Рішення № 98660287, 29.07.2021, Веселівський районний суд Запорізької області

Справа № 313/193/21

Провадження № 2/313/162/2021

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.07.2021 р. смт. Веселе

Веселівський районний суд Запорізької області у складі: головуючого - судді Нагорного А.О., при секретарі судового засідання Кравцовій О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» про визнання договору позики недійсним,

ВCТАНОВИВ:

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача з проханням визнати договору позики недійсним.

В обґрунтування позову зазначивши про те, що ТОВ «СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» не було повідомлено його письмово про всю необхідну інформацію щодо умов договору. Не було надано інформацію передбачену ч.ч.2, 3 ст. 13 ЗУ «Про захист прав споживачів» та ч.ч.2, 3 ст. 9 ЗУ «Про споживче кредитування». Відповідач скористався тим, що позивачу, як позичальнику, об`єктивно бракувало знань, необхідних для здійснення правильного вибору при підписанні оспорюваного договору.

Вважає, що він був введений в оману при отриманні кредитних послуг, а відповідач в порушення вимог ЗУ «Про захист прав споживачів» не надав йому відомості, які потрібні клієнту при укладенні кредитного договору та не зазначив їх в його змісті. Крім того, відповідно до п. 5 ч. 3 ст. 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлення вимог щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливими умовами, які можуть бути визнані недійсними.

Вказав про те, що спірний договір про надання позики на умовах фінансового кредиту містить ознаки кредитного договору.

В оспорюваному договорі не була вказана ціна та сукупна вартість кредиту. Працівники ТОВ« СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» проігнорували вимоги законодавства та не надали позивачу розрахунку загальних витрат за споживчим кредитом, тобто витрат, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням та поверненням кредиту.

Відсоткова ставка за спірними кредитними договорами є більшою, ніж було повідомлено.

Позивач у позові посилається на Закон України «Про захист прав споживачів», Закон України «Про споживче кредитування», Закон України «Про електронну комерцію», Закон України «Про електронний цифровий підпис», Постанову ВСУ від 12.10.2016 р. у справі № 916/16/16, Постанову ВСУ від 08.06.2016 р. у справі № 6-1103 цс16,Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2013 від 11.07.2013 р. у справі № 1-12/13, Постанову Пленуму Верховного Суду України» Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» та ст.ст.16, 202, 203, 205, 206, 207, 208, 215, 230, 229, 509, 548, 549, 628, 640, 1046, 1047, 1054,1 055 ЦК України.

На позов відповідач надав відзив, у якому просив суд у задоволенні позові відмовити.

Позивач відповідь на відзив не надав.

Оскільки особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з`явились, відповідно до вимог ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Вивчивши матеріали справи, відзив проти позову, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, повно і всебічно з`ясувавши обставини, на які посилається позивач як на підставу своїх вимог, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову з наступних підстав.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ст.ст.12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється виключно на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведеності перед судом їх переконливості.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 81 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.

Згідно ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також з дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують права та обов`язки.

Відповідно до ч.ч.3, 5 вказаної правової норми цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

Особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд, у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб.

Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (ч. 1 ст. 12, ч.ч.1, 2, 3 ст. 13 ЦК України).

Суд встановив, що у позовній заяві позивач не зазначає, який конкретно кредитний договір він вважає недійсним.

Однак, сторони уклали наступні кредитні договори: № 1935352508826 від 19.12.2019 р., № 1935352764678 від 19.12.2019 р., № 2000956736957 від 09.01.2020 р., № 2004350813884 від 12.02.2020 р., що підтверджується заявками-анкети для отримання кредитів.

Відповідач, в свою чергу, виконало свої зобов`язання з приводу надання грошових коштів. Кошти за Кредитними договорами відповідач перерахував на банківську картку позичальника платіжною системою Товариство з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» (WayForPay), яка є учасником внутрішньодержавної платіжної системи «FLASHPAY».

Суд не погоджується з позивачем, що він не підписував з відповідачем спірні кредитні договори, так як спірні кредитні договори були укладені в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи, і з огляду на ч. 1 ст. 1 Закону України «Про електронну комерцію» до них мають бути застосовані приписи цього Закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Відповідно до ч. 6. ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом:

надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону;

вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Так, відповідно до ст. 9 Закону України «Про споживче кредитування», Кредитодавець розміщує на своєму офіційному веб-сайті інформацію, необхідну для отримання споживчого кредиту споживачем. Така інформація повинна містити наявні та можливі схеми кредитування у кредитодавця. Споживач перед укладенням договору про споживчий кредит має самостійно ознайомитися з такою інформацією для прийняття усвідомленого рішення. Споживач зобов`язаний надати кредитодавцю підтвердження про ознайомлення з інформацією, надання якої передбачено частинами другою та третьою цієї статті, у письмовій формі (у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України "Про електронні документи та електронний документообіг"). Споживач, який внаслідок ненадання йому визначеної у цій статті інформації або надання її в неповному обсязі чи надання недостовірної інформації уклав договір на менш сприятливих для себе умовах, ніж ті, що передбачені у цій інформації, має право вимагати приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною інформацією шляхом направлення кредитодавцю відповідного письмового повідомлення. Кредитодавець зобов`язаний привести договір у відповідність з умовами, зазначеними у наданій інформації, протягом 14 днів з дати отримання такого повідомлення.

Будь-яких вимог приведення укладеного договору у відповідність із зазначеною в Законі інформацією до Товариство не надходило.

Згідно послідовності укладення спірних кредитних договорів, клієнт заповнює свої дані на сайті відповідача. Перш ніж отримати позику, клієнт зобов`язаний ознайомитися з правилами та умовами позики переглянувши їх по посиланню https://bistrozaim.ua/oferta.pdf і підтвердити свою згоду, поставивши відповідну галочку в пункті «З Правилами й умовами надання позики ознайомлений, і підтверджую направлення оферти у відповідності до запропонованої редакції, а також згоду на обробку персональних даних, в тому числі на передачу даних в бюро кредитних історій».

Далі, після подачі заявки, клієнт отримує унікальний код підтвердження оформлення позики через СМС на свій мобільний номер вказаний при реєстрації на сайті bistrozaim.ua. СМС відправляється через зовнішній сервіс СМС-розсилок TurboSMS (https://turbosms.ua/). Після отримання СМС, клієнт повинен ввести отриманий код на сайті, і таким чином підтвердити подачу заявки.

Відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання, в тому числі, електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Відповідно до п. 6 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Після подачі заявки, позивач отримав на свій телефон, вказаний у заявці, СМС повідомлення з унікальним кодом, який ввів на сайті bistrozaim.ua (далі зображення для прикладу).

У разі позитивного рішення про видачу позики, система генерує унікальний код, який використовується уповноваженою особою відповідача для підтвердження підписання кредитного договору в порядку, визначеному ст. 11, 12 Закону України «Про електронну комерцію», і тільки після цього система переводить клієнту на карту суму зазначену в заявці.

Зазначений порядок укладення електронного договору узгоджується також з практикою Верховного суду. Необхідно звернути увагу на Постанову Верховного суду від 12.01.2021 р. у справі № 524/5556/19 з подібних відносин, відповідно до якої, «Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частиною п`ятою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.

Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

З урахуванням викладеного слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Відповідно до частини першої статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Не кожна електронна правова угода вимагає створення окремого електронного договору у вигляді окремого електронного документа. Електронний договір можна укласти в спрощеній формі, а можна класично - у вигляді окремого документа.

Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом.

При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення.

Суди, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що оспорюваний договір про надання фінансового кредиту підписаний позивачем за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, тобто належними та допустимими доказами підтверджено укладання між сторонами спірного правочину. Без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт товариства за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.

Доказів протилежного матеріали справи не містять, позивачем таких не надано, що в силу положень статей 12, 81 ЦПК України є його процесуальним обов`язком.

До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18 (провадження № 61-8449 св 19); від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19 (провадження № 61-7203 св 20). Тобто судова практика у цій категорії справ є незмінною»

Отже, керуючись чинним законодавством та практикою Верховного Суду, можна зробити висновок, що спірні кредитні договори були підписані позивачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором. Окрім того, з усією необхідною інформацією для отримання споживчого кредиту позивач ознайомився, тому твердження позивача є недоведеними жодним доказом.

Товариство з обмеженою відповідальністю «СМК» є фінансовою установою та здійснює діяльність що до надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту на підставі ліцензії від 24.07.2015 р. (Розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (Нацкомфінпослуг) про переоформлення ліцензії від 26.01.2017 № 163).

Нацкомфінпослуг здійснювала державне регулювання ринків фінансових послуг в період укладання спірного кредитного договору, у межах, визначених законодавством та на підставі Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, затвердженого Указом Президента України від 23 листопада 2011 року 1070/2011. Згідно роз`яснень, розміщених на офіційному сайті Нацкомфінпослуг /https://www.nfp.gov.ua/ua/Holovni-podii/27162.html/, належним доказом підтвердження укладення фінансовою установою зі споживачем електронного договору може бути посвідчена керівником фінансової установи роздруківка інформації з електронного файлу, що визначає послідовні дії учасників електронної комерції (фінансової установи та споживача) в ІТС (далі – Log file), якою зафіксовано чітку послідовність (хронологію) всіх дій фінансової установи та споживача щодо укладання електронного договору в інформаційно-телекомунікаційній системі, яку фінансова установа використовує для укладення електронних договорів. Приклад візуальної форми Log file додається.

Згідно даних ІТС ТОВ «СМК», позивач здійснив укладання електронного договору, що підписаний за допомогою одноразового ідентифікатора у вигляді алфавітно-цифрової послідовності.

Щодо правової позиції відповідача щодо задоволення позову з посиланням на правові висновки, касаційної інстанції, суд вважає висловити наступне:

- суд приймає до уваги зазначені правові висновки Верховного Суду;

- під застосуванням норм матеріального права у подібних правовідносинах слід розуміти такі правовідносини, де тотожними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини справи, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. У справах, на які посилається відповідач, та справі яка розглядається, наявні різні встановлені фактичні обставини;

- чинним законодавством не передбачено написання та видача розписки про отримання в борг грошових коштів за кредитними договорами, які були укладені в електронному вигляді за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи;

- в спірних кредитних договорах не визначена сукупна вартість кредиту. Відповідно до чинного законодавства, зазначена умова не обов`язковою для даного виду договорів. Позивач посилається на Постанову НБУ № 168, яка є обов`язковою для банків, а не для фінансових установ, тому зазначені норми не підлягають застосуванню до відносин між позивачем та відповідачем. Відповідно до Заяв-анкет для отримання кредиту визначено ціни договорів: № 1935352508826 – 4 100,00 грн, № 1935352764678 – 1 400,00 грн, № 2000956736957 – 1 700,00 грн, № 2004350813884 – 600,00 грн. Отже, ціну договорів визначено сторонами;

- Постанова Верховного суду України від 04.09.2019 р. у справі № 752/4239/15-ц стосовно визнання кредитного договору недійним на підставі ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». «За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов`язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише у тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

У справі, яка переглядається, суди встановили, що спірний договір споживчого кредиту підписаний сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивач на момент укладення договору не заявляв додаткових вимог щодо умов спірного договору та у подальшому виконував його умови; відповідач надав позивачу всю необхідну інформацію про умови надання послуг фінансового кредиту із зазначенням вартості цієї послуги для позичальника.

Отже, у цій справі суди дійшли правильного висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсними положень кредитного договору, правильно застосувавши положення статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» ».

Зважаючи на зазначену позицію Верховного суду України, підстав для визнання спірних кредитних договорів недійсними за Законом України «Про захист прав споживачів» немає;

- позивач посилається на п. 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно з яким визначено, що є несправедливими умови договору, зокрема, щодо встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Разом з тим, ч. 2 ст. 551 ЦК України визначено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі, якщо таке збільшення не заборонено законом.

Отже, встановлення розміру пені є умовами, що визначаються у договорі на розсуд сторін.

Законом України «Про захист прав споживачів» не встановлює розміру неустойки за порушення зобов`язань за договором споживчого кредиту.

Пеня є видом забезпечення виконання стороною зобов`язань за договором. Вона нараховується за кожен день прострочки виконання зобов`язань, відповідно, її розмір залежить від періоду, за який вона може бути нарахована. Тому, установлення в договорі пені за прострочення виконання зобов`язань в розмірі 1% в день не суперечить вимогам Закону.

Пункт 5 ч. 3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» не містить посилань на те, що оцінка пропорційності компенсації у разі невиконання зобов`язань за договором здійснюється із сум, які можуть бути нараховані за рік.

Окрім того, як вже неодноразово зазначалося, позивач ознайомився та надав свою згоду на умови кредитування Товариства, в тому числі, на нарахування відсотків за користуванням кредитом та нарахування відсотків у разі виникнення заборгованості за спірним кредитним договором;

- позивачем були здійснені внесення коштів на рахунок відповідача в рахунок погашення заборгованості за спірними кредитними договорами. При цьому дані часткові оплати були здійснені за кожним договором, що підтверджується відповідними довідками товариства з обмеженою відповідальністю фінансова компанія «ВЕЙ ФОР ПЕЙ» про перерахування коштів позивача на рахунок відповідача за спірними кредитними договорами (копія додається). У зв`язку з цим, можна стверджувати, що відповідач здійснив дії, що свідчать про визнання боргу.

Практика Верховного Суду приводу визнання боргу незмінна. Так, Суд звертає увагу на те, що закон не містить переліку дій, що свідчать про визнання особою свого боргу або іншого обов`язку, але їх узагальнюючою рисою є те, що такі дії мають бути спрямовані на виникнення цивільних прав і обов`язків (див. частина перша статті 11 ЦК України). В цьому сенсі діями, спрямованими на визнання боргу, є дії боржника безпосередньо стосовно кредитора, які свідчать про наявність боргу, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Аналогічний правовий висновок викладено постановах Верховного Суду від 09.11.2018 року у справі № 911/3685/17, від 10.09.2019 року у справі № 916/2403/18 та від 04.06.2020 у справі № 640/18354/14-ц;

- неукладений договір не може бути визнаний недійсним. Так, відповідно до Постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» не є укладеними правочини (договори), у яких відсутні встановлені законодавством умови, необхідні для їх укладення (відсутня згода за всіма істотними умовами договору; не отримано акцепт стороною, що направила оферту; не передано майно, якщо відповідно до законодавства для вчинення правочину потрібна його передача тощо). Встановивши ці обставини, суд відмовляє в задоволенні позову про визнання правочину недійсним. Наслідки недійсності правочину не застосовуються до правочину, який не вчинено.Окрім того, твердження позивача про те, що він був уведений в оману при отриманні кредитних послуг, також є об`єктивно суперечливим та не знаходить свого відображення у фактичних обставинах справи з огляду на те, що позивач уклав декілька кредитних договори з ТОВ «СМК». Тобто будучи введеним в оману при укладанні Кредитного договору № 1935352508826 від 19.12.2019 року, позивач укладає наступні кредитні договори з ТОВ «СМК»;

- згідно спірних кредитних договорів, відсоткова ставка за користування кредитом складає 2% за кожен день такого користування, а також при виникненні заборгованості зобов`язуюсь сплатити неустойку у вигляді штрафу у розмірі 3% від суми виданого кредиту та пеню у розмірі 1 % від суми заборгованості починаючи з першого дня заборгованості. Дані істотні умови спірних кредитних договорів були відомі позивачу (про що детально вже зазначалось вище) та не змінювались.

Також Законом України «Про споживче кредитування» передбачено право споживача протягом 14 календарних днів з дня укладення договору про споживчий кредит відмовитися від договору про споживчий кредит без пояснення причин, у тому числі в разі отримання ним грошових коштів (стаття 15).

Тобто навіть якщо припустити, що позивач дійсно був уведений в оману відповідачем, чинне законодавство передбачає гарантії у вигляді відмови від договору про споживчий кредит.

Таким чином, підстави для визнання спірного кредитного договору недійсним відсутні.

З урахуванням зазначеного, суд приходить до висновку про відмову у задоволені позову у повному обсязі.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України», (CASE OF SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE), рішення від 10 лютого 2010 року).

Питання із судовими витратами, вирішити згідно вимог ст. 141 ЦПК України.

На підставі викладеного та ст.ст.11, 15, 16, 256, 258, 261, 266, 267, 549, 551, 1054, 1056-1 ЦК України, керуючись ст.ст.ст.ст.1-13, 81, 89, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «СЛУЖБА МИТТЄВОГО КРЕДИТУВАННЯ» про визнання кредитного договору недійсним - відмовити.

Судовий збір віднести за рахунок Держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Учасник справи має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено 29.07.2021 р.

Суддя

Веселівського районного суду

Запорізької області А.О.Нагорний

29.07.21