Рішення № 98644976, 26.07.2021, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.07.2021 справа № 914/379/21

Господарський суд Львівської області у складі судді Горецької З.В., за участю секретаря судового засідання Банзули М.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наша хата»

до відповідача 1: Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, м. Львів

до відповідача 2: Виконавчий комітет Львівської міської ради

третя особа на стороні відповідачів, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради.

про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва.

представники сторін:

від позивача: Туркевич О.Д., Коваль О.Р;

від відповідача 1, 2: Яворський Т.І.;

від третьої особи: Чижович І.З.

Заяв про відвід судді не надходило. У відповідності до ст. 222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснювалось за допомогою програмно-апаратного комплексу «Акорд».

ІСТОРІЯ РОЗГЛЯДУ СПРАВИ

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наша хата» до Територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, Виконавчого комітету Львівської міської ради, третя особа на стороні відповідачів, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору Управління комунальної власності департаменту економічного розвитку Львівської міської ради про скасування державної реєстрації, визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним та скасування свідоцтва.

Ухвалою від 13.03.2021 року відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 26.04.2021 року. Розгляд підготовчого засідання було відкладено на 19.05.2021 року. 19.05.2021 року продовжене строк підготовчого засідання у справі, підготовче судове засідання відкладено на 14.06.2021року. У зв`язку з неявкою учасників процесу підготовче судове засідання 14.06.2021 року відкладено на 05.07.2021 року.

У підготовче засідання 05.07.2021 року в підготовче судове засідання з?явилися представники усіх учасників процесу.

Позивач підтримав позовні вимоги з підстав викладених в позовній заяві (вх. №416 від 15.02.2021 року). Представник територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради подав відзив на позовну заяву вх. №9731/21 від 22.04.2021 року, проти позовних вимог заперечив. Третя особа проти позовних вимог заперечила, подавши відзив вх. №15515/21 від 05.07.2021 року.

Враховуючи те, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з`ясування обставин справи і прийняття судового рішення, в судовому засіданні 26.07.2021 року проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення у справі.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

24.11.2003 року мешканці багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 створили Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наша хата», форма власності - колективна.

Актом приймання передачі від 18.07.2006 року будинок АДРЕСА_1 передано на баланс ОСББ «Наша хата».

У грудні 2020 року ОСББ «Наша Хата» стало відомо про наявність рішення виконавчого комітету Львівської міської ради від 13.11.2020 року № 1038 «Про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень на АДРЕСА_1 ».

19.05.2003 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою м. Львова зареєстровано право власності на нежитлові приміщення площею 29,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 .

21.06.2013 року Львівською міською радою ухвалено рішення №528 про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення на АДРЕСА_1 .

03.04.2014 року на підставі, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 03.04.2014 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер: 329730846101, виданого 14.02.2014 р., право власності на підвальні приміщення загальною площею 47,6 кв.м. зареєстроване за Львівською міською радою на праві комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.02.2014 року, номер запису про право власності: 5210421, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 329730846101.

Позивач стверджує, що вказане приміщення є допоміжним підвальним приміщенням. При проектування функціональне призначення не передбачало таке приміщення в якості магазину, перукарні, офісу, поштового відділення. Згадане приміщення не містить окремого входу та евакуаційного виходу ізольованого від житлової частини будинку. Позивачу не потрібно доводити право власності на ці приміщення, оскільки за наявності у них статусу допоміжних, вони перебувають у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку.

Крім того позивач стверджує, що в порушення права приватної власності окремих мешканців будинку АДРЕСА_1 , в площу 47,6 м.кв., які зареєстровані за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради, потрапили підвальні приміщення власників квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 . Даний факт підтверджується листом Управління комунальної власності Львівської міської ради до ОСББ «Наша хата» від 20.12.2005 року.

Позивач вважає вказані вище дії такими, що суперечать чинному законодавству, в силу чого позовні вимоги підлягають до задоволення в повному обсязі.

Позиція відповідача 1,2

Представник у відзиві на позовну заяву вказує, що якщо припустити, що спірні приміщення є допоміжним, то реєстрація права власності на допоміжні приміщення за Львівською міською радою не порушує права позивача, оскільки ОСББ «Наша Хата», не має жодного відношення до даних приміщень.

Крім того, спірні приміщення впродовж тривалого часу були предметом договорів оренди.

Позивачем жодними належними та допустимими доказами не доведено, що спірні приміщення використовувались мешканцями для експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців.

Нежитлові приміщення підвалу загальною площею 47,6 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , належать Львівській міській територіальній громаді в особі Львівської міської ради на праві комунальної власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 03.04.2014 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер:329730846101, виданого 14.02.2014 та. Право власності зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 14.02.2014року, номер запису про право власності: 5210421, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 329730846101.

На підставі вказаних аргументів просив в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позиція третьої особи

Житлові і нежитлові приміщення у будинку комунальної власності, які не були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб, належать до комунальної власності територіальної громади міста.

Абсолютно необґрунтованими, як стверджує 3-тя особа є доводи позивача в частині відсутності правовстановлюючих документів, які б посвідчували наявність права комунальної власності на окремі нежитлові приміщення в будинку АДРЕСА_1 . Жодних доказів того, що спірні нежитлові приміщення в будинку були відчужені на користь фізичних та/або юридичних осіб позивачем не надано, адже такі власником не відчужувались та залишаються в комунальній власності Львівської міської територіальної громади.

Спірні приміщення є самостійними об`єктами цивільно-правових відносин, підтвердженням чого є те, що дані приміщення були предметом договорів оренди нерухомого майна, а саме, нежитлові приміщення площею 29,4 кв.м орендувало ТзОВ «Астерія» згідно із договором №7517 від 03.08.1998, нежитлові приміщення заг.пл.47,6 кв.м орендувало ВАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос»» згідно із договором оренди №С-1817 від 17.12.2003, згодом згідно із договором №Ф-5509-7 від 29.08.2007. Використання спірних приміщень орендарями спростовує нічим не підтверджені доводи позивача про використання їх мешканцями будинку. Так, орендар нежитлових приміщень заг.пл.47,6 кв.м - ВАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос» був виселений із орендованих приміщень лише на підставі рішення Господарського суду Львівської області від 03.08.20 у справі №914/2783/19. Даним рішенням підтверджується, що орендар користувався нежитловими приміщеннями за що сплачував орендну плату.

Найбільш об`єктивним показником того, що приміщення призначене/не призначене для забезпечення експлуатації будинку та побутового обслуговування його мешканців є наявність/відсутність у ньому майна та обладнання, що активно експлуатується і безпосередньо пов`язане з функціонуванням цього житлового будинку в цілому. Жодних доказів наявності в спірних приміщеннях такого майна чи обладнання позивачем не надано. А використання спірних приміщень орендарями та відсутність будь-яких звернень мешканців про необхідність надання доступу до приміщень, усунення перешкод в користуванні ними лише підтверджує, що спірні приміщення не є безпосередньо пов`язаними із функціонуванням будинку.

Не відповідає дійсності, як вказує третя особа твердження позивача про відсутність доказів того, що спірні приміщення мали відмінне від допоміжних приміщень призначення при забудові, адже навіть в технічному паспорті від 10.11.2003 року приміщення площею 47.6 кв.м вписані в графу - «загальна основна площа житлових і нежитлових приміщень», а приміщення пл.29.4 кв.м в графу «торгівля», графа «загальна допоміжна площа» є порожньою. Як нежитлові спірні приміщення відзначені і в інвентаризаційній справі від 27.08.2003 року.

Крім того третя особа у своєму відзиві заявила клопотання про те, що позивач звернувся з відповідним позовом з пропуском 3-річного строку позовної давності.

ОБСТАВИНИ ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ

24.11.2003 року мешканці багатоквартирного будинку АДРЕСА_1 створили Об`єднання співвласників багатоквартирного будинку «Наша хата», форма власності - колективна.

Відповідно до Акту приймання-передачі житлового комплексу від 18.07.2006 року на баланс ОСББ «Наша хата» було передано житловий комплекс по АДРЕСА_1 та спірне приміщення в якості технічного в розмірі 47,6 м2.

Позивачем в підтвердження позовних вимог долучено до матеріалів справи:

- копію технічного паспорта на нежитлові приміщення за адресою АДРЕСА_1 від 27.08.2003 року;

- копію рішення виконавчого комітету Радянської районної Ради народних депутатів м. Львова від 26.05.1987 року №271;

- копію списку перейменованих вулиць м. Львова;

- копію витягу з рішення виконкому Радянської районної ради народних депутатів від 26.05.1987 року №271 від 14.01.2021 року №110003-вих-1981;

- копію технічного паспорта від 10.11.2003 року;

- копію рішення про реєстрацію права комунальної власності на нежитлове приміщення по АДРЕСА_1 від 21.06.2013 року №528;

- копію свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 03.04.2014 року індексний номер 19932695;

- копію витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності індексний номер 19932930;

- копію рішення про вирішення питання балансового обліку нежитлових приміщень по АДРЕСА_1 №1038 від 13.11.2020 року.

- копію інформації про об`єкти, щодо яких прийнято рішення про передачу, які станом на 01.02.2020 року перебували у переліках цілісних майнових комплексів підприємств та їх структурних підрозділів і нерухомого майна, що може бути передано в оренду;

- копію листа Управління комунальної власності ЛМР про надання інформації від 12.01.2021 року;

- копію листа Франківської районної адміністрації ЛМР від 30.01.2004 року № 24/Ко - 5195/03;

- копію листа Управління комунального майна ЛМР від 20.12.2005 року № 2-13640/12;

- копію листа Управління архітектури ЛМР від 05.07.2007 року № 2-5920/2401 «Про розгляд проекту перепланування нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 під об`єкти торгівлі»;

- копію листа відповіді Інспекції ДАБК у Львівській області від 08.12.2004 року № 2-10643/20 щодо самовільного перепланування ВАТ «Бібльос»;

- копія Акту Академії будівництва України № 04-03/26.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого зареєстровано право комунальної власності на приміщення площею 47,6 кв.м. та 29,4 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .

До матеріалів справи долучено договір оренди нежитлових приміщень №7517 від 03.08.1998 року, договір оренди №С-1817 від 17.12.2003 року, договір оренди №Ф-5509-7 від 29.08.2007 року. Також третьою особою представлено копію інвентаризаційну справи від 27.08.2003 року на приміщення підвалу площею 47,6 кв.м.

ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до пункту 2 статті 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (далі - Закон) власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов`язані брати участь у загальних витратах, пов`язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Офіційне тлумачення положень пункту 2 статті 10 вказаного Закону наведено у рішенні Конституційного Суду від 02.03.2004 №4-рп/2004 зі змінами згідно з рішенням Конституційного Суду від 09.11.2011 №N14-рп/2011.

Так, у рішенні Конституційного Суду України від 02.03.2004 №4-рп/2004 визначено: "1.1. Допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні та ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об`єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього."

Допоміжні приміщення, відповідно до пункту 2 статті 10 Закону, стають об`єктами права спільної власності співвласників багатоквартирного будинку, тобто їх спільним майном, одночасно з приватизацією громадянами квартир. Для підтвердження набутого в такий спосіб права не потребується вчинення будь-яких інших додаткових юридичних дій. Власникам квартир немає необхідності створювати з цією метою об`єднання співвласників багатоквартирного будинку.

Аналогічні приписи містить частина 2 статті 382 ЦК України, згідно з якою власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, у тому числі і власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

У багатоквартирних жилих будинках розташовуються і нежилі приміщення, які призначені для торговельних, побутових та інших потреб непромислового характеру і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин, до житлового фонду не входять (частина третя статті 4 Житлового кодексу Української РСР) і в результаті приватизації квартир такого будинку їх мешканцями право власності в останніх на ці приміщення не виникає.

Отже, нежитлове приміщення - це приміщення, яке належить до житлового комплексу, але не відноситься до житлового фонду і є самостійним об`єктом цивільно-правових відносин (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №552/7636/14-ц).

Суд зазначає, що при вирішенні даного спору ключовим є визначення правового статусу спірного приміщення, а саме встановлення того, чи відноситься вказане приміщення до допоміжних чи є нежитловим приміщенням в структурі житлового будинку.

При цьому допоміжними приміщеннями є всі без винятку приміщення багатоквартирного житлового будинку, незалежно від наявності або відсутності в них того чи іншого обладнання, комунікацій, адже їх призначенням є обслуговування не лише будинку, а й власників квартир, підвищення життєвого комфорту і наявність різних способів задоволення їх побутових потреб, пов`язаних із життєзабезпеченням. І лише приміщення, що з самого початку будувалися як такі, використання яких мало інше призначення (магазини, перукарні, офіси, поштові відділення тощо), залишаються тими, що не підпадають під правовий режим допоміжних приміщень. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.07.2018 у справі №916/2069/17, від 22.11.2018 у справі № 904/1040/18, від 15.05.2019 у справі № 906/1169/17, від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

Згідно зі ст. 1 Закону "Про об`єднання співвласників багатоквартирному будинку" об`єднання співвласників багатоквартирного будинку є юридичною особою, створеною власниками квартир та/або нежитлових приміщень багатоквартирного будинку для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання спільного майна.

Згідно з частиною першою статті 4 Закону України "Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку" об`єднання створюється для забезпечення і захисту прав співвласників та дотримання їхніх обов`язків, належного утримання та використання спільного майна, забезпечення своєчасного надходження коштів для сплати всіх платежів, передбачених законодавством та статутними документами.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Горраіз Лізаррага та інші проти Іспанії» (заява № 62543/00 від 10.11.2004) зазначено, що «.. в сучасному суспільстві, коли громадяни стикаються з особливо складними управлінськими рішеннями, звернення до колективних органів, таких як асоціації, є одним із доступних, а іноді і єдиним доступним для них, засобом, завдяки якому вони можуть ефективно захищати власні інтереси. Крім того, законодавством більшості європейських країн визнано право асоціацій брати участь у судових провадженнях для захисту інтересів своїх членів. ... Суд не може ігнорувати цей факт при тлумаченні поняття «потерпілий». Будь-яка інша, надміру формалізована інтерпретація цієї концепції, зробить захист прав, гарантованих Конвенцією, неефективними та ілюзорними (пункт 38). Суд визнав, що гарантії статті 6 § 1 також розповсюджуються на об`єднання, у разі, коли вони вимагають визнати права чи інтереси їх членів (пункт 45).

Враховуючи наведений підхід Європейського суду з прав людини до контексту обставин справи, Суд дійшов висновку, що ОССБ, яке є об`єднанням громадян, мета створення та діяльність якого прямо та безпосередньо пов`язана із забезпеченням і захистом прав співвласників будинку, є належним виразником інтересів більшості членів цього об`єднання. Водночас, інтереси об`єднання, як юридичної особи, не завжди співпадають з інтересами кожного члена об`єднання.

З урахуванням мети створення, ОСББ має пряме та безпосереднє відношення до усіх питань, що стосуються будинку, а отже може мати власну, окрему від інтересів кожного окремого члена об`єднання, матеріально-правову зацікавленість у спорах що стосуються будинку. Наявність матеріально-правової зацікавленості у ОСББ у правовідносинах, що виникають щодо будинку чи його складових, утримання, експлуатації та інших подібних питань є передумовою визнання за ОСББ самостійної процесуальної правосуб`єктності, а отже і права на звернення до суду із самостійним позовом.

Отже, реальний захист прав співвласників будинку (членів ОСББ) у певних випадках потребує звернення до суду. Відтак, невизнання за ОСББ самостійного права на звернення до суду в інтересах членів, призвело б до неможливості забезпечення і захисту прав співвласників будинку і стало б невиправданою перешкодою для досягнення мети об`єднання (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 зі справи № 910/11948/18).

Згідно технічного паспорту від 27.08.2003 року на нежитлові приміщення по АДРЕСА_1 , приміщення площею 47,6 кв.м. належить до підвальних приміщень. З технічного паспорту на будинок: АДРЕСА_1 спірні приміщення не є ізольованими, доступ до вищевказаних приміщень відбувається через загальний вхід до будинку та сходову клітку загального користування.

19.05.2003 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за територіальною громадою м. Львова зареєстровано право власності на нежитлові приміщення площею 29,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна1110147, які знаходяться за адресою АДРЕСА_1 , однак, у технічному паспорті від 27.08.2003 року площа зареєстрованих спірних приміщень зазначена у розмірі 47,6 кв.м. Іншими словами, площа зареєстрованих приміщень в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на АДРЕСА_1 не відповідає площі, зазначеній у технічному паспорті на вказані приміщення. 03.04.2014 року на підстав, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія та номер: НОМЕР_1 , виданого 03.04.2014 року реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно, серія та номер: 329730846101, виданого 14.02.2014 року, право власності на підвальне приміщення загальною площею 47,6 кв.м. зареєстроване за Львівською міською радою на праві комунальної власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме манно 14.02.2014 року, номер запису про право власності: 5210421, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 329730846101.

Згідно акта приймання-передачі від 18.07.2006 року спірні приміщення позначені як технічні.

Значний перелік документів долучених до матеріалів справи (рішення 528 від 21.06.2013 року, свідоцтво про право власності, витяг з державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, рішення 1038 від 13.11.2020 року) вказують на те, що спірне приміщення площею 47,6 кв.м. належить до підвальних приміщень будинку АДРЕСА_1 .

З листа Управління архітектури від 05.07.2007 року № 2-5920/2401, скерованого Генеральному директору ВАТ Львівської фабрики паперово-білових виробів «Бібльос» щодо розгляду проекту перепланування нежитлових приміщень будинку АДРЕСА_1 під об`єкт торгівлі вбачається, що проектом передбачено перепланування існуючих приміщень під нову функцію - об`єкт торгівлі. Іншими словами, за своїм первинним задумом, починаючи з етапу проектування будинку спірні приміщення не будувалися як такі, використання яких мали функціональне призначення, таке як магазин, перукарня, офіс, поштове відділення тощо.

Враховуючи те, що спірні приміщення не є самостійним об`єктом нерухомого майна та не є ізольованими, а відтак, відносяться до житлового фонду та є допоміжними приміщеннями.

Не заслуговує на увагу твердження третьої особи, що спірні приміщення в технічному паспорті від 10.11.2003 року та інвентаризаційній справі віднесені до загальної основної площі житлових та нежитлових приміщень (47,6 кв.м.) та торгівля (29,4 кв.м.) і як наслідок не є допоміжними. Суд пов`язує цей факт з перебуванням спірних приміщень в оренді згідно вищезазначених договорів укладених з ТзОВ «Астерія» та ВАТ «Львівська фабрика паперово-білових виробів «Бібльос». Крім того з вказаних договорів оренди також вбачається, що предметом орендних відносин виступають підвальні приміщення.

Враховуючи встановлення належності спірних приміщень до допоміжних приміщень багатоквартирного будинку, позивачу не потрібно доводити право власності на це приміщення, оскільки за наявності у нього статусу допоміжного приміщення, воно перебуває у спільній власності всіх співвласників багатоквартирного будинку, представником яких виступає позивач (аналогічна позиція Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладена в постанові від 22.11.2018р. у справі № 904/1040/18).

Той факт, що спірні приміщення були предметом договорів оренди, не змінює правового статусу спірних приміщень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 914/843/17.

В силу статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції Україниоргани державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

В силу статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною першою статті 74 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що органи та посадові особи місцевого самоврядування несуть відповідальність за свою діяльність перед територіальною громадою, державою, юридичними і фізичними особами.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з пунктом 10 частини другої статті 16 ЦК Україниодним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (частина десята статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

Частиною першою статті 21 ЦК України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області від 26.05.1987 № 271, яке стало підставою для реєстрації за відповідачем права власності на спірні приміщення, як окремі нежитлові, таким правовстановлюючим документом не можна вважати, оскільки, дане рішення передбачало реєстрацію за відповідачем права власності на житловий багатоквартирний будинок в цілому, як житловий фонд.

Окрім того, вказане рішення було прийняте у 1987 році та повністю відповідало законодавству того часу, оскільки вся нерухомість належала державі. Однак, з прийняттям 19.06.1992 року Закону України « Про приватизацію державного житлового фонду», правовий режим житлового фонду змінився на користь співвласників будинку, де всі квартири та всі приміщення, за виключенням приміщень, у яких розміщувалися магазини, заклади громадського харчування, аптеки тощо, передавалися громадянам.

Подальша реєстрація права власності та Свідоцтво про право власності за відповідачем, як такі, не змінюють правового режиму підвальних приміщень з допоміжних на нежитлові, якщо відсутні підстави відносити їх до нежитлових.

Отже, з огляду на встановлені у справі обставини щодо належності спірних приміщення до спільної власності власників квартир у багатоквартирному будинку за адресою: АДРЕСА_1 , суд дійшов висновку, що рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 528 від 21.06.2013 року та № 1038 від 13.11.2020 року підлягають визнанню незаконним та скасуванню, як таке, що порушує права позивача.

Факт скасування вказаних рішень, як наслідок є підставою для свідоцтва та державної реєстрації права власності за територіальною громадою м. Львова.

Крім того суд не бере до уваги твердження позивача, що до складу спірного приміщення площею 47,6 кв.м. ввійшли підвальні приміщення власників квартир АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 в підтвердження чого посилається на лист Управління комунальної власності від 20.12.2005 року. Позивачем в підтвердження вказаних обставин не представлено жодних правовстановлюючих документів, однак даний факт не впливає на суть спору та правову природу спірних підвальних приміщень, що з часу проектування та будівництва першочергово були передбачені в якості підвальних (допоміжних) приміщень, які належать на праві спільної власності мешканцям будинку по АДРЕСА_1 .

Третьою особою у відзиві на позов було заявлено клопотання про застосування строку позовної давності.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі, коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише, якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (статті 257 Цивільного кодексу України).

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

При цьому, за змістом зазначеної норми (статті 261 Цивільного кодексу України) законодавець виходить не тільки з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, а й об`єктивної можливості цієї особи знати про ці факти.

Якщо встановити день, коли особа довідалась про порушення права або про особу, яка його порушила неможливо, або наявні докази того, що особа не знала про порушення права, хоч за наявних умов повинна була знати про це, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа повинна була довідатися про порушення свого права.

Під можливістю довідатись про порушення права або про особу, яка його порушила, в цьому випадку слід розуміти передбачувану неминучість інформування особи про такі обставини, або існування в особи певних зобов`язань, як міри належної поведінки, в результаті виконання яких вона мала б змогу дізнатись про відповідні протиправні дії та того, хто їх вчинив.

Позивач зазначає, що про порушення свого права йому стало відомо у грудні 2020 року. Матеріали справи не містять доказів, які б доводили, що позивач міг дізнатись про порушення свого права раніше. Отже, слід вважати, що позивач звернувся до суду в межах строку позовної давності.

Крім того, враховуючи зміст ч. 3 ст. 267 ЦК України та ст. 30 ЦПК, суд вважає, що заява про застосування строку давності може бути подана лише стороною чи їх представником, а тому треті особи не мають право на подання такої заяви (постанова ВСУ від 24.06.2015 № 6-738цс15; постанова ВСУ від 18.03.2015 № 6-25цс15). Це також підтверджується п. 2.1 постанови пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» № 13 від 29.05.2013 року.

Враховуючи все вищевикладене суд приходить до обґрунтованого переконання, що позовні вимоги є підставними та підлягають задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-78, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задоволити повністю.

2. Скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японській, 8 у м. Львові, площею 29,4 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1110147 на підставі рішення виконавчого комітету Франківської (Радянської) районної ради народних депутатів м. Львова Львівської області, зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 19.05.2003 р.

3. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради №528 від 21.06.2013 року.

4. Визнати недійсним та скасувати Свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення за територіальною громадою м.Львова в особі Львівської міської ради на вул. Японській, 8 у м.Львові, площею 47,6 кв.м.,індексний номер: 19932695, видане Реєстраційною службою Львівського міського управління юстиції 03.04.2014 року.

5. Скасувати державну реєстрацію права власності за територіальною громадою м. Львова в особі Львівської міської ради на нежитлові приміщення на вул. Японська, 8 у м. Львові, площею 47,6 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 329730846101, відповідно до витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно в ОКП ЛОР «БТІ ТА ЕО» 14.02.2014 року за реєстраційним номером запису про право власності 5210541.

6. Визнати незаконним та скасувати рішення виконавчого комітету Львівської міської ради № 1038 від 13.11.2020 року.

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені в ст. 256, 257 ГПК України.

Інформацію у справі, яка розглядається можна отримати за такою веб-адресою - http://lv.arbitr.gov.ua/sud5015/, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою http://reyestr.court.gov.ua.

Повний текст складено 29.07.2021 року.

Суддя З.В. Горецька