Рішення № 98642116, 20.07.2021, Господарський суд Закарпатської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАКАРПАТСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

20.07.2021 м. Ужгород Справа № 907/671/20

Суддя Господарського суду Закарпатської області Андрейчук Л.В., розглянувши матеріали справи

за позовом Підприємства споживчої кооперації “Кооператор”, с. Сюрте Ужгородського району

до відповідача Сюртівської сільської ради Ужгородського району, с. Сюрте Ужгородського району

про визнання права власності за набувальною давністю

секретар судового засідання – Корольчук М.М,

За участю представників сторін:

від позивача – не з`явився

від відповідача – не з`явився

СУДОВІ ПРОЦЕДУРИ

Позивач звернувся до суду з вимогою визнати за ним, як правонаступником Сюртівського сільського споживчого товариства, право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю магазину за адресою: АДРЕСА_1 , площею приміщень 116,6 кв.м, площа забудови 146,6 кв.м. Позов заявлено з покликанням на ст. ст. 316, 328, 344 Цивільного кодексу України.

Ухвалою суду від 30 вересня 2020 року відкрито провадження у справі, постановлено розглянути спір за правилами загального позовного провадження, встановлено строки для подання сторонами заяв по суті спору та призначено підготовче засідання.

Ухвалою суду від 26.01.2021 у справі замінено відповідача - Паладь-Комарівецьку сільську раду Ужгородського району Закарпатської області на його правонаступника - Сюртівську сільську раду Ужгородського району.

В ході підготовчого провадження, строк якого судом продовжувався як на підставі ст. 177 ГПК України, так і з посиланням на статтю 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, сторонами подано відзив на позов, відповідь на відзив на позов, заперечення і ряд додаткових пояснень.

Ухвалою суду від 19.05.2021 року закрито підготовче провадження і призначено судовий розгляд справи по суті.

В судове засідання представники сторін не з`явилися, причин неявки не повідоми, відтак розгляд справи відбувся за відсутності учасників процесу за наявними матеріалами справи.

Від відповідача на адресу суду 26.03.2021 надійшов відзив на позов, який відповідав вимогам ст. 165 ГПК України, відтак прийнятий судом до розгляду та долучений до матеріалів справи.

АРГУМЕНТИ СТОРІН

Позиція позивача

Позивач зазначає, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Підприємство споживчої кооперації «Кооператор» (зареєстроване 10.10.2012 року) є правонаступником Сюртівського сільського споживчого товариства.

За твердженням позивача, останній на підставі листа Ужгородської райспоживспілки отримав та облікував на своєму балансі спірне нерухоме майно. Таким чином, позивач вважає що в нього достатні підстави для визнання за ним права власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю магазину за адресою: АДРЕСА_1 , площею приміщень 116,6 кв.м, площа забудови 146,6 кв.м.

Заперечення відповідача

Заявлений позов вважає необґрунтованим, а заявлені вимоги такими що не підлягають до задоволення.

Стверджує, що Господарським судом Закарпатської області вже розглядався позов Сюртівського сільського споживчого товариства до Ужгородської районної спілки споживчих товариств, Паладь - Комарівецької сільської ради Ужгородського району про визнання права власності за набувальною давністю за Сюртівським сільським споживчим товариством на будівлю магазину під літерою А загальною площею 116,6 кв. м., в тому числі 1-76,4 кв.м. торгівельна площа, 2-26,4 кв.м. склад, 3-9,00 кв.м. кабінет, 4-4,8 кв.м. кладовка по адресу: АДРЕСА_1 (стара назва вул. Перемоги, 3), справа № 907/731/14. 19.01.2015 року винесено рішення по вищевказаній справі (набрало законної сили 26.05.2015 року), яким у задоволенні позову Сюртівського сільського споживчого товариства відмовлено повністю.

Отже, як зазначає відповідач, позивач не повідомив суд про вище вказані обставини з тих мотивів, що рішеннями у справі № 907/731/14 встановлені обставини які не потребують доказування і спростовують позовні вимоги в повному обсязі.

ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Рішенням виконавчого комітету Ужгородської районної Ради народних депутатів Закарпатської області від 11.05.1979 року № 140 дозволено передачу приміщення школи в селі Паладь Комарівці районному споживчому товариству, правонаступником якого є Ужгородська районна спілка споживчих товариств. Відповідно до вказаного рішення у травні 1979 року Ужгородським райвно було надано згоду на передачу вказаного приміщення на баланс райспоживспілки. Листом від 01.06.1979 року Ужгородське районне споживче товариство враховуючи вищевказане рішення зобов`язало Струмківське ТО провести капітальний ремонт будівлі і відкрити магазин „Товари повсякденного попиту".

20 листопада 1987 року Постановою № 18 Ужгородське районне споживче товариство було перейменовано в Ужгородську райспоживспілку. Цією ж постановою Струмківське госпрозрахункове об`єднання підприємств торгівлі було перетворено у Струмківське сільське споживче товариство Ужгородської райспоживспілки.

Згідно із постановою правління Струмківського сільського споживчого товариства від 03.10.1997 року № 15, у зв`язку із зміною назви села Струмківка на Сюрте, проведено перейменування сільського споживчого товариства.

Рішенням № 2 від 18.03.2014 колишній будівлі школи в с. Паладь-Комарівці, якою тимчасово користуються Сюртівське сільське споживче товариство було присвоено наступну

адресу: АДРЕСА_1 .

З метою оформлення права власності, Сюртівське ССТ, 26.10.2011 року звернулось до Паладь - Комарівецької сільської ради із листом щодо надання рішення на право оформлення права власності на будівлю магазину розміщеного в с. Паладь - Комарівці, на що йому було відмовлено.

Відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Підприємство споживчої кооперації «Кооператор» (зареєстроване 10.10.2012 року) є правонаступником Сюртівського сільського споживчого товариства.

Підприємство споживчої кооперації «Кооператор» як правонаступник прав та обов`язків Сюртівського сільського споживчого товариства звернувся до суду з позовом, яким просить визнати право власності за набувальною давністю на нерухоме майно - будівлю магазину за адресою: АДРЕСА_1 , площею приміщень 116,6 кв.м, площа забудови 146,6 кв.м.

ПРАВОВЕ ОБГРУНТУВАННЯ І ОЦІНКА СУДУ

Відповідно до статті 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 Цивільного кодексу України, а саме: наявність суб`єкта, здатного набути у власність певний об`єкт; законність об`єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).

Так, набути право власності на майно за набувальною давністю може будь-який учасник цивільних правовідносин, якими за змістом статті 2 Цивільного кодексу України є фізичні особи та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб`єкти публічного права.

Проте не будь-який об`єкт може бути предметом такого набуття права власності. Право власності за набувальною давністю можна набути виключно на майно, не вилучене із цивільного обороту, тобто об`єкт володіння має бути законним.

Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 Цивільного кодексу України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об`єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об`єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.

Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов`язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.

Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред`явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 Цивільного кодексу України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 Цивільного кодексу України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.

Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у Цивільному кодексі України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.

Також для набуття права власності на майно за набувальною давністю закон не повинен обмежувати чи забороняти таке набуття. При цьому право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається виключно за рішенням суду.

Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.

Судом встановлено, що 19.01.2015 року у справі №907/731/14 винесено рішення по справі за позовом Сюртівського сільського споживчого товариства до Ужгородської районної спілки споживчих товариств до Паладь – Комарівецької сільської ради Ужгородського району, за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача – Ужгородської районної ради про визнання права власності за набувальною давністю за Сюртівським сільським споживчим товариством на будівлю магазину під літерою А загальною площею 116,6 кв. м., в тому числі 1-76,4 кв.м. торгівельна площа, 2-26,4 кв.м. склад, 3-9,00 кв.м. кабінет, 4-4,8 кв.м. кладовка по адресу: АДРЕСА_1 (стара назва вул. Перемоги, 3), яким в задоволення позову відмовлено повністю. Рішення набрало законно і сили 26.05.2015 року.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач вважає, що рішенням № 140 від 11.05.1979 року „Про передачу приміщення бувшої школи в с. П.Комарівці” районний відділ освіти передав приміщення бувшої школи в селі Комарівці районному споживчому товариству, правонаступником якого є Ужгородська районна спілка споживчих товариств, а та в свою чергу передала спірне приміщення на баланс позивачу. Однак, суд вважає хибними твердження позивача, що саме на підставі вищевказаного рішення виникло право на отримання у власність спірної будівлі магазину, оскільки, вказаним рішенням відділу народної освіти лише дозволено передати приміщення бувшої школи, а не надати у власність.

Крім того, за твердженням позивача, останній на підставі листа Ужгородської райспоживспілки отримав та облікував на своєму балансі спірне нерухоме майно – будівлю магазину, на яке як вбачається із матеріалів справи, не було зареєстровано право власності ні за Ужгородською райспоживспілкою, ні за будь – якою іншою особою. Разом з тим, факт обліку спірного майна на балансі позивача не є підтвердженням наявності в нього права власності та/або користування будівлею, оскільки знаходження майна на балансі підприємства (організації) ще не є безспірною ознакою його права власності. Баланс підприємства (організації) є формою бухгалтерського обліку, визначення складу і вартості майна та обсягу фінансових зобов`язань на конкретну дату, баланс також, не визначає підстав знаходження майна у власності (володінні) підприємства

Також, твердження позивача про те, що ним протягом тривалого часу з 1979 року експлуатується спірна будівля магазину та воно утримується в належному стані не може свідчити про добросовісне володіння спірним майном в розумінні ст. 344 Цивільного кодексу України, оскільки вказані заходи є лише діями з обслуговування майна при користуванні ним.

За відсутності в матеріалах справи будь-яких даних щодо документального оформлення отримання позивачем спірної будівлі (договір, акт приймання-передачі тощо), суд вважає недоведеним факт добросовісного набуття позивачем спірного майна

Отже, суд приходить до висновку про відсутність ознак володіння у позивача спірним об`єктом, яке за змістом ст. 344 Цивільного кодексу України є необхідною умовою для набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю.

Враховуючи наведене вище у сукупності, позивач не надав належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів на підтвердження наявності правових підстав визнання права власності за набувальною давністю, а тому в позові слід відмовити повністю.

Положеннями статей 13-14 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В той же час, кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статей 73, 74, 76-80 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч.1 ст. 89 ЦПК України).

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В ході судового розгляду, позивач не спростував доводів відповідача, не надав суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені судом.

Розподіл судових витрат

Судові витрати на підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, відтак покладаються на позивача.

Керуючись статтями 2, 13, 53, 73, 74, 76-80, 129, 236, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. В задоволенні позову- відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили в порядку ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду у строк, визначений ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Вебадреса сторінки на офіційному вебпорталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається–http://court.gov.ua/fair/sud5008/ або http://www.reyestr.court.gov.ua.

Повний текст рішення складено 29.07.2021

Суддя Л.В. Андрейчук