Рішення № 98634576, 28.07.2021, Красногвардійський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 204/205/21

Провадження № 2/204/783/21

КРАСНОГВАРДІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД м. ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 липня 2021 року Красногвардійський районний суд м.Дніпропетровська у складі:

головуючого судді Мащук В.Ю.,

при секретарі Максименко Я.О.,

за участю представника позивача адвоката Ліфлянчик С.І.,

за участю представника відповідача адвоката Данильченко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання додаткових угод недійсними, –

ВСТАНОВИВ:

У січні 2021 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив суд:

- визнати додаткову угоду від 18.02.2009 року до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, що була укладена між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , недійсною;

- визнати додаткову угоду від 19.12.2011 року до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, що була укладена між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , недійсною;

- визнати додаткову угоду від 30.12.2011 року до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, що була укладена між Публічним акціонерним товариством Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , недійсною;

- стягнути з Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 02 лютого 2016 року Красногвардійським районним судом м. Дніпропетровська була винесена ухвала про відкриття провадження по справі № 204/286/16-ц за позовом ПАТ «КБ Приватбанк». При ознайомлені з матеріалами справи ОСОБА_1 встановив, що позов подано на підставі кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, нібито, укладеного між ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» та ОСОБА_1 , згідно до якого останній, нібито, взяв в кредит у ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» грошові кошти в розмірі 12 058 497, 12 грн. Керуючись цим, відповідач заявив позов на 33 мільйони гривень. З цього моменту почалось порушення права ОСОБА_1 , а отже і строк позовної давності для подання даного позову. Позивач був здивований поданим позовом, оскільки вказаний договір він не підписував та грошей від відповідача він не отримував. Тому, сторони розпочали перемови, відповідач визнав свою помилку та відізвав позов.

На даний момент відповідач знову почав пред`являти до позивача вимоги з повернення вказаного кредиту, процентів, пені та іншого. Це стало причиною для подання позову про визнання вказаного кредитного договору недійсним в судовому порядку. Провадження за позовом було відкрито. Під час розгляду вказаної справи Позивачем, з метою доведення тієї обставини, що спірний договір та всі додатки до нього з банком фактично не укладались, було заявлено про проведення судової почеркознавчої експертизи. 08.08.2019 року експертиза була проведена, та складено висновок, відповідно до якого у додаткових угодах від 19.12.2011 року, 30.12.2011 року та 18.02.2009 року підписи виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Зазначені додаткові угоди позивач вважає недійсними, так як, по – перше, вказаний кредитний договір не передбачає права на внесення змін до нього банком в односторонньому порядку. Позивач в свою чергу, не надавав ніяких згод, ані на укладення кредитного договору, ані на укладення додаткових угод, що вносять зміни до нього.

По-друге, кредитний договір № 2Л004Г від 22.12.2008 року та додаткова угода від 18.02.2009 р. до нього не підписані сторонами, як цього вимагає Закон. На місці підпису уповноваженої особи відповідача стоїть фотокопія підпису керівника кредитного центру відділення «Дніпропетровське регіональне відділення» О.В. Тарасенко та фотокопія печатки банку. Крім того, в угодах зазначено, що вона діяла на підставі довіреності, однак, копія даної довіреності не була залучена до спірного кредитного договору. Таким чином вважати, що збоку відповідача договір та додаткову угоду було підписано особою, що мала достатньо на це прав, не можна. Дана обставина повинна бути доведена належним чином відповідачем, шляхом надання оригіналу для огляду та копії для залучення до матеріалів справи, вищезазначеної довіреності.

По-третє, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до п. А.2 вказаного Кредитного договору, ліміт кредитного договору: 12 058 497, 12 грн. на наступні цілі: споживчі.

Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, банк при наявності грошових коштів зобов`язується надати позичальнику кредит в формі згідно п. А.1 з лімітом, на цілі, вказані в п. А.2 не пізніше 5 днів з моменту, наведеного в третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника по поверненню кредиту, сплаті процентів, винагороди, в обумовлені даним договором строки. Якість послуг повинна відповідати законодавству України, нормативним актам НБУ, що регулюють кредитні правовідносини.

Тобто, позивачу, згідно до умов договору, якщо б він був підписаний сторонами, надано не кредит, а кредитний ліміт.

Відповідно до п. 2.1.2 Кредитного договору, банк зобов`язується надати кредит шляхом видачі готівки через касу, в межах суми, обумовленої п. 1.1, а також при умові виконання Замовником зобов`язань, передбачених п. 2.2.11.

Для отримання кредиту (чи його частини) позичальник зобов`язується не пізніше дати, запланованої для отримання кредиту надати в Банк попередню вимогу у вільній формі з наведенням суми кредиту та строку його надання.

Зобов`язання по видачі кредиту чи його частини згідно кредитного договору виникають у банка в день надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах наведених в них сум в порядку, передбаченому п. 2.4.2.

Отже, обов`язковою складовою в кредитних правовідносинах - є надання відповідачем у власність позивача коштів, які той зобов`язується повернути на умовах та в строки передбачені кредитним договором. Однак, як можливо встановити з доказів, які маються в матеріалах справи, грошові кошти позивачу у власність надані не були. І доказів того, що позивач їх отримав у відповідача немає.

Заяву про видачу готівки № 1 від 24.12.2008 року доказом видачі кредиту вважати не можна, оскільки, згідно до Постановою Правління НБУ №337 від 14.08.2003 року, якою затверджена форма даної заяви, вона повинна бути підписана отримувачем коштів. В даному випадку вона підписана лише невідомими особами з боку банку, в графі «Отримувач» підписи відсутні.

Крім того, відповідно до п. 1 глави 1 розділу III Постанови Правління НБУ №337 від 14.08.2003 року, до касових документів, які оформляються згідно з касовими операціями, визначеними цією Інструкцією, належать: заява на переказ готівки (додаток 6), прибутково-видатковий касовий ордер (додаток 7), заява на видачу готівки (додаток 8), прибутковий касовий ордер (додаток 9), видатковий касовий ордер (додаток 10 ), грошовий чек (додаток 11), а також рахунки на сплату платежів та документи, встановлені відповідною платіжною системою для відправлення переказу готівки та отримання його в готівковій формі. Валютно-обмінні операції, а також операції з банківськими металами здійснюються на підставі касових документів, визначених іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до п. 2 глави 1 розділу III вказаної Постанови, з каси банку готівка національної валюти видається за такими видатковими документами: за грошовими чеками - юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, а також підприємцям; за заявою на видачу готівки - фізичним особам з поточних, вкладних (депозитних) рахунків та фізичним і юридичним особам переказ без відкриття рахунку (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу) за операціями з клієнтами (видача кредиту тощо); за документом на отримання переказу готівкою в національній валюті, установленим відповідною платіжною системою, - фізичним і юридичним особам (з представленням юридичною особою довіреності на уповноважену особу); за видатковим касовим ордером - працівникам банку за внутрішньобанківськими операціями.

Таким чином, за заявою про видачу готівки грошові кошти не можуть бути видані в кредит. Це фінансовий документ, на підставі якого фізичній особі може бути видана готівка з її поточного чи депозитного рахунку, з кредитного — ні.

Інших документів, які б свідчили про видачу позивачу кредиту, крім не підписаної заяви № 1, відповідач не надав. Таким чином, вважати даний кредитний договір укладеним неможливо.

Позивач протягом всього часу дії кредитного договору так і не звернувся до відповідача з вимогою про надання кредиту та грошових коштів не отримував. Ця обставина була підтверджена при розгляді цивільної справи № 204/286/16-ц. Тоді ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» звернувся з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості і не зміг надати до матеріалів справи доказів видачі останньому кредиту. У банка не було звернення ОСОБА_1 в порядку п. 2.1.2 Кредитного договору, про розмір необхідної суми кредиту, та не було підписаного ОСОБА_1 касового ордеру про отримання в касі готівки. Отже, відповідач фактично не надавав позивачу кредит, а тому в нього і відсутні відповідні документи. Отже, вказаний кредитний договір не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а саме: на надання грошових коштів в кредит. А така обставина є підставою для визнання договору недійсним.

По-четверте, відсутня згода дружини позивача на укладення спірних угод, що є також підставою для визнання правочинів недійсними.

Тому, враховуючи, що додаткові угоди до кредитного договору позивачем не підписувались, кредитні кошти не отримувались, а кредитний договір є фактично не укладеним, позивач вважає, що додаткова угода від 19.12.2011 року, додаткова угода від 30.12.2011 року, додаткова угода від 18.02.2009 року до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, - є недійсними, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовну заяву в повному обсязі, просив суд її задовольнити, посилаючись на обставини, які у ній зазначені.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечувала в повному обсязі, зазначивши, що позовні вимоги є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Так, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про визнання недійсними додаткових угод від 18.02.2009 р., 19.12.2011р., 30.12.2011р. до Кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, укладеного між ним та ЗАТ КБ «ПриватБанк», відповідно до умов якого позивач отримав кредит у вигляді поновлюваної кредитної лінії у розмірі 12058497,12 грн. ОСОБА_1 зазначає, що спірні додаткові угоди ним не підписувались, про існування кредитного договору до 2016 року він не знав.

Крім того, у позові зазначається, що згідно експертного висновку № 3097-19 від 08.08.2019 р., проведеної почеркознавчої експертизи підписи на додаткових угодах від 18.02.2009 р., 19.12.2011 р., 30.12.2011р. до Кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. Обґрунтовуючи позов, позивач посилається на недодержання письмової форми правочину та відсутність його волевиявлення, про що свідчить відсутність підпису ОСОБА_1 на оспорюваних додаткових угодах. Враховуючи викладене, фактично, позивач зазначає, що оспорювані правочини ним не вчинялись, тобто є нікчемними в силу Закону.

Виходячи з системного аналізу законодавчих норм та судової практики, вбачається, що не може бути визнано судом недійсним правочин, який фактично не вчинено, а тому така вимога позивача задоволенню не підлягає.

Щодо посилання позивача на експертний висновок, вважаємо його безпідставним, оскільки згідно висновку експерта вбачається велика кількість збігів у виконанні підписів, що свідчить про неоднозначність висновків експерта.

Заперечення позивачем факту підписання угод не може бути належною підставою для визнання їх недійсними. Інші докази (угода про передачу на розгляд третейского суду спору про стягнення заборгованості, незаперечення факту укладання договорів у судових справах 2014, 2016 рр., листування з приводу наявності заборгованості та ін.) свідчать про те, що позивач був обізнаний про укладання додаткових угод до кредитного договору та на той час даний факт не заперечував.

Таким чином, надання переваги експертному висновку, проведеному в іншій судовій справі перед іншими доказами є порушенням норм процесуального права.

Також представник позивача зазначила, що у позові ОСОБА_1 , вказує, що моментом, коли він дізнався про порушення свого права є 02 лютого 2016 року, тобто дата відкриття провадження по справі №104/286/16-ц за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 , про стягнення заборгованості. Саме з цієї дати, на думку позивача, «почалось порушення прав ОСОБА_1 , а отже і строк позовної давності. У зв`язку з чим, представник відповідача просила суд застосувати строк позовної давності до заявлених позовних вимог.

Суд, вислухавши в судовому засіданні представника позивача, заслухавши заперечення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 22 грудня 2008 року між ЗАТ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2Л004Г, відповідно до якого ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії, з встановленим лімітом договору 12058 497, 12 грн. на споживчі послуги, зі строком повернення 22.12.2011 року.

Відповідно до п.п.1.1. п.1 договору банк при наявності вільних грошових коштів зобов`язувався надати позичальнику кредит у формі відповідно до п.А.1, з лімітом і на цілі, зазначені в п.А.2 не пізніше 5 днів з моменту, зазначеному у п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника повернути кредит, відсотки, винагороду в обумовлені законом строки.

Відповідно до п.п.2.1.2 п. 2 договору банк зобов`язався надати кредит через касу шляхом видачі готівки (арк.с.29-31).

Відповідно до заяви на видачу готівки №1, 24.12.2008 року ОСОБА_1 отримав кредит у сумі 12058497 грн. 12 коп. (арк.с.32).

18 лютого 2009 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору №2Л004Г від 22.12.2008 року, змінено п. А8 розділу А викладено в наступній редакції: Датою сплати відсотків є дата, зазначена в п. А.3. При несплаті відсотків у вказаний строк вони вважається простроченими, крім випадків розірвання договору відповідно до п.2.3.2. (арк.с.33).

19 грудня 2011 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, відповідно до якого внесено зміни до п.А.2.1,п.А.3., п.А.5, п.А.8 кредитного договору. Внесено додаток 1 до кредитного договору№2Л004Г від 22.12.2008 року, відповідно до якого зменшення наявного ліміту проводиться відповідно до графіка зменшення ліміту, вказаному в таблиці: 23.11.2013 року встановлено ліміт – 12057497,12 грн.; 23.12.2013 року кредитний ліміт - 0,00 грн. (арк.с.34).

Відповідно до додаткової угоди від 30.12.2011 року до кредитного договору №2Л004Г від 22.12.2008 року, п.А.2. договору викладено в наступній редакції: «А.2. Ліміт даного кредитного договору: 11741 962 грн., на споживчі цілі. Додаток 1 до кредитного договору викладено в наступній редакції:23.11.2013 року встановлено кредитний ліміт -11741000 грн.; 23.12.2013 року кредитний ліміт – 0,00 грн. (арк.с.35).

10 жовтня 2012 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 направлено лист -вимогу про усунення порушень умов кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року (арк.с.83-84).

17 січня 2013 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 направлено лист -вимогу про усунення порушень умов кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року (арк.с.81-82).

20 січня 2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» на адресу ОСОБА_1 направлено лист -вимогу про наявність заборгованості, відповідно до якого станом на 20.01.2014 року заборгованість за кредитним договором складає 21047434, 95 грн.(арк.с.78-79).

13.02.2014 року ПАТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості (арк.с.87).

18.04.2016 року ОСОБА_1 звернувся до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська з заявою про залишення позовної заяви ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, на підставі п.6 ч. 1 ст. 207 ЦПК України (арк.с.77).

Відповідно до висновку експерта № 3097-19 за результатами проведення почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 204/6837/17 від 08.08.2019 року, чотири підписи від імені ОСОБА_1 в графі «Заемщик» на першій, третій, п`ятій та шостій сторінках кредитного договору № 2Л004Г, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , - виконані самим ОСОБА_1 .

Підписи від імені ОСОБА_1 в наступних документах: в загальній графі «Заемщик» додаткової угоди від 19.12.2011 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року; в загальній графі «Заемщик» додаткової угоди від 30.12.2011 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008; в загальній графі «Заемщик» двох примірників додаткової угоди від 18.02.2009 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008, - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису (арк.с.9-28,120-138).

Згідно із ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з вимогами ст. 16 ЦК України звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Обравши способом захисту визнання правочину недійсним, позивач у силу ст. 10 Цивільного процесуального кодексу України зобов`язаний довести правову та фактичну підставу недійсності правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою ст.203 ЦК України.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Судом достовірно на підставі висновку експерта № 3097-19 за результатами проведення почеркознавчої експертизи по цивільній справі № 204/6837/17 від 08.08.2019 року, встановлено, що чотири підписи від імені ОСОБА_1 в графі «Заемщик» на першій, третій, п`ятій та шостій сторінках кредитного договору № 2Л004Г, укладеного між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 , - виконані самим ОСОБА_1 .

Підписи від імені ОСОБА_1 в наступних документах: в загальній графі «Заемщик» додаткової угоди від 19.12.2011 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року; в загальній графі «Заемщик» додаткової угоди від 30.12.2011 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008; в загальній графі «Заемщик» двох примірників додаткової угоди від 18.02.2009 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008, - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису.

Представник відповідача, заперечуючи проти позову, зокрема зазначила, що відповідно до висновку експерта вбачається велика кількість збігів у виконанні підписів, що свідчить про неоднозначність висновків експерта, заперечення позивачем факту підписання угод не може бути належною підставою для визнання їх недійсними. Водночас, суд звертає увагу, що представник відповідача, будучи обізнаною про свої процесуальні права, та маючи можливість на їх реалізацію в судовому процесі, не надала суду належних і допустимих доказів на спростування вимог позивача, не навела інших доказів на підтвердження своїх заперечень, не заявляла клопотань про проведення відповідних експертиз.

Згідно ч.1 ст.236 ЦК України, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні в натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до роз`яснень викладених у пункті 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» недійсним може бути визнано лише укладений договір.

Оцінюючи докази на предмет дотримання вказаних вимог закону, суд приходить до висновку, що Кредитний договір № 2Л004Г від 22.12.2008 року підписано сторонами, до Кредитного договору укладені Додаткові угоди від 18.02.2009 року, 19.12.2011 року, 30.12.2011 року, які є оспорюваними, та за рішенням суду можуть бути визнані недійсними.

Висновком експерта за результатами проведення судової почеркознавчої експертизи судом встановлено, що підписи від імені ОСОБА_1 в: : в загальній графі «Заемщик» додаткової угоди від 19.12.2011 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року; в загальній графі «Заемщик» додаткової угоди від 30.12.2011 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008; в загальній графі «Заемщик» двох примірників додаткової угоди від 18.02.2009 до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008, - виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою з наслідуванням його справжнього підпису, таким чином додаткова угода від 18.02.2009 року до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, додаткова угода від 19.12.2011 року до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, додаткова угода від 30.12.2011 року до кредитного договору № 2Л004Г від 22.12.2008 року, були укладені без волевиявлення ОСОБА_1 , а тому суд приходить до висновку про недійсність спірних правочинів.

Розглядаючи клопотання представника відповідача про застосування строків позовної давності, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

При цьому, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.

Відповідно до ч.1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В розумінні ст. 256 ЦК України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушено права. У даному випадку така вимога стосується визнання недійсним договору у зв`язку з його невідповідністю на момент укладення такого договору нормам чинного законодавства.

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у статтях 252-255 ЦК України. При цьому початок перебігу позовної давності пов`язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (стаття 261 ЦК України). За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

До такого висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 05.12.2018 справа № 760/19775/15-ц.

Згідно з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 № 6-152цс14, для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав - учасниць і має на меті гарантувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22.10.1996; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29.01.2013).

Як вбачається із змісту позовної заяви про порушення банком його прав позивач дізнався у 2016 році під час ознайомлення з матеріалами справи № 204/286/16-ц за позовною заявою ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. До суду позивач звернувся з позовом 14.01.2021 року, при цьому, клопотань про поновлення пропущеного строку позовної давності, позивач не подавав.

За таких обставин, суд приходить до висновку про те, що заява відповідача про застосування строку позовної давності у спорі є обґрунтованою та підлягає задоволенню, у зв`язку з чим позовні вимоги задоволенню не підлягають через пропуск позивачем загального строку позовної давності, передбаченого ст. 257 ЦК України.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, тому, судові витрати, понесені позивачем у справі належить віднести на його рахунок, у зв`язку з відмовою у задоволенні позовних вимог.

На підставі ст.ст.6,15,16,626,627,203,210,215,216,236,256,257,261 ЦК України, ст.ст.2,4,5,10,11,12,13,76-81,141,211,223,247,258,259,263-268, 352,354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживача та визнання додаткових угод недійсними – залишити без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.Ю. Мащук