Рішення № 98659497, 22.07.2021, Приморський районний суд м. Одеси

22.07.21

Справа № 522/3235/20

Провадження № 2/522/1984/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 липня 2021 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючої судді Свяченої Ю.Б.

при секретарі судового засідання Шеян І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Одесі в порядку загального позовного провадження цивільну справу ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м.Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса), за участю третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна, -

ВСТАНОВИВ:

25 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Приморського районного суду м.Одеси із позовом до Другого Приморського ВДВС умісті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), за участю третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна.

Позов обґрунтовано наступним.

Заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19 березня 2012 року у цивільній справі №

1519/2-748/11 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 21 522,55 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 2 000,00 гривень в рахунок відшкодування моральної шкоди, також 51,00 гривень в рахунок сплаченого державного мита та 30,00 гривень в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .

Позивачка ОСОБА_1 , яка є спадкоємцем другої черги за законом після смерті ОСОБА_3 , 15 червня 2017 року звернулася до Другої Одеської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 . Однак у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом позивачці відмовлено у зв`язку з тим, що на спадкове майно накладено арешт постановою № 8/813 Другого Приморського ВДВС Одеського МУЮ від 03 липня 2013 року щодо примусового виконання виконавчого листа № 1519/2-748/11 виданого Малиновським районним судом м. Одеси 18 жовтня 2012 року про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 23603,55 гривень

12 лютого 2020 року Другим Приморським відділом ВДВС Одеського МУЮ позивачці надано відповідь, що виконавчий лист № 1519/2-748/11 повернутий стягувачу на підставі п. 5 ч. 1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» (чинного на момент повернення стягувану виконавчого листа) у зв`язку із неможливістю встановити особу боржника та з`ясувати його місце проживання. Виконавче провадження № 36846528 щодо виконання виконавчого листа № 1519/2-748/11 знищено за закінченням строку зберігання.

Посилаючись на те, що на спадкове майна накладено аршет, позивачка позбавлена можливості отримати спадкове майно, ОСОБА_1 просила про задоволення позову.

Ухвалою суду від 02 березня 2020 року провадження у справі відкрито в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання в приміщенні Приморського районного суду м. Одеси на 04 травня 2020 року о 10 год. 20 хв. Представник позивачки надав клопотання про відкладення розгляд справи. Розгляд справи відкладено на 22 липня 2020 року о 14 год. 15 хв. Учасники справи у судове засідання не з`явились, про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладено на 24 вересня 2020 року о 09 год. 30 хв. 24 вересня 2020 року у судове з`явились представник позивачки та представник третьої особи.

Протокольною ухвалою суду від 24 вересня 2020 року підготовче судове засідання закрито, справа призначена до розгляду по суті на 16 грудня 2020 року о 10 год. 20 хв. 16 грудня 2020 року у судове засідання з`явився представник позивачки, інші учасники справи не з`явились про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладено на 22 березня 2021 року о 10 год. 50 хв.

22 березня 2021 року учасники справи у судове засідання не з`явились, про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином. Представник позивачки надав суду клопотання про відкладення розгляду справи у зв`язку з неможливістю з`явитися у судове засідання. Інші учасники справи про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином, про причини неявки не повідомили. Розгляд справи відкладено на 05 травня 2021 року.

У судове засідання 05 травня 2021 року учасники справи у судове засідання не з`явились, про день, місце та час розгляду справи повідомлені належним чином. Причини неявки суд не повідомили. Розгляд справи відкладено на 22 липня 2021 року о 10 год. 30 хв.

У судове засідання 22 липня 2021 року з`явився представник позивачки, позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити. Інші учасники справи не з`явилися, про день, час та місце розгляду справи повідомлися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.

Відповідач Другий Приморський ВДВС у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса) надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що не погоджується з вимогами позивачки, вважає їх необґрунтованими, безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню. З боржника –померлого ОСОБА_3 не стягнуто основного боргу на користь стягувача за виконавчим документом, а також не стягнуто виконавчий збір та витрати пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій, а тому підстави для зняття арешту з майна боржника відсутні.

Третя особа ОСОБА_2 надала пояснення на позовну заяву ОСОБА_1 , в яких зазначила, що рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 19.03.2012 року про стягнення ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 матеріальної шкоди у розмірі 21522,55 гривень та моральної шкоди у розмірі 2000,00 гривень набрало чинності. У добровільному порядку ОСОБА_3 рішення суду не виконував.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду. Державний виконавець Перчик В.О. обґрунтовано накладено арешт на майно боржника.

Право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації. У ОСОБА_1 не існує жодного порушення у праві власності з боку органів державної влади, оскільки за нею не зареєстровано у встановленому законом порядку на спірне спадкове майно.

Позивачка також у поясненні зазначає, що ОСОБА_1 не заявляла бажання відшкодувати ОСОБА_2 завдану спадкодавцем шкоду, із запропонуванням досудового врегулювання спору не зверталася, що свідчить про те, що ОСОБА_1 не має наміру виконувати визначені законодавством обов`язки з відшкодування шкоди.

Дослідивши матеріали справи, суд доходить висновку про необгрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 з огляду на наступне.

Законодавець у частині першій статті 16 ЦК установив, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині другій цієї статті визначив способи здійснення захисту цивільних справ та інтересів судом. Частиною другою статті 16 ЦК України встановлено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з`ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.

Згідно із частиною першою статті 32 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV заходами примусового виконання рішень, зокрема, є звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті11 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частин першої, другої, третьої та четвертої статті 57 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту. Постановами, передбаченими частиною другою цієї статті, може бути накладений арешт у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів, на все майно боржника або на окремі предмети. Копії постанови, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, державний виконавець надсилає органам, що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження. Копії постанови державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення боржнику та банкам чи іншим фінансовим установам або органам, зазначеним у частині другій цієї статті. Постанова державного виконавця про арешт коштів чи майна боржника може бути оскаржена в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно із статтею 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту. У разі прийняття судом рішення про зняття арешту з майна арешт з майна знімається за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про зняття арешту з майна надсилається боржнику та органу (установі), якому була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно боржника. З майна боржника може бути знято арешт за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, якщо виявлено порушення порядку накладення арешту, встановленого цим Законом. Копія постанови начальника відділу державної виконавчої служби про зняття арешту з майна боржника не пізніше наступного дня після її винесення надсилається сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У разі наявності письмового висновку експерта, суб`єкта оціночної діяльності - суб`єкта господарювання щодо неможливості чи недоцільності реалізації арештованого майна боржника у зв`язку із значним ступенем його зносу, пошкодженням або в разі якщо витрати, пов`язані із зверненням на таке майно стягнення, перевищують грошову суму, за яку воно може бути реалізовано, арешт з майна боржника може бути знято за постановою державного виконавця, що затверджується начальником відділу, якому він безпосередньо підпорядкований. Копії постанови державного виконавця про зняття арешту з майна надсилаються не пізніше наступного робочого дня після її винесення сторонам та відповідному органу (установі) для зняття арешту. У всіх інших випадках незавершеного виконавчого провадження арешт з майна чи коштів може бути знятий за рішенням суду. Зазначені у цій статті постанови можуть бути оскаржені сторонами в десятиденний строк у порядку, встановленому цим Законом.

Частини третя та четверта статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV встановлюють випадки зняття арешту з майна боржника за постановою начальника відповідного відділу державної виконавчої служби або за постановою державного виконавця.

Публічно-правовими є спори між особою, на майно якої накладено арешт у виконавчому провадженні і яка не є боржником у цьому провадженні, та органом державної виконавчої служби - суб`єктом владних повноважень з приводу рішень, дій чи бездіяльності, прийнятих (вчинених) під час проведення опису та арешту майна, що не пов`язані з визнанням права власності на арештоване майно.

Таким чином, за змістом наведених положень Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV, в судовому порядку може бути ухвалено рішення про зняття арешту з майна у випадку незавершеного виконавчого провадження або у випадку, коли особа вважає себе власником майна, на яке накладено арешт, та одночасно звертається з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

За змістом статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV до суду з позовом про зняття арешту з майна може звернутись не сторона виконавчого провадження, а інша особа, яка є власником, чи претендує на таке майно.

Кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч.1 ст. 4 ЦПК України).

Відповідно до положень статті 60 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV і роз`яснень, викладених у пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 серпня 1976 року № 4 «Про судову практику в справах про виключення майна з опису» (з наступними змінами) особа, яка вважає, що майно на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.

При цьому вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржникові майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред`явлення ними відповідно до правил судової юрисдикції позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт, про визнання права власності на це майно і зняття з нього арешту. У такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах.

Судом встановлено, що заочним рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 19.03.2012 року у цивільній справі №

1519/2-748/11 позов ОСОБА_2 задоволено частково. Суд стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 21 522,55 гривень в рахунок відшкодування матеріальної шкоди, 2 000,00 в рахунок відшкодування моральної шкоди, також 51,00 гривень в рахунок сплаченого державного мита та 30,00 гривень в рахунок витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

На виконанні Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одеса Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебувало виконавче провадження №36846538 з примусового виконання виконавчого листа № 1519/2-748/11 від 18 жовтня 2012 року виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 23603,55 гривень.

Виконавчий документ повернутий стягувачу на підставі п.5 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», в редакції, що діяла на момент здійснення виконавчих дій.

Як вбачається, підставою обтяження майна позивача є постанова Другого Приморського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 03 липня 2013 року в рамках виконавчого провадження №36846538 з примусового виконання виконавчого листа № 1519/2-748/11 від 18 жовтня 2012 року виданого Малиновським районним судом м. Одеси про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошової суми у розмірі 23603,55 гривень.

Звертаючись до суду із позовною заявою, ОСОБА_1 ставить перед судом питання про звільнення спадкового майна з-під арешту, оскільки накладення арешту на майно порушує її права, як власника, з боку органів державної влади, захист якого передбачено ст. 41 Конституції України, ст. 317,319,321,391 ЦК України.

Відповідно ч. 4 ст. 334 ЦК України право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації. У ОСОБА_1 не існує порушення у праві власності з боку органів державної влади, оскільки за нею не зареєстровано у встановленому законом порядку право власності на спірне майно.

Судові рішення відповідно до статті 129-1 Конституції України є обов`язковими до виконання на всій території України.

Сам по собі факт позбавлення можливості ОСОБА_1 прийняти спадщину, не є підставою для скасування заходів забезпечення позову, оскільки рішення суду від 29 березня 2012 року станом на час розгляду даної справи не виконано.

Суд роз`яснює, що ОСОБА_1 не позбавлена можливості звернутися із позовом про визнання права власності на спірне майно і про зняття з нього арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення суду. Саме невиконання судового рішення боржником порушує основні засади виконавчого провадження, визначені Законом України «Про виконавче провадження», зокрема, обов`язковість виконання судового рішення.

Зважаючи на викладені обставини, суд приходить до висновку про необґрунтованість позовної заяви ОСОБА_1 про зняття арешту з майна.

Керуючись ст.ст. 2,4,13,40,43-44,49,76-84,89,95, ч.4 ст. 223, ст.. 247,258, 259, 263-265, 268, 354, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Другого Приморського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції(м. Одеса), за участю третьої особи без самостійних вимог ОСОБА_2 , про зняття арешту з майна, - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду через суд Приморський районний суд м. Одеси. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення суду виготовлено 29 липня 2021 року.

Суддя: Ю.Б. Свячена