Рішення № 98629672, 29.07.2021, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа №265/2478/21

Провадження №2/265/919/21

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 липня 2021 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді – Козлова Д. О.,

за участі секретаря – Дрьомової О. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу № 265/2478/21 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа: ОСОБА_2 , -

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду 6 квітня 2021 року поштою із вказаним позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, в обґрунтування якого посилався на те, що 24 червня 2008 року між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого став ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № 014/07-155/154, за яким позичальник отримав кредит в розмірі 35000 доларів США. Для забезпечення виконання зобов`язань за договором 24 червня 2008 року між банком та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки № 014/07-155/154/1, посвідчений нотаріально, реєстр № 4214, відповідно до якого предметом іпотеки є нежитлове приміщення багатоквартирного житлового будинку загальною площею 160,6 кв. м., розташоване в АДРЕСА_1 , що належить іпотекодавцю на праві власності. 1 жовтня 2010 року між позичальником та банком укладено додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року та між іпотекодавцем та банком укладено додатковий договір № 1 до договору іпотеки № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року, відповідно до яких сторони подовжили строк повернення кредиту до 20 червня 2016 року. Банк виконав свої зобов`язання за кредитним договором, проте позичальник не здійснює платежі для погашення суми заборгованості по кредиту та процентам. Також 17 червня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» було укладено договір про відступлення права вимоги № 114/21, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 , перейшло до ПАТ «Вектор Банк». Також 17 червня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 265/ФК-16, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 перешило до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». При цьому 22 червня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор Банк» укладено договір відступлення прав за договорами іпотеки, відповідно до якого право вимоги за договором іпотеки № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 перейшло до ПАТ «Вектор Банк». Також 22 червня 2016 року між ПАТ «Вектор Банк» та ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення права вимоги, відповідно до якого право вимоги за договором іпотеки № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року, укладеним між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 перейшло до ТОВ «ФК «Довіра та гарантія». Згідно реєстру боржників у зв`язку з невиконання зобов`язань у позичальника існує заборгованість у розмірі 603647,27 грн., яка складається з боргу за кредитом - 395315,23 грн.; боргу з процентів - 208332,04 грн. На підставі викладеного просив суд в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року у розмірі 603647,27 грн., яка складається із боргу за кредитом 395315,23 грн., боргу за відсотками 208332,04 грн., звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлове приміщення площею 160,6 кв. м., розташоване в АДРЕСА_1 , шляхом надання права позивачу на продаж предмету іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій за Законом України «Про виконавче провадження». Також просив з метою отримання продукції, плодів та доходів, забезпечення належного господарського використання переданого в іпотеку нерухомого майна згідно з його цільовим призначенням передати предмет іпотеки в управління ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на період до моменту його продажу в порядку ст. 41 Закон України «Про іпотеку», для чого:

- вилучити у відповідача та передати позивачу згадане нежиле приміщення протягом 10 днів з моменту набрання рішенням законної сили;

- надати право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» отримувати в усіх установах, підприємствах, організаціях (в тому числі у відповідній райдержадміністрації, в органах місцевого самоврядування, в банківських установах, житлово-комунальних органах, в органах державної пожежної охорони, в органах газопостачання, у відповідному структурному підрозділі енергозабезпечувальної установи, в органах зв`язку, водоканалу та інших підприємствах, установах та організаціях), а також Державній реєстраційній службі, органах нотаріату будь-яких документів (оригіналів, їх копій, дублікатів, витягів з державних реєстрів, довідок), необхідних для управління майном, укладення будь-яких договорів, у тому числі, але не виключно: договорів найму, оренди, суборенди, договорів на постачання комунальних послуг, забезпечення нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв`язком, договорів, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням, охороною, забезпеченням та утриманням в належному стані предмета іпотеки, розташованого в АДРЕСА_1 ;

- надати право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на укладення відповідно до вимог чинного законодавства всіх необхідних договорів, у тому числі, але не виключно: договорів найму, оренди, суборенди, договорів на постачання комунальних послуг, забезпеченням нерухомого майна електроенергією, водо- та газопостачанням, телефонним зв`язком, договорів, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням, охороною, забезпеченням та утриманням в належному стані предмета іпотеки, розташованого в АДРЕСА_1 , з правом ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» діяти без довіреності, підписання документів на умовах, які будуть визначені на розсуд позивача, реалізацію інших прав, необхідних для управління майном;

- надати право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на отримання доходів від управління предметом іпотеки, якими є доходи, що будуть отримані позивачем за договорами, за якими він є стороною - управителем, а у випадках укладення договорів оренди - доходи у вигляді орендної плати, що отримані від передачі в оренду предмета іпотеки третім особам;

- надати право ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на спрямування отриманих як управителем доходів, за вирахуванням зроблених витрат ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» у зв`язку з управлінням майном, у тому числі, пов`язаних з експлуатацією, обслуговуванням, охороною, забезпеченням та утриманням в належному стані предмета іпотеки, податків, інших обов`язкових платежів, на погашення заборгованості ОСОБА_2 перед ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року. Також просив суд стягнути з відповідача на користь позивача сплачений судовий збір.

Не погоджуючись із заявленими вимогами ОСОБА_1 подав суду відзив, де вказував, що в червні 2019 р. позивач вже звертався до суду з позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки, за яким по справі № 265/3829/19 рішенням суду від 12 січня 2021 року, яке набрало чинність, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було відмовлено у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Також первісний кредитор, ПАТ «Райффайзенбанк Аваль», звертався до ОСОБА_2 та відповідача з вимогами про дострокове погашання повної суми кредитної заборгованості, починаючи з 8 січня 2009 року. Крім того за виконавчим написом нотаріуса від 3 липня 2009 року, реєстр № 4394, нотаріус Соболева Вікторія Леонідівна вже звертала стягнення на нежитлове приміщення площею 160,6 кв. м., розташоване в АДРЕСА_1 , що є предметом іпотеки за договором іпотеки № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 р., яка вказувала у виконавчому написі, що строк платежу настав 9 лютого 2009 року за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 р., а задоволенню підлягали вимоги банку у розмірі 242550,15 грн. – борг за кредитом; 1470,32 грн. – борг за відсотками; 805,88 грн. - пеня за порушення строків погашення боргу; 0,10 грн. - пеня за порушення строків погашення відсотків, що загалом становить 244835,45 грн. Виконавчий напис перебував на виконанні Орджонікідзевського ВДВС Маріупольського МУЮ Донецької області. Також кредитором 12 травня 2014 року було подано позов до позичальника та майнового поручителя про дострокове стягнення боргу за кредитним договором та звернення стягнення на предмет іпотеки, який був судом по справі № 265/3222/14-ц ухвалою від 5 серпня 2014 року залишений без розгляду. При цьому такому зверненню до суду у 2014 році передували вимоги банку до ОСОБА_2 та відповідача від 17 березня 2014 року, де банк вимагав у ОСОБА_1 дострокового погашення кредиту у повному обсязі у розмірі 1536,24 доларів США, з яких 1209,49 доларів США - борг по кредиту, 19,05 доларів США – борг з відсотків; 207,7 доларів США - нарахована пеня, а у ОСОБА_2 банк вимагав дострокового погашення кредиту у повному обсязі у сумі 19715,43 доларів США, з яких 16148,86 доларів США - борг по кредиту; 2848,15 доларів США - несплачені відсотки; 718,42 доларів США - нарахована пеня. Тобто банк, надсилаючи вимоги позичальнику та майновому поручителю черговий раз підтвердив зміну строку виконання основного зобов`язання до його закінчення відповідно до додаткової угоди № 1 до кредитного договору. На підставі переліченого вважав, що строк дії кредитного договору закінчився 9 лютого 2009 року, що підтвердив нотаріус у виконавчому напису від 3 липня 2009 року. Оскільки вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки є додатковими, бо іпотечний договір носить похідний характер до кредитного договору, то застосуванню підлягає загальна позовна давність тривалістю у три роки. Таким чином у кредитора (його правонаступників) був строк для захисту своїх прав та звернення до відповідача з даним позовом до 10 лютого 2012 року, хоча із таким позовом ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» звернулось до суду лише в квітні 2021 року, внаслідок чого пропущені строки позовної давності по даній справі, наслідки спливу якої у своєму письмовому клопотанні просив суд застосувати відповідач, відмовивши таким чином з цих підстав позивачу в задоволені поданого до суду позову, посилаючись також на правову позицію Великої Палата Верховного Суду у постанові по справі № 444/9519/12. Додавав, що після надсилання вимоги банком про дострокове повернення кредиту у позивача не було права нараховувати відсотки за користування кредитом, оскільки дію кредитного договору було вже припинено 9 лютого 2009 року, внаслідок чого заборгованість в розмірі 244835,45 грн. не могла бути збільшена. Також додавав, що слід відмови у позові через подвійне стягнення, оскільки вже існує виконавчий напис нотаріусу від 3 липня 2009 року за реєстром № 4394, який як виконавчий документ позивач може подати на примусове виконання. На підставі переліченого просив суд відмовити позивачу в задоволені позову повністю, застосувавши наслідки спливу строків позовної давності.

Представник позивача, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», у судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про час та місце розгляду справи, від якого до суду надійшла заява з проханням вирішити справу за відсутності представника ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на підставі письмових пояснень представника позивача, наполягаючи при цьому на задоволенні позову в повному обсязі.

Відповідно до письмових пояснень представника позивача, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», вбачається, що, наполягаючи на задоволенні позову, адвокат Бондар І. П., вказувала, що за правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27 березня 2019 року по справі № 520/17304/15-ц відсутня така підстава для припинення іпотеки, як сплив позовної давності за вимогами кредитора за основним зобов`язанням. Також не погоджувався із тим, що строк для звернення із позовною заявою сплив після 10 лютого 2012 року, оскільки сторони 1 жовтня 2010 року уклали додаткову угоду № 1 до кредитного договору № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року, якою змінили дату остаточного погашення кредиту на 20 червня 2016 року. Крім того відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором вбачається, що ОСОБА_2 здійснила останній платіж 25 березня 2014 року після направлення вимоги банком. Проте зауважував, що зазначений строк позовної давності припав на активну фазу АТО, у зв`язку із чим було зупинено перебіг строку позовної давності на підставі ст. 263 ЦК України. Так на момент виникнення спірних правовідносин тривала АТО, яка проводилась, зокрема, в м. Маріуполі. Вказував, що за ст. 9. Закону України «Про тимчасові заходи на період введення антитерористичної операції» протягом дії такого Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення АТО, що належить громадянам України та перебуває в іпотеці, зупиняється дія ст. 38 (реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), ст. 41, 43-47 (реалізація предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку». Отже, вказаний Закон унеможливлював вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів на примусове стягнення іпотечного майна. Однією з підстав зупинення перебігу строків позовної давності є введення мораторію, тобто відстрочення виконання зобов`язань. Таким чином, перебіг позовної давності зупинявся. Однак, 18 січня 2018 року за Законом України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» завершено антитерористичну операцію, а перебіг позовної давності, в даному випадку, продовжено. Крім цього зазначав, що позивач в межах строку позовної давності 31 липня 2018 року направлено вимогу про усунення порушень за кредитним договором № 04/07-155/154 та подано позовну заяву 7 червня 2019 року до суду про звернення стягнення на предмет іпотеки за ст. 38 Закону України «Про іпотеку», в задоволенні якої 12 січня 2021 року судом відмовлено. Отже, лише після цього позивав мав можливість звернутись до суду із вказаною позовною заявою про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом надання права продажу предмета іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження. Додавав, що боржник не звільняється від відповідальності за порушення умов договору іпотеки після продовження перебігу позовної давності. Додавав, що через укладення 1 жовтня 2010 року додаткової угоди боржник усвідомлював, що заборгованість за кредитом не погашена та був обізнаний про подальше нарахування заборгованості за відсотками, тому новий кредитор, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», звернулась до суду в межах розміру заборгованості, яка нарахована була нарахована первісним кредитором. На підставі переліченого просив суд за ч. 5 ст. 267 ЦК визнати поважними причини пропуску строку позовної давності та задовольнити заявлені позовні вимоги повністю.

Відповідач, ОСОБА_1 , та третя особа, ОСОБА_2 , до судового засідання не з`явились, надавши заяви з проханням вирішити справу їх відсутність, повністю заперечуючи при цьому проти задоволення позовних вимог ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» на підставі відзиву ОСОБА_1 та заяви відповідача про застосування наслідків пропуску позивачем строків позовної давності.

Представник відповідача, адвокат Мельник О. Р., заперечуючи проти задоволення заявлених позовних вимог у повному обсязі, надала суду письмові пояснення, в яких підтримала позицію ОСОБА_1 щодо застосування наслідків пропуску строків позовної давності за заявленими вимогами та доводи, викладені ним у відзиві на позов ТОВ «ФК «Довіра та гарантія», на підставі чого просила суд розглянути справу у її відсутність.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає поданий позов таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних міркувань.

На підставі ст. 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, а за ч. 1 ст. 629 ЦК договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно із ст. 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 ЦК.

На підставі ст. 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

За ч. ч. 2, 3 ст. 533 ЦК, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов`язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Згідно із ст. 610 ЦК порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Відповідно до ст. 625 ЦК боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Матеріалами справи встановлено, що за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», правонаступником якого є ПАТ «Райффайзен Банк Аваль», та ОСОБА_2 був укладений договір, відповідно до якого банк надав позичальнику кредит у сумі 35000 доларів США на ремонт нерухомості зі сплатою відсотків за його використання у розмірі 14,75% річних зі строком повернення кредиту до 20 червня 2013 року (а. с. 5-11).

Відповідно до іпотечного договору № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року, посвідченого нотаріально, реєстр № 1150, укладеного між Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 , вбачається, що іпотекодавець (майновий поручитель) передає в іпотеку іпотекодержателю нежиле приміщення АДРЕСА_2 площею 160,6 кв. м., яка була оцінена в 446543 грн., в забезпечення виконання зобов`язання за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154, в тому числі повернення наданого кредиту, сплати відсотків за користування кредитом. В разі неналежного виконання іпотекодавцем забезпеченого зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 26-30).

В той же час відповідно до додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2010 року до кредитного договору № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року вбачається, що Відкрите акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_2 узгодили зміну дати остаточного повернення кредиту на 20 червня 2016 року та збільшили відсоткову ставку за кредитним договором до 15% річних, на що погодився також майновий поручитель, ОСОБА_1 , що також підтверджується укладеним додатковим договором № 1 до договору іпотеки № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року між ОСОБА_1 та Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль» щодо збільшення до 20 червня 2016 року кінцевого терміну повернення ОСОБА_2 кредитних коштів в сумі 35000 доларів США (а. с. 12-13, 31-32).

В подальшому 17 червня 2016 року між ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор банк» було укладено договір про відступлення права вимоги № 114/21 та додатковий договір № 1 до нього від 21 червня 2016 року, за якими було відступлено право вимоги відповідно до переліку договорів іпотеки та реєстру боржників, зокрема, за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року, укладеним із ОСОБА_2 (а. с. 42-45, 46, 47, 55).

Також 17 червня 2016 року вже ПАТ «Вектор банк» із ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» було укладено договір про відступлення права вимоги № 265/ФК-16 та додаткова угода № 1 до нього від 21 червня 2016 року, за якими було відступлено право вимоги відповідно до переліку договорів іпотеки та реєстру боржників, зокрема, за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року, укладеним із ОСОБА_2 (а. с. 47-51, 51-52, 56).

Судом при цьому встановлено, що 22 червня 2016 року ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ПАТ «Вектор банк» уклали договір про відступлення права вимоги за договорами іпотеки, посвідчений нотаріально, реєстр № 508, за яким, зокрема, було відступлено право вимоги за іпотечним договором № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року, укладеним із ОСОБА_1 , що підтверджується витягом з реєстру іпотек (Додаток до договору від 22 червня 2016 року) (а. с. 33-34, 35-36).

Крім цього 22 червня 2016 року вже ПАТ «Вектор банк» із ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» уклали договір про відступлення права вимоги, посвідчений нотаріально, реєстр № 510, за яким, зокрема, було відступлено право вимоги за іпотечним договором № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року, укладеним із ОСОБА_1 Відкритим акціонерним товариством «Райффайзен Банк Аваль», що підтверджується витягом з реєстру іпотек (Додаток до договору від 22 червня 2016 року) (а. с. 37-38, 39-41).

Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 вбачається, що у позичальника, ОСОБА_2 , мається заборгованість за наданим кредитом у сумі 15880,86 доларів США, що дорівнює 395315,23 грн., заборгованість за нарахованими відсотками у сумі 8369,25 доларів США, що дорівнює 208332,04 грн., заборгованість з пені в сумі 8530,12 доларів США, що дорівнює 212336,51 грн., а загальний борг становить – 332780,23 доларів США, що дорівнює 815983,78 грн. (а. с. 15-16).

Суд зазначає, що за а. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

На підставі ст. 513 ЦК правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

За ст. 517 ЦК первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Згідно із ст. 516 ЦК заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про іпотеку» (далі – Спеціальний закон) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

На підставі ч. 6 ст. 3 Спеціального Закону в разі порушення боржником основного зобов`язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Відповідно до визначень, що містяться у ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання власного зобов`язання або зобов`язання іншої особи перед іпотекодержателем. Іпотекодавцем може бути боржник або майновий поручитель. Майновий поручитель - особа, яка передає в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання зобов`язання іншої особи-боржника.

За ст. 11 Спеціального Закону майновий поручитель несе відповідальність перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки.

Згідно із ст. 12 Спеціального Закону в разі порушення іпотекодавцем обов`язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов`язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відповідно до ст. 33 Спеціального Закону в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється в тому числі за рішенням суду.

На підставі ст. 39 Спеціального Закону в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки в рішенні суду зазначаються: загальний розмір вимог та всі його складові, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателя; заходи щодо забезпечення збереження предмета іпотеки або передачі його в управління на період до його реалізації (у разі необхідності); спосіб реалізації предмета іпотеки. У разі визначення судом способу реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів ціна предмета іпотеки у рішенні суду не зазначається та визначається при його примусовому виконанні на рівні, не нижчому за звичайні ціни на такий вид майна на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності або незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій.

За ч. 1 ст. 41 Спеціального Закону реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення за рішенням суду, проводиться, якщо інше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах, у тому числі у формі електронних торгів, у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Таким чином у судовому засіданні на підставі вивчених доказів та наведених норм права було встановлено факт наявності у позичальника, ОСОБА_2 , та майнового поручителя, ОСОБА_1 , відповідальності перед позивачем, як новий кредитором та іпотекодавцем, за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 та договором іпотеки від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154/1 відповідно, що підтверджується відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 14 квітня 2021 року, за порушення позичальником умов кредитного договору, внаслідок чого у представників позивача виникло законне право на стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, належного відповідачу, за рішенням суду (а. с. 60-61).

Суд при цьому вказує, що за положеннями ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», чинний з 15 жовтня 2014 року, протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України та перебуває в іпотеці, зупиняється дія, зокрема, ст. 41, 43-47 (щодо реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

При цьому за ч. 1 ст. 11 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» такий Закон набирає втрачає чинність через шість місяців з дня завершення антитерористичної операції.

На виконання Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» 2 грудня 2015 року Кабінет Міністрів України прийняв Розпорядження № 1275-р, яким було затверджено «Перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція», згідно якого місто Маріуполь Донецької області входить до «Переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція».

Згідно із ст. 1 Закону України «Про боротьбу із тероризмом» район проведення антитерористичної операції - визначені керівництвом антитерористичної операції ділянки місцевості або акваторії, транспортні засоби, будівлі, споруди, приміщення та території чи акваторії, що прилягають до них і в межах яких проводиться зазначена операція.

Згідно Наказу керівника Антитерористичного центру при СБУ № 33/6/а від 7 жовтня 2014 року «Про визначення районів проведення антитерористичної операції та термінів її проведення», районами проведення АТО визначені всі населені пункти Донецької та Луганської області (без виключень).

Натомість, суд зазначає, що на теперішній час нормативно-правовий акт про закінчення антитерористичної операції на території Донецької області не приймався.

Так відповідно до ст. 3 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» антитерористична операція може здійснюватися одночасно із відсіччю збройної агресії в порядку ст. 51 Статуту Організації Об`єднаних Націй та/або в умовах запровадження воєнного чи надзвичайного стану відповідно до Конституції України та законодавства України.

Отже, Закон України «Про особливості державної політики із забезпечення державного суверенітету України на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях» не є таким нормативно-правовим актом, що засвідчує закінчення антитерористичної операції.

З матеріалів справи вбачається, що приміщення 59 по АДРЕСА_3 , яке належить ОСОБА_1 , та перебуває в іпотеці, тому на нього розповсюджуються норми Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», які досі є чинними, в частині спеціального порядку реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Суд зауважує при цьому, що положення ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» діє у порядку виконання судового рішення та не впливає на право іпотекодержателя на звернення до суду щодо вимог про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Мораторій є відстроченням виконання зобов`язання, а не звільненням від його виконання. Відтак мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов`язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника) цей предмет іпотеки (застави).

Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не підлягає виконанню.

Тобто положення ст. 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» є правовою підставою, що не дає змоги органам і посадовим особам, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, вживати заходи, спрямовані на примусове виконання таких рішень в частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах на час дії цього Закону.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2019 року по справі № 726/1538/16-ц.

Суд також встановив, що 3 липня 2009 року приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу вчинено виконавчий напис, реєстр № 4394, яким звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 р. внаслідок наявності заборгованості позичальника у сумі 244835,45 грн., який було пред`явлено до виконання (а. с. 78).

Натомість судом було встановлено, що не заперечувалось відповідачем та третьою особою, що внаслідок закінчення за постановою державного виконавця від 25 лютого 2010 року виконавчого провадження № 14577317 з примусового виконання виконавчого напису нотаріусу від 3 липня 2009 року з направленням за територіальністю такого виконавчого документа, вимоги первісного кредитора за основним зобов`язанням не було задоволено боржником, а виконавчий напис не виконано та не реалізовано, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру боржників та з Автоматизованої системи виконавчих проваджень.

Тому суд дійшов того, що банк не позбавлений можливості застосувати судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

На підставі переліченого доводи представника відповідача про те, що позивач обрав позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки, тому відсутні підстави для застосування судового способу стягнення через подвійне стягнення, є необґрунтованими з урахуванням встановлених у справі обставин, з яких вбачається, що виконавчий напис нотаріуса від 3 липня 2009 року не виконано, позасудове врегулювання щодо погашення заборгованості не завершено, а вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання не виконано.

При цьому застосування кредитором іншого законного засобу для захисту свого порушеного та не поновленого боржником належним чином права не є подвійним стягненням заборгованості.

Таким чином кредитор не позбавлений права задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах.

Отже, сама по собі наявність виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки нереалізованого і невиконаного у встановленому законом порядку не позбавляє права іпотекодержателя задовольнити свої вимоги в інший спосіб, передбачений законом.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 17 вересня 2020 року по справі №751/3248/17.

Суд, натомість, зауважує, що відповідно до ст. 256 ЦК позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК).

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 ЦК).

Отже, за змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

На підставі п. 1, 3 ч. 1 ст. 263 ЦК перебіг позовної давності зупиняється: якщо пред`явленню позову перешкоджала надзвичайна або невідворотна за даних умов подія (непереборна сила); у разі зупинення дії закону або іншого нормативно-правового акта, який регулює відповідні відносини. У разі виникнення таких обставин перебіг позовної давності зупиняється на весь час існування цих обставин. Від дня припинення обставин, що були підставою для зупинення перебігу позовної давності, перебіг позовної давності продовжується з урахуванням часу, що минув до його зупинення.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 ЦК перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Позовна давність переривається у разі пред`явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Згідно із ч. 1 ст. 266 ЦК зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно тощо).

На підставі ч. 3, 4 ст. 267 ЦК позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

В той же час за ч. 5 ст. 267 ЦК якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд зазначає, що відповідно до письмової вимоги ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 від 8 січня 2009 року, яка передувала зверненню кредитора до нотаріусу за видачею виконавчого напису, кредитор просив позичальника сплатити увесь борг за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 в сумі 33857,22 доларів США (а. с. 79).

Такими діями кредитор на власний розсуд змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, періодичності платежів, порядку сплати процентів за користування кредитом.

У такому випадку має застосовуватися вимога про сплату процентів від суми позики до дня, встановленого кредитором у вимозі про дострокове повернення кредиту.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 4 липня 2018 року по справі № 310/11534/13-ц.

В той же час суд зауважує, що 1 жовтня 2010 року сторони кредитного договору від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 та договору іпотеки від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154/1 уклали між собою додаткові угоди до таких договорів, внаслідок чого збільшили термін повернення кредиту в сумі 35000 доларів США до 20 червня 2016 року та збільшили відсоткову ставки за кредитування.

Так суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 16 травня 2018 року по справі № 541/2246/16-ц зробив правовий висновок, вказавши, що зміна договору за згодою сторін є правочином, спрямованим на зміну цивільних прав та обов`язків. Під формою зміни договору розуміється форма правочину, на підставі якого відбувається зміна договору. Зміна договору призводить до зміни зобов`язання в частині, зокрема, предмета, місця, строків виконання. У разі зміни договору за взаємною згодою сторін зобов`язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору і втілення такої зміни в належну форму.

Таким чином суд вставив, що сторони шляхом укладення додаткового договору про внесення змін до кредитного договору від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 на підставі додаткової угоди № 1 від 1 жовтня 2010 року фактично змінили зобов`язання, яке виникло на підставі договору № 014/07-155/154, в частині предмета та строків виконання зобов`язання, чим поновили дію основного кредитного договору № 014/07-155/154, укладеного між первісний кредитором та ОСОБА_2 , а також поновили дію договору іпотеки № 014/07-155/154/1, укладеного між ВАТ «Райффайзен Банк Аваль» та ОСОБА_1 .

Суд також встановив, що за письмовими вимогами ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» від 17 березня 2014 року до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що передувало зверненню банку до суду із позовом, кредитор просив позичальника та майнового поручителя сплатити борг за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 та договором іпотеки від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154/1 в сумі 19715,43 доларів США (а. с. 80, 81).

Суд встановив при цьому на підставі розрахунку заборгованості за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154, що позичальником, ОСОБА_2 , останній платіж на виконання умов такого кредитного договору був проведений 25 березня 2014 року, після чого жодних платежів третя особа, як позичальник, на проводила.

Отже, кредитор знову змінив умови основного зобов`язання щодо строку дії договору, внаслідок чого кредитний договір припинив свою дію з дати направлення кредитором вимоги боржнику про дострокове погашення всієї суми, яку не було виконано у передбачений 60-денний термін позичальником, внаслідок чого нараховувати проценти після цього за умовами кредитного договору вже не можна було.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 14 лютого 2018 року по справі № 564/2199/15-ц.

Також суд встановив, що через невиконання вимоги від 17 березня 2014 року позичальником та майновим поручителем ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» 16 травня 2014 року звернувся вже до суду із позовом до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про стягнення боргу кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 та договором іпотеки від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154/1 в сумі 19715,43 доларів США шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки (а. с. 82-84).

Отже, судом було встановлено, що саме у такому розмірі існувала заборгованість між сторонами кредитного договору № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року на момент фактичного припинення його дії за вимогою від 17 березня 2014 року первісного кредитора.

Таким чином суд погоджується із доводами представника відповідача щодо недоведеності представниками позивача розміру наявного у позичальника перед ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» боргу за кредитним договором від 24 червня 2008 року в сумі 332780,23 доларів США, замість встановленого судом розміру боргу в сумі 19715,43 доларів США.

В той же час суд зазначає, що ухвалою суду від 5 серпня 2014 року, яка набула чинності 12 серпня 2014 року, вказаний позов ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки було залишено без розгляду (а. с. 85).

Натомість, суд зазначає, що на підставі ч. 1 ст. 265 ЦК залишення позову без розгляду у даному випадку не зупиняло перебігу строку позовної давності, що розпочався з 16 травня 2014 року через сплив 60-денного терміну на виконання вимог кредитора щодо проведення дострокового погашення боргу позичальником та майновим поручителем за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року, який співпав із подачею вказаного позову до суду.

При цьому суд зазначає, що позовна давність шляхом пред`явлення позову переривається саме на ту частину вимог (право на яку має позивач), що визначена ним у його позовній заяві. Що ж до вимог, які не охоплюються пред`явленим позовом, та до інших боржників, то позовна давність щодо них не переривається. Обов`язковою умовою переривання позовної давності шляхом пред`явлення позову також є дотримання вимог процесуального закону щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб`єктної юрисдикції та інших, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року по справі № 523/10225/15-ц.

Суд також зазначає, що перебіг позовної давності за вимогами про звернення стягнення на предмет іпотеки починається від дня, коли у кредитора (іпотекодержателя) виникло право на відповідний позов, незалежно від того, чи звертався він після цього до нотаріуса за захистом своїх цивільних прав, тому звернення стягнення на предмет іпотеки за виконавчим написом нотаріуса, до визначених ст. 263, 264 ЦК підстав зупинення чи/або переривання позовної давності не належить.

Аналогічна правова позиція була викладена Об`єднаною Палатою Верховного Суду в постанові від 9 грудня 2019 року по справі № 357/5125/16-ц.

Крім цього заміна сторін у зобов`язанні відповідно до ст. 262 ЦК не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності, тобто після укладення договору первісним із новими кредиторами договору купівлі-продажу прав вимоги, зокрема, за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року, для ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як й для ПАТ «Райффайзен Банк Аваль».

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року по справі № 523/10225/15-ц.

Судом за матеріалами справи було встановлено, що строк позовної давності щодо стягнення із позичальника та майнового поручителя боргу за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року сплив 17 травня 2017 року, тобто через сплив трирічного строку позовної давності до таких вимог.

При цьому суд зазначає, що ще 22 червня 2016 року, як новий кредитор та Іпотекодержатель, ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» набуло права вимоги щодо погашення боргу за таким кредитним договором з ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , тобто у межах строку позовної давності.

Натомість, відповідно до письмової вимоги ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» новий кредитор лише 31 липня 2018 року звернувся до ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з вимогами погасити борг адресатів за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 з кредиту та нарахованих відсотків у загальній сумі 603647,27 грн. (395315,23 + 208332,04 = 603647,27).

Таким чином встановлено, що вказана представниками позивача була надіслала ОСОБА_2 та ОСОБА_1 вже за межами строку позовної давності.

Також суд встановив, що після цього ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» до суду із позовом лише 7 червня 2019 року звернулось до ОСОБА_1 , третя особа: ОСОБА_2 , про звернення стягнення на предмет іпотеки у порядку ст. 38 Закону України «Про іпотеку», у задоволенні якого судом було повністю відмовлено рішенням від 12 січня 2021 року (а. с. 86-87, 88-92).

Згідно із письмовою вимогою ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 30 жовтня 2020 року до майнового поручителя, ОСОБА_1 , вбачається, що представники позивача також просили погасити борг ОСОБА_2 за кредитним договором від 24 червня 2008 року № 014/07-155/154 з кредиту та нарахованих відсотків у загальній сумі 603647,27 грн. (395315,23 + 208332,04 = 603647,27) (а. с. 17-18, 19-20).

Аналогічна вимога ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» від 30 жовтня 2020 року була надіслана ОСОБА_2 (а. с. 20-24).

Су зауважує, що із даним позовом новий кредитор звернувся до суду через поштове відділення зв`язку лише 6 квітня 2021 року, тобто знову з пропуском строку загальної позовної давності за пред`явленими вимогами до майнового поручителя.

З огляду на викладене вмотивування, суд дійшов висновку, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» пропустило строки звернення до суду із заявленими позовними вимогами про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція була викладена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 24 квітня 2019 року по справі № 523/10225/15-ц.

Суд встановив, що за договором іпотеки № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року та додаткової угоди до нього від 1 жовтня 2010 року сторони договору узгодили, що в забезпечення виконання усіх зобов`язань за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року іпотека у вигляді нежилого приміщення 59 в буд. АДРЕСА_3 забезпечувала вимоги Іпотекодержателя щодо сплати боржником всіх його платіжних зобов`язань за таким кредитним договором у розмірі, порядку та строки, встановлені умовами кредитного договору.

Натомість через те, що дія кредитного договору № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року, як було встановлено судом, була припинена 16 травня 2014 року, то право задовольнити забезпечені іпотекою вимоги за рахунок предмета іпотеки виникало в кредитора у зв`язку з невиконанням боржником вимог договору про повернення кредиту в повному обсязі в строк до 16 травня 2017 року.

Суд зауважує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Як було встановлено судом, позивачем було пропущено трирічний строк загальної позовної давності для задоволення вимог позивача до позичальника про стягнення боргу за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року.

Таким чином, враховуючи, що ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» пропустила строки звернення до суду про стягнення заборгованості з ОСОБА_2 за таким договором кредиту, то відповідно для позивача також сплинули строки позовної давності й до його вимоги про звернення стягнення на предмет іпотеки за договором іпотеки № 014/07-155/154/1 від 24 червня 2008 року, який забезпечував виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором.

Аналогічна правова позиція була викладена Верховним Судом у постанові від 10 жовтня 2019 року по справі № 357/9126/17-ц.

Суд при цьому встановив, що матеріали справи не містять доказів переривання строку позовної давності.

При цьому суд не приймає доводи представника позивача щодо того, що строки перебігу позовної давності були зупинені по даній справі внаслідок надзвичайної події (непереборної сили), якою було проведення антитерористичної операції, зокрема, на території м. Маріуполя, оскільки органи влади, зокрема, суди у період з моменту початку АТО та до теперішнього часу безперервно працюють в м. Маріуполі без зміни умов прийняття позовних заяв, внаслідок чого у позивача була безперешкодна можливість звернутись до суду із даним позовом у межах строку позовної давності.

Також суд відхиляє посилання представника позивача на те, що введений у дію мораторій на підставі Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції» зупиняв строки позовної давності, оскільки, як суд вже зазначав, мораторій на звернення стягнення на іпотечне майно, як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки у судовому порядку, а лише тимчасово забороняє примусову реалізацію рішення суду в разі задоволення позову щодо предмета іпотеки (постанова від 10 квітня 2019 року по справі № 726/1538/16-ц Великої Палати Верховного Суду).

На підставі переліченого обґрунтування суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника позивача, який просив суд визнати поважними причини пропуску строку позовної давності за даним позовом.

Таким чином оскільки від відповідача надійшло письмове клопотання про застосування до вказаного спору строків позовної давності, підтримане позичальником, то заявлені до ОСОБА_1 з боку ТОВ «ФК «Довіра та гарантія» позовні вимоги не підлягають задоволенню саме на підставі спливу строку позовної давності.

Отже, суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги про звернення стягнення у рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 014/07-155/154 від 24 червня 2008 року в розмірі 603647,27 грн. на нежиле приміщення 59, розташоване в АДРЕСА_3 , шляхом продажу предмет іпотеки на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження за початковою ціною на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб`єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій за Законом України «Про виконавче провадження», з передачею позивачу такого предмету іпотеки до проведення звернення на нього стягнення, - не підлягають задоволенню внаслідок впливу строку позовної давності їх пред`явлення до суду.

Керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 141, 142, 200, 223, 259, 263-265 ЦПК, –

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» до ОСОБА_1 про звернення стягнення на предмет іпотеки, третя особа: ОСОБА_2 , – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Донецького апеляційного суду через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення суду складено та підписано 29 липня 2021 року.

Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія», ЄДРПОУ: 38750239, юридична адреса: вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського 8, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , останнє місце реєстрації в АДРЕСА_4 .

Третя особа: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , зареєстрована в АДРЕСА_5 .

Суддя