Рішення № 9866705, 15.06.2010, Ріпкинський районний суд Чернігівської області

Справа № 2 306 / 2010 р.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2010 року смт. Ріпки

Ріпкинський районний суд Чернігівської області в складі :

головуючого - судді Шляхова В. І.

за участю секретаря Коваль Т. С.,

представника позивача, Лівіцької Т. В.

та відповідача,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Ріпки цивільну справу за позовом Любецького сільського споживчого товариства Ріпкинської районної спілки споживчих товариств Чернігівської області до ОСОБА_2, про стягнення нестачі, порчі товару і відшкодування судових витрат,

встановив:

Любецьке сільське споживче товариство звернулося до суду з позовом до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди, в якому, після уточнення, зазначено, що відповідач працювала на посаді продавцем магазину №27 в с. Мокрі Велички Ріпкинського району і при проведенні інвентаризації товарно-матеріальних цінностей в даному магазині було виявлено їх нестачу на суму 1209 гривні 06 копійки та зіпсований товар на суму 729 гривень 66 копійок. Оскільки з відповідачем було укладено договір про повну матеріальну відповідальність просять стягнути з неї 1938 гривні 72 копійки у відшкодування матеріальної шкоди та понесені судові витрати.

В судовому засіданні необмежений у повноваженнях представник позивача уточнені позовні вимоги підтримала і просила позов задовольнити в повному обсязі.

Відповідач позовні вимоги не визнала в повному обсязі, оскільки вважає що позивач безпідставно не забирає у неї товар, який у повному обсязі є в наявності.

Суд, заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги необхідно задовольнити частково з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що відповідач з 12 грудня 2006 року було прийнята на роботу на посаду продавця магазину №27 в с. Мокрі Велички, що підтверджується копією її трудової книжки ( а.с. 26) і з нею було укладено договір про повну матеріальну відповідальність, що підтверджується копією договору. ( а.с 7). 25 березня 2010 року на підставі відповідного наказу (а.с. 6) в магазині в присутності відповідача було проведено інвентаризацію товарно-матеріальних цінностей, за результатами якої виявлено недостачу товарів на суму 1209 гривні 06 копійки та зіпсований товар на суму 729 гривень 66 копійок, що підтверджується копіями документів за наслідками інвентаризації (а.с. 13-15), та за домовленістю сторін у справі позивач прийняв від відповідача товар на суму 4859 гривень 15 копійок, в тому числі зіпсований товар на суму 729 гривень 66 копійок, що підтверджується відповідними накладними ( а.с. 8 - 12). Відповідач звільнена із займаної у позивача посади 25. 03. 2010 року, що також відображено в її трудовій книжці (а.с. 26). Вже після звільнення, 26. 03. 2010 року вона письмово звернулася до позивача за для передачі ТМЦ, що за нею рахуються, на що позивач не погодився й надав їй строк до 10. 04. 2010 року для відшкодування суми нестачі (а.с. 27 28).

Відповідно до ч. 1 ст. 130 Кодексу законів про працю (далі КЗпП України) працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

П. 1 ст. 134 КЗпП України передбачено, що працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації у випадку, коли між працівником і підприємством, установою, організацією укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому на зберігання або для інших цілей.

Згідно ч.І ст.135-3 КЗпП України, розмір заподіяної підприємству, установі, організації шкоди визначається за фактичними втратами, на підставі даних бухгалтерського обліку, виходячи з балансової вартості (собівартості) матеріальних цінностей за вирахуванням зносу згідно з установленими нормами.

За ч.1 ст.138 КЗпП України, для покладення на працівника матеріальної відповідальності за шкоду власник або уповноважений ним орган повинен довести наявність умов, передбачених статею 130 КЗпП України.

У відповідності до ч.З ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно до ч.І ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ст.57 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів.

За ч. 1 ст.58 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частиною 2 ст.59 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов"язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

Згідно ст.64 ЦПК України, письмовими доказами є будь-які документи, акти, довідки, листування службового або особистого характеру або витяги з них, що містять відомості про обставини, які мають значення для справи.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд прийшов до висновку що суму нестачі належить сягнути з відповідача на користь позивача, оскільки зіпсований товар добровільно позивачем прийнято на баланс та ним не доведено, що його зіпсуття відбулося через порушення відповідачем покладених на неї трудових обовязків. Судові витрати належить відшкодувати пропорційно задоволеній частині позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10; 11; 58-60; 88; 209, 212-215; 293 ЦПК України, суд,-

вирішив:

Позов Любецького сільського споживчого товариства Ріпкинської районної спілки споживчих товариств Чернігівської області (код 01776984, юридична адреса вул. Миру, 55, смт. Любеч Ріпкинського району Чернігівської області) задовольнити часткового та стягнути на його користь з ОСОБА_2 (ідентифікаційний № НОМЕР_1) 1209 гривні 06 копійки у відшкодування майнової шкоди завданої недостачею товарів, 74 гривні 83 копійки витрат з інформаційно технічного забезпечення розгляду цивільної справи в Ріпкинському районному суді Чернігівської області та 31 гривню 80 копійок судового збору, а всього 1315 (одну тисячу триста пятнадцять) гривень 69 копійок.

У задоволенні решти вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили по закінченню строку на його оскарження. Заяву про апеляційне оскарження рішення може бути подано протягом десяти днів з дня його проголошення до апеляційного суду Чернігівської області через Ріпкинський районний суд. Апеляційна скарга може бути подана в тому ж порядку протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Суддя В. І. Шляхов.