Рішення № 98673099, 29.07.2021, Вінницький окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

29 липня 2021 р. Справа № 120/4237/21-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини А0549 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Військової частини А0549 (далі - відповідач) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, стягнення коштів.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що станом на день звільнення його з військової служби та виключення зі списків особового складу військової частини А0549 (10.05.2016), відповідач не провів з ним повного розрахунку при звільненні, а саме не виплатив одноразову грошову допомогу в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожен календарний рік служби. Такі обставини спонукали його в подальшому захищати свої права в суді. Наголошує, що рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі за № 120/1843/20-а зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити на його користь одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення. Відповідні кошти на виконання цього рішення надійшли на його картковий рахунок лише 27.04.2021.

На переконання позивача, оскільки виконання військовою частиною А0549 судового рішення відбулося лише 27.04.2021, у зв`язку з чим відповідачем недотримано вимог статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та не виплачено середній розмір грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні в період часу з 10.05.2016 по 27.04.2021. Так як його звернення до відповідача про відшкодування даних компенсаційних виплат було залишене без задоволення, про що в телефонному режимі 27.04.2021 повідомлено позивача, тому з метою захисту своїх прав та інтересів він звернувся до суду з відповідним позовом.

Ухвалою від 19.05.2021 судом відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням сторін (у письмовому провадженні). Крім того, встановлені сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення.

11.06.2021 на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 33749/21), у якому останній заперечує проти задоволення адміністративного позову. В обґрунтування своєї позиції зазначає, що позивач проходив військову службу, яку не можливо ототожнювати із трудовими відносинами, у зв`язку з чим положення КЗпП України до даних правовідносин застосуванню не підлягають. Так, відповідач погоджується із тією обставиною, що при виключені позивача зі списків особового складу в/ч А0549 та всіх видів забезпечення із останнім не було проведено розрахунків щодо виплати одноразової грошової допомоги при звільненні в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення. Однак як правові підстави для нарахування таких виплат так і їх суми були спірними, а тому, відповідно, не могли бути виплаченими до завершення розгляду судових спорів. Тобто, в цьому випадку відповідач вказує на відсутності своєї вини у невиплаті вказаних сум у день звільнення позивача, та, як наслідок, відсутності підстав для застосування відповідальності, передбаченою ст. 117 Кодексу законів про працю України. За таких обставин відповідач просить суд відмовити у задоволенні даного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.

Наказом командира військової частини А0549 (по стройовій частині) від 10.05.2016 №89 ОСОБА_1 посаду здав та був виключений із списків особового складу 10.05.2016.

Як зазначає позивач, 10.05.2016 із ним було проведено розрахунок при звільненні, однак відповідачем всупереч п. 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України не було виплачено, зокрема, одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення. Наведені обставини змусили позивача здійснювати захист своїх прав у суді.

Так, рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 04.08.2020 у справі № 120/1843/20-а, залишеного без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 21.01.2021, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та зобов`язано військову частину А0549 здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року №889 "Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій", із урахуванням раніше виплаченої суми одноразової грошової допомоги.

На виконання даного судового рішення відповідачем на картковий рахунок позивача 27.04.2021 перераховано кошти в сумі 22572,51 грн. (а.с. 9).

Отже, в межах спірних відносин позивач вказує у своїй позовній заяві на проведення відповідачем остаточного розрахунку при звільненні фактом виконання судового рішення від 04.08.2020 у справі № 120/1843/20-а, тобто 27.04.2021.

Як вказує позивач у позовній заяві, отримавши на свій картковий рахунок вищезазначені кошти, він в телефонному режимі 27.04.2021 звернувся до відповідача із зверненням про здійснення нарахування та виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2016 по 27.04.2021 згідно статті 117 КЗпП України.

Втім, за результатами розгляду відповідної заяви, відповідач в телефонному режимі 27.04.2021 відмовив позивачу у здійсненні відповідних виплат з тих підстав, що норми трудового законодавства не поширюються та не застосовуються до військовослужбовців Національної гвардії України.

Наведені обставини зумовили звернення позивача до суду із даним позовом.

Надаючи правову оцінку фактичним обставинам справи, суд враховує таке.

Відповідно до ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Особливим способом реалізації права на працю є проходження військової служби за контрактом.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII).

Згідно зі статтею 1-2, частиною 1 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення № 1153/2008). Цим положенням визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та врегулювання питань, пов`язаних з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов`язку в запасі.

У відповідності до пункту 242 Положення № 1153/2008 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов`язані у п`ятиденний строк прибути до районних (міських) військових комісаріатів для взяття на військовий облік.

Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Однак, Законом від 20.12.1991 № 2011-XII як і Положенням № 1153/2008 правові відносини щодо виплати середнього заробітку (грошового забезпечення) за весь час затримки розрахунку при звільненні не врегульовані, внаслідок чого до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми ст.ст. 116 - 117 Кодексу законів про працю України.

Наведене відповідає правовому висновку щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців викладеному в постановах Верховного Суду від 31 травня 2018 року у справі № 823/1023/16, від 30 січня 2019 року у справі № 807/3664/14, від 26 червня 2019 року у справі № 826/15235/16, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19 та багато інших.

Отже, доводи відповідача про те, що норми трудового законодавства не застосовуються до спірних правовідносин є безпідставними.

Так, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність, а саме обов`язок колишнього роботодавця виплатити середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.

Верховний Суд у постанові від 30 листопада 2020 року у справі N 480/3105/19 зазначив, що статтею 117 КЗпП України визначено відповідальність за затримку розрахунку при звільненні. Частиною першою цієї статті встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Синтаксичний розбір текстуального змісту цієї норми дає підстави суду зробити висновки про те, що відповідальність у розмірі середнього заробітку застосовується лише в разі невиплати всіх належних працівникові сум (заробітної плати, компенсацій тощо). Такий правовий висновок прямо випливає із цієї норми. Аналіз такого правового врегулювання дає змогу суду зробити правовий висновок, який непрямо випливає з приписів частини першої статті 117 КЗпП України, про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності.

Верховний Суд у вказаній постанові також зазначив, що компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. В той же час суд бере до уваги і те, що виплата позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні передбачена ст. 15 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII, а тому її виплата мала бути здійснена на час звільнення позивача зі служби.

Отже, застосування передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності здійснюється також у разі невиплати згаданої компенсації за неотримане речове майно так і за несвоєчасну виплату одноразової грошової допомоги при звільненні на день виключення особи зі списків особового складу військової частини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Крім того у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Велика Палата у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц теж окреслила зазначені вище критерії оцінки спірних сум середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні.

На підтримку наведеної вище позиції Великої Палати Верховного Суду, 30 листопада 2020 року Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду ухвалив постанову у справі № 480/3105/19, про яку суд згадував вище. У цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, Верховний Суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто, залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.

Наведений підхід до вирішення питання обрахунку належного до виплати розміру середнього заробітку підтримано Верховним Судом у низці постанов, зокрема від 23 грудня 2020 року у справі № 825/1732/17, від 29 грудня 2020 року у справі № 520/11337/18.

Таким чином, застосовуючи означені підходи щодо пропорційності визначення розміру середнього заробітку до обставин цієї справи, суд враховує таке.

Позивача звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 10.05.2016.

Згідно з довідки про заробітну плату (грошове забезпечення) ОСОБА_1 , виданою військовою частиною А0549 від 02.06.2021 № 520, вбачається, що середньоденний заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби (березень - квітень 2016 року) складає 271,60 грн. (8148,00 + 8148,00 : 61 днів).

При цьому судом встановлено, що відповідачем було здійснено поетапний розрахунок з позивачем по тим виплатам, щодо яких завершилися судові спори.

Зокрема, одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 50% місячного грошового забезпечення за 15 повних календарних років з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди у розмірі 60% грошового забезпечення в сумі 22572,51 грн. була виплачена позивачу лише 27.04.2021. Тобто, період за який здійснюється розрахунок за даною виплатою - 10.05.2016 по 27.04.2021, що становить 1813 календарний день. Як зазначалось вище, середньоденний заробіток позивача складає 271,60 грн. Істотність частки невиплаченої компенсації в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за цей період становить 4,58 % (271,60 грн. х 1813 днів = 492410,80 грн. Відповідно, 22572,51 грн. із суми 492410,80 грн. становить 4,58 %).

Отже розмір середнього заробітку за даною виплатою виходячи з критеріїв пропорційності розраховується наступним чином: 271,60 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 4,58% = 12,43 грн. – середньоденна сума відшкодування з урахуванням істотності частки; 12,43 грн. х 1813 ( днів затримки розрахунку) = 22535,59 грн.

За наведених вище обставин суд вважає, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними дій військової частини А0549 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні та стягнення з військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2016 по 27.04.2021 в сумі 22535,59 грн.

Визначаючись щодо розподілу судових витрат суд виходив з того, що згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини А0549 понесені ним судові витрати зі сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними дії військової частини А0549 щодо відмови в нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2016 по 27.04.2021.

Стягнути з військової частини А0549 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 10.05.2016 по 27.04.2021 в сумі 22535,59 гривень (двадцять дві тисячі п`ятсот тридцять п`ять гривень 59 коп.).

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Вінницького обласного військового комісаріату сплачений при звернені до суду судовий збір у розмірі 908,00 грн. (дев`ятсот вісім гривень 00 коп.).

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )

Військова частина А0549 (вул. Стрілецька, 105, м. Вінниця, 21001, код ЄДРПОУ 08540799)

Повний текст рішення суду складено 29.07.2021

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна