А1232 щодо ненарахування та невиплати позивачці індексації грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям – січень 2008 року.
Зобов`язати військову частину А1232 (код ЄДРПОУ: 08524205; місцезнаходження: 09113, Київська обл., м. Біла Церква, вул. Полковника Коновальця, в/м № 3) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ; місце проживання: АДРЕСА_1 ) індексацію грошового забезпечення за спірний період з 01.01.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін, в якому відбулося останнє підвищення посадових окладів військовослужбовцям – січень 2008 року з урахуванням абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 «Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення».
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» Кодексу адміністративного судочинства України, до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.
Суддя Шевченко А.В.
Судове рішення № 98674926, Київський окружний адміністративний суд було прийнято 30.07.2021. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні відомості про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних містить повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні відомості.
Це рішення відноситься до справи № 320/6227/21. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: