Рішення № 98668427, 30.07.2021, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

30.07.2021Справа № 910/15751/20

Господарський суд міста Києва у складі судді Ковтуна С.А., дослідивши матеріали справи

за позовом Головного управління Національної поліції в Запорізькій області

до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАР ЛТД»

про стягнення 43000,00 грн,

Представники:

не викликались

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва звернулося з позовом Головне управління Національної поліції в Запорізькій області (далі - ГУНП в Запорізькій області) до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАР ЛТД» про стягнення 43000,00 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач безпідставно збільшив суму договору поставки № 239-20 від 06.04.2020 на суму ПДВ - 43000,00 грн., в той час коли товар, що був предметом вказаного договору, віднесений до товарів, які звільняються від оподаткування на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій, у зв`язку з короновірусною хворобою (СОVID -19) від 30.03.2020 № 540-ХІ, який набув чинності 02.04.2020 (далі - Закон № 540). Так, починаючи з 17.03.2020 і до останнього дня місяця, в якому завершується карантин, встановлений Кабінетом Міністрів України, застосовується режим звільнення від оподаткування ПДВ до постачання як товарів вітчизняного виробництва, так і тих, що ввезені на митну територію України.

За твердженням позивача, відповідач не подав доказів того, що постачальник, у якого відповідач здійснював закупівлю вищезазначеного товару, не застосував до відповідача пільги, встановлені пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX Податкового кодексу України, і не здійснив коригування сум своїх податкових зобов`язань.

Крім того відповідач не надав доказів того, що сплатив 43000 грн. як податок на додану вартість до Державного бюджету України.

Позивач вважає, що до відносин сторін слід застосувати норми статей 651 та 652 ЦК України, оскільки істотно змінилися обставини, якими сторони керувалися при укладенні договору.

Суд відкрив провадження у справі № 910/15751/20 та постановив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Відповідач позовні вимоги відхилив у повному обсязі з огляду та таке.

Відповідно до пункту 187.1. ПК України датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Крім того, відповідно до пункту 201.1. статті 201 ПК України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідач 08.04.2020 (тобто в день відвантаження товару) оформив та зареєстрував в Єдиному реєстрі податкових накладних податкову накладну №5 від 08.04.2020 з операції по поставці товару, визначивши свої податкові зобов`язання з ПДВ відповідно до ціни договору в сумі 43000,00 грн. Операція була зареєстрована в реєстрі без зауважень, що підтверджується електронним штампом «Зареєстровано в ЄРПН» та квитанцією про реєстрацію податкової накладної від 29.04.2020.

Зазначена операція також знаходить своє відображення в податковій декларації з ПДВ за квітень 2020 року, якою підтверджується загальна сума податкових зобов`язань відповідача з ПДВ в сумі 121793,00 грн.

Таким чином, станом на 10.04.2020 договір був повністю виконаний (в частині поставки - з 08.04.2020, в частині оплати - з 10.04.2020). При цьому ще до здійснення оплати відповідач в повному обсязі виконав свої зобов`язання перед бюджетом, зареєструвавши у встановлений законом спосіб свої податкові зобов`язання по ПДВ.

Жодних порушень чинного законодавства України та умов укладеного та виконаного договору при цьому зі сторони відповідача допущено не було, натомість було забезпечено дотримання умов договору та податкового законодавства.

Розглянувши надані документи і матеріали, всебічно та повно з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти позовних вимог, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив:

06.04.2020 Головне управління Національної поліції в Запорізькій області (покупець) та товариство з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАР ЛТД» (продавець) уклали договір № 239-20 (далі - Договір) про поставку респіраторів 203 FFР2 (Код ДК 021:2015 - 33150000-6) у кількості 5000 штук (43 грн. за одиницю товару без ПДВ) на суму 215000 грн., у тому числі податок на додану вартість (далі - ПДВ) 43000 грн., з урахуванням чого загальна ціна договору становила 258000 грн.

Відповідно до підпункту 2.2.2 Договору розрахунок за поставлений товар здійснюється покупцем відповідно до вимог бюджетного законодавства на умовах відстрочки платежу до 10 робочих днів.

08.04.2020 продавець поставив, а покупець отримав товар на суму 258000,00 грн., що підтверджується підписаною сторонами накладною № 47 від 08.04.2020.

10.04.2020 покупець перерахував продавцю 258000,00 грн. (платіжне доручення № 2994 від 08.04.2020).

Спір виник у зв`язку з оспорюванням позивачем законності п. 2.1 Договору в частині включення до загальної суми договору податку на додану вартість у розмірі 43 000,00 грн та наявності правових підстав для зобов`язання відповідача повернути позивачеві грошові кошти у вказаній сумі.

Таким чином, фактично позивач оспорює правомірність нарахування та сплати ним податку на додану вартість, оскільки, на його переконання, такі дії суперечать приписам п. 71 підрозділу 2 розділу ХХ Податкового кодексу України, адже жодні інші обставини перебігу правовідносин за договором не заперечуються сторонами (в т.ч. укладення договору, передача товару на його виконання, оплата його вартості).

Положеннями п. 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (в редакції, діючій на момент укладення Договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним) встановлено, що тимчасово, на період, що закінчується останнім календарним днем місяця, в якому завершується дія карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України на всій території України з метою запобігання поширенню на території України коронавірусної хвороби (COVID-19), звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції з ввезення на митну територію України та/або операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

У разі здійснення операцій, звільнених відповідно до цього пункту, положення пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу та положення статті 199 цього Кодексу не застосовуються щодо таких операцій.

Норми цього пункту застосовуються до операцій, здійснених починаючи з 17 березня 2020 року.

Тобто, в силу наведених норм законодавцем було встановлено, що операції з постачання на митній території України товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) звільняються від оподаткування податком на додану вартість операції виключно щодо товарів, перелік яких визначено Кабінетом Міністрів України.

З метою реалізації п. 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 було затверджено перелік товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість (надалі - Перелік).

Суд встановив, що товар, що підлягав поставці за укладеним сторонами договором № 239-20 від 06.04.2020 (респіратори Стандарт 203 FFP2 (33150000-6) включений до вищевказаного Переліку, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224.

При цьому, відповідно до приміток до Переліку (в редакції, що діяла на момент укладення Договору та здійснення операції з купівлі-продажу товарів за ним), в яких роз`яснено порядок його застосування - визначення відповідності товарів наведеному переліку, було визначено, що:

1. Коди згідно з УКТЗЕД наводяться у цьому переліку довідково. Основною підставою для звільнення від оподаткування податком на додану вартість та від сплати ввізного мита товарів, що ввозяться на митну територію України, є відповідність таких товарів назві товару (медичного виробу, основного компонента), міжнародному непатентованому найменуванню (назві) лікарського засобу, які зазначені в переліку.

2. Для цілей цього переліку:

1) медичні вироби означають медичні вироби, активні медичні вироби у значенні, наведеному в Технічному регламенті щодо медичних виробів, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 753 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3046), Технічному регламенті щодо медичних виробів для діагностики in vitro, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 754 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3047), Технічному регламенті щодо активних медичних виробів, які імплантують, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 02.10.2013 № 755 (Офіційний вісник України, 2013 рік, № 82, ст. 3048);

2) засоби індивідуального захисту, визначені Технічним регламентом засобів індивідуального захисту, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761 (Офіційний вісник України, 2008 рік, № 66, ст. 2216), є медичними виробами.

Однак, пунктом 1-1 вищевказаного Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, в редакції чинній на момент укладення договору № 402 від 03.04.2020 та виконання поставки товару, було встановлено, що на час дії пунктів 4 і 5 розділу I Закону України від 17.03.2020 № 530-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» дія затвердженого цією постановою Технічного регламенту не поширюється на засоби індивідуального захисту, включені до переліку лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання, необхідних для здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19), які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224.

Для введення в обіг засобів індивідуального захисту, включених до зазначеного переліку, заявник подає до Державної служби з питань праці заяву з зазначенням мети ввезення, інформації щодо виробника, назви виробів, номера партії або серійного номера, обсягу партії, а також дані щодо призначення виробу та способу дії. За результатами опрацювання поданих документів Державна служба з питань праці видає заявнику повідомлення про введення в обіг окремих засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, але використання яких необхідне в інтересах охорони здоров`я. Розгляд документів та видача повідомлення здійснюються на безоплатній основі.

Таким чином, на момент укладення сторонами Договору та виконання поставки за вказаним договором положення Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, розповсюджували свою дію виключно на товари, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України звільняються від оподаткування податком на додану вартість.

Необхідні зміни, які розповсюдили дію Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, на товари, які звільняються від сплати окрім ввізного мита також від оподаткування податком на додану вартість при здійсненні операцій з постачання на митній території України, були внесені лише 15.04.2020.

Так, пунктом 1-1 вищевказаного Технічного регламенту засобів індивідуального захисту, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2008 № 761, в редакції станом на 15.04.2020, було встановлено, що на час дії пункту 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України та пункту 9-6 розділу XXI «Прикінцеві та перехідні положення» Митного кодексу України введення в обіг засобів індивідуального захисту, включених до переліку товарів (у тому числі лікарських засобів, медичних виробів та/або медичного обладнання), необхідних для виконання заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, які звільняються від сплати ввізного мита та операції з ввезення яких на митну територію України та/або операції з постачання яких на митній території України звільняються від оподаткування податком на додану вартість, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 (Офіційний вісник України, 2020 р., № 26, ст. 971), дозволяється:

- якщо вони відповідають вимогам затвердженого цією постановою Технічного регламенту; або

- на підставі повідомлення Державної служби з питань праці про введення в обіг окремих засобів індивідуального захисту, стосовно яких не виконані вимоги технічних регламентів, але використання яких необхідне в інтересах охорони здоров`я.

При цьому дія затвердженого цією постановою Технічного регламенту не поширюється на засоби індивідуального захисту, на які видано таке повідомлення Державною службою з питань праці.

Для введення в обіг на підставі повідомлення Державної служби з питань праці таких засобів індивідуального захисту заявник подає до зазначеного органу заяву із зазначенням мети введення в обіг, інформації щодо виробника, назви виробів, номера партії або серійного номера, обсягу партії, а також дані щодо призначення виробу та способу дії. За результатами опрацювання поданих документів Державна служба з питань праці видає заявнику відповідне повідомлення. Розгляд документів та видача повідомлення здійснюються на безоплатній основі.

Окрім наведеного, суд враховує, що укладаючи Договір позивач був обізнаний з встановленими пунктом 71 підрозділу 2 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України податковими пільгами в частині звільнення від оподаткування податком на дану вартість окремої категорії товарів медичного призначення, а також був обізнаний зі змістом постанови Кабінету Міністрів України від 20.03.2020 № 224 та наведеним у ній Переліком, однак, незважаючи на це, уклав договір, умови якого передбачали включення ПДВ до вартості товару, який придбавався позивачем за цим договором, і, більше того, виконав такі умови договору повністю, сплативши вартість придбаного товару в повному обсязі з урахуванням ПДВ.

Згідно з ч. 2 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Положеннями ст. 180 Господарського кодексу України деталізовано істотні умови господарського договору.

Так, за приписами ч. 1 вищевказаної ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 3 ст. 180 Господарського кодексу України при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Частиною 4 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов`язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.

Відповідно до ч. 5 ст. 180 Господарського кодексу України ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України. За згодою сторін у господарському договорі може бути передбачено доплати до встановленої ціни за продукцію (роботи, послуги) вищої якості або виконання робіт у скорочені строки порівняно з нормативними.

За приписами ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.

Положеннями ст. 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб`єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.

З урахування викладеного, суд дійшов висновку, що сторони самостійно на договірних засадах передбачають формування ціни за договором.

Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 632 Цивільного кодексу України).

Однак, згідно з положеннями ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судом встановлено, що на момент звернення позивача до суду укладений між позивачем та відповідачем Договір був виконаний у повному обсязі (як в частині поставки обумовленого договором товару, так і в частині оплати поставленого товару).

Оскільки позовні вимоги, що є предметом розгляду в межах даного спору, фактично зводяться до зобов`язання відповідача повернути на користь позивача суму ПДВ, яка є складовою частиною ціни Договору та вартості поставленого товару, суд дійшов висновку, що задоволення цього позову призведе до зміни такої істотної умови договору, як ціна, після його повного виконання, що суперечить приписам ч. 3 ст. 632 Цивільного кодексу України.

Крім того, суд взяв до уваги роз`яснення, наведені в Інформаційному листі ДФС № 10 від 16.04.2020, який не є ані нормативно-правовим актом, ані джерелом права, проте містить методичні рекомендації фіскальних органів з метою вирішення правової колізії, що виникла.

Отже, згідно з рекомендаціями фіскальних органів у випадку, якщо постачання товарів, що включені до Переліку № 224, здійснювалось з нарахуванням ПДВ кінцевому споживачу (неплатнику ПДВ), у зв`язку з чим повернення сплаченого податку покупцям неможливе, коригування нарахованих сум податкових зобов`язань безпосереднім продавцем не здійснюється. Відповідна сума ПДВ, одержаного від кінцевих споживачів - неплатників податку у складі ціни товарів, враховується таким продавцем при визначенні податкових зобов`язань з ПДВ за відповідний звітний період у загальному порядку.

При цьому суд вказує, що чинним законодавством України не передбачений порядок повернення товариствам-продавцям перерахованих ними до Державного бюджету сум ПДВ за проведені операції з продажу товарів, звільнених від оподаткування податком на додану вартість, з урахуванням чого задоволення цього позову призведе до покладення на відповідача, як товариства-продавця, обов`язку повернути позивачу спірну суму ПДВ у розмірі 43000,00 грн з власних грошових коштів, чим буде порушено один з основних принципів господарювання, закріплених у ст. 6 Господарського кодексу України, що полягає у забезпеченні рівного захисту державою усіх суб`єктів господарювання.

Додатково суд звертає увагу на те, що загальні положення про зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави передбачені статтею 1212 Глави 83 «Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави» Цивільного кодексу України, зокрема, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Верховний Суд неодноразово висловлював правові позиції щодо кондикційних відносин, зокрема, але не виключно у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 04.12.2019 по справі №917/1739/17.

При цьому Верховний Суд неодноразово висловлював позицію про те, що у разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена також у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 08.04.2021 по справі № 922/2439/20.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 248 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Відмовити Головному управлінню Національної поліції в Запорізькій області до товариства з обмеженою відповідальністю «ЛЕМАР ЛТД» в задоволенні позову.

Покласти судові витрати на Головне управління Національної поліції в Запорізькій області.

Відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Згідно з ч. 1 ст. 256 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана в порядку, передбаченому підпунктом 17.5 пункту 17 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України».

Суддя С. А. Ковтун