Рішення № 98660326, 29.07.2021, Олександрівський районний суд міста Запоріжжя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Запоріжжя)

29.07.2021

Справа № 331/3731/21

Провадження № 2-а/331/58/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 липня 2021 року м.Запоріжжя

Жовтневий районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді: Солодовнікова Р.С.,

при секретарі судового засідання: Чуйко О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадженні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,

встановив:

До Жовтневого районного суду м.Запоріжжя 09.07.2021 надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі позивач) до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області (далі відповідач), про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, яка обґрунтована тим, що позивач вважає постанову по справі про адміністративне правопорушення, якою її притягнуто до адміністративної відповідальності такою, що не відповідає дійсним обставинам справи, прийняту з порушенням норм законодавства, зокрема через відсутність обов`язку працівниками магазину робити підтверджуючі записи про проведення температурного скринінгу і не віднесення позивача до суб`єктів даного адміністративного правопорушення, оскільки рекомендації щодо організації протиепідемічних заходів стосуються суб`єктів господарювання. Позивач просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення. Стягнути судові витрати у виді судового збору і витрат на професійну правничу допомогу.

Представником відповідача 27.07.2021 поданий відзив, відповідно до якого відповідач заперечує проти позовних вимог, вважає дії щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 правомірними і такими, що відповідають положення діючого законодавства. У зв`язку із порушенням п.п.1,9 Тимчасових рекомендацій, на позивача накладений штраф в сумі 102 гривні, за те, що відсутні підтверджуючи записи про проведення температурного скринінгу працівників магазину, за що як правило відповідає адміністратором магазину, як уповноважена особа власника. А також за те, що працівники магазину не використовують дезінфекційні засоби для прибирання виробничих приміщень, місць контакту рук працівників і відвідувачів, що передбачена відповідальність за ст.42 КУпАП. Звертає увагу, що представником позивача помилково зазначений розмір штрафу, замість 102 грн, зазначено 420 грн, а також вказує на необґрунтованість розміру судових витрат на правову допомогу в сумі 5700 гривень. У задоволенні позову просить відмовити.

Представником позивача 28.07.2021 року подана відповідь на відзив, в якому вказує на те, що відзив наданий відповідачем має припущення щодо обов`язку адміністратора проводити температурний скринінг працівників, а також, що за відсутності суб`єкта господарювання, адміністратор виконує його обов`язки. Вказано на відсутність доказів не використання дезінфікуючих засобів в магазині.

Сторони у судове засідання не з`явилися, про час та місце розгляду справи повідомлялись належним чином.

Представник позивача подав заяву про розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача причини неявки суду не повідомив, заяву про розгляд справи за його відсутність не подав.

У відповідності до вимог ч. 9 ст. 205 КАС України оскільки всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд розглянув справу у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Суд, з`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши наявні у матеріалах справи докази, які мають значення для вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Матеріалами справи встановлено, що згідно постанови про накладення адміністративного стягнення №1385 від 06.07.2021 року ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 42 КУпАП і накладено стягнення у виді штрафу в розмірі 102 грн.

Постанова була винесена на підставі протоколу про адміністративне правопорушення від 15.06.2021 року, складеним головним спеціалістом відділу державного нагляду за дотриманням санітарного господарства Запорізького міського управління Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області Острогля К.О., в якому зазначено, що 15.06.2021 року о 10 год. 00 хв. в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_1 » ФОП « ОСОБА_2 » АДРЕСА_1 встановлено: відсутність підтверджуючих записів про проведення температурного скринінгу персоналу; для прибирання виробничих приміщень місць контакту рук працівників і відвідувачів не використовуються дез.засоби, що є порушенням ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» №4004-ХІІ від 24.02.1994 року, постанови Головного державного санітарного лікаря України №17 від 09.05.2020 року.

Відповідно ст. 236 КУпАП органи державної санітарно-епідеміологічної служби розглядають справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням санітарних норм (ст. 42), а також про адміністративні правопорушення, передбачені ч. 5 ст. 41, ч. 2 ст. 44-3, ст. 78, 80-83, 90-1, 95, 167, 168-1, 170 (коли вони є порушеннями санітарних норм), та ст. 188-11цього Кодексу.

Статтею 42 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення санітарних норм.

Вказана норма закону є бланкетною (вид норм права з точки зору рівня визначеності їх змісту. Диспозиції бланкетних норм не встановлюють певних правил поведінки, а передбачають існування інших норм, розміщених навіть в інших нормативних актах, у яких сформульовані конкретні правила поведінки), а тому серед ознак, які мають бути відображені при викладенні суті даного правопорушення, обов`язковим є наведення конкретного нормативно-правового акту, яким встановлюються відповідні правила та яких така особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не дотрималася, порушивши тим самим законодавчі приписи, завдяки чому орган, який розглядає матеріали справи про адміністративне правопорушення може встановити конкретні дії/бездіяльність допущені особою, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 42 КУпАП, полягає у порушенні санітарно гігієнічних, санітарно протиепідемічних правил і норм, передбачених Законом України «Про захист населення від інфекційних хвороб», іншими актами законодавства, а також рішеннями місцевого самоврядування з питань боротьби з інфекційними хворобами.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» Кабінет Міністрів України відповідно до закону встановлює карантинно-обмежувальні заходи на території виникнення і поширення інфекційних хвороб та уражень людей. У разі виникнення чи загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень населення органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування за поданням відповідних головних державних санітарних лікарів у межах своїх повноважень можуть запроваджувати у встановленому законом порядку на відповідних територіях чи об`єктах особливі умови та режими праці, навчання, пересування і перевезення, спрямовані на запобігання та ліквідацію цих захворювань та уражень. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи та організації зобов`язані забезпечувати своєчасне проведення масових профілактичних щеплень, дезінфекційних, дезінсекційних, дератизаційних, інших необхідних санітарних і протиепідемічних заходів. У разі загрози виникнення або поширення особливо небезпечних і небезпечних інфекційних хвороб, масових неінфекційних захворювань (отруєнь) або радіаційних уражень відповідними головними державними санітарними лікарями на окремих територіях можуть запроваджуватися позачергові профілактичні щеплення, інші санітарні заходи відповідно до закону.

Постановою Головного державного санітарного лікаря України від 9 травня 2020 року № 17 затверджені Тимчасові рекомендації щодо організації протиепідемічних заходів при торгівлі продовольчими (окрім ринків) та непродовольчими товарами на період карантину у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19) (далі Рекомендації).

Відповідно до Рекомендацій торгівля продовольчими та непродовольчими товарами повинна здійснюватися з дотриманням санітарних вимог та з урахуванням цих рекомендацій, спрямованих на запобігання ускладнення епідемічної ситуації внаслідок поширення коронавірусної хвороби (COVID-19), зокрема пункти 1 і 8 :

1. Перед початком зміни проводиться температурний скринінг усім працівникам. Працівники, в яких при проведенні температурного скринінгу виявлено температуру тіла понад 37,2° C або ознаки респіраторних захворювань, не допускаються до виконання обов`язків.

При проведенні вимірювання температури тіла контактним методом забезпечується обов`язкова дезінфекція виробу, яким здійснюється термометрія, після кожного його використання згідно з інструкцією виробника дезінфекційного засобу.

8. Суб`єкт господарської діяльності повинен забезпечити вологе прибирання виробничих приміщень та поверхонь, місць контакту рук працівників і відвідувачів (ручки дверей, місця сидіння, раковини, столи тощо з використанням миючих та дезінфекційних (в кінці зміни) засобів не рідше ніж кожні 2 години, перед відкриттям та після закінчення робочого дня/зміни.

Оспорювана постанова не містить, які саме санітарні норми були порушені позивачем, з зазначенням пункту, статті відповідного нормативного акту.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) під час розгляду справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують чи обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справ.

Відповідно до вимог ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

Відповідно до ст.9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Відповідно до ст.ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження у справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

За нормами КУпАП підтвердженням наявності чи відсутності адміністративного правопорушення є докази.

Згідно зі ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.

За спірною постановою відповідачем встановлено порушення ст.30 Закону України «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» і Постанови Головного державного санітарного лікаря України від 9 травня 2020 року № 17, якою затверджені Рекомендації.

Суд приходить до висновку, що пункт 1 Рекомендацій вказує на необхідність проведення перед початком зміни температурного скринінгу усім працівникам і на необхідність усунення від роботи працівників із підвищеною температурою або наявності ознак респіраторних захворювань, однак не встановлює імперативних приписів щодо складання записів на підтвердження проведення заміру температури працівників і ведення їх обліку.

Разом з тим, за пунктом 8 Рекомендацій забезпечення вологого прибирання виробничих приміщень та поверхонь, місць контакту рук працівників і відвідувачів (ручки дверей, місця сидіння, раковини, столи тощо з використанням миючих та дезінфекційних (в кінці зміни) засобів не рідше ніж кожні 2 години, перед відкриттям та після закінчення робочого дня/зміни є обов`язком суб`єкту господарювання.

Відповідно до ст.55 Господарського Кодексу України суб`єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов`язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов`язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб`єктами господарювання є, зокрема громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Як встановлено під час провадження по справі про адміністративне правопорушення, позивач є адміністратором магазину, відомості про те, що вона є суб`єктом господарювання або останнім на неї покладені обов`язки щодо дотримання санітарних норм, матеріали справи не містять.

Оцінюючи встановлені факти, суд враховує окрім викладеного таке.

Так, згідно п. 4.1. мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 р. №23-рп/2010 у справі щодо офіційного тлумачення положень ч. 1 ст. 14-1 КУпАП зазначено, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

Наведені правові позиції закріплюють, що особа не вважається винною, доки її вина не буде доведена у встановленому законом порядку. Тобто особа не повинна доказувати свою невинуватість і його поведінка вважається правомірною, доки не доведено зворотнє.

В Рекомендаціях №R (91) 1 Комітету Міністрів Ради Європи «Про адміністративні санкції» одним із принципів застосування адміністративних стягнень є встановлення обов`язку нести тягар доказування саме для адміністративних органів (принцип 7).

Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ) в своїх рішеннях неодноразово зазначав, що санкції, які згідно національному законодавству Договірних держав не входять у сферу кримінальних покарань, можуть вважатися такими в світлі положень Конвенції. У своїх рішеннях у справах «Малофєєв проти Росії від 30.05.2013 р.», «Озтюрк проти Германії» ЄСПЛ визнав адміністративні правопорушення кримінальними злочинами, які підпадають під гарантії ст. 6 Конвенції.

При цьому суд враховує, що у своїх рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978 р., «Коробов проти України» від 21.10.2011 р. ЄСПЛ звертає увагу, що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків.

Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.

За таких обставин, з урахуванням загального принципу про те, що всі сумніви щодо доведеності вини особи у вчиненні правопорушення необхідно тлумачити на її користь (ст. 62 Конституції України), суд приходить до висновку, що обставини, викладені в постанові про накладення адміністративного стягнення не знайшли своє підтвердження під час судового розгляду, а тому в діях ОСОБА_1 відсутній склад адміністративного правопорушення, передбачений ст. 42 КУпАП, а тому оскаржувана постанова не є законною та обґрунтованою, а тому підлягає скасуванню.

Відповідно до частини третьої ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу.

В даному випадку справа підлягає закриттю на підставі п. 1 ст. 247 КУпАП, тобто за відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Враховуючи викладене, позов підлягає задоволенню.

Позивач також просить вирішити питання відшкодування понесених судових витрат.

Судом встановлено, що позивачем за подання адміністративного позову сплачено судовий збір в сумі 475,80 гривень.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 р. №543/775/17 зазначила про необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору у справах про оскарження постанови про адміністративне правопорушення, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу з 1 січня 2021 року встановлено в сумі 2270 гривні.

Таким чином судовий збір по даній категорії справ становить - 454 грн (2270 грн (прожитковий мінімум для працездатних осіб на 01.01.2021 року) х 0,2), а тому з відповідача підлягає стягненню витрати по сплаті судового збору в сумі 454 грн.

Вказані судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України підлягають стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Також, представником позивача заявлено про відшкодування витрат на правову допомогу в сумі 5700 гривень.

У відзиві відповідач вказує на необґрунтованість розміру витрат на правову допомогу.

Згідно з ч. 1, п.1 ч. 3 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать витрати на професійну правничу допомогу.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За положеннями ч. 2 ст. 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. 3. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч.4 ст.134 КАС України).

Відповідно до ч.ч. 5-7 Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат. Такої правової позиції щодо застосування норм права дотримується Верховний Суд у постанові від 23 січня 2019 року по справі № 552/2145/16-ц.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат про надання правничої професійної допомоги надано: договір про надання правової допомоги від 06.07.2021, замовлення на надання правової допомоги від 06.07.2021, Акт про надання професійної правової допомоги від 08.07.2021, відповідно до якого надані послуги на загальну суму 5700 грн, квитанція до прибуткового касового ордеру від 08.07.2021. про сплату 5700 грн.

Проаналізувавши наведений у заяві про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу детальний опис наданих позивачу адвокатом послуг, а також подані ним документи, суд вважає, що відображена у цих доказах інформація щодо характеру та обсягу виконаної адвокатом позивача роботи (наданих послуг) не відповідає критерію розумності та часу, витраченому адвокатом на виконання відповідних робіт.

Так, консультування клієнта, складання позовної заяви обсягом 10 аркушів і вчинення інших дій пов`язаних із поданням позову до суду, консультація клієнта стосовно порядку розгляду справи, на які адвокатом було потрачено всього 7 години, що пропорційно сумі у 5700 грн, не є співмірним зі складністю справи, з огляду на те, що за змістом позов містить здебільшого цитування норм законодавчих актів України і судової практики ЄСПЛ.

Відповідно до конкретної та послідовної практики Верховного Суду, визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншою сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Так, вирішуючи питання розміру витрат на правову допомогу, врахувуючи те, що справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, без участі представника позивача в судових засіданнях, та з урахуванням доводів представника відповідача щодо зменшення заявлених витрат та відповідно до принципу співмірності та розумності суд визнає обґрунтованою суму у розмірі 1500 грн.

Керуючись ст.ст. 77,205, 241,268,271, 286 КАС України, суд

ухвалив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області, про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.

Скасувати постанову Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області про накладення адміністративного стягнення від 06.07.2021 № 1385 про застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді штрафу у розмірі 102 гривень за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 42 КУпАП і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 454,40 гривень, витрати на правову допомогу в сумі 1500 гривень, а всього 1954 (одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят чотири) гривень 40 копійок.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі його апеляційного оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

Рішення може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд м.Запоріжжя протягом десяти днів з дня проголошення.

На підставі ч.2 ст. 271 КАС України копію судового рішення невідкладно надіслати учасникам справи.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_2 .

Відповідач: Головне управління Держпродспоживслужби в Запорізькій області, код ЕДРПОУ 40311343, адреса: 69002, м. Запоріжжя, вул. Гоголя, 105а.

Суддя: Р.С. Солодовніков