Рішення № 98630264, 22.07.2021, Сихівський районний суд м. Львова

Справа № 464/1428/21

пр.№ 2/464/866/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22.07.2021 року м.Львів

Сихівський районний суд м.Львова

суддя Тімченко О.В.

справа № 464/1428/21

учасники справи:

позивач ОСОБА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське»

вимоги: стягнення матеріальної шкоди, пені, 3% штрафних санкцій та інфляційних втрат

представники учасників справи:

представник позивача – адвокат Калмиков С.В.

представник відповідача – адвокат Хом`як О.Г.

Обставини справи

Адвокат Калмиков С.В. від імені та в інтересах позивача звернувся до Сихівського районного суду м.Львова в порядку цивільного судочинства із позовом, в якому просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 257 787,00 грн, 16 000 грн пені, 5000 грн інфляційних втрат, 6000 грн 3 % річних та 2500 грн як оплату за проведення автотоварознавчої експертизи, покликаючись на недостатність страхового відшкодування.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями таку передано на розгляд судді Тімченко О.В.

Ухвалою суду від 19 квітня 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Представником відповідача подано клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження з огляду на наявність як договірних, так і позадоговірних (деліктних) зобов`язань, неналежність доказів матеріальної шкоди з огляду на їх невідповідність вимогам чинного законодавства.

У п.2 ч.6 ст.19 ЦПК України передбачено, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 277 ЦПК України визначено, що питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

При цьому, відповідно до ч.7 ст.277 ЦПК України частини 2-6 цієї статті (щодо переходу до розгляду справи за правилами загального позовного провадження) не застосовується, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Судом встановлено, що заявлені позовні вимоги стосуються вимог, які розглядаються тільки в порядку спрощеного позовного провадження, а тому клопотання представника відповідача не ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Аналогічне викладене в ухвалі про відкриття провадження у справі, якою відхилено клопотання позивача про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають проведення судового засідання для повного та всебічного встановлення обставин справи, відсутня необхідність виклику сторін для надання пояснень з огляду на обставини справи, адже всі доводи та заперечення учасники справи вправі викласти у письмовому вигляді, що ними і зроблено. Сторонами реалізовано права на висловлення своїх аргументів щодо доводів чи заперечень іншої сторони. Клопотання про призначення експертизи, виклик свідків не заявлено. Указане викладено у відзиві.

Заява представника відповідача про залучення до участі у розгляді справи третьої особи ОСОБА_2 у порядку ч.4 ст.183 ЦПК України підлягає поверненню заявнику без розгляду, до такої всупереч ч.1 ст.54 ЦПК України не додано доказів її направлення особі, про залучення якої як третьої особи подана заява.

Суд акцентує увагу на приписах ч.2 ст.54 ЦПК України, за якими у разі розгляду справи без повідомлення третьої особи про розгляд справи обставини справи, встановлені судовим рішенням, не мають юридичних наслідків при розгляді позову, пред`явленого стороною, яка брала участь у цій справі, до цієї третьої особи або позову, пред`явленого цією третьою особою до такої сторони.

Відповідач просить відмовити у задоволенні позову з наступним покликанням: дорожньо-транспортна пригода відбулась унаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки, а тому позивачем невірно обрано кількісний склад відповідачів у справі; звіт суб`єкта оціночної діяльності є неналежним доказом, адже не відповідає вимогам закону; не погоджується із розміром відшкодування, розрахованого без коефіцієнта фізичного зносу, або ж при неврахуванні такого слід повернути відповідачу замінені деталі як такі, що мають певну матеріальну цінність; фінансові санкції, які складаються з пені, інфляційних та 3 % річних не підлягають до стягнення.

Розгляд справи проводиться без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження, як це передбачено ч.13 ст.7 ЦПК України. На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Мотиви та висновки суду

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ст.13 ЦПК України). Згідно із ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Постановою Сихівського районного суду м.Львова від 15 квітня 2019 року по справі № 450/488/19, яка набрала законної сили, ОСОБА_2 , водія АТП «Львівське», визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУАП, та у зв`язку із закінченням строку накладення адміністративного стягнення провадження у справі закрито.

Даною постановою установлено, що ОСОБА_2 16 грудня 2018 року о 15.27 год. по вул.Луганська у м.Львові (навпроти будинку №10), керуючи транспортним засобом марки «МАЗ 551605_271» д.н.з. НОМЕР_1 , проявив неуважність до дорожньої обстановки та належно не відреагував на її зміни, з`їжджаючи зі шляхопроводу, не надав дорогу автомобілю марки «Audi Q7», д.н.з. НОМЕР_2 , чим не виконав вимогу дорожнього знаку «Проїзд без зупинки заборонено» та порушив вимоги п.1.5, п.2.3 (б, д), знак 2.2 ПДР України, в результаті чого створив своїми діями загрозу безпеці дорожнього руху, що призвело до різкого гальмування автомобіля марки «Audi Q7» д.н.з. НОМЕР_2 , втрати над ним керування та виїзду останнього на смугу зустрічного руху, де відбулось зіткнення автомобіля марки «Audi Q7» д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 та автомобіля марки «Volkswagen Passat» д.н.з. НОМЕР_3 під керуванням водія ОСОБА_3 , завдавши тим самим транспортним засобам технічних пошкоджень, а пасажирка ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження.

Згідно із ч.6 ст.82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду в справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Оскільки наведена постанова набрала законної сили, тому доказуванню не підлягають факт вчинення дорожньо-транспортної пригоди з підстав порушення ОСОБА_2 правил дорожнього руху.

На момент учинення ДТП автомобіль марки «МАЗ» номерний знак НОМЕР_1 застраховано ТзОВ «Страхова компанія «Ю.ЕС.АЙ» (страховик), що підтверджується полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК/8516755. За даним полісом ліміт відповідальності на одного потерпілого за шкоду, заподіяну майну, - 100 000,00 грн, а франшиза - 0,00 грн.

За вимогами п.22.1 ст.22 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду,/ заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи.

Унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що визнана страховим випадком, автомобілю марки «Audi Q7» номерний знак НОМЕР_2 завдано технічних пошкоджень, тому з урахуванням ліміту відповідальності позивачу виплачено 100 000 грн страхового відшкодування.

Винна особа ОСОБА_2 перебуває у трудових відносинах з відповідачем, за яким закріплено транспортний засіб – автомобіль марки «МАЗ» номерний знак НОМЕР_1 , учинив пригоду під час виконання посадових (службових) обов`язків (витяги з наказів відповідача № 845-к від 27 травня 2008 року, № 74 від 21 листопада 2012 року).

Указане визнається всіма учасниками справи, а тому у порядку ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягає доказуванню. Суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання, адже такі також узгоджуються та підтверджуються рішенням Господарського суду Львівської області від 26 січня 2021 року у справі № 914/1650/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 22 червня 2021 року.

Розглядаючи вимоги позивача про стягнення з відповідача як роботодавця винної особи 257 787,00 грн матеріальної шкоди, суд виходить з наступного.

За положеннями ч.1 ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч.2 ст.1187 ЦК України).

Особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) (ст.1194 ЦК України, ст.9 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

За приписами ч.1 ст.1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків.

Наведені законодавчі положення та обставини справи дають підстави для висновку, що шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Покликання відповідача щодо невірного позивачем визначення кількості відповідачів з покликанням на норми ст.1188 ЦК України щодо відшкодування шкоди, завданої внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, є безпідставним з огляду на таке.

У ст.1188 ЦК України визначено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Позивачем надано докази вини у дорожньо-транспортній пригоді тільки працівника відповідача ОСОБА_2 , чого відповідачем не заперечено. Утім відповідачем не надано жодних доказів та не наведено жодних даних про наявність вини інших осіб у такій пригоді, які б могли відповідати за заявленими вимогами.

За майнову моральну (немайнову) шкоду, заподіяну працівником під час виконання трудових обов`язків, відповідальність несе організація, з якою цей працівник перебуває у трудових відносинах, а останній відповідає перед нею в порядку регресу (ст.ст.130, 132-134 КЗпП України).

Підсумовуючи наведене, відповідач по справі є належним, що відповідачем не спростовано.

Оцінюючи твердження відповідача про неналежність звіту № 1262/20 про оцінку автомобіля, складеного 14 серпня 2020 року суб`єктом оціночної діяльності – ТзОВ «АК ЕКСПЕРТ-СЕРВІС», оцінювач ОСОБА_5 , то такий відповідає вимогам положень Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», яким визначено правові засади здійснення оцінки майна, майнових прав та професійної оціночної діяльності в Україні (у тому числі з наявними сертифікатом, свідоцтвом, посвідченням), та критеріям письмового доказу, визначеним ст.95 ЦПК України. Недоліки чи необ`єктивність проведеної оцінки не підтверджено жодними доказами, доводи відповідача фактично зводяться до не непогодження з такою.

У відповідача, який представлений в суді адвокатом, з дотриманням положень ст.ст.106, 108 ЦПК України була процесуальна можливість як отримати висновок експерта, так і у передбачених законом випадках заявити клопотання про призначення з цього приводу судову експертизу, чого зроблено не було, а ризик настання наслідків, пов`язаних із невчиненням процесуальних дій, несе відповідна сторона.

Про вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт також свідчать і документи із станції технічного обслуговування, які підтверджують затрати на відновлювальний ремонт коштів та розмір яких узгоджується із звітом про оцінку автомобіля, - 357 787,00 грн.

У зв`язку із наведеним суд приймає до уваги наведений звіт про оцінку оцінювача, яким вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi Q7» номерний знак НОМЕР_2 складає 357 787,82 грн, як доказ для визначення вартості відновлювального ремонту автомобіля позивача.

Згідно із ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Вирішуючи даний позов, суд бере до уваги висновки, викладені Верховним Судом у постановах № 522/15636/16-ц від 11 грудня 2019 року, № 227/2996/16-ц від 11 грудня 2019 року, № 668/7779/15-ц від 25 листопада 2019 року та багатьох інших, винуватець дорожньо-транспортної пригоди (у даному випадку роботодавець) повинен відшкодувати вартість відновлювального ремонту транспортного засобу, тоді як страхова компанія покриває лише розмір матеріального збитку. За наведеним вище звітом вартість відновлювального ремонту автомобіля марки «Audi Q7» номерний знак НОМЕР_2 складає 357 787,82 грн, а вартість відновлювального ремонту з урахуванням значення коефіцієнта фізичного зносу – 174 687,25 грн.

Наведені правові позиції за відсутності фізичного знищення автомобіля спростовують заперечення відповідача щодо розміру матеріальної шкоди.

Водночас слушними є доводи відповідача щодо відсутності підстав для стягнення заявлених позивачем фінансових санкцій з покликанням на ст.625 ЦК України.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 вказала, що приписи ст.625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань; грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, але й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством, зокрема і з факту завдання шкоди особі (позадоговірні, деліктні зобов`язання).

Як убачається із ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом – ч.1 ст.612 ЦК України.

У даному випадку строк виконання зобов`язання не встановлений ні договором, ні законом, а тому боржник (відповідач) не може вважатися таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Позивач також покликається на положення ч.2 ст.530 ЦК України: якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У матеріалах справи наявна претензія до відповідача про відшкодування матеріальної шкоди з підтвердженням направлення такої, водночас докази отримання такої останнім відсутні. Тому стягнення пені, інфляційних нарахувань та 3 % річних (з урахуванням жодних розрахунків здійснення таких) саме з 10 жовтня 2020 року є сумнівним та непереконливим.

Щодо вимоги про стягнення 2500 грн як оплати за проведену автотоварознавчу експертизу, така експертиза у матеріалах справи відсутня, а наявний звіт про оцінку не є висновком експерта в розумінні ст.102 ЦПК України, Закону України «Про судову експертизу».

Оскільки за положеннями ч.5 ст.81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, а кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч.4 ст.12 ЦПК України), а тому стягнення з відповідача як роботодавця винної особи на користь позивача 257 787,00 грн матеріальної шкоди, що становить різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням), з наданням належних доказів, є підставними та позов в цій частині підлягає до задоволення. Порушене відповідачем цивільне право позивача підлягає захисту в судовому порядку.

У частині позовних вимог про стягнення 16 000 грн пені, 5000 грн інфляційних втрат, 6000 грн 3 % річних та 2500 грн як оплату за проведену товарознавчу експертизу, непідтверджених позивачем, слід відмовити.

Отже позов підлягає частковому задоволенню. У матеріалах справи відсутні відомості, які б спростовували даний висновок суду, що узгоджується із такими засадами цивільного судочинства як справедливість, добросовісність та розумність. Відомості, які б спростовували даний висновок суду, у матеріалах справи відсутні.

Розподіл судових витрат

При ухваленні рішення суд вирішує питання розподілу між сторонами судових витрат.

У порядку ст.141 ЦПК України на відповідача слід покласти сплачені позивачем при подачі позову до суду документально підтверджені судові витрати, а саме 2577,94 грн судового збору пропорційно розміру задоволених вимог.

Докази понесення витрат на оплату правничої допомоги – надання юридичних послуг адвоката у розмірі 10 000 грн не подано.

Керуючись ст.ст.258, 259, 263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути із Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду в розмірі 257 787,00 грн.

Відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення 29 500 грн.

Стягнути із Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське» на користь ОСОБА_1 2577,94 грн судового збору.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення, у такому разі суд підписує рішення без його проголошення. Апеляційна скарга подається з урахуванням Перехідних положень ЦПК України.

Рішення набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 , АДРЕСА_1

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агропромислове підприємство «Львівське», код за ЄДРПОУ 20789952, Львівська область, Пустомитівський район, с.Зубра, вул.Б.Хмельницького, 144

Повне судове рішення складено 22 липня 2021 року, що є датою його ухвалення за відсутності учасників справи, як це передбачено ч.5 ст.268 ЦПК України.

Суддя О.В.Тімченко