Рішення № 98638149, 29.07.2021, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

29 липня 2021 р. справа № 520/12591/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича (пров. Подільський, буд. 5, офіс 11, м. Харків, 61003) визнання протиправними та скасування постанов,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича, в якому просить суд:

- скасувати постанову Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича від 05.07.2021 про відкриття виконавчого провадження № 65978468.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито спрощене провадження в адміністративній справі.

Відповідачем як суб`єктом владних повноважень не надано до суду відзив на позовну заяву у строк, встановлений ухвалою про відкриття провадження у справі.

Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб`єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає таке.

Судом встановлено, що 26 лютого 2020 року між Сторонами: ОСОБА_2 (Позикодавець) та ОСОБА_1 (Позичальник) укладено Договір позики (надалі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О., зареєстрований в реєстрі за № 591, відповідно до якого Позикодавець передав, а Позичальник прийняв у власність валютні цінності у вигляді та в натурі у сумі 1 045 000,00 (один мільйон сорок п`ять тисяч доларів США 00 центів).

Зазначені вище валютні цінності Позичальник зобов`язався повернути готівкою в строк до 26 лютого 2021 року у порядку, передбаченому Договором.

29 грудня 2020 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено Договір про розірвання Договору позики, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. 26.02.2020. за реєстровим № 591, Договір про розірвання посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. та зареєстровано в реєстрі за № 4186.

Постановою Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича від 05.07.2021 відкрито виконавче провадження № 65978468 з примусового виконання виконавчого напису № 25629, виданого 30.04.2021 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Остапенком Євгеном Михайловичем про звернення стягнення з Боржника - громадянина України ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 невиплачені в строк за Договором позики, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Лавіндою Н.О. 26.02.2020 за реєстровим № 591, валютні цінності у вигляді та в натурі за період з 27.02.2021 по 22.03.2021 включно, суму у розмірі 957990,00 доларів США, що складається з: суми валютних цінностей у вигляді та в натурі у розмірі - 957 990,00 доларів США.

Не погоджуючись з такою постановою приватного виконавця з підстав того, що з особи не може бути стягнуто заборгованість за припиненим зобов`язанням, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України "Про виконавче провадження" від 02 червня 2016 року № 1404-VІІІ, в редакції, яка діяла на момент виникнення правовідносин (далі - Закон № 1404-VІІІ).

За приписами частини п`ятої статті 26 Закону № 1404-VІІІ виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 3 Закону № 1404-VIII примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих написів нотаріусів.

Частинами 1, 2 статті 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону №1404-VIII виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Пунктом 1 розділу II Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 2 квітня 2012 року за №489/20802; далі -Інструкція №512/5) встановлено, що виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов`язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.

Відтак, за наявності виконавчого документа, що відповідає вимогам закону, приватний виконавець приймає рішення про відкриття виконавчого провадження.

У випадку недотримання нотаріусом вимог, щодо надання стягувачем документів на підставі яких можливе вчинення виконавчого напису та інших вимог закону щодо вчинення виконавчого напису, боржник може реалізувати свої право на звернення до суду з позовною заявою про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню.

Відтак, аргументи позивача про те, що договір позики було розірвано, що унеможливлює вчинення виконавчого напису, є предметом оцінки судом за правилами цивільного судочинства, у той час як суд адміністративної юрисдикції, оцінюючи рішення суб`єкта владних повноважень у публічно-правовому спорі, а саме постанову про відкриття виконавчого провадження, не може за такої аргументації позову визнати протиправним оскаржувану постанову за умови відсутності доказів про те, що виконавчий напис нотаріуса визнано таким, що не підлягає виконанню, у порядку, встановленому чинним законодавством.

Принагідно суд звертає увагу позивача на те, що приписами п.5 ч.1 ст.39 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження підлягає закінченню у разі скасування або визнання нечинним рішення, на підставі якого виданий виконавчий документ, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, тобто, законодавцем чітко регламентовано процедуру відновлення порушених прав боржника за умови відкриття виконавчого провадження за виконавчим документом, який скасовано, визнано нечинним чи таким, що не підлягає виконанню.

Вищевказані висновки суду спростовують посилання позивача на висновки Верховного Суду у рішенні по справі №826/15117/17, які позивач тлумачить на користь правової позиції про те, що належним способом захисту його порушеного права є саме скасування оскаржуваної постанови приватного виконавця, утім, вищевказаний висновок Верховного Суду прямо вказує на те, що належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону, про що і свідчать вказані судом вище висновки про реалізацію у спірних правовідносинах права позивача на звернення до суду про визнання виконавчого напису нотаріуса таким, що не підлягає виконанню, та про процедуру закінчення виконавчого провадження за умови задоволення судом такого позову.

Відповідно до п.58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04, 10 лютого 2010 року) Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).

Встановлених у справі обставин достатньо для прийняття рішення у справі, а тому аргументи позивача вивчені судом, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні за відсутності у суду повноважень щодо оцінки приватно-правових відносин між позичальником та позикодавцем, що віднесено до юрисдикції суду у порядку цивільного судочинства.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Розглянувши подані позивачем документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про необґрунтованість заявлених позовних вимог.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 9, 19, 139, 241-247, 250, 255, 287, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Приватного виконавця виконавчого округу Харківської області Попляка Володимира Володимировича (пров. Подільський, буд. 5, офіс 11, м. Харків, 61003) визнання протиправними та скасування постанови - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено та підписано 29 липня 2021 року.

Суддя О.Г. Котеньов