Рішення № 98674902, 29.07.2021, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2021 року м.Київ № 320/2770/19

Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І.,

при секретарі судового засідання Єжелі А.О.,

за участю:

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача - Осадчого А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу ФОП ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу та зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач у справі) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Київській області (далі – податковий орган, відповідач у справі), в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) податкового органу за №Ф-236483-55 від 10 травня 2019 року.

Окрім того, в адміністративному позові ОСОБА_1 просив суд стягнути з відповідача на його користь документально підтверджені судові витрати у даній справі, зокрема: витрати пов`язані зі сплатою судового збору та витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги.

29 січня 2020 року на адресу Київського окружного адміністративного суду також надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому позивач просив стягнути з податкового органу документально підтверджені судові витрати у даній справі, зокрема: витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 768.40 гривень за подання адміністративного позову до суду першої інстанції, а також 1921 гривню судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року (всього 2689,40 гривень), та витрати пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі – 15000 гривень.

До зазначеної заяви позивачем додано договір до надання правничої допомоги від 05 червня 2019 року, акт приймання-передачі виконаних робіт від 29 січня 2020 року, рахунок витрат наданих юридичних послуг від 29 січня 2020 року, квитанцію про сплату юридичних послуг від 28 січня 2020 року.

03 серпня 2020 року рішенням Київського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-236483-55 на суму 14514,89 гривень.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу судові витрати у розмірі 4689 (чотири тисячі шістсот вісімдесят дев`ять) гривень 40 копійок.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат на професійну допомогу позивач подав касаційну скаргу, в якій послався на порушення судами норм процесуального права, просив ці судові рішення в частині розподілу позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в сумі – 15 000 гривень.

Постановою Верховного Суду від 08.06.2021 рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі №320/2770/19 в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано. Справу №320/2770/19 в частині вирішення питання про розподіл судових витрат направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Скасовуючи рішення судів, Верховний суд зазначив, що суд першої інстанції провів судове засідання 29 січня 2020 року без участі представника відповідача, відтак відповідач не міг дізнатися про наявність документів, які підтверджують розмір та факт здійснення витрат на правову допомогу.

Вирішуючи питання розподілу понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу суди першої та апеляційної інстанції, фактично позбавили податковий орган, який був необізнаний про наявність документального підтвердження витрат на правову допомогу, надати заперечення на клопотання про розподіл судових витрат.

Окрім того, суд першої інстанції, досліджуючи встановлену позивачем та його представником оцінку витрат на професійну правничу допомогу, вказавши, що підготовка та складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05 червня 2019 року тривала 12 годин вартістю 9600,00 гривень; підготовка та складання клопотання про витребування доказів від 05 червня 2019 тривала 3 години вартістю 2400,00 гривень; підготовка та складання апеляційної скарги від 27 вересня 2019 року тривала 8 годин вартістю 6400 гривень, підготовка та складання клопотання про приєднання (долучення) доказів до матеріалів судової справи від 28 січня 2019 року тривала 3 години вартістю 2400,00 гривень, зазначив, що загальна тривалість роботи становить 18 годин загальною вартістю 14400,00 гривень.

Визначивши загальну вартість роботи 18 годин, встановивши її вартість 14400.00 гривень, суд не навів обґрунтування своїх розрахунків.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи від 09.07.2021, головуючою суддею для розгляду адміністративної справи №320/2770/19 визначено суддю Лисенко В.І.

Ухвалою суду від 16.07.2021 справу прийнято до провадження та призначено до судового розгляду на 29.07.2021.

У судове засідання, призначене на 29.07.2021, з`явився позивач та його представник.

Представник відповідача надіслав клопотання про відкладення розгляду справи.

Протокольною ухвалою суду від 29.07.2021 вказане клопотання залишено без розгляду з огляду на те, що відповідач не навів обґрунтованих доводів щодо неможливості забезпечити явку свого представника.

У судовому засіданні позивач та його представник клопотання щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 15000 грн. підтримали та зазначили, що відповідач не був позбавлений можливості ознайомитися з клопотанням про витрати на правничу допомогу та надати обґрунтовані заперечення з цього приводу. Наголосив, що розгляд справи тривав майже три роки, а тому розрахунок понесених витрат на правничу допомогу є обґрунтованим та підтвердженим належними доказами.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до приписів постанови КМУ від 30.09.2020 №893 та наказу ДПС України від 30.09.2020р. №529 відбулось компетенційне правонаступництво між ГУ ДПС у Київській області (у якості правопопередника зі статусом юридичної особи публічного права ) та ГУ ДПС у Київській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу ДПС (у якості правонаступника зі статусом структурного підрозділу органу державної виконавчої влади - юридичної особи публічного права).

У розумінні п.п.41.1.1 ст.41 Податкового кодексу України ДПС України та ГУ ДПС у Київській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС, є окремими податковими органами та окремими контролюючими органами як центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику та територіальний орган центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику.

До того ж у розумінні п.41.4 ст.41 Податкового кодексу України і ДПС України, і ГУ ДПС у Київській області, утворене на правах відокремленого підрозділу ДПС є окремими органами стягнення.

Водночас із цим, за змістом положень п.п.7-9 ч.1 ст.4, ч.ч.1 і 3 ст.43, ч.1 ст.46 КАС України участь в адміністративній справі у якості сторони може брати або юридична особа публічного права (посадова чи службова особа цього суб`єкта права), або орган державної влади без статусу юридичної особи (посадова чи службова особа цього органу державної влади), або інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" міністерства та інші центральні органи виконавчої влади є юридичними особами публічного права і відповідно до ч.1 ст.16 означеного закону утворюються для виконання окремих функцій з реалізації державної політики як служби, агентства, інспекції, комісії.

Оскільки за змістом наказу ДПС України від 30.09.2020 №529 у складі органу державної влади - ДПС України утворено 31 відокремлений структурний підрозділ, то слід вважати, що ці територіальні органи діють у судових процедурах від імені ДПС України як органу державної влади - юридичної особи публічного права і можуть бути наділені адміністративною процесуальною дієздатністю виключно за критерієм - інший суб`єкт при здійсненні публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства.

Втім, частиною 2 ст.21-1 Закону України "Про центральні органи виконавчої влади" визначено, що територіальні органи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, є органами державної влади.

Таким чином, законодавець увів в дію юридичну конструкцію, у силу якого структурні відокремлені підрозділи органу державної виконавчої влади (а саме: центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику) є самостійними органами державної влади без статусу юридичної особи.

А тому, враховуючи викладене, суд вважає за необхідне замінити відповідача у справі - Головне управління ДПС у Київській області (юридична особа, ідентифікаційний код 43141377), на його правонаступника Головне управління ДПС у Київській області (відокремлений підрозділ ДПС України, ідентифікаційний код 44096797; місцезнаходження: 03151, м. Київ, вул. Народного Ополчення, 5-а).

Як встановлено у ході розгляду справи, 29 січня 2020 року на адресу Київського окружного адміністративного суду надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому позивач просив стягнути з податкового органу документально підтверджені судові витрати у даній справі, зокрема: витрати пов`язані зі сплатою судового збору в розмірі 768.40 гривень за подання адміністративного позову до суду першої інстанції, а також 1921 гривню судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 12 вересня 2019 року (всього 2689,40 гривень), та витрати пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі – 15000 гривень.

До зазначеної заяви позивачем додано договір до надання правничої допомоги від 05 червня 2019 року, акт приймання-передачі виконаних робіт від 29 січня 2020 року, рахунок витрат наданих юридичних послуг від 29 січня 2020 року, квитанцію про сплату юридичних послуг від 28 січня 2020 року.

03 серпня 2020 року рішенням Київського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року, адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано вимогу Головного управління ДФС у Київській області про сплату боргу (недоїмки) від 10 травня 2019 року №Ф-236483-55 на суму 14514,89 грн.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань податкового органу судові витрати у розмірі 4689 (чотири тисячі шістсот вісімдесят дев`ять) гривень 40 копійок.

Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій в частині розподілу судових витрат на професійну допомогу позивач подав касаційну скаргу, в якій послався на порушення судами норм процесуального права, просив ці судові рішення в частині розподілу позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в сумі – 15 000 гривень.

Постановою Верховного Суду від 08.06.2021 рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2020 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 березня 2021 року у справі №320/2770/19 в частині вирішення питання про розподіл судових витрат скасовано. Справу №320/2770/19 в частині вирішення питання про розподіл судових витрат направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

При цьому, зазначено, що матеріали справи не містить доказів, які б підтверджували факт ознайомлення податковим органом з зазначеним клопотанням.

Також, зазначено, що зі змісту протоколу судового засідання від 29 січня 2020 року вбачається, що представник податкового органу не був допущений до участі в судовому засіданні через не підтвердження його повноважень. Суд першої інстанції провів судове засідання 29 січня 2020 року без участі представника відповідача, відтак відповідач не міг дізнатися про наявність документів, які підтверджують розмір та факт здійснення витрат на правову допомогу.

А відтак, на думку Верховного суду, це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 та ч. 3 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

на професійну правничу допомогу;

сторін та їхніх представників, що пов`язані із прибуттям до суду;

пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;

пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.

Статтею 134 Кодексу визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Частиною першою статті 139 Кодекс передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Положення частин першої та другої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України кореспондуються із європейськими стандартами, зокрема, пунктом 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам Щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 передбачено, що за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв`язку з розглядом.

Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” від 5 липня 2012 року №5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є:

- надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;

- складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;

- представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі “Баришевський проти України” (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі “Двойних проти України” (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі “Меріт проти України” (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. А згідно з частиною сьомою цієї ж статті Кодексу адміністративного судочинства України обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Тобто, саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог.

Із запровадженням з 15 грудня 2017 року змін до Кодексу адміністративного судочинства України законодавцем принципово по новому визначено роль суду при вирішенні питання розподілу судових витрат, а саме: як арбітра, що надає оцінку тим доказам та доводам, що наводяться сторонами, та не може діяти на користь будь-якої із сторін.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц вказала про виключення ініціативи суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони.

Отже, принцип співмірності розміру витрат на професійну правничу допомогу повинен застосовуватися відповідно до вимог частини шостої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України за наявності клопотання іншої сторони.

Це означає, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги, зобов`язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат із заявленими позовними вимогами, подавши відповідне клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, а суд, керуючись принципом співмірності, обґрунтованості та фактичності, вирішує питання розподілу судових витрат керуючись критеріями, закріпленими у статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Аналогічні висновки викладені також у постанові Верховного Суду від 05 серпня 2020 року у справі №640/15803/19.

Як убачається з апеляційної скарги ГУ ДПС у Київській області від 14.09.2020 на рішення КОАС від 03.08.2020 у справі №320/2770/19, представник відповідача зазначив, що сума витрат на правничу допомогу, яка стягнута судом у розмірі 2000 грн. є неспівмірною та необґрунтованою. При цьому, будь яких обґрунтованих доказів на підтвердження наведеного, до матеріалів справи не долучено.

У той же час, у рішенні КОАС від 03.08.2020 у справі №320/2770/19, судом зазначено про наявність клопотання, в якому позивач просить стягнути з відповідача витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги в розмірі 15 000,00 грн. та надана йому оцінка.

Про обізнаність відповідача з сумою правничої допомоги у наведеному розмірі також свідчить апеляційна скарга відповідача від 16.03.2021, в якій представник відповідача Косюк О.Ю. посилається на необґрунтованість витрат у поєднанні з ціною позову.

Під час розгляду справи після направлення її Верховним судом для продовження розгляду, відповідач не надав обґрунтованого клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, як то передбачено ст. 134 КАС України та не надавав клопотань про ознайомлення з матеріалами справи.

При цьому, на підтвердження понесених витрат на правову допомогу позивачем подано: договір про надання правничої допомоги від 05.06.2019, акт приймання-передачі виконаних робіт від 29.01.2020, розрахунок витрат наданих юридичних послуг професійної правничої допомоги від 29.01.2020, квитанцію від 28.01.2020 №0.0.1598323878.1 на суму 15000,00 грн., призначення платежу “ за надані юридичні послуги зг дог 05.06.2019”.

Судом встановлено, що витрати на професійну правничу допомогу у цій справі позивачем та його представником оцінено у наступних розмірах: підготовка та складання позовної заяви про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) від 05.06.2019 – 12 годин вартістю 9600,00 грн; підготовка та складання клопотання про витребування доказів від 05.06.2019 – 3 години вартістю 2400,00 грн; підготовка та складання апеляційної скарги від 27.09.2019 - 8 годин вартістю 6400 грн, підготовка та складання клопотання про приєднання (долучення) доказів до матеріалів судової справи від 28.01.2019 – 3 години вартістю 2400,00 грн., що разом становить 26 годин, загальною вартістю 20800 грн.

Згідно до розрахунку витрат наданих юридичних послуг професійної правничої допомоги відповідно до договору від 29.01.2020, сума витрат становить 20800 грн.

У той же час, позивач просив суд стягнути лише 15000 грн. понесених витрат.

Дослідивши матеріали справи та проаналізувавши обсяг наданих послуг, врахувавши присутність у судових засіданнях представника позивача, суд вважає, що заявлені позивачем до відшкодування витрати на оплату послуг адвоката є співмірними із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (наданих послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову, значенням справи для сторони.

А відтак, на користь позивача слід присудити судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 768,40 грн. та 1921, 00 грн. та витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн, разом – 17 689, 40 грн. за рахунок бюджетних асигнувань, призначених для Головного управління ДПС у Київській області.

Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

Стягнути на користь ФОП ОСОБА_1 (код РНОКПП - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ - 44096797) судові витрати у розмірі 17689 (сімнадцять тисяч шістсот вісімдесят дев`ять тисяч) грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення .

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Лисенко В.І.

Дата виготовлення і підписання повного тексту рішення - 29 липня 2021 р.